Постанова

від 03.07.2024 по справі 400/7021/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/7021/21

Головуючий І інстанції: Мельник О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Скрипченка В.О., Турецької І.О.,

за участю секретаря - Брижкіної І.О., представника відповідача Слюсаренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення суду -26.03.2024р.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Юг-Сервіс» до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

26.08.2021р. ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДПС у Миколаївській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 11.08.2021р.:

- №679614290701 - про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 2 533 792 грн. за основним платежем та 633 448 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №680014290701 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємства у сумі 2 305 908 грн. за основним платежем та 576 477 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; від 11.08.2021р.;

- №680214290701 - про збільшення грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб (військового збору) у сумі 12 905 грн. за основним платежем та 1 366,25 грн. за штрафними санкціями в частині збільшення грошового зобов`язання у сумі 11 812 грн. за основним платежем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні рішення податкового органу є неправомірними та безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на необґрунтованих і помилкових висновках перевірки про порушення позивачем податкового законодавства. Зокрема, позивач зазначає про те, що він має належним чином оформлений повний пакет первинних документів з приводу взаємовідносин з ТОВ «ЕРДЕН» і ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ», які підтверджують податковий кредит та сплачене ПДВ на користь цих постачальників. Але, відповідачем, за надуманими підставами не визнається право товариства на врахування у податковому обліку коштів, сплачених за договорами з ТОВ «ЕРДЕН» та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ». При цьому, позивач вважає також протиправними і висновки відповідача відносно наявності у нього обов`язку щодо нарахування та сплати податку з доходу «нерезидента» - «ISNAK LOJISTIK ULUSLARARASI TASIMACILIK SANAYI VE TICARET LTD» (Туреччина) в порядку пп.141.4.2 ст.141 ПК України.

Представник відповідача, у свою чергу, надав до суду першої інстанції письмовий відзив, в яких позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволені. Свою позицію обґрунтував тим, що по ТОВ «ЕРДЕН» (код ЄДРПОУ 42418080) та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» (код ЄДРПОУ 36487041) існують порушені кримінальні провадження, в яких фігурують зазначені товариства, що свідчить про те, що вони не мали реальної можливості виконати свої зобов`язання за договорами з позивачем. Також, представник відповідача у відзиві зазначив, що під час перевірки були враховані усі первинні документи позивача, але останній все ж таки не надав до перевірки документи, які б свідчили про наявність витрат. Щодо контракту з «нерезидентом» «ISNAK LOJISTIK ULUSLARARASI TASIMACILIK SANAYI VE TICARET LTD» (Туреччина) зазначив, що ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» повинно було нарахувати та сплатити податок з доходу цього «нерезидента» в порядку пп.141.4.2 ст.141 ПК України.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року(ухваленим в порядку письмового провадження) адміністративний позов ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» - задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Миколаївській області від 11.08.2021р. №679614290701 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 2 533 792 грн. за основним платежем та 633 448 грн. за штрафними санкціями; №680014290701 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємства у сумі 2 305 908 грн. за основним платежем та 576 477 грн. за штрафними санкціями; №680214290701 про збільшення грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб (військового збору) у сумі 12 905 грн. за основним платежем та 1 366,25 грн. за штрафними санкціями в частині збільшення грошового зобов`язання у сумі 11 812 грн. за основним платежем. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Миколаївській області на користь позивача судові витрати в розмірі - 22700 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 23.04.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.03.2023р. і прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

27.05.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС у Миколаївській області та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні за участю сторін на 26.06.2024р.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції 26.06.2024р. та 03.07.2024р. представник ГУ ДПС у Миколаївській області (апелянта) в режимі відео-конференції мотивовано підтримала апеляційну скаргу та наполягала на її задоволенні.

Представник позивача в судове засідання суду апеляційної інстанції 26.06.2024р. та 03.07.2024р. двічі не з`явився з невідомих причин, про день, час та місце розгляду справи був своєчасно а належним чином повідомлений.

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, виступ представника відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність належних підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.

Позивач - ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» - є підприємством-виробником, що знаходиться у м. Миколаїв та спеціалізується на виробництві борошна (торгова марка «АМІНА»), макаронних та кондитерських виробів. Виробництво на підприємстві сертифіковано за міжнародним стандартом FSSC 22000.

В період з 04.06.221р. по 05.07.2021р. працівниками ГУ ДПС у Миколаївській області, на підставі наказу №969-П від 19.05.2021р. та виданих на його підставі направлень, проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої було складено акт №5033/14-29-07-01/31613581, в якому зафіксовано численні порушення платником податкового законодавства.

12.07.2021р. позивач отримав копію акту ГУ ДПС у Миколаївській області від 12.07.2021р. №5033/14-29-07-01/31613581 про результати документальної планової перевірки.

26.07.2021р. ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» подано письмові заперечення на Акт перевірки, за результатами розгляду яких, 05.08.2021р. було отримано відповідь №17046/6/14-29-07-01-07, в якій зазначено, що п.п.910 висновків цього Акту було викладено в новій редакції:

- суму несвоєчасного перерахування податку на доходи фізичних осіб з 1727771,65 грн. змінено на 154277,61 грн.;

- суму несвоєчасного перерахування військового збору з 297292,93 грн. змінено на 206028,98 грн.

