Рішення

від 18.07.2024 по справі 360/509/24

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 липня 2024 рокум. ДніпроСправа № 360/509/24

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме не нарахування та невиплати компенсації за невикористану відпустку;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Луганській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплати компенсації невикористаної відпустки), але не більш як за шість місяців, за період з 25 вересня 2023 року по 20 квітня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області та відповідно до наказу від 25.09.2023 № 233 о/с його звільнено зі служби.

При цьому, позивачу не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної та додаткової оплачуваних відпусток.

20.04.2024 на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1374/23 на розрахунковий рахунок позивача було перераховано суму компенсації за невикористані відпустки у сумі 40130,34 грн.

При цьому, відповідач не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми компенсації за невикористані відпустки.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, покликався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010, в якому зазначено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень, статті 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Відповідач зауважив, що аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17 та у постанові від 18.11.2019 у справі № 0940/1532/18.

Відповідач зазначає про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, вказуючи про необґрунтованість вимог позивача.

Також, посилаючись на статтю 17 Кодексу адміністративного судочинства України, звертає увагу на те, що позивач не звертався до відповідача з вимогою виплати середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, як того вимагає досудовий порядок врегулювання спору, а відповідачем рішення щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відносно ОСОБА_1 не приймалось.

З урахуванням викладеного, відповідач вважає вимоги позивача передчасними та просить відмовити у їх задоволенні.

Ухвалою суду від 20.05.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 27.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у відповідача витребувано необхідні докази.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), є учасником бойових дій, що підтверджується копіями паспорта громадянина України, картки платника податків та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 25.09.2015.

Позивач проходив службу в підрозділах Національної поліції України з 07.11.2015.

Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 25.09.2023 № 233 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 2 (через хворобу), з 02.10.2023, з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 26 років 00 місяців 11 днів, у пільговому обчисленні (з урахуванням календарної вислуги): 40 років 11 місяців 04 дні, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати складає: 26 років, з виплатою компенсації за невикористану у році звільнення відпустку у кількості 34 доби, встановивши відсоток премії за жовтень 2023 року 190,865%.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 у справі № 360/1374/23, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 07.03.2024, позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані у 2022 році частину щорічних відпусток (основних та додаткових) та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані у 2022 році 13 діб щорічної оплачуваної основної відпустки, 15 діб щорічної додаткової оплачуваної відпустки, 14 днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення на день звільнення.

Згідно з платіжною інструкцією від 15.04.2024 № 853, 20.04.2024 на рахунок ОСОБА_1 перераховано кошти з призначенням платежу «1007020; 2800; перераховується грошова компенсація за невикористану відпустку на к/р ОСОБА_2 , згідно рішення Луганського окружного адміністративного суду від 27.11.2023р. по справі № 360/1374/23.» в сумі 40130,34 грн.

Разом з тим, відповідно до довідки АТ «Ощадбанк», на картковий рахунок ОСОБА_1 20.04.2024 зараховано 40130,34 грн, коментар до платежу: «ZARAKHUVANNIA BEZGHOTIVKOVYKH KOSHTIV 1566179920413#1007020\$2800\$ПЕРЕРАХОВУЄТЬСЯ ГРОШОВА КОМПЕНСАЦІЯ ЗА НЕВИКОРИСТАНУ ВІДПУСТКУ НА К/Р ОСОБА_3 , ЗГІДНО РІШЕННЯ ЛУГАНСЬКОГО ОКРУЖНОГО АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДУ ВІД 27.11.2023Р. ПО СПРАВІ №360/1374/23.».

Згідно з довідкою про доходи від 23.05.2024 № 274/111/22/2024 середньоденне грошове забезпечення позивача за останні два місяці, що передували звільненню (серпень - вересень 2023 року) складає 970,03 грн.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не проведення остаточного та повного розрахунку при звільненні зі служби, позивач звернувся до суду з позовом про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення)) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розмір виплати грошового забезпечення.

Водночас такі питання врегульовано нормами загального трудового законодавства - Кодексом законів про працю України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Предметом спору у цій справі є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати позивачу грошового забезпечення.

За правилами частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).

Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - Порядок № 260).

Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 11 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, виплачене поліцейському несвоєчасно або в меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, протягом якого поліцейський мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць (пункт 13 розділу І Порядку № 260).

Пунктом 15 розділу І Порядку № 260 встановлено, що при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

Абзацом 7 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 передбачена виплата поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, грошової компенсації за всі невикористані під час проходження служби дні, зокрема щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток поліцейського.

З системного аналізу наведених норм слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі й грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, мали бути виплачені позивачу у день звільнення, тобто 02.10.2023.

Разом з тим, 20.04.2024 ГУНП в Луганській області було виплачено позивачу грошову компенсацію за не використані дні відпусток в загальному розмірі 40130,34 грн.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем здійснено лише 20.04.2024, що має наслідком відповідальність відповідача за статтею 117 КЗпП України за порушення строків, встановлених в статті 116 КЗпП України.

Частиною першою статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Абзацом першим пункту 8 Порядку № 100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац четвертий пункту 8 Порядку № 100).

Крім того, положеннями розділу ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведене, середній заробіток (грошове забезпечення) позивача за час затримки розрахунку при звільненні має розраховуватись виходячи з виплат за останні 2 календарних місяці його служби (серпень 2023 року та вересень 2023 року).

