Рішення

від 19.07.2024 по справі 910/5513/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.07.2024Справа № 910/5513/24

За позовом Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД"

про стягнення 366 023,56 грн

Суддя О.В. Гумега

секретар судового засідання

Патрікеєва Т.В.

Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач, Департамент охорони здоров`я міста Києва) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" (далі - відповідач, ТОВ "ІЛАТАНМЕД") про стягнення 366 023,56 грн штрафних санкцій за несвоєчасне постачання товару згідно заявки № 061-429/уо від 05.10.2023 на підставі Договору № 115 про закупівлю товарів за державні кошти від 15.09.2023 (далі Договір).

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідачем було порушено строк поставки товару, передбачений Договором № 115 від 15.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2024 позовну заяву Департаменту охорони здоров`я міста Києва залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.

20.05.2024 позивачем сформована в системі "Електронний суд" та зареєстрована в КП "Діловодство спеціалізованого суду" заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2024 постановлено прийняти позовну заяву Департаменту охорони здоров`я міста Києва до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/5513/24, розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі №910/5513/24.

05.06.2024 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якості додатку до якого відповідачем долучено клопотання про залишення позовної заяви без руху.

Відповідач проти позову заперечив, зазначивши таке:

- приписами чинного законодавством встановлено пряму заборону на передачу джерела іонізуючого випромінювання особі, яка не має відповідного дозволу (декларації);

- товар у повному обсязі перебував на складі відповідача та був готовий до поставки у будь-який час згідно умов Договору, проте через відсутність декларацій про провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії, відповідач не міг здійснити поставку у строки передбачені Договором;

- відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій, оскільки несвоєчасне виконання зобов`язання за Договором відбулось не з вини відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху.

19.06.2024 в системі «Електронний суд» позивачем сформована та 20.06.2024 зареєстрована в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду" відповідь на відзив з викладеними у ній поясненнями, міркуваннями та аргументами щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень.

27.06.2024 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про видачу копії рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, а також додані до них докази.

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

З`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на підставу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Відповідно до частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частини 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Приписами статей 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно статей 78, 79 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

15.09.2023 між Департаментом охорони здоров`я міста Києва (далі - замовник) та ТОВ "ІЛАТАНМЕД" (далі - учасник) укладено Договір № 115 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого передбачено, що учасник зобов?язується у 2023 році поставити замовнику, а замовник - прийняти та оплатити 33110000-4 Візуалізаційне обладнання для потреб медицини, стоматології та ветеринарної медицини (Рентгенологічне обладнання, 2 лота), зазначене в специфікації (Додаток 1) (далі - товари), а саме: лот 1 - 33111000-1 Рентгенологічне обладнання - Система рентгенівська діагностична (37645 Система рентгенівська діагностична стаціонарна загального призначення цифрова) - 2 компл.

Згідно з п. 1.2 Договору, найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна сума товарів зазначені в Специфікації (Додаток 1).

Відповідно до Специфікації (Додаток 1 до Договору) учасник зобов`язався поставити замовнику, а замовник прийняти та оплатити:

1. 33111000-1 Рентгенологічне обладнання - Система рентгенівська діагностична (37645 Система рентгенівська діагностична стаціонарна загального призначення цифрова), Система рентгенівська діагностична Calypso F MTOes, 2 комплекти, ціна за одиницю з ПДВ 5 834 000,00 грн, загальна вартість з ПДВ 11 668 000,00 грн.

Згідно з п. 3.1 Договору, сума цього Договору становить 11 668 000,00 гри (одинадцять мільйонів шістсот шістдесят вісім тисяч гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ: 763 327,10 грн (сімсот шістдесят три тисячі триста двадцять сім гривень 10 копійок) (ціна Договору визначається з урахуванням розділу V «Податок на додану вартість» Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 4.1 Договору, розрахунки проводяться відповідно до статті 49 Бюджетного кодексу України шляхом оплати замовником вартості товарів, зазначених в специфікації до цього Договору, після їх отримання та згідно пред?явленої учасником видаткової накладної.

За умовами п. 5.1 Договору, строк поставки товарів: 30 днів з дати отримання письмової заявки Замовника, але не пізніше 29.12.2023.