В подальшому, на підставі вказаного вище акту перевірки, уповноваженою особою ГУ ДПС у Миколаївській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.08.2021р.:

- №679614290701 - про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 2 533 792 грн. за основним платежем та 633 448 грн. за штрафними санкціями;

- №680014290701 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємства у сумі 2 305 908 грн. за основним платежем та 576 477 грн. за штрафними санкціями;

- №680214290701 - про збільшення грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб (військового збору) у сумі 12 905 грн. за основним платежем та 1 366,25 грн. за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із вказаними вище висновками акту перевірки та прийнятим на їх підставі спірними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернуся до суду із даним адміністративним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, неправомірності дій та спірних податкових повідомлень-рішень відповідача.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх лише частково обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як визначено ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто із урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (або вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; із дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема із дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Як передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 ПК України, контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім НБУ), у т.ч. після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

У відповідності до положень п.75.1 ст.75 ПК України, контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як слідує зі змісту п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України, «господарська діяльність» - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як видно зі змісту приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, «податковий кредит» - сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Як визначено п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1-м цього пункту.

Отже, будь-які документи (у т.ч. договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Таким чином, враховуючи викладене, для підтвердження даних податкового обліку повинні братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до вимог п.198.1. ст.198 ПК України, до «податкового кредиту» відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у т.ч. у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

У відповідності до п.198.2. ст.198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст.187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у т.ч. інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Податкові накладні, отримані з ЄРПН, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних /розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування. У разі зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування до такої податкової накладної в ЄРПН згідно з п.201.16 ст.201 цього Кодексу перебіг зазначеного строку переривається на період зупинення їх реєстрації та відновлюється з дня припинення процедури зупинення їх реєстрації згідно з пп.201.16.4 п.201.16 ст.201 цього Кодексу. Суми податку, сплачені (нараховані) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, зазначені в податкових накладних /розрахунках коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних з порушенням строку реєстрації, включаються до податкового кредиту за звітний податковий період, в якому зареєстровано податкові накладні/розрахунки коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, але не пізніше ніж через 365 календарних днів з дати складення податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, у тому числі для платників податку, які застосовують касовий метод.

Як видно з положень п.201.10 ст.201 ПКУ, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, стосовно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 11.08.2021р. №679614290701 - про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ у сумі 2 533 792 грн. за основним платежем та 633448 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та №680014290701 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємства у сумі 2 305 908 грн. за основним платежем та 576 477 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається зі змісту спірного Акту перевірки (стор.6-10), ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС», на думку перевіряючих, було занижено суму доходів від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначених за правилами бухгалтерського обліку, всього на загальну суму 159 243 грн.

В додатку 5 до Акту перевірки (пп.3.1.1) перевіряючими наведено Реєстр рахунків бухгалтерського обліку та показників фінансового результату до оподаткування в податковій декларації з податку на прибуток і Звіті про фінансові результати (форма №2) за період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. При цьому, інформація про доходи відповідає даним бухгалтерського обліку підприємства (Кт79), інформація про собівартість та витрати зазначена з викривленнями/помилками (Дт79).

Таким чином, показник «фінансовий результат до оподаткування» за 2018 рік в Акті перевірки фактично було визначено без врахування показників бухгалтерського обліку підприємства, на яких взагалі повинна ґрунтуватися податкова звітність.

Так, зокрема, у п.7.1.2 Таблиці зазначено щодо показника рядок 2050 «Собівартість реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)» - відхилення 3 278 548 грн.

Разом з тим, з матеріалів справи та пояснень представник позивача вбачається, що зазначена інформація не була врахована відповідачем при формуванні висновків щодо повноти визначення фінансових результатів за 2018рік по акту перевірки. Факт надання до перевірки бухгалтерських реєстрів (зокрема, «Обороти рахунку 79 за 2018р») підтверджується наявністю у той самій таблиці даних, які частково враховані і вірно зазначені в Додатку 5, наприклад: Дт701 Кт791- 59121810,63 грн. та інші за Кт79 рахунку, Дт791 Кт94 - 335503,38 грн., Дт791 Кт93 - 89608,5 грн. та інші за Дт 79 рахунку.

Крім того, у спірному Акті перевірки зазначено (арк.11), що за період з 01.07.2017р. по 31.03.2021р. показники оборотно-сальдових відомостей, журналів-ордерів (оборотів рахунку), аналізів рахунків по субконто перевірені суцільним порядком, тому числі але не виключно: 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», 632 «Розрахунки з іноземними постачальниками», 90 «Собівартість реалізації», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші операційні витрати», 791 «Результат операційної діяльності» та інш.

Однак, за наслідками такої суцільної перевірки в тексті Акту не було наведено будь-якої інформації про наявність порушень, які би пояснювали неврахування у Додатку №5 та у висновках Акту фактичних показників собівартості, зазначених у регістрах бухгалтерського обліку (Дт791Кт901 в сумі 58 935 467,5 грн.)

Враховуючи вищенаведені обставини, фактичними даними бухгалтерського обліку підтверджено збільшення показника «Доход» на 159 243 грн., а також збільшення показника «Собівартість товарів» на 3 278 548 грн.

Далі, у відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що «ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» під час проведення перевірки нібито не зверталось до ГУ ДПС у Миколаївській області із листом з поясненнями щодо не відображення витрат», «не надало жодного пояснення зазначеної розбіжності до заперечень на акт перевірки», в результаті чого, «перевіркою неможливо встановити по яким саме витратам виникла зазначена у запереченнях розбіжність».

Проте, як видно з матеріалів справи та пояснень представника позивача, Товариство 26.07.2021р. надало до канцелярії ГУ ДПС у Миколаївській області свої мотивовані письмові заперечення від 23.07.2021р. (вих. №653) до Акту перевірки, в якому чітко пояснило факт наявності витрат, з додаванням оборотів рахунку 79, в яких можна було ці витрати побачити. Що стосується первинних документів, то до перевірки підприємством позивача були надані суцільним порядком усі необхідні документи за перевіряємий період (з 01.07.2017р. по 31.03.2021р.).

