Рішення

від 11.07.2024 по справі 916/2087/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/2087/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРТЕВА АГРІСАЄНС УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 31352075, 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 1)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГЮБІ+" (код ЄДРПОУ 38443006, 65026, м. Одеса, вул. Катерининська, 26)

про стягнення 837417,62 грн.

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРТЕВА АГРІСАЄНС УКРАЇНА" звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГЮБІ+" про стягнення 837417,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору купівлі-продажу насіння №08914 від 29.11.2019 щодо сплати заборгованості за поставлений товар.

Ухвалою від 15.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання та вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою суду від 13.06.2024 відкладено підготовче засідання на 27.06.2024.

Ухвалою Господарського суд Одеської області від 27.06.2024 закрито підготовче провадження у справі №916/2087/24 та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 11.07.2024.

У судове засідання 11.07.2024 представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з ч.5 ст.6 ГПК України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України, особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Ухвали суду у цій справі були доставлені відповідачу до його електронного кабінету.

За наведеного суд констатує, що відповідач є належним чином повідомлений про розгляд даної справи господарським судом.

Відзив на позовну заяву, будь-які заяви та клопотання від відповідача не надходили.

Таким чином, суд доходить висновку, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Разом з тим, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 11.07.2024 на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 29.11.2019 між ТОВ "Піонер насіння Україна" (далі - продавець) (протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ "Піонер насіння Україна" від 30.09.2020 змінено найменування ТОВ "Піонер насіння Україна" на ТОВ "КОРТЕВА АГРІСАЄНС Україна") та ТОВ "АГРО ГЮБІ+" (далі -покупець) укладено договір купівлі-продажу насіння № 08914, за умовами п. 1.1. якого продавець зобов`язався передати у власність покупця в строки та на умовах, передбачених цим договором, перелік насіння гібридів кукурудзи та/або соняшнику торгової марки Pioneer першого покоління в асортименті, кількості та за цінами згідно з відповідними додатками до цього договору, а покупець зобов`язався прийняти насіння, сплатити за нього грошову суму у розмірі та в порядку, визначеному у цьому договорі та додатках до нього, та використати насіння для власних потреб без права перепродажу.

За умовами п. 2.1. договору, ціна визначається у додатках до даного договору, враховуючи умови доставки насіння та умови оплати насіння згідно комерційної політики, опублікованої на офіційному сайті продавця.

Відповідно до п. 2.2. договору, підставою для здійснення оплати є рахунок на оплату насіння. Без рахунку, виписаного продавцем, передплата (оплата) не зараховується. Рахунок є дійсним для оплати протягом 3х банківських днів з дати його виписки продавцем. У призначенні платежу слід вказувати всю інформацію, зазначену у рахунку.

Згідно з п. 2.3. договору, всі розрахунки по договору проводяться виключно в безготівковій формі, шляхом перерахунку грошових коштів на розрахунковий рахунок, зазначений у договорі.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що поставка та приймання-передача насіння між сторонами цього договору здійснюється покупцем однією чи декількома партіями насіння зі складів ТОВ "Піонер насіння Україна" в порядку та строк, який зазначений у додатках. Більш детальна інформація щодо умов відвантаження зазначена у Додатку № 1.

Відповідно до п. 3.5. договору, продавець надає покупцеві наступні документи в день купівлі-продажу насіння: видаткову накладну, оформлену відповідно до чинного законодавства України (надається в день відвантаження насіння або в наступний робочий день); ТТН; сертифікат на насіння.

Згідно з п. 3.6. договору, моментом переходу права власності на насіння є дата підписання покупцем (уповноваженим представником покупця) "Складського розпорядження про відвантаження" та/або дата підписання ТТН водієм-експедитором, що засвідчує прийняття насіння для транспортування на склад покупця.

Відповідно до п. 5.2. договору, в разі прострочення з оплати за поставлену партію насіння, покупець буде зобов`язаний сплатити продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який розраховується пеня, від суми простроченої заборгованості за насіння та за кожний день прострочення, починаючи з 2-го банківського дня, але не більше 10 % від суми простроченої заборгованості за насіння. Для розрахунку розміру пені використовується вартість, вказана у рахунку. Сплата пені не звільняє покупця від зобов`язання сплатити грошові кошти за поставлену партію насіння.

За умовами п. 5.3. договору, сплата штрафних санкцій та пені за цим договором повинна бути здійснена стороною, яка прострочила або не виконала своїх зобов`язань частково або в повному обсязі, лише за умов отримання відповідної вимоги від іншої сторони. Строк сплати штрафної санкції - 7 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги стороною, яка порушила договір.

Відповідно до п. 9.5. договору, договір дійсний протягом одного року з дати його підписання, а в частині розрахунків - до їх належного виконання.

Згідно з п. 9.6. договору, у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору, договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Договір підписано представниками сторін без зауважень.

До матеріалів справи позивачем також додані додаткові угоди, накладні, ТТН, заявка № 1 на перевезення вантажу в міжміському сполученні, складське розпорядження про відвантаження, претензії.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2020 року позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача про стягнення з останнього заборгованості за договором купівлі-продажу насіння № 08914 від 29.11.2019 у сумі 1527516,86 грн., з яких: 1405206,00 грн. - основний борг, 88404,38 грн. - пеня, 23982,62 грн. - 3 % річних, 9923,86 грн. - інфляційні втрати.