Відповідно до п. 5.2 Договору, місце поставки товарів: заклади охорони здоров?я м. Києва. Сторони дійшли згоди, що місце поставки товарів визначається відповідно до Розподілу, затвердженого відповідним наказом замовника.

Згідно з п. 6.3.1 Договору, учасник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором.

Відповідно до п. 9.1 Договору сторони погодили, що у випадку виникнення спорів або розбіжностей сторони зобов?язуються вирішувати їх шляхом взаємних переговорів та консультацій.

Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 29.12.2023 року, але у будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов?язань та умов Договору (п.10.1 Договору).

З питань, що не визначені Договором, сторони керуються чинним законодавством України (п. 13.4 Договору).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає Договір як належну підставу, у розумінні норм статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України), за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом ст. 663 ЦК України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч. 1 ст. 664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дані норми кореспондується з приписами ст. 193 ГК України.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, позивачем було сформовано заявку №061-429/уо від 05.10.2023 на постачання товару, медичного обладнання до закладу охорони здоров`я згідно запропонованого додатку, а саме Система рентгенівська діагностична Calypso F MTOes у кількості 1 комплект для КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Система рентгенівська діагностична Calypso F MTOes у кількості 1 комплект для КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Наявними в матеріалах справи видатковими накладними, підписаними представниками сторін та скріпленими печатками, а саме видатковою накладною №9 від 30.11.2023 підтверджується постачання відповідачем позивачу товару - система рентгенівська діагностична Calypso F MTOes у кількості 1 комплект, на загальну суму 5 834 000,00 грн з ПДВ та видатковою накладною № 17 від 22.12.2023 підтверджується постачання відповідачем позивачу товару - система рентгенівська діагностична Calypso F MTOes у кількості 1 комплект, на загальну суму 5 834 000,00 грн з ПДВ.

Судом встановлено, що 05.10.2023 відповідачем було отримано оригінал вищезгаданої заявки, у зв`язку з чим, відповідно до умов п. 5.1 Договору, відповідач мав поставити позивачу товар до 04.11.2023 (включно).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем зобов`язання за Договором № 115 від 15.09.2023 з своєчасної поставки товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 178 Цивільного кодексу України, об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи.

Частиною 2 статті 178 Цивільного кодексу України встановлено, що види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об`єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.

Нормативно-правовим актом, що визначає вимоги та умови безпеки провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ) є Вимоги та умови безпеки (ліцензійні умови) провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, затверджені Наказом Державного комітету ядерного регулювання України від 02.12.2002 №125 (далі - Вимоги).

Дія Вимог та умов безпеки провадження діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання поширюється на суб`єктів усіх форм власності, що проваджують діяльність з використання ДІВ, а також на суб`єктів використання ДІВ, визначених у Переліку джерел іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких звільняється від ліцензування, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2002 N 912 ( 912-2002-п ), які без наміру використання здійснюють: отримання (придбання) вказаних ДІВ з метою постачання; технічне обслуговування вказаних ДІВ; зберігання вказаних ДІВ як спеціалізований вид робіт, з метою постачання або передачі на захоронення на спеціалізоване підприємство з поводження з радіоактивними відходами (п. 1.3 Вимог).

Відповідно до п. 1.2 Вимог, зокрема, до діяльності з використання ДІВ належать такі види робіт:

- експлуатація ДІВ, тобто сукупність видів робіт, спрямованих на досягнення безпечним шляхом мети діяльності з ДІВ;

- зберігання ДІВ (крім транзитного зберігання при перевезеннях), а саме: зберігання ДІВ, призначених для використання або постачання; зберігання ДІВ, переведених до категорії радіоактивних відходів, користувачем до передачі їх на спеціалізоване підприємство;

- отримання (придбання) та передача (збут) ДІВ, у тому числі з метою постачання.