Однак, посадові особи відповідача, в свою чергу, в ході проведення спірної перевірки безпідставно не врахували ці пояснення представника Товариства, як і не дослідили і не врахували надані їм первинні документи, що підтверджують витрати у сумі 3 278 548 грн. (хоча мали змогу встановити, по яким саме витратам виникла зазначена у запереченнях розбіжність), що призвело до неправомірного висновку про заниження суми доходів.

Також, як вбачається з матеріалів справи, представником Товариства в ході спірної перевірки було надано пояснення й щодо певної розбіжності в деклараціях з податку на прибуток, фінансовій звітності та сумою доходів за 2018 рік, яка, в свою чергу, фактично була викликана збоєм у роботі програми 1С.

На стор.10 Акту зазначено, що «керівником ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» цілеспрямовано створено умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, встановлених законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи».

На думку відповідача, вказане підтверджується тим, що «керівник підприємства не надав доказів використання ліцензійних версій програм (реєстраційну картку і коробку, наклейку з голограмою)»

Проте, на думку суду, такі твердження є безпідставними та насправді не відповідають дійсності, з огляду на наступне.

Так, з наданих суду 1-ї інстанції доказів вбачається, що ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» має клієнтську ліцензію на 10 робочих місць програми 1С: Підприємство 8. Є в наявності у ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» і оригінальна коробка виробника 1С, посібники користувача, іменна ліцензійна голограма 1С та оригінальні інсталяційні компакт-диски (реєстр. номер 800037833).

До того ж, як свідчать матеріали справи, вказане програмне забезпечення було придбано у ТОВ «Дистриб`юторська компанія «АЛЬФА-КОМ», про що свідчать видаткова накладна від 25.12.2012р. №OD11225/09 та банківське платіжне доручення від 24.12.2012р. №115.

Також, ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» має діючий договір від 03.01.2013р. №7 про надання послуг інформатизації з ФОП ОСОБА_1 , який надає послуги з консультацій використання цього ПЗ.

Отже, з огляду на зазначені факти і обставини, ці висновки перевіряючих про начебто наявність вини та умисних порушень податкового законодавства посадовими особами підприємства є цілком необґрунтованими та не доведеними.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача, також зокрема вбачається, що усі ці документи були надані позивачем як в ході проведення перевірки, так і у якості додатків до заперечень до акту перевірки.

Таким чином, на думку суду 1-ї інстанції, з якою погоджується і колегія суддів, дані висновки акту перевірки про заниження фінансового результату до оподаткування без врахування фактичного показника собівартості є неповними та нарахування податку на прибуток за 2018 рік у відповідній сумі є необґрунтованими.

Також, у спірному акті перевірки зазначено (стор.11-48) про те, що ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» занижено показники рядка 02 Декларації «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку у сумі 12 651 355 грн. за рахунок невірного відображення в деклараціях на прибуток суми доходів від будь-якої діяльності, визначених за правилами бухгалтерського обліку та відображеного у фінансовій звітності підприємства, включення до складу собівартості готової продукції вартості пшениці, придбаної у ТОВ «ЕРДЕН» (код ЄДРПОУ 42418080) та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» (код ЄДРПОУ 36487041), реальність придбання якої підприємством не доведено, не підтверджено всіма первинними документами.

Крім того, в акті перевірки (стор.57-79) зроблені висновки й про те, що ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» нібито завищено податковий кредит по ПДВ у сумі 2 530 271,12 грн. по операціях з ТОВ «ЕРДЕН» та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ».

Разом з тим, з цього питання судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, як встановлено з матеріалів справи, основним видом діяльності ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» за КВЕД 10.61 є «Виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості (виробництво борошна та виробів з борошна)».

Т.б., для здійснення своєї господарської діяльності ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» має необхідність закуповувати пшеницю, для її подальшої переробки у борошно.

Як вбачається з матеріалів справи, 21.11.2018р. ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» (покупець) було укладено з ТОВ «ЕРДЕН» (продавець) договір купівлі-продажу № 211118, за умовами якого «продавець» зобов`язався продати та відвантажити «покупцю» продовольчу пшеницю.

Як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, як станом на день укладання договору, так і на сьогоднішній день, вказаний вище контрагент позивача - ТОВ «ЕРДЕН» (ЄДРПОУ 42418080) є діючим підприємством і платником податків, вид діяльності якого за КВЕД 46.21 є «Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин», що, в свою чергу, відповідає предмету укладеного договору.

Також, при цьому, слід звернути увагу й на те, що відповідно до п.1.2 цього договору, під час передачі товару покупцю «продавець» зобов`язаний надати «покупцю» наступні документи на товар: рахунок, накладну, товарно-транспортну накладну.

А у відповідності до п.5.2 даного договору, моментом поставки вважається дата отримання покупцем по накладній товару і документації, передбаченої п.1.2 даного договору.

Згідно із п.4.1 цього ж договору, якість товару повинна відповідати ДСТУ 3768:2009, а згідно із п.4.2 договору остаточна якість товару встановлюється власною лабораторією покупця (т.б. умови договору не передбачають обов`язку продавця передавати сертифікати якості на товар).

Згідно із специфікацією №1 до цього договору, загальна кількість товару, який підлягає продажу у відповідності з договором:

- Продовольча пшениця ІІ класу 150 тон;

- Продовольча пшениця ІІІ класу 100 тон;

- Продовольча пшениця IV класу 50 тон +/- 5%.

Так, як встановлено судами обох інстанцій, факт реальної поставки пшениці по цьому договору підтверджується наявними у справі доказами, а саме: належним чином оформленими і підписаними керівниками підприємств видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (стор.14-15 акту).

Умови даної поставки CPT - склад покупця: м. Миколаїв, вул. Кагатна,1 (продавець власним або залученим автотранспортом доставляє пшеницю на склад покупця).

Що ж стосується Журналу обліку прийому продовольчої пшениці на ваговій, то як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» не мало змоги надати його до перевірки, оскільки він був вилучений прокуратурою в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019000000001014 (даний факт також зазначений в акті на стор.16).

