Рішення

від 09.07.2024 по справі 910/4454/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2024Справа № 910/4454/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спаржа" (м. Київ)

про стягнення 2 640 002,58 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

Від позивача: Побережник А.О.

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спаржа" про стягнення 2 640 002,58 грн, з яких: 199 999,10 грн заборгованості по орендній платі за січень-лютий 2022 року за договором оренди №22/20-1 від 01.02.2020, 1 950 000,00 грн неустойки відповідно до п. 5.16. договору оренди та 490 003,48 грн шкоди за пошкоджене та втрачене майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024 позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк і спосіб усунення виявлених недоліків.

30.04.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2024 відкрито провадження у справі, її розгляд вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.06.2024.

03.06.2024 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку підготовчого провадження на 30 днів, яке підписано керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Спаржа" та подано через особистий електронний кабінет директора відповідача ОСОБА_1 (як фізичної особи).

Судом встановлено, що відповідачем не зареєстровано електронний кабінет в системі "Електронний суд", у зв`язку з чим відповідно до вимог ст. 170 ГПК України ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2024 клопотання директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Спаржа" - Артеменка Ярослава Михайловича від 03.06.2024, - повернуто заявнику без розгляду.

04.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви в підготовчому зсіданні до 25.06.2024.

25.06.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.07.2024.

У судовому засіданні 09.07.2024 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, та його неявка не перешкоджає розгляду справи відповідно до ст. 202 ГПК України.

09.07.2024 суд, по виходу з нарадчої кімнати, проголосив вступну та резолютивну частини рішення та повідомив, що повне рішення буде складено у строк, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2020 між позивачем (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) було укладено Договір оренди №22/20-1, зі змінами, внесеними відповідними додатковими угодами (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в платне користування, протягом строку встановленого цим Договором, групу нежитлових приміщень №4 (у складі приміщень з №1 по №13 включно, загальною площею 403,70 кв.м.) та приміщення 2а (площею 21,9 кв.м.), загальною площею 425,6 кв.м., згідно плану, що додається до цього Договору як Додаток №1, та розміщуються на 1 та 2 (першому та другому) поверхах, будинку за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська (Червоноармійська) буд. 62 літ. А, вказані приміщення укомплектовані обладнанням перелік якого вказаний в додатку № 2 до даного Договору (далі по тексту - "Приміщення"), Орендар в свою чергу зобов`язаний прийняти вказані Приміщення в користування, вчасно сплачувати орендну плату за користування ними в порядку та розмірі, встановленому цим Договором та після закінчення строку користування повернути його в належному стані, з урахуванням нормального зносу.

Відповідно до п. 1.2. Договору протягом строку його дії Орендар використовує Приміщення для розміщення та діяльності закладу ресторанного господарства, що виключає право Орендаря використовувати Приміщення в будь-який інший спосіб. Зміна діяльності Орендаря, що може вплинути на мету використання Приміщення, вимагає попереднього письмового повідомлення Орендодавця з наступним внесенням змін до Договору.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що приміщення Орендодавцем у користування Орендареві здійснюється шляхом підписання Сторонами Акту прийому-передачі приміщення (надалі - "Акт") і Приміщення вважається переданим в оренду з дати підписання Акту.

Пунктами 4.1. - 4.4. Договору встановлено, що за домовленістю Сторін щомісячна плата за користування Приміщеннями (надалі - "Орендна плата") здійснюється незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря. Встановлена для відповідного періоду строку оренди Орендна плата включає в себе вартість використання обладнання, яким укомплектовані Приміщення, що вказане у Додатку №2 до цього Договору. Розмір щомісячної Орендної плати за оренду Приміщення за один місяць оренди складає 150 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 25 000 грн 00 коп. Орендна плата сплачується наступним чином: не пізніше 05 березня 2020 року Орендар сплачує на користь Орендодавця: 150 000 грн 00 коп. з ПДВ за перший місяць оренди, - 150 000 грн 00 коп. з ПДВ, які зараховуються в якості Орендної плата за останній місяць оренди. За інші місяці оренди Приміщень Орендар сплачує щомісяця Орендну плату в розмірі, встановленому у п. 4.2 Договору, шляхом попередньої оплати, не пізніше 5 (п`ятого) числа поточного місяця оренди. Виплата Орендної плати за Договором здійснюється шляхом безготівкового банківського перерахування відповідних сум на банківський рахунок Орендодавця, згідно з договором, без щомісячного надання рахунків.