Згідно з п. 2.1. Вимог, використання ДІВ дозволяється за умови наявності ліцензії та проводиться у відповідності до:

- законів України;

- цих Вимог;

- норм, правил та стандартів з ядерної та радіаційної безпеки, які визначені ліцензіатом з урахуванням специфіки діяльності з ДІВ;

- норм та правил з охорони праці, екологічних і санітарно-гігієнічних норм та правил;

- умов ліцензії;

- діючої на підприємстві системи якості стосовно безпеки використання ДІВ.

Згідно з п. 2.6. Вимог, передача (збут) ДІВ здійснюється ліцензіатом тільки тим суб`єктам діяльності з ДІВ, які мають ліцензію на діяльність з ДІВ саме таких типів, що передаються.

Відповідно до частин 1, 2 статті 26 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (далі - ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку»), використання ядерних установок та джерел іонізуючого випромінювання на території України базується на дозвільному принципі. Дозвіл на кожен окремий вид діяльності надається органом державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки.

Відповідно до статті 28 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», діяльність у сфері використання ядерної енергії провадиться на підставі ліцензій, окремих дозволів та сертифікатів відповідно до Закону України "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" та інших законів.

Згідно з ч. 12 ст. 32 ЗУ «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», ліцензіат зобов`язаний сповіщати орган державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки про кожне додаткове джерело іонізуючого випромінювання, а також про передачу джерела іонізуючого випромінювання іншій особі, яка має відповідний дозвіл. Ліцензіату забороняється передавати джерело іонізуючого випромінювання особі, яка не має відповідного дозволу.

Приписами абзацу 7 частини 1 статті 7 Закону України «Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії» унормовано, що у сфері використання ядерної енергії обов`язковому ліцензуванню підлягають такі види діяльності: використання джерел іонізуючого випромінювання.

Водночас, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану» (в редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Постанова), у період воєнного стану право на провадження господарської діяльності може набуватися суб`єктами господарювання на підставі безоплатного подання до органів ліцензування, дозвільних органів та суб`єктів надання публічних (електронних публічних) послуг декларації про провадження господарської діяльності (далі - декларація), що містить відомості згідно з додатком 1, без отримання дозвільних документів (документів дозвільного характеру, ліцензій або інших результатів надання публічних послуг), крім видів господарської діяльності за переліком згідно з додатком 2.

У Додатку 2 до Постанови закріплений Перелік видів господарської діяльності, які не можуть провадитися на підставі подання декларації в умовах воєнного стану.

Серед видів господарської діяльності, які можуть провадитися на підставі ліцензії в умовах воєнного стану є діяльність у сфері використання ядерної енергії, крім провадження видів діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, а саме: отримання (придбання), передача (збут), зберігання рентгенодіагностичних генеруючих джерел іонізуючого випромінювання, що здійснюються закладами охорони здоров`я державної та комунальної форми власності та суб`єктами господарювання, які є замовниками закупівель та належать до сфери управління МОЗ.

Таким чином, згідно з вимогами чинного законодавства, в умовах воєнного стану для діяльності з використання джерел іонізуючого випромінювання, а саме: отримання (придбання) рентгенодіагностичних генеруючих джерел іонізуючого випромінювання, що здійснюються закладами охорони здоров`я державної та комунальної форми власності та суб`єктами господарювання, які є замовниками закупівель та належать до сфери управління МОЗ необхідна декларація.

В матеріалах справи наявний лист Державної інспекції ядерного регулювання України Північної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки №33-20/14048-522ДК від 30.11.2023 про реєстрацію декларації.

Зі змісту вказаного листа вбачається, що декларацію про провадження КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7») діяльності у сфері використання ядерної енергії, а саме, використання джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) в частині отримання (придбання), передачі (збуту), зберігання системи рентгенівської діагностичної Calypso F MTOes (1 од.), зареєстровано в Держатомрегулюванні 28.11.2023 (вх. №522ДК) та залучено до ліцензійної справи.

В матеріалах справи наявний лист Державної інспекції ядерного регулювання України Північної інспекції з ядерної та радіаційної безпеки про реєстрацію декларації.

Зі змісту даного листа вбачається, що декларацію про провадження КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу») діяльності у сфері використання ядерної енергії, а саме, використання джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) в частині отримання (придбання), передачі (збуту), зберігання системи рентгенівської діагностичної Calypso F MTOes (1 од.), зареєстровано в Держатомрегулюванні 04.12.2023 (вх. №531ДК) та залучено до ліцензійної справи.