Далі, як свідчать матеріали справи, придбана у ТОВ «ЕРДЕН» пшениця була списана у виробництво, що відображено у складі собівартості борошна та включена до складу витрат за 2018 рік на суму 1 807 799 грн.

Податкові ж накладні за цією угодою, як видно з матеріалів справи, були виписані ТОВ «ЕРДЕН» на адресу позивача та зареєстровані в ЄРПН в листопаді 2018 року.

Далі, як встановлено з матеріалів справи, ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» (покупець) було укладено з ТОВ «АГРО ФІРМА «ХАРВЕСТ» (продавець) однотипні договори купівлі-продажу від 29.06.2018р. №290618 та від 14.08.2018р. №140818, відповідно до умов яких, продавець зобов`язується продати і відвантажити покупцю продовольчу пшеницю.

Як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, як станом на день укладання договору, так і на сьогоднішній день, даний контрагент позивача - ТОВ «АГРО ФІРМА «ХАРВЕСТ» (ЄДРПОУ 36487041) є діючим підприємством і платником податків, його вид діяльності за КВЕД 01.11 є «Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур». При цьому, слід звернути увагу й на те, що з цих даних з ЄДР видно, що вказане Товариство було зареєстроване ще 19.05.2009р., т.б. працює на ринку зернових культур вже більше 10 років.

Відповідно до п.1.2 цього вказаних договорів під час передачі товару покупцю продавець зобов`язаний надати покупцю наступні документи на товар: рахунок, накладну, товарно-транспортну накладну.

А у відповідності до п.5.2 цих договорів, моментом поставки вважається дата отримання покупцем по накладній товару і документації, передбаченої п.1.2 даного договору.

Згідно ж із п.4.1 договорів, якість товару повинна відповідати ДСТУ 3768:2009, а згідно із п.4.2 договору остаточна якість товару встановлюється власною лабораторією покупця (т.б. умови договору не передбачають обов`язку продавця передавати сертифікати якості на товар).

Що ж стосується наявних у справі додаткових угод, то умови вказаних вище договорів ними змінювалися лише в частині кількості та ціни товару, що повинен бути поставлений на умовах договору.

Як встановлено з матеріалів справи, факт реальної поставки пшениці за цими угодами підтверджується наявними у справі доказами, а саме: належним чином оформленими та підписаними керівниками підприємств видатковими накладними, товарно-транспортними накладними (стор.32-37 акту).

Умови цієї поставки CPT склад покупця: м. Миколаїв, вул. Кагатна,1 (продавець власним або залученим автотранспортом доставляє пшеницю на склад покупця).

Що ж стосується Журналу обліку прийому продовольчої пшениці на ваговій, то як свідчать матеріали справи, ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» не мало змоги надати до перевірки, оскільки він був вилучений прокуратурою в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42019000000001014 (про що зазначено у акті на стор.16).

В подальшому, як видно з матеріалів справи, придбана у ТОВ «АГРО ФІРМА «ХАРВЕСТ» пшениця була списана у виробництво, відображена у складі собівартості борошна та включена до складу витрат за 2018 рік на суму 10 843 557 грн.

Стосовно ж податкових накладних, то останній, як слідує з матеріалів справи, були виписані та ТОВ «АГРО ФІРМА «ХАРВЕСТ» в червні-листопаді 2018 року та зареєстровані в ЄРПН.

Щодо постійних посилань представника відповідача як в Акті перевірки, так і в апеляційній скарзі на існуюче кримінальне провадження №4219000000001014, то судова колегія з цього приводу зазначає наступне.

Так, як встановлено судами обох інстанцій, дане кримінальне провадження було порушено 07.05.2019р. Зі змісту судових рішень у справі №487/4528/19 Заводського районного суду м.Миколаєва (який розглядав клопотання прокурора про доступ до документів, накладенні арешту) вбачається, що це кримінальне провадження було відкрито за фактом «сприяння невстановлених осіб по схемному формуванню податкового кредиту з ПДВ, що призводить до фактичного ненадходження коштів до бюджету в особливо великих розмірах та зловживання службовим становищем службовими особами ГУ ДФС у Миколаївській області за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.212, ч.2 ст.364 КК України.

Як загально відомо, ст.364 КК України передбачає кримінальну відповідальність за зловживання владою або службовим становищем.

Службовими ж особами, в свою чергу, є особи, які постійно чи тимчасово здійснюють функції представників влади, а також обіймають постійно чи тимчасово на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним повноваженням.

Таким чином, системний аналіз обставин цього кримінального провадження свідчить про те, що воно відкрито саме за фактами зловживання владою службовими особами ГУ ДФС України.

Тобто, господарська діяльність позивача - ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» та декларування її результатів жодним чином не стосуються фактів зловживання владою службовими особами ГУ ДФС України, т.б. це кримінальне провадження ніяк взагалі не стосується спірних договорів поставки пшениці.

Також, при цьому, слід звернути увагу й на те, що у зв`язку з порушеним кримінальним провадженням №4219000000001014 директором ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» ще у 2019 році з метою виокремлення себе з кола підприємств, які органом дізнання помічені «з ознаками фіктивності» та на прохання покупця, було надано нотаріально завірену заяву від 29.05.2019р., в якій він підтвердив той факт, що ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» було створено саме з метою здійснення господарської діяльності щодо оптової торгівлі сільськогосподарською сировиною, і ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» дійсно поставляло протягом 2018 року пшеницю в адресу ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС».

Що ж стосується посилання на стор.40 Акту перевірки та в апеляційній скарзі на інше кримінальне провадження №32019100110000023, то з цього приводу судова колегія зазначає, що воно було відкрито за ознаками ч.1 ст.205 КК України, яка, в свою чергу, була виключена з Кримінального кодексу України на підставі Закону України від 18.09.2019р. №101-IX, т.б. вказане дане кримінальне провадження вже давно взагалі підлягає закриттю.

При цьому, слід зазначити, що в ході розгляду даної справи судом 1-ї інстанції було запропоновано відповідачу звернутися до органу, який порушив ці кримінальні справи, з метою встановлення статусу цих кримінальних проваджень станом на момент розгляду цієї справи.

Разом з тим, як видно з матеріалів справи, представник відповідача так і не зміг підтвердити на вимогу суду 1-ї інстанції ні статус цих кр/проваджень, ні стадії, на яких вони знаходяться.

Однак, в подальшому, вже в ході апеляційного розгляду даної справи, представник відповідача зазначила, що їй наразі відома інформація, що жодних вироків суду відносно посадових осіб підприємства позивача та його контрагентів не існує, оскільки ці обидва кримінальних провадження на цей час вже закриті.

Як вже зазначалося вище, правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України, а правила ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях чітко встановлено нормами Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (зі змінами і доповненнями).

Як слідує зі змісту положень ч.1 ст.3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

А як визначено пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Так, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік…» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов`язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9 цього ж Закону та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, згідно зі цією ст.1 даного Закону, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч.2 ст.3 Закону «Про бухгалтерський облік…», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Як передбачено ст.185 ПК України, об`єктом оподаткування є господарська операція з постачання товарів, постачання послуг, ввезення товарів (послуг) на митну територію України, вивезення товарів (послуг) у митному режимі експорту.

Відповідно ж до приписів ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, з огляду на зазначені норми чинного законодавства, у підприємства добросовісного платника податків є право на включення до податкового кредиту сплачених сум іншому платнику податку за умови проведення реальної господарської операції та наявності первинних документів, які підтверджують її проведення.

Так, як вбачається з матеріалів справи та вже неодноразово зазначалося вище, контрагенти позивача - ТОВ «ЕРДЕН» та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» протягом перевіреного відповідачем періоду були зареєстровані в ЄДР, не мали статусу «ризикових», мали діючі свідоцтва платників ПДВ, мали індивідуальні податкові номери, виписані ними податкові накладні були зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних (і не зупинялись), мали необхідний обсяг цивільної та податкової правоздатності, оскільки перебували на обліку у органах податкової служби.

Крім того, представником позивача на підтвердження фактичного проведення спірних господарських операцій з цими контрагентами ТОВ «ЕРДЕН» та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» до суду 1-ї інстанції були надані усі необхідні первинні документи.

Ті обставини, що у цих постачальників позивача, на думку перевіряючих, нібито було недостатньо власних трудових чи матеріальних ресурсів, або в ланцюгах постачальників є сумнівні підприємства чи навіть підприємства, які визнанні фіктивними, є лише приводом (сигналом) для більш ретельної перевірки (чи зустрічної перевірки) саме їх діяльності. Самі по собі ці обставини не можуть бути достатніми підставами для позбавлення покупців цих підприємств права на віднесення сплачених на їх користь коштів до податкового кредиту та валових витрат. Відповідач, у даному випадку, невиправдано спрощує процес доведення факту відсутності реальних господарських операцій, наводить докази пов`язаності суб`єктів господарювання, однак це є лише підставою для зустрічних перевірок, та відповідно у випадку виявлення порушень відповідного реагування з боку правоохоронних органів, що має завершитись винесенням вироку.

Проте, як вже вказувалося вище, представником відповідача не надано до суду 1-ї та 2-ї інстанцій жодних вироків у кримінальних справах, що свідчать про ухилення від сплати податків, чи дій щодо мінімізації податкових зобов`язань, як щодо підпідприємства позивача, так і щодо підприємств-контрагентів ТОВ «ЕРДЕН» та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ». Також відсутні і вироки суду і щодо засудження їх керівників чи засновників за діяльність, пов`язану з ухиленням від сплати податків, створенням фіктивного підприємства та ін.

Т.б., фактично усі претензії податкового органу до зазначених контрагентів носять загальний та неконкретний характер.

Окрему увагу також слід звернути й на те, що ані у Акті, ані у відзиві на позов відповідачем не ставиться під сумнів той факт, що пшениця була списана у виробництво, та з неї була виготовлена продукція (мука, печиво тощо), яка в подальшому була реалізована покупцям.

Відповідач лише зазначає про те, що придбана позивачем пшениця нібито «невідомого походження», проте зустрічну звірку з покупцями позивача не здійснює, та доходи, отримані з реалізації цієї продукції, позивачу не зменшує.

Крім цього, одночасно судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, звертає увагу й на той факт, що господарські відносини між ТОВ «ЕРДЕН» та ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» та їх замовниками вже були предметом дослідження у інших судах різних інстанцій.

Так, з інформації з ЄДРСР вбачається, що Окружним адміністративним судом м.Києва було розглянуто позов підприємства з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна» до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.07.2019р. №0004464101 (форма «В4») та №0004444101 (форма «В1») та ухвалено рішення від 09.06.2020р. (справа №640/19437/19) про задоволення позову, яке в подальшому було залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2020р.

В подальшому, постановою Верховного Суду від 21.09.2021р. у справі №640/19437/19 касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП залишено без задоволення, а вказані рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 09.06.2020р. та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2020р. залишено без змін.

Так, Верховний Суд, надаючи свою правову оцінку обставинам справи №640/19437/19 встановив, що між підприємством з іноземними інвестиціями «Гленкор Агрікалчер Україна» та ТОВ «АГРО ФІРМА ХАРВЕСТ» у 2019 році було укладено договори поставки сільськогосподарської продукції врожаю 2018 року.

