Рішення

від 12.07.2024 по справі 160/11844/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2024 рокуСправа №160/11844/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства "Юр`ївські житлово-комунальні послуги" Юр`ївської селищної ради про стягнення 86607,60 грн., -

УСТАНОВИВ:

07.05.2024р. через систему "Електронний суд" Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з адміністративним позовом до Комунального підприємства "Юр`ївські житлово-комунальні послуги" Юр`ївської селищної ради та просить:

- стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 86607,60 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем у 2023 році не було виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що становив 3 робочих місця. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 2 особи, що є меншим ніж встановлено нормативом. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю наведеним законом передбачена відповідальність у вигляді застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій, які складають 86607,60 грн., згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, складеного позивачем та доданого до позову. Вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій було надіслано відповідачеві у встановленому законодавством порядку, що підтвердженого копією квитанції від 07.03.2024р., однак, відповідач самостійно до 15.04.2024 р. вказаної адміністративно-господарської санкції у розмірі 86607,60 грн. не сплатив, тому позивач просить її стягнути з відповідача у судовому порядку (а.с.1-4,7).

Ухвалою суду від 13.05.2024р. було відкрито провадження у даній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та запропоновано відповідачу - протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст. ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2023 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (зокрема, надати копії відповідних наказів, засвідчених у встановленому законодавством порядку); докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2023 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; доказів вжиття підприємством самостійно заходів щодо пошуку працівників - осіб з інвалідністю, виходячи з вимог ст. ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.14).

27.05.2024р., на виконання вищевказаної ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що у 2023 році у відповідача працювало три особи з інвалідністю: ОСОБА_1 (працює з 25.08.2022 по теперішній час), ОСОБА_2 (працює з 02.09.2020 по теперішній час), ОСОБА_3 (працює з 07.08.2023 по теперішній час) при середньообліковій численності працівників за 2023 рік 64 особи. Зазначене підтверджується копіями податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого із них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, копіями наказів про прийняття на роботу, копіями документів на підтвердження інвалідності працівників. Відповідач вважає, що ним виконано всі вимоги законодавства та забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 3 особи на основне місце роботи у 2023 році. Також, відповідач зазначає, що ні Закон № 875-XII, ні інші нормативно-правові акти, не встановлюють порядку визначення середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю та періоду, за який така чисельність визначається (місяць, квартал, рік). Відповідач посилається і на Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 5 червня 2019 року №466), яким регламентовано механізм проведення Держпрацею, її територіальними органами планових та позапланових перевірок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб, щодо дотримання вимог статей 19 та 20 Закону № 875-XII. Відповідач стверджує, що відповідно до зазначеного порядку, саме на органи Держпраці законодавчо покладений обов`язок перевірки суб`єктів господарювання на виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. За наслідками такої перевірки, у разі підтвердження невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у суб`єкта господарювання виникає обов`язок сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання цього нормативу. Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.11.2022 у справі №400/3957/21. Після затвердження КМУ Порядку №466 від 5 червня 2019 р. Фонд захисту прав інвалідів не має права проводити перевірки роботодавців щодо: реєстрації у Фонді; подання звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів; виконання нормативу робочих місць, оскільки проводити такі перевірки уповноважені саме органи Держпраці. Оскільки перевірок відповідача органами Держпраці на предмет дотримання виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2023 році не було, тому відповідач вважає такі позовні вимоги позивача передчасними та необгрунтованими (а.с.18-20).

У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Отже, рішення у даній справі приймається судом 12.07.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII).

Частиною першою статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно з частиною третьою статті 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно з частиною другою статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до частини четвертої статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною шостою статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, зокрема: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.

Згідно з ч.ч. 12, 13 ст. 19 цього Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).

Згідно з ч. 4 ст. 20 цього Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Частинами дев`ятою, десятою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.

З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

Так, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році, позивачем нараховано відповідачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі 86607,60 грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача, що підтверджується відповідним розрахунком суми адміністративно-господарських санкцій (а.с.7).

При цьому, згідно наведеного розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік у відповідача становить 64 осіб (а.с.7).

Як встановлено судом із наданих відповідачем документів, у 2023 році у відповідача працювало три особи з інвалідністю, а саме: ОСОБА_1 (працює з 25.08.2022 по теперішній час), ОСОБА_2 (працює з 02.09.2020 по теперішній час), ОСОБА_3 (працює з 07.08.2023 по теперішній час) при середньообліковій численності працівників за 2023 рік 64 особи. Зазначене підтверджується копіями податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого із них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, копіями наказів про прийняття на роботу, копіями документів на підтвердження інвалідності працівників (а.с.23-24,25-27,28-39).

Також, зі змісту копій документів, наданих відповідачем суду на підтвердження інвалідності працівників, вбачається, що всі три зазначені вище особи на 2023 рік мали групу інвалідності відповідно до довідок МСЕК виходячи з наступного (а.с. 23-24).

Так, відповідно до виписки МСЕК, наявної у справі, громадянину ОСОБА_3 була встановлена інвалідність до 1 серпня 2023р. з датою повторного переогляду 03.07.2023р., в той час коли він був прийнятий на роботу на посаду сторожа за строковим трудовим договором із 07 серпня по 30 серпня 2023 року відповідно до наказу №99 від 04.08.2023р. (а.с. 24, 27).