Таким чином, Декларацію про провадження КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7» діяльності у сфері використання ядерної енергії зареєстровано в Держатомрегулюванні 28.11.2023, а Декларацію про провадження КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» діяльності у сфері використання ядерної енергії зареєстровано в Держатомрегулюванні 04.12.2023.

Враховуючи те, що отримання медичними закладами системи рентгенівської діагностичної Calypso F MTOes, як джерела іонізуючого випромінювання, можливе лише за декларативним принципом, тобто після реєстрації медичним закладом декларації про провадження діяльності у сфері використання ядерної енергії, то відповідач відповідно до вимог чинного законодавства не міг здійснити поставку вищевказаних систем до реєстрації відповідних декларацій, в силу приписів спеціального законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Судом встановлено, що умовами Договору не врегульовані питання особливості постачання спірного товару з огляду на ту обставину, що предметом Договору є постачання рентгенологічного обладнання.

Суд погоджується з твердженням відповідача, що поставка даного обладнання була можливою не раніше реєстрації КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7» та КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» в установленому порядку відповідних декларацій, що відбулося 28.11.2023 та 04.12.2023 відповідно.

Зокрема, суд звертає увагу на те, що умовами Договору не врегульовано порядок повідомлення позивачем відповідача про наявність відповідних декларацій для отримання (придбання) спірного рентгенологічного обладнання за Договором.

Таким чином, оскільки декларації про провадження КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7» та КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» діяльності у сфері використання ядерної енергії, а саме, використання джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) в частині отримання (придбання) системи рентгенівської діагностичної Calypso F MTOes були зареєстровані 28.11.2023 та 04.12.2023 відповідно, саме з цих дат були усунуті перешкоди для постачання відповідачем спірного рентгенологічного обладнання за Договором, про які стверджує відповідач.

Крім того, позивач жодним чином не спростував викладеного відповідачем у відзиві та не заперечив факт необхідності отримання відповідних декларацій.

Отже, суд дійшов висновку, що прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо поставки рентгенологічного обладнання для КНП «Київська міська клінічна лікарня № 7» почалося з 28.11.2023, а прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо поставки рентгенологічного обладнання для КНП «Київський міський центр нефрології та діалізу» - з 04.12.2023.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Згідно з статтею 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов?язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.

За умовами п. 7.2. Договору, у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов?язань учасник сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

Суд, з урахуванням п. 7.2 Договору, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перевірку заявленої до стягнення суми штрафних санкцій дійшов висновку про задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача 366 023,56 грн штрафних санкцій частково у загальній сумі 100 057,10 грн, що складається з суми у розмірі 10 229,48 грн за видатковою накладною №9 від 30.11.2023 та суми у розмірі 89 827,62 грн за видатковою накладною №17 від 22.12.2023.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень у господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять до предмета доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Вказана правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи надані сторонами докази та встановлені на їх підставі обставини у сукупності, оцінивши подані докази в порядку ст. 86 ГПК України, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 100 057,10 грн штрафних санкцій.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 3 028,00 грн.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву також наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, який складає орієнтовно в розмірі 40 000,00 грн.

Станом на дату розгляду справи по суті, матеріали справи не містять доказів, понесених відповідачем судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на приписи ст. 129 ГПК України, враховуючи що даний спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір у сумі 3 028,00 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76 - 80, 86, 123, 124, 129, 236 - 238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІЛАТАНМЕД" (Україна, 03680, місто Київ, ПРОСПЕКТ АКАДЕМІКА ГЛУШКОВА, будинок 40, корпус 5, офіс 716; ідентифікаційний код 34494612) на користь Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (Україна, 01001, місто Київ, ВУЛИЦЯ ПРОРІЗНА, будинок 19; ідентифікаційний код 02012906) 100 057,10 грн (сто тисяч п`ятдесят сім гривень 10 коп.) штрафних санкцій та 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 коп.) судового збору.

3. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 19.07.2024.

Суддя Оксана ГУМЕГА