Верховний Суд зазначив, що він неодноразово висловлював позицію, яка була врахована судами попередніх інстанцій при розгляді цієї справи про те, що податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно деяких контрагентів позивача по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами не є носієм доказової інформації щодо порушення вимог податкового законодавства. Належними та допустимими доказами для висновку про нездійснення Товариством господарських операцій, могли б бути відповідні довідки за результатами зустрічних звірок постачальників позивача. Проте, інформації про проведення таких звірок акт перевірки не містить. Так згідно даного рішення, подання платником податку до контролюючого органу належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або обґрунтовану суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами. Водночас суди попередніх інстанцій установили, що такі докази податковим органом в акті перевірки не наведено та реальність виконання господарських операцій не спростовано.

Також Верховний суд у даній справі зазначив, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення фінансово - господарських правовідносин між позивачем та ТОВ «АГРО ФІРМА «ХАРВЕСТ» з огляду на наявність кримінального провадження, у якому фігурує цей контрагент. Зокрема, суди врахували ч.6 ст.78 КАС України, відповідно до якої, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Докази на підтвердження факту винесення вироків чи постанов про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності в кримінальних справах за результатами кримінального провадження №42019000000001014 від 07.05.2019р. в матеріалах справи відсутні та відповідачем про наявність відповідних фактів зазначено не було.

Верховний Суд, зокрема, визнав безпідставними посилання податкового органу на висновки Верховного Суду, ухвалені в інших справах, які, на думку скаржника, не враховані судами при вирішенні цієї справи, оскільки рішення в зазначених справах ухвалені за інших фактичних обставин, з урахуванням певного об`єму доказів, їх достатності, належності і допустимості.

Таким чином, Верховний Суд дослідив і встановив можливим і реальним факт поставки ТОВ «АГРО ФІРМА «ХАРВЕСТ» сільськогосподарської продукції зокрема врожаю 2018 року.

Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021р. у іншій справі №640/16934/19 було залишено апеляційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 11.03.2021р. без змін. У цій справі також фігурували контрагенти позивача, а саме: ТОВ «АГРО ФІРМА «ХАРВЕСТ» поставляло сільськогосподарську продукцію ПАТ «РАМБУРС», а перевезення товару (ячмінь, кукурудза) здійснювалось ТОВ «ЕРДЕН». В подальшому, постановою Верховного Суду від 23.12.2021 року касаційну скаргу ГУ ДПС у м. Києві залишено без задоволення, а постанову 6ААС від 23.06.2021р. без змін.

У вказаних судових рішеннях (які набрали законної сили) також зазначено про спроможність ТОВ «АФ ХАРВЕСТ», як постачальника, здійснювати господарську діяльність з поставки зернових культур своїм контрагентам, а також підтверджена реальність та дійсність проведених між постачальником та його контрагентами подібних господарських операцій протягом березня-квітня 2019 року.

Таким чином, враховуючи вищевикладені обставини, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, відхиляє посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів позивача по ланцюгу постачання, оскільки остання не є належним і беззаперечним доказом нереальності спірних господарських операцій.

До того ж, не варто забувати й про те, що контролюючий орган наділений сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Крім того, з матеріалів справи та відомостей ЄДРСР також встановлено, що постановою Верховного Суду від 09.08.2023р. у подібній справі №640/2168/20 (провадження №К/990/2258/23) було залишено без задоволення касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.06.2021р. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022р. - без змін.

У цих судових рішеннях теж зазначено, що постачальник позивача ТОВ «Вайтерра Україна», а саме: ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» (контрагент позивача у цій справі), впродовж 2019 року дійсно поставляв цьому Товариству аналогічну сільськогосподарську продукцію.

При цьому, Верховний Суд зазначив, що як обґрунтовано встановлено судами попередніх інстанцій, сам факт кримінального провадження, в яких згадуються ТОВ «АФ «ХАРВЕСТ» і ТОВ «Укрсервіс Центр», не спростовує реальність господарських операцій, дійсність і правове значення первинних документів, складених при проведенні таких господарських операцій.

Слід зауважити й про те, що такі висновки неодноразово були висловлені Верховним Судом у постановах від 09.03.2021р. у справі №826/7270/18; від 16.06.2021р. у справі №520/2700/19; від 20.05.2021р. у справі №826/17615/15; від 02.04.2019р. у справі №826/6245/18; від 12.07.2019р. у справі №808/109/18.

Отже, з наведених обставин випливає, що сама по собі несплата податку «продавцем» (у т.ч. внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового обліку «покупцем» та його зобов`язань зі сплати податків. Крім того, як вже неодноразово вказувалося вище, чинним законодавством України не встановлено обов`язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений «продавцем» або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від «покупця» в ціні товару. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність з негативними наслідками саме щодо цієї особи.

Що ж стосується до доводів представника відповідача щодо наявності у контрагентів Позивача необхідного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, то судова колегія з цього приводу зазначає наступне.

Так, як вже зазначалося вище, суд не може погодитися з твердженнями відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеними контрагентами з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача та суб`єктами господарювання, з якими контрагент позивача мав господарські взаємовідносини, оскільки кожен платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагента або суб`єктів господарювання, з якими контрагент позивача мав господарські взаємовідносини. Якщо контрагент позивача або суб`єкти господарювання, з якими контрагент позивача мав господарські взаємовідносини, в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру понесених витрат та свого податкового кредиту.

По-друге, щодо відсутності у контрагентів платника податків (згідно відомостей з інформаційних баз даних ДПС) власних або орендованих основних засобів, матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для виконання господарських операцій з поставки товарів/послуг чи для виробництва останніх.

