Рішення

від 19.07.2024 по справі 916/5271/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"19" липня 2024 р.м. Одеса Справа № 916/5271/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу № 916/5271/23

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, № 8, код ЄДРПОУ 20474912)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Бізнес Плюс» (74852, Херсонська обл., Каховський р-н, с. Дмитрівