Постанова

від 18.07.2024 по справі 440/7689/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Головуючий І інстанції: Гіглава О.В.

18 липня 2024 р. Справа № 440/7689/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Курило Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АГРО ТЕРРА ЛТД» до Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека), Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

12.06.2023 позивач товариство з обмеженою відповідальністю «АГРО ТЕРРА ЛТД» (далі ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД», підприємство) звернулося до суду з позовом до відповідача Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - Укртрансбезпека), Відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить суд :

визнати протиправною та скасувати постанову № 190742 від 05.12.2022 про застосування адміністративно-господарського штрафу, яка були винесена відносно ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД».

Вимоги мотивував тим, що ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» не може бути відповідальною особою за наслідки порушення автотранспортного законодавства, оскільки у спірному випадку не було автомобільним перевізником у розумінні Закону України від 05.04.2001 № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III), що підтверджується відомостями із товарно-транспортної накладної, яка була зафіксована в ході рейдової перевірки.

Позивач просив суд провести розподіл судових витрат у справі, стягнувши на його користь з відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору.

Заперечуючи вимоги адміністративного позову Укртрансбезпека зазначає, що виявлення факту порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт та встановлення наявності підстав для притягнення особи до відповідальності за виявлене порушення відбувається саме на момент проведення рейдової перевірки на основі пред`явлених водієм документів. Нормами чинного законодавства визначена можливість власника транспортного засобу в разі передачі транспортного засобу в тимчасове користування зробити перереєстрацію такого транспортного засобу; водій, здійснюючи перевезення вантажів, зобов`язаний надати для перевірки не лише свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, але й документи на підставі яких на законних підставах використовується транспортний засіб (договір оренди та/або тимчасовий реєстраційний талон). Відповідно, для транспортних засобів, що перебувають, зокрема, у користуванні у фізичних чи юридичних осіб, реєстраційним документом, наявність яких є обов`язковою згідно з вимогами статей 39, 48 Закону №2344-III, є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.

У спірному випадку наявні сумніви у достовірності вказаних доводів позивача щодо передачі транспортного засобу у користування іншій особі, адже на момент проведення рейдової перевірки 30.10.2022 водієм транспортного засобу відповідні документи (зокрема, договір оренди № 170920/1 від 17.09.2020 чи його належним чином завірена копія) щодо використання на законних підставах транспортного засобу ТОВ «АГРО 2012» не надавалися, як і не було надано жодних пояснень з цього приводу.

Крім того, відповідач зазначив, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката не є виправданими та співмірними, а тому заперечує щодо такого стягнення.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 20.11.2023 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено позов ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД».

Судовим рішенням визнано протиправною та скасовано постанову відділу державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті № 190742 від 05.12.2022 про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД».

За рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» стягнуто судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 147.20 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000.00 грн.

Рішення вмотивовано тим, що у спірному випадку позивач ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» не являється автомобільним перевізником, до якого за приписами абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III застосовується відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно-господарського штрафу.

Суд зауважив, що доказів, які б спростовували правильність оформлення товарно-транспортної накладної від 29.10.2022 № 05 чи підтверджували б її юридичну дефектність матеріали цієї справи не містять, як не містять і належних доводів відповідачів щодо підстав застосування спірною постановою адміністративно-господарського штрафу саме до ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД», а не до автомобільного перевізника, зазначеного в товарно-транспортній накладній ТОВ «АГРО 2012».

Також суд, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність стягнення з Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на користь позивача витрат на професійну правову допомогу у цій справі у загальному розмірі 5 000.00 грн.

Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі Укртрансбезпека, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Аргументи, наведені контролюючим органом в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Судовим розглядом справи встановлено, що 30.10.2022 відповідно до направлення на рейдову перевірку від 24.10.2022 № 034/в та щотижневого графіка проведення рейдових перевірок (а.с. 66 зі звороту 67) відділом державного нагляду (контролю) у Одеській області (Одеська область) на а/д М-14 Одеса-Мелітополь, 21 км + 434 м інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом марки GENERALTRAILERS, д.н.з. НОМЕР_2 .

Під час рейдової перевірки інспектором складено акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 30.10.2023 № 347107 (надалі - акт перевірки № 347107) та довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю транспортного засобу від 30.10.2022 № 0063527 (а.с. 68-69).

Даним актом зафіксовано, що 30.10.2022 о 10:18 год на а/д М-14 Одеса-Мелітополь, 21 км + 434 м інспекторами Укртрансбезпеки був перевірений транспортний засіб марки MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричепом марки GENERALTRAILERS, д.н.з. НОМЕР_2 , свідоцтва про реєстрацію : НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що належить ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД».

Під час перевірки виявлено порушення : перевезення вантажу згідно товарно-транспортної накладної від 29.10.2022 № 05 з ваговими параметрами, які перевищують нормативи визначені в ч. 22.5 ПДР, а саме осьове навантаження на одиночну вісь 13.9 т при дозволеній 11.5 т., чим порушено абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III в частині перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20%, але не більше 30%, при перевезенні подільного вантажу.