В межах справи №916/3697/20 судом встановлено обставину порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором купівлі-продажу насіння № 08914 від 29.11.2019.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3697/20 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРТЕВА АГРІСАЄНС Україна" задоволено у повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГЮБІ+" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРТЕВА АГРІСАЄНС Україна" заборгованість за договором купівлі-продажу насіння № 08914 від 29.11.2019 у сумі 1527516,86 грн., з яких: 1405206,00 грн. - основний борг, 88404,38 грн. - пеня, 23982,62 грн. - 3 % річних, 9923,86 грн. - інфляційні втрати; а також судовий збір у розмірі 22912,75 грн.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГЮБІ+" залишено без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 21.12.2023 у справі №916/3697/20 залишено без змін.

Як встановлено судом, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження погашення відповідачем заборгованості, стягнутої судом згідно з рішенням від 21.12.2023 у справі №916/3697/20.

25.04.2024 позивач направив відповідачу вимогу сплатити 3% річних та інфляційні втрати від суми невиконаного зобов`язання, нараховані з 10.12.2020 і до фактичного виконання зобов`язання за договором купівлі-продажу № 08914 від 29.11.2019.

Означена вимога залишена відповідачем без належного реагування.

При цьому, як зазначає позивач, рішення суду у справі №916/3697/20 про стягнення коштів фактично не виконано, заборгованість не погашена, що і зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч.1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч.1 ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав і обов`язків, та за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона -постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань.

Згідно з ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, його порушення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу, вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16.

У постановах від 05.08.2020 у справі № 906/282/16, від 13.08.2019 р. у справі № 910/11164/16, від 12.06.2018 у справі № 927/976/16, від 29.04.2020 у справі № 906/557/19 викладені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 75 ГПК України, відповідно до яких обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов висновку, що Господарським судом Одеської області у рішенні від 21.12.2023 та у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.04.2024 справі № 916/3697/20 встановлено обставини, які не потребують повторного дослідження, встановлення тих самих обставин та фактів, піддавання їх сумніву, а саме щодо неналежного виконанням відповідачем договору купівлі-продажу насіння №08914 від 29.11.2019 щодо сплати заборгованості за поставлений товар.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, тому наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 10.12.2019 у справі № 912/2750/18, правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за увесь час прострочення.

Зазначена позиція підтверджена, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

У кредитора, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення в оплаті основного боргу.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Також, в роз`ясненнях, наведених в п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, зазначено, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст.625 Цивільний кодексу України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

На підставі вищенаведеного, враховуючи невиконання відповідачем свого зобов`язання, яке не виконано на момент розгляду даної справи, суд вважає, що наявні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до пункту 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши розрахунок позовних вимог, наданий позивачем, суд встановив, що він є вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

У прохальній частині позовної заяви позивач також просить суд зазначити у рішенні про нарахування 3 % річних на суму основного боргу починаючи з 26.04.2024 до моменту виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Згідно з частинами 11, 12 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження", якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

Враховуючи вищевикладене, суд визнав за можливе зазначити у резолютивній частині рішення про нарахування органом (особою), що буде здійснювати примусове виконання рішення, 3% річних на суму основного боргу у розмірі 1405206,00 грн. починаючи з 26.04.2024 до моменту остаточного виконання рішення суду, з урахуванням приписів законодавства України.

Нарахування 3% річних має здійснюватися за наступною формулою: (СНЗ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СНЗ - сума непогашеної заборгованості, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати відповідачем боргу, 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, приймаючи до уваги встановлення у рішенні суду обставини наявності у відповідача заборгованості перед позивачем, враховуючи, що бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права та договору, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір", ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а немайнового характеру - у розмірі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" передбачено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року становить 3028 гривні.

Як слідує з матеріалів справи, за подання позовної заяви до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 10050,00 грн. (що підтверджено платіжною інструкцією №160030518 від 30.04.2024).

При цьому, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір за подання вищевказаної позовної заяви майнового характеру з урахуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" складає 10049,01 грн.

Отже, у зв`язку із задоволенням позову судовий збір у розмірі 10049,01 грн., в порядку ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Суд зазначає, що питання про повернення надмірно сплаченого судового збору позивачу у розмірі 0,99 грн. буде вирішено судом після подання відповідного клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРО ГЮБІ+" (код ЄДРПОУ 38443006, 65026, м. Одеса, вул. Катерининська, 26) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРТЕВА АГРІСАЄНС УКРАЇНА" (код ЄДРПОУ 31352075, 04070, м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 1) - 142399 (сто сорок дві тисячі триста дев`яносто дев`ять) грн. 17 коп. 3% річних, 695018 (шістсот дев`яносто п`ять тисяч вісімнадцять) грн. 45 коп. інфляційних втрат, 10049 (десять тисяч сорок дев`ять) грн. 01 коп. судового збору.

Органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 11.07.2024 по справі №916/2087/24 здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 1405206,00 грн. починаючи з 26.04.2024 до моменту остаточного виконання рішення суду.

Розрахунок 3% річних здійснювати за формулою: (СНЗ х 3 х КДП) : КДР : 100 = сума процентів, де: СНЗ - сума непогашеної заборгованості, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти.

3. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 19 липня 2024 р.