Згідно з п. 13.1. Договору він набуває чинності з дати його підписання Сторонами та діє 1 090 (одна тисяча дев`яносто) календарних днів по 25.01.2023 включно.

10.11.2020 сторони уклали Додаткову угоду до Договору, відповідно до якої відповідач повернув частину обладнання позивачу, та підписали Акт часткового повернення обладнання.

Додатковою угодою №1 від 01.03.2020 до Договору було внесено зміни та п. 4.2. викладено в новій редакції, відповідно до якої орендна плата в 2020 році нараховувалась в наступному розмірі: за лютий - 150 000,00 грн; за березень - 108 870, 0 грн; за квітень - липень орендна плата не нараховувалась; за серпень - 75 000,00 грн; за вересень - 150 000,00 грн; за жовтень - 150 000,00 грн; за листопад - 38 710, 00 грн; за грудень - 63 710, 00 грн (на підставі Додаткової угоди №2 від 01.12.2020).

Додатковими угодами №3 від 31.01.2021 та №4 від 30.04.2021 розмір орендної плати на 2021 рік становив: за січень орендна плата не нараховувалась; за лютий - 113 710, 00 грн; за березень - 91 935,48 грн; за квітень орендна плата не нараховувалась; за травень - 101 612,00 грн; за червень - жовтень - по 150 000,00 грн за місяць; за листопад та грудень - по 100 000,00 грн за місяць.

У 2022 році орендна плата нараховувалась у наступному розмірі: за січень та лютий - по 100 000,00 грн за місяць. Починаючи з березня 2022 року орендна плата не нараховувалась у зв`язку із оголошенням в Україні військового стану.

За наданими позивачем розрахунками, перевіреними судом, станом на 01.01.2023 у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати орендних платежів за Договором у розмірі 199 999,10 грн.

Разом із тим, 25.01.2023 закінчився строк дії Договору.

Відповідно до п. 5.8 Договору, після закінчення строку дії договору, Орендарю безоплатно надається 10 (десять) календарних днів для звільнення приміщення від всього майна/устаткування/обладнання, яке перебуває в Приміщенні та належить Орендарю на праві власності. На письмову вимогу Орендодавця Орендар в 5-ти (п`яти) денний термін демонтує за власний рахунок усі поліпшення/перепланування/покрашення, зроблені в Приміщеннях та передає їх Орендодавцю у тому самому стані, в якому вони перебували станом на дату початку строку оренди, за винятком нормального зносу Приміщень. За вибором Орендодавця Приміщення можуть бути повернуті з усіма невід`ємними поліпшеннями/переплануваннями/покрашеннями, без будь-якого відшкодування з боку Орендодавця, не залежно від того чи надавалася згода Орендодавцем на проведення таких поліпшень чи ні.

Пунктом 5.16. Договору передбачено, що у випадку невиконання Орендарем його обов`язку з повернення Приміщень після припинення дії/закінчення строку дії/розірвання Договору у строк, передбачений п. 5.8. цього Договору, Орендодавець має право вимагати від Орендаря слати неустойки у розмірі щомісячної Орендної плати за весь період прострочення повернення Приміщення.

За пунктом 11.2. Договору повернення Приміщення буде вважатися здійсненим з дня підписання Сторонами підготовленого Орендодавцем Акту приймання-передачі (повернення). У випадку виникнення між Сторонами розбіжностей під час підписання такого Акту повернення, кожна зі Сторін має право зазначити в Акт повернення свої зауваження. У випадку необґрунтованої відмови іншої Сторони від підписання такого Акту повернення, він вважається погодженим і прийнятним для протилежної Сторони після спливу п`яти робочих днів з моменту одержання такого Акту протилежною Стороною. У випадку, якщо Орендар безпідставно ухиляється від підписання Акту повернення, Орендодавець має право за своїм розсудом усунути всі або частину цього майна будь-яким зручним для Орендодавця способом, не несучи при цьому перед Орендарем відповідальності за цілісність/збереження цього майна. У випадку виявлення нанесеної Приміщенню шкоди з вини Орендаря Орендодавець має право покрити таку шкоду за рахунок Орендаря (у тому числі за рахунок гарантійного платежу). У випадку, якщо Орендодавець безпідставно ухиляється від складання та підписання Акту приймання-передачі (повернення) Приміщень, Приміщення вважаються повернутими Орендодавцю в момент фактичного їх звільнення Орендарем від власного майна.

Як вказує позивач, його неодноразові вимоги про повернення Приміщення та сплату заборгованості відповідачем залишені без задоволення.