Згідно з довідкою про доходи від 23.05.2024 № 274/111/22/2024, позивачу у серпні та вересні 2023 року нараховано грошове забезпечення в сумі 59172,07 грн, зокрема, у серпні 2023 року: посадовий оклад 2600,00 грн, оклад за спеціальним званням 2000,00 грн, надбавка за стаж служби 2300,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 3105,00 грн, премія 20066,03 грн; у вересні 2023 року: посадовий оклад 2600,00 грн, оклад за спеціальним званням 2000,00 грн, надбавка за стаж служби 2300,00 грн, надбавка за специфічні умови проходження служби 3105,00 грн, премія 19096,04 грн. Календарних днів у серпні та вересні 2023 року 61.

Отже, середньоденне грошове забезпечення становить 970,03 грн (59172,07 / 61 календарний день).

Як вказувалось, згідно з витягом з наказу ГУНП в Луганській області від 25.09.2023 № 233 о/с «По особовому складу», ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 02.10.2023, тобто день звільнення позивача 02.10.2023 вважається останнім днем служби.

Представник позивача помилково просить зобов`язати відповідача виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку з 25 вересня 2023 року, адже днем звільнення позивача є 02.10.2023.

Окрім того, 20.04.2024 ГУНП в Луганській області було виплачено позивачу грошову компенсацію за не використані дні відпусток, а тому період нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 03.10.2023 по 19.04.2024 та складає 200 календарних днів.

Як вже зазначалось, в частині першій статті 117 КЗпП України (на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно, середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку у період з 03 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року, але не більше як за шість місяців (тобто фактично за період з 03 жовтня 2023 року по 02 квітня 2024 року), складає 177515,49 грн (середньоденне грошове забезпечення 970,03 грн х 183 календарних дні).

У постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23 і від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що до спірних правовідносин, які виникли після 19 липня 2022 року та регулюються вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України (яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями), застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

З урахуванням вказаного, суд не вбачає підстав для зменшення суми відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року (але не більше як за шість місяців).

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні зі служби в поліції сум грошового забезпечення, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року (але не більше як за шість місяців) у сумі 177515,49 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні потрібно наголосити, що суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а).

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача у частині не нарахування та невиплати й зобов`язання такого нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то суд, керуючись пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 та постановою Верховного Суду від 16.02.2023 по справі № 420/20192/21 вважає, що належним способом захисту є саме стягнення відповідної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

У вказаній постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 420/20192/21 зазначено: «24. … питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

25. При цьому правило щодо визначення судом розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України є однаковим в обох випадках, оскільки стягнення з роботодавця на користь працівника конкретної суми середнього заробітку є належним й ефективним способом захисту його порушених трудових прав, який застосовується при вирішенні й інших трудових спорів (про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за час невиконання рішення суду тощо) та покликаний забезпечити належне виконання рішення суду, в тому числі його примусове виконання державною виконавчою службою, й запобігти виникненню нового спору щодо суми відшкодування.».

Тож, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача буде стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року в сумі 177515,49 грн (сто сімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятнадцять гривень 49 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити через неналежність обраного способу судового захисту та необґрунтованість вимог щодо періоду затримки остаточного розрахунку.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо посилання відповідача на висновки, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України», суд зазначає, що у пункті 57 наведеного рішення Європейського суду зазначено, що відповідно до статті 117 Кодексу «при відсутності спору щодо суми» заборгованості із заробітної плати, звільнені працівники мають право на компенсацію за несвоєчасну виплату такої заборгованості за період «фактичного розрахунку» (частина перша статті 117), а «при наявності спору про розміри сум» заборгованості із заробітної плати компенсація повинна бути виплачена, якщо спір вирішено на користь працівника (частина друга статті 117). Особливу увагу слід звернути на те, що частина друга статті 117 Кодексу, яка встановлює право на отримання компенсації у випадку постановлення судом рішення щодо суми такої заборгованості та є застосовною у справі заявниці, не передбачає виплати компенсації за період до фактичного розрахунку по заборгованості, на відміну від частини першої статті 117. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

При цьому у пункті 58 рішення Європейський суд вказав, що він не є апеляційним судом для оскарження рішень національних судів та, як правило, саме національні суди повинні тлумачити національне законодавство та надавати оцінку наданим їм доказам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначено, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України», а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15).

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що ЄСПЛ надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП України всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.

Застосувавши до спірних правовідносин висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, а також висновки Верховного Суду, наведені в постановах від 02 лютого 2023 року у справі № 460/10582/21, від 17 травня 2023 року у справі № 240/10575/22 та від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, суд відхиляє заперечення відповідача, які зводяться до твердження про те, що стаття 117 КЗпП України не застосовується до правовідносин, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати (грошового забезпечення), яке ґрунтується на висновках Верховного Суду, викладених в постановах від 18 листопада 2019 року у справі № 0940/1532/18, від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17, а також рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08 квітня 2010 року.

Окрім цього, обов`язок сплати роботодавцем середнього заробітку за час несвоєчасного розрахунку при звільненні не залежить від звернення працівника з вимогою про таку виплату, тому доводи відповідача в цій частині не є слушними.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при поданні позову був сплачений судовий збір у сумі 969,00 грн, що підтверджується квитанцією від 23.05.2024 № 5607-2775-7570-2089.

Позивач за подання даної позовної заяви повинен був сплатити судовий збір в розмірі 968,96 грн.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судовий збір також підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 484,48 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, буд. 1) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03 жовтня 2023 року до 19 квітня 2024 року в сумі 177515,49 гривень (сто сімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятнадцять гривень 49 коп.) з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у сумі 484,48 грн (чотириста вісімдесят чотири гривні 48 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 18.07.2024.

Суддя О.М. Качанок