Показовою у даному питанні є позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 07.07.2022р. у справі №160/3364/19 з подібними правовідносинами, в якій Суд, визнаючи правильною позицію суду апеляційної інстанції щодо визнання помилковими доводів контролюючого органу, зазначив таке «доводи відповідача щодо відсутності в зазначених контрагентів позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, які помилково прийняв до уваги суд першої інстанції, не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим, відповідач не обґрунтував, який саме обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується (п.112).

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом і в постановах у подібних справах: від 19.06.2023р. у справі №810/1577/17 «норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкової вигоди»; від 27.04.2023р. у справі №814/1696/17 «відсутність достатньої кількості трудових ресурсів у контрагента, так само як матеріально-технічних, а тим паче взаємовідносини контрагента з іншими суб`єктами господарювання, не свідчить про нереальність господарської операції за умови підтвердження її належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку»; від 10.06.2019р. у справі №804/4686/16 «відсутність у контрагентів платника податків основних засобів та трудових ресурсів не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій»; від 25.05.2023р. у справі №540/2139/19, від 19.06.2018р. у справі №826/7704/16, від 30.01.2018р. у справі №2а/1770/3360/12 - «сама по собі наявність або відсутність у контрагентів основних фондів, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю. Укладення договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів (робіт, послуг) постачальником. При цьому залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу)»; від 04.09.2018р. у справі №818/1249/17 «Суд визнає, що сумніви або припущення у будь-якому випадку не можуть бути доказами податкового правопорушення, прийнятним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що припущення відповідача про відсутність у контрагентів позивача необхідних кадрів та основних фондів, а також розсуд можливості виконання ними певних видів діяльності не є доказами в межах податкових правовідносин. Податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати ними (контрагентами) податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та формування податкового зобов`язання поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб».

Як передбачено приписами ч.2 ст.160 та ст.244-2 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних відносин, суд зобов`язаний враховувати висновки Верховного Суду.

За наявності всіх необхідних відповідно до Податкового кодексу України первинних документів (договори, акти приймання, ТТН, видаткові і податкові накладні, платіжні документи), що підтверджують право на податковий кредит, витрати і за відсутності доказів, які заперечують реальність господарських операцій, платник податків не може бути позбавлений права на цей податковий кредит та витрати.

Що ж стосується певних недоліків або неточностей у деяких первинних документах (зокрема, в 3-х ТТН), то суд зазначає, що такі окремі недоліки (неточності) у первинних документах за наявності факту реальності господарської операції не робить таку господарську операцію або її результати недійсними чи нереальними.

Далі, щодо іншого податкового повідомлення-рішення від 11.08.2021р. №680214290701 - про збільшення грошового зобов`язання з податків та зборів, пені з податку на доходи фізичних осіб (військового збору) у сумі 12 905 грн. - за основним платежем та 1 366,25 грн. за штрафними санкціями, то судова колегія зазначає наступне.

Так, у спірному Акті перевірки (стор.52-55) перевіряючими зазначено, що ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» нібито було занижено податкові зобов`язання щодо утриманих податків з доходів «нерезидентів» із джерелом походження з України всього у сумі 18 112,0 грн.

Дане порушення, на думку контролюючого органу, полягає у тому, що ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» повинно було нарахувати та сплатити податок з доходу нерезидента - «ISNAK LOJISTIK ULUSLARARASI TASIMACILIK SANAYI VE TICARET LTD» (Туреччина) в порядку пп.141.4.2 ст.141 ПК України.

Так, як встановлено з матеріалів справи, між ТОВ «АГРО-ЮГ-СЕРВІС» (замовник) та «ISNAK LOJISTIK ULUSLARARASI TASIMACILIK SANAYI VE TICARET LTD» (експедитор, перевізник) 14.09.2020. було укладено договір №092014 на транспортно-експедиційне обслуговування, за умовами якого «експедитор» зобов`язався виконати послуги, пов`язані з перевезенням вантажів (транспортно-експедиційне обслуговування).

Як свідчать матеріали справи, фактично «експедитором» були надані транспортно-експедиційні послуги за маршрутом м. Аскарай (Туреччина) п/п Іллічівськ, що підтверджено актом від 14.10.2020р. №01, вартість цих послуг 10 000 USD/283762,0 грн. (за курсом НБУ 28,3762 грн.). Факт оплати позивачем (замовником) цих послуг підтверджується наявним у справі платіжним дорученням від 20.10.2020р. (б/н).

Відповідно до ч.1 ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Як чітко визначено нормами п.п. «к» п.п.141.4.1 п.141.4 ст.141 ПК України, не вважаються доходом, отриманим нерезидентом із джерелом їх походження з України, що оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними п.141.4 ст.141 ПК України, зокрема, доходи у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту (постійному представництву іншого нерезидента) від такого нерезидента, у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Таким чином, з урахуванням викладеного, плата «нерезиденту» за надані «резиденту» транспортно-експедиційні послуги відповідно до договору транспортного експедирування не є «об`єктом оподаткування» згідно з п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 ПК України.

При цьому, суд вважає, що перевіряючими при складанні спірного у Акту перевірки фактично не було прийнято до уваги зміст договору на транспортне-експедиційне обслуговування. Так, зокрема: текст даного договору не містить умов фрахту, оплати фрахту, тощо; відповідно п.2.2 передбачено право нерезидента-експедитора залучати для виконання замовлення клієнта третіх осіб.

Отже, за таких обставин, на думку суду, підприємство позивача не повинно було надавати довідку, яка підтверджує, що «нерезидент» є «резидентом» країни, з якою укладено міжнародний договір України.

Крім того, необхідно також звернути увагу й на той факт, що з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 11.08.2021р. №680214290701 та з доданого до нього розрахунку вбачається, що грошове зобов`язання відповідачем було визначено наступним чином: по «турецькому контракту»: основний платіж - у сумі 11 812,0 грн. (оскаржується позивачем), штрафні санкції не застосовані (ст.52 перехідних положень ПК України) Решта суми «російський контракт» - з «Криетив Брендинг Эйдженси ООО» - у сумі 1 093,0 грн. - за основним платежем (не оскаржується позивачем) та 1366,25 грн. за штрафними санкціями (не оскаржується позивачем).

Таким чином, враховуючи наведене, судова колегія, оцінивши надані сторонами докази, вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обгрунтованого висновку про протиправність цього повідомлення-рішення №680214290701 лише в частині, що безпосередньо оскаржується позивачем у даному позові.

Крім того, судова колегія, приймаючи до уваги вищевказані обставини, та оцінивши надані сторонами докази, вважає, що суд 1-ї інстанції також дійшов правильного висновку і про протиправність спірного повідомлення-рішення №679614290701, яке, в свою чергу, дійсно підлягає скасуванню у повному обсязі.

При цьому, при прийнятті цього рішення, судова колегія приймає до уваги та ще раз вважає за необхідне наголосити й на тому, що згідно з вимогами цивільного та податкового законодавства існує презумпція правомірності правочинів (ст.204 ЦК України) та презумпція правомірності рішень платника податку (пп.4.1.4 п.4.1.ст.4 ПКУ), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер.

Однак, що ж стосується іншого оскаржуваного повідомлення-рішення №680014290701, то останнє, на переконання судової колегії, з урахуванням зроблених вище висновків, наявних у справі доказів та пояснень представника відповідача, підлягає скасуванню лише частково, а саме - на суму збільшення грошового зобов`язання з ПДВ у розмірі 2 530 272 грн. (за основним платежем) та 632 568 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У задоволенні ж іншої частини цих позовних вимог ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2021р. №679614290701 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 3520,08 грн. за основним платежем та на суму 880 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, судова колегія вважає за необхідне відмовити.

До такого висновку в цій частині позовних вимог суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на наступне.

Так, як встановлено з матеріалів справи та матеріалів перевірки, підприємство позивача у перевіряємому періоді також мало господарські відносини з 3-м контрагентом ТОВ «АТ Грант».

Як вбачається з матеріалів справи та спірного акту перевірки, у квітні 2019р. ТОВ «АТ Грант» (перевізник) надавалися ТОВу «Агро-Юг-Сервіс» (замовник) транспортні послуги на загальну суму 145 717,76 грн. (в т.ч. ПДВ 24286,30 грн.). По цим операціям були виписані відповідні податкові накладні, які були зареєстровані в ЄРПН саме на ці суми.

Однак, як встановлено судовою колегією, позивач - ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» за квітень 2019р. по цьому контрагенту ТОВ «АТ Грант» фактично задекларував ПДВ в сумі 27806,38 грн., в зв`язку із чим, перевіркою було встановлено розбіжність між сумою ПДВ, обчисленою та задекларованою з фактично наданих ТОВом «АТ Грант» транспортних послуг, та сумою ПДВ, віднесеною позивачем до податкового кредиту, а саме в розмірі 3520,08 грн. (т.б. 27806,38 - 24286,30).

При цьому, слід зазначити, що контролюючим органом в ході спірної перевірки даний факт був повністю досліджений та перевірений. Так, перевірючими було встановлено факт перерахування позивачем коштів за ці послуги на р/рахунок ТОВ «АТ Грант» саме в сумі 145 717,76 грн. (в т.ч. ПДВ 24286,30 грн.). Також ця сума значиться і в Журналі ордеру по бухгалтерському рахунку 631 «Розрахунки з відчизняними постачальниками» за період з 01.04.2019р. по 30.04.2019р.

Таким чином, податковим органом в ході даної перевірки був встановлений беззаперечний факт неправомірного віднесення ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» до складу свого податкового кредиту за травень 2019р. (звітній період квітень 2019р.) суми ПДВ в розмірі 3520,08 грн. При цьому, як зазначено в акті перевірки, даний факт жодним чином не вплинув на визначення податку на прибуток.

При чому, одночасно слід вказати, що на даний факт представник відповідача неодноразово звертала увагу суду 1-ї інстанції, як в своїх усних поясненнях, так і у відзиві на позов, та в подальшому і в апеляційній скарзі.

Проте, суд 1-ї інстанції на дану суттєву обставину жодної уваги не звернув та навіть взагалі не дослідив ці господарські відносини в судовому засіданні та не надав їм будь-якої оцінки в своєму оскаржуваному рішенні, чим допустився порушення матеріального і процесуального права. Також варто зазначити й про те, що навіть і сам позивач, теж, в свою чергу, не згадував про договірні відносини з цим контрагентом та ніяк не відобразив їх ні в адміністративному позові ні в інших письмових заявах по суті та поясненнях.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають лише частковому задоволенню.

Решта доводів апелянта висновків суду першої інстанції не спростовує.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

А згідно із ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було не повно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, до того ж, висновки суду не відповідають обставинам справи та ґрунтуються на невірному тлумаченні норм діючого у цій сфері законодавства, в зв`язку із чим, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення має право скасувати його повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до п.п.1,3,4 ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне з вказаних вище підстав частково скасувати судове рішення суду 1-ї інстанції, тим самим, частково задовольнивши апеляційну скаргу відповідача.

Керуючись ст.ст.308,310,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року скасувати в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2021р. №679614290701 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 3 520,08 грн. за основним платежем та на суму 880 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями та прийняти в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 11.08.2021р. №679614290701 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ в сумі 2 530 272 грн. за основним платежем та 632 568 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

У задоволенні іншої частини цих позовних вимог ТОВ «Агро-Юг-Сервіс» щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.08.2021р. №679614290701 про збільшення грошового зобов`язання з ПДВ на суму 3520,08 грн. за основним платежем та на суму 880 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями відмовити.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 18.07.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.О. Скрипченко

І.О. Турецька