Надалі, наказом № 128 від 30.08.2023р. громадянин ОСОБА_3 був звільнений 30 серпня 2023 року в зв`язку з закінченням строкового трудового договору, а вже наказом № 133 від 31.08.2023р. прийнятий 01 вересня 2023 року на посаду сторожа за основним місцем роботи (а.с.26).

Таким чином, з вищевикладеного слідує, що громадянин ОСОБА_3 є працівником Комунального підприємства "Юр`ївські житлово-комунальні послуги" Юр`ївської селищної ради та вважається працівником даного підприємства з 07 серпня по теперішній час, що підтверджується копіями наказів про прийняття на роботу та копіями податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків фізичних осіб, і сум утриманого із них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску (а.с.26-27, 28-39).

Також, посилання позивача на невиконання відповідачем встановленого законодавством нормативу відповідно до вимог ч.1 ст. 19 Закону № 875-XII, який становив 3 особи, за яким за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році, позивачем було нараховано відповідачеві адміністративно-господарські санкції у сумі 86607,60 грн., є безпідставним та необгрунтованим, адже наведені доводи відповідача спростовуються листом ПФУ «Про надання інформації» від 25.08.2023р., відповідно до якого ОСОБА_3 станом на 25.08.2023р., перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як отримувач пенсії по інвалідності 3 групи (а.с.24).

При цьому, зі змісту вищезазначеного листа ПФУ «Про надання інформації», вбачається, що ОСОБА_3 встановлено інвалідність з 01.08.2021 по 18.02.2024р. (а.с.24).

Тож, із встановлених судом обставин справи видно, що відповідач виконав свій обов`язок щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону № 875-XII відповідно до нормативу, та забезпечено працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 3 особи на основне місце роботи у 2023 році, а саме: ОСОБА_1 (працює з 25.08.2022 по теперішній час), ОСОБА_2 (працює з 02.09.2020 по теперішній час), ОСОБА_3 (працює з 07.08.2023 по теперішній час) при середньообліковій численності працівників за 2023 рік 64 особи, що підтверджується вище дослідженими наявними доказами та матеріалами справи.

Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищенаведеним розрахунком у розмірі 86607,60 грн., оскільки порушення вимог ст.19 Закону №875-XII, з боку відповідача, позивачем не доведено та спростовано вищенаведеними дослідженими копіями доказів, у зв`язку з чим нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.7) є безпідставним та необґрунтованим.

Також, при вирішенні даної справи судом враховується і наступне.

Відповідно до ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ч.1, ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто, з наведених норм чинного законодавства України видно, що відповідач несе господарсько-правову відповідальність у вигляді застосування до останнього адміністративно-господарських санкцій саме у разі вчинення правопорушення у сфері господарювання, а невід`ємним елементом правопорушення є наявність вини відповідача та причинний зв`язок між правопорушенням та його наслідками у вигляді не працевлаштування інвалідів і лише у разі, якщо відповідачем не було вжито усіх залежних заходів для недопущення господарського правопорушення.

Так, з наведених вище досліджених судом документів вбачається, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері господарювання щодо соціального захисту прав та законних інтересів інвалідів, оскільки відповідач виконав всі необхідні від цього вимоги Закону № 875-XII щодо створення на підприємстві 3 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023р., а отже, суд приходить до висновку про відсутність і підстав для стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій, встановлених Законом №875-ХІІ.

Водночас, судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення аргументи відповідача з приводу того, що адміністративно-господарські санкції, встановлені Законом №875-ХІІ можуть бути нараховані лише після проведення перевірки Держпраці, Фонд захисту інвалідів не має права проводити перевірки згідно до Порядку від 31.01.2007р. №70, з огляду на те, що такі доводи відповідача щодо повноважень Фонду соціального захисту інвалідів спростовуються змістом ч.6 ст.19 Закону №875-ХІІ, якими передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів щороку до 10 березня в автоматичному режимі з використанням даних Державних реєстрів загальнообов`язкового державного соціального страхування та Центрального банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та надсилає їм розрахунки сум адміністративно-господарських санкцій, тобто, вказані приписи згаданого вище Закону №875-ХІІ вимог до проведення будь-яких перевірок не містять, мають вищу юридичну силу над нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню у даних правовідносинах.

Також не може бути застосована у даних правовідносинах і правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 21.11.2022р. у справі №400/3957/21, на яку відповідач посилається у своєму відзиві на позов, оскільки викладені у даній постанові висновки стосуються виявлених розбіжностей у поданих підприємством звітах, що не є ні підставами, ні предметом спору у даній справі, а тому наведені у вказаній постанові правові висновки не є подібними та релевантними до даних правовідносин, у зв`язку із чим не підлягають застосуванню у цій справі у порядку ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Проте, з урахуванням встановлених судом обставин справи, позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невиконання відповідачем вимог ст.19 Закону №875-XII щодо недотримання вимог законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2023р. на підприємстві відповідача.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищезазначеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вчинення відповідачем правопорушення щодо відсутності працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2023 році згідно наданих документів, судом не встановлена, позивачем не доведена та спростовується вищедосліджуваними доказами, відповідно, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб`єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб`єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Комунального підприємства "Юр`ївські житлово-комунальні послуги" Юр`ївської селищної ради про стягнення 86607,60 грн.,- відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва