Постанова

від 16.07.2024 по справі 460/28588/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/28588/23 пров. № А/857/8245/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Бруновської Н.В., Запотічного І.І.

розглянувши в порядку письмового провадження, в м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року, ухвалене суддею Друзенко Н.В. у м. Рівному, за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін, у справі № 460/28588/23 за адміністративним позовом Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «Медком» про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню в сумі 53703,48 грн.

29 лютого 2024 року Рівненський окружний адміністративний суд прийняв рішення про відмову в задоволенні позову.

Приймаючи це рішення, суд першої інстанції виходив з того, що суду не надано жодного доказу на підтвердження того, що у 2022 році у відповідача середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю була меншою, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII. Відсутні будь які дані про штатну чисельність найманих робітників відповідача за 2022 рік, в тому числі в розрізі кожного місяця; про осіб з інвалідністю, що перебувають у трудових відносинах із суб`єктом господарювання; про кількість робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих такими особами.

До матеріалів справи долучено тільки розрахунок, який, зі слів позивача, здійснений, виключно, на підставі даних податкової звітності відповідача, а також інформації щодо неподання відповідачем у 2022 році звітності за формою З-ПН, які самі по собі не доводять невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням його оскаржив позивач, подавши апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задовольнити.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги, позивач зазначає, що відповідач не виконав нормативну робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році. .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.

Суд першої інстанції встановив те, що позивач, у формі електронного документу, через електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України, для ТзОВ «Медичний центр «МЕДКОМ», направив розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що необхідно сплатити, у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2022 рік.

За таким розрахунком, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 25 осіб, середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 50 321,64 таким чином, середньооблікова чисельність осіб з інвалідністю повинна складати 1 особа. Середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом. Таким чином, з розрахунку вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

У зв`язку з несплатою цієї санкції в добровільному порядку, позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 3 381,84 грн. та звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначені Законом України від 21.03.1991 № 875-XII "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон № 875-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1, 3 ст.18 Закону № 875-XII, забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, виходячи з наведених норм, обов`язки роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування полягають:

- у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць;

- у створенні для них умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- у забезпеченні інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- у наданні державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- у звітуванні Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд встановив, що норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача становить одне робоче місце.

Також, апеяційний суд встановив, що відповідач не виконав обов`язків щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю та щодо звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 (далі - Порядок, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом. Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред`являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально.

Апеляційний суд встановив, що відповідач звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів до 01.03.2022 року не подав.

Таким чином, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що відповідач у 2022 році не створив робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки не виконав усіх, пов`язаних із таким створенням обов`язків.

Згідно з п.4 ч.3 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення", роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 року № 316 «Про затвердження форм звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання» затверджено форму звітності та інструкцію щодо її заповнення, де передбачено звітування по вакансіям для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до п. 5 розділу І наказу № 316, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Статтею 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Оскільки, відповідач не створив робочого місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, то відповідач зобов`язаний нести відповідальність, передбачену статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у вигляді адміністративно-господарський санкцій в сумі 50 321,64 грн.

Оскільки відповідач самостійно адміністративно-господарські санкції не сплатив, то позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в сумі 3381,84 грн.

Цей висновок є підставою для задоволення позову про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 53703,48 грн.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги підставними, та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, прийняти постанову, якою рішення суду першої інстанції скасувати і задовольнити позов.

Оскільки апеляційний суд задовольнив позов суб`єкта владних повноважень, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року в справі № 460/28588/23 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медичний центр «МЕДКОМ» адміністративно господарські санкції та пеню в сумі 53703,48 грн (п`ятдесят три тисячі сімсот три гривні 48 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених статтею 328 КАС України, за наявності яких постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р. Б. Хобор судді Н. В. Бруновська І. І. Запотічний