В графі акту «Пояснення водія про причини порушення» зазначено, що водій від підпису та письмових пояснень відмовився.

23.11.2022 за вихідним № 42761/36/24-22 ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» направлено повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, який призначений на 05.12.2022 з 10:00 год до 12:00 год (а.с. 74-75).

Вказане повідомлення отримане ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» 05.12.2022, що підтверджується зворотнім повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 75 зворотній бік).

05.12.2022 за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт відділом державного нагляду (контролю) у Полтавській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III прийнято постанову № 190742 про застосування до ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34 000.00 грн (а.с. 66).

Вказана постанова направлялася на адресу позивача та отримана ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» 22.12.2022 (а.с. 76-77 зворотній бік).

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 № 2344-III, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2344-III).

За приписами ст. 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до частини дванадцятої ст. 6 Закону № 2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

В силу частини сьомої ст. 6 Закону № 2344-III центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, серед інших: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті; контроль за здійсненням міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у пунктах видачі дозволів автомобільним перевізникам України.

Приписами частини чотирнадцятої ст. 6 Закону № 2344-III визначено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Відповідно до ст. 33 Закону № 2344-III автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

За текстом ч. 1 ст. 34 закону № 2344-III автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону № 2344-III до внутрішніх перевезень вантажів відносяться перевезення вантажів між пунктами відправлення та призначення, розташованими в Україні, та комплекс допоміжних операцій, пов`язаних з цими перевезеннями, а також технологічні перевезення вантажів, що здійснюються в межах одного виробничого об`єкта без виїзду на автомобільні дороги загального користування.

До комплексу допоміжних операцій, пов`язаних із внутрішніми перевезеннями вантажів автомобільним транспортом, належать: завантаження та розвантаження автомобільних транспортних засобів; перевантаження вантажів на інший вид транспорту чи транспортний засіб; сортування, пакування, обмірювання та маркування вантажу; накопичення, формування або дроблення партій вантажу; зберігання вантажу; транспортно-експедиційні послуги.

Правила перевезень вантажів транспортними засобами затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Правила технологічних перевезень вантажів транспортними засобами затверджуються керівництвом виробничого об`єкта.

Згідно з частинами 1-2 ст. 48 Закону № 2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Аналіз положень Закону № 2344-III дає підстави для висновку, що законодавцем при визначенні документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів не встановлено їх вичерпний перелік, проте зазначено про необхідність наявності інших документів, передбачених законодавством, які водій повинен мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 11.02.2020 у справі № 820/4624/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 2344-III водій транспортного засобу зобов`язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.

Отже, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов`язок із забезпечення, а на водія пред`явлення для перевірки відповідних документів.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-IIІ визначено, що суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт - є автомобільний перевізник.

В розумінні вимог статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.

Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов`язкові реквізити, передбачені цими Правилами.

Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов`язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил № 363, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7до цих Правил.

У постанові від 22.02.2023 у справі № 240/22448/20 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо визначення належного суб`єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт зауважував на тому, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена статтею 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

Аналогічні висновки за схожих обставин справи викладені Верховним Судом у постанові від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22.

Тобто, положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт (постанова Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21).

У постанові від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а за схожих обставин справи Верховний Суд зауважив на тому, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III). Не без того, що надання послуги з перевезення вантажів може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої частиною першої статті 60 Закону № 2344-III.

Верховний Суд, аналізуючи наведені положення законодавства у постанові від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника.

Верховний Суд зауважив, що основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.

Як слідує з матеріалів справи, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , власником вказаного транспортного засобу є фізична особа ОСОБА_2 (а.с. 10).

При цьому, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу - напівпричепу марки GENERALTRAILERS, д.н.з. НОМЕР_2 , власником вказаного транспортного засобу являється ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» (а.с. 10).

Як вбачається з матеріалів справи на підставі Договору оренди транспортного засобу від 25.01.2021 № 48 укладеного між власником ОСОБА_2 та ТОВ «АГРО 2012» у відповідності до ЦК України, транспортний засіб марки MAN державний номерний знак НОМЕР_1 переданий в оренду ТОВ «АГРО 2012» для подальшого використання у господарській діяльності цього товариства (а.с.26-29) .

На підставі Договору оренди транспортного засобу від 17.09.2020 № 170920/1 укладеного між ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» та ТОВ «АГРО 2012» у відповідності до ЦК України, транспортний засіб марки GENERALTRAILERS державний номерний знак НОМЕР_2 був переданий в оренду ТОВ «АГРО 2012» для подальшого використання у господарській діяльності цього товариства (а.с. 22-25).

Вказані транспорті засоби згідно з актами прийому-передачі від 17.09.2020 та від 25.01.2021 були передані у користування ТОВ «АГРО 2012» (а.с. 12, 15).

За змістом товарно-транспортної накладної від 29.10.2022 № 05, на яку посилається контролюючий орган у акті рейдової перевірки, у спірному випадку транспортним засобом MAN, д.н.з. НОМЕР_1 , з напівпричіпом марки GENERALTRAILERS, д.н.з. НОМЕР_2 , здійснювалося перевезення вантажу - пшениці м`якої 4 класу врожаю 2022 автомобільним перевізником ТОВ «АГРО 2012» від ТОВ «АГРО 2012» до ПрАТ «ИРП "ДУНАЙСУДНОСЕРВИС» з пункту навантаження «Полтавська область, м. Миргород» до пункту розвантаження «Одеська область м. Ізмаїл» (а.с. 70).

Вказане не спростовано відповідачем під час розгляду справи.

Верховний Суд у постановах від 14.12.2023 у справі № 340/5660/22, від 21.03.2024 у справі № 240/10400/23 зазначив, що за відсутності інших документів, які спростовують інформацію зазначену в ТТН про автомобільного перевізника, встановлення особи перевізника здійснюється відповідно до вказаних в ТТН відомостей щодо такої особи, які є обов`язковими при її оформленні.

Наведене свідчить про наявність у контролюючого органу інформації щодо автомобільного перевізника під час розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, проте автомобільного перевізника під час розгляду справи органом контролю встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 280/2150/23.

Тобто, у спірному випадку позивач ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» не являється автомобільним перевізником, до якого за приписами абз. 16 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III застосовується відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт у вигляді адміністративно-господарського штрафу.

Відповідачем, при прийняття постанови не надано належної оцінки наданих на перевірку документам із відомостями про автомобільного перевізника, зокрема товарно транспортній-накладній.

Доводи відзиву на позовну та апеляційної скарги про те, що в момент спірної перевірки посадовим особам Укртрансбезпеки не було надано документів, які підтверджували належне користування транспортним засобом, зокрема тимчасового реєстраційного талону - є помилковими з огляду на наступне.

У пунктах 65-71 постанови Верховного Суду від 06.07.2023 в справі № 560/514/22 викладено висновок про те, що на власника транспортного засобу у разі передачі права керування транспортним засобом іншій особі, не покладається обов`язок з оформлення тимчасового реєстраційного талону. Вирішення питання оформлення тимчасового реєстраційного талону чи ні законодавець залишив на розсуд самого власника.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом в постанові від 28.12.2023 у справі № 300/4673/22.

Посилання відповідача на ненадання посадовим особам Укртрансбезпеки інших документів на право користування транспортним засобом спростовуються установленими судом апеляційної інстанції у цій справі обставинами, за якими дійсний автомобільний перевізник користувався спірним автомобілем на підставі укладеного між учасниками правовідносин договору оренди. В цьому спорі посадові особи відповідача в акті перевірки не зазначали, що їм не було надано в момент перевірки документи, що засвідчують використання транспортного засобу на законних підставах.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що в спірному випадку відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, не довели правомірності свого рішення, а тому позовні вимоги ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу від 05.12.2022 № 190742 в розмірі 34 000.00 грн підлягають задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Положеннями ч.ч. 3 та 4 ст. 134 КАС України визначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч. 5 ст. 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має врахувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), який в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 09.06.2023 серія ВІ №1148807, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ПТ № 2165, договір про надання правової допомоги від 10.04.2023 та акт надання послуг № 1 від 09.06.2023 (а.с. 9, 11, 19-21).

Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги від 10.04.2023 вартість послуг адвоката складає 1 000.00 грн за 1 годину роботи.

Згідно акту наданих послуг № 1 від 09.06.2023 адвокатом Батієнко Я.І. замовнику ТОВ «АГРО ТЕРРА ЛТД» були надані наступні послуги :

вивчення матеріалів, наданих клієнтом- витрачено 1 год., вартість 1 000.00 грн;

надання усної консультації клієнту - витрачено 1 год., вартість 1 000.00 грн;

вивчення нормативної бази та судової практики - витрачено 2 год., вартість 2 000.00 грн;

складання та подання до суду позовної заяви - витрачено 4 год., вартість 4 000.00 грн;

Всього вартість наданих адвокатом послуг складає : 8 000.00 грн.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ста. 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.

Так, представник відповідача заперечував проти стягнення з нього витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на те, що витрати за надання правничої допомоги неспівмірні зі складністю справи.

За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Колегія суддів зазначає, що такі стадії правничої допомоги адвоката, як вивчення матеріалів, наданих клієнтом та вивчення нормативної бази та судової практики, по суті пов`язані та входять до стадії складання та подання до суду позовної заяви.

З урахуванням наведеного, з огляду на підтвердження позивачем фактичного розміру витрат, що підлягають сплаті, на правничу допомогу, заперечень відповідача, відповідно до наданих документів, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, розміру понесених витрат, а також значення справи для позивача та те, що участь в судових засіданнях адвокат не приймав, оскільки розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті на користь позивача витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката в сумі 5 000.00 грн.

Інші доводи апеляційної скарги та заперечення сторін на висновки колегії суддів не впливають.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Л.В. Мельнікова Судді А.О. Бегунц Л.В. Курило