Гарантійним листом вих. №17/11/2023-1 від 17.11.2023 відповідач зобов`язувався в найкоротший строк погасити наявну заборгованість або в грошовій формі, або шляхом передачі Орендодавцю майна, яке перебуває у власності Товариства.

Позивач вказує, що після огляду Приміщення 01.12.2023 ним було складено Акт прийому-передачі приміщення та обладнання від 01.12.2023 до Договору №22/20-1 від 01.02.2020 про повернення Орендодавцю з користування Приміщення та обладнання, а також Акт прийому-передачі пошкодженого та не виявленого обладнання від 01.12.2023.

При огляді було виявлено пошкодження та відсутність частини майна.

Позивач зазначає, що підписати такі Акти відповідач усно відмовився без будь-яких обґрунтувань, у зв`язку з чим позивач 16.01.2024 направив вказані акти електронним листом та поштою.

Проте позивач отримав Претензію відповідача вих. №23/01/2024-1 від 23.01.2024, в якій останній вказував про проведення ним поліпшень в приміщенні та незаконному утриманні позивачем майна відповідача.

У відповіді на зазначену претензію позивач вимагав сплатити заборгованість по орендній платі та неустойки, однак, відповіді від відповідача не надходило, заборгованість погашена не була.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість зі сплати орендної плати за Договором у розмірі 199 999,10 грн, неустойку за несвоєчасне повернення приміщення з оренди згідно з п. 5.16. Договору в розмірі 1 950 000,00 грн та шкоду за пошкоджене та втрачене майно, передане в оренду, у розмірі 490 003,48 грн.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом (ч. 6 ст. 289 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частина 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем до матеріалів справи доказів вбачається наявність заборгованості відповідача сплаті орендної плати за Договором у розмірі 199 999,10 грн.

Доказів сплати відповідачем означених сум або відсутності в нього такого обов`язку матеріали справи не містять.

Крім суми заборгованості, позивачем нараховано та пред`явленого до стягнення з відповідача також неустойку за несвоєчасне повернення приміщення з оренди згідно з п. 5.16. Договору в розмірі 1 950 000,00 грн.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (ч. 1 ст. 550 ЦК України).

Частиною 1 ст. 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Судом встановлено, що неустойка згідно з п. 5.16. Договору позивачем нарахована за період з лютого 2023 року по лютий 2024 року.

У той же час самим же позивачем у позовній заяві зазначено, що 01.12.2023 сторони оглянули приміщення і відбулось його фактичне повернення, проте відповідач від підписання відповідного акта відмовився. При цьому з наданих до матеріалів справи доказів вбачається направлення відповідачу акту приймання-передачі поштою 13.01.2024, тож нарахування неустойки за неповернення приміщення за лютий 2024 є необґрунтованим.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором в розмірі 199 999,10 грн та неустойки за несвоєчасне повернення приміщення з оренди згідно з п. 5.16. Договору в розмірі 1 800 000,00 грн є обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими відповідачем належним чином у встановленому законом порядку, а відтак підлягають задоволенню. У задоволенні вимог про стягнення неустойки за лютий 2024 року слід відмовити.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 490 003,48 грн шкоди, завданої пошкодженням та втратою майна, переданого в оренду.

За приписами статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом..

Відповідно до наведених положень чинного законодавства для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди, необхідною є наявність елементів складу цивільного правопорушення, а саме: неправомірні дії або бездіяльність особи; завдання шкоди та її розмір; безпосередній причинний зв`язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою; вина завдавача шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У той же час саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Як встановлено статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Водночас судом встановлено відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження розміру понесених позивачем збитків у вигляді втраченого та пошкодженого майна. При цьому зі складеного позивачем акту вбачається пошкодження частини майна, проте вартість його відновлення не визначена, а необхідність сплати повної вартості такого майна позивачем не доведена.

Додатково суд звертає увагу позивача на те, що перебування у користуванні відповідача певного майна підтверджується лише додатковою угодою від 10.11.2020 до Договору, а власне акту передачі такого майна відповідачу (додаток 2 до Договору згідно з його п. 1.1.) суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про неможливість задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача збитків у зв`язку з їх недоведеністю.

Частиною 3 ст. 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28- 36).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спаржа" (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 62-А; ідентифікаційний код 42169061) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "Реле" (03127, м. Київ, просп. Голосіївський, 132; ідентифікаційний код 19124549) 199 999 (сто дев`яносто дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 10 коп. заборгованості, 1 800 000 (один мільйон вісімсот тисяч) грн 00 коп. неустойки та 29 999 (двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 99 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.07.2024.

Суддя Т.М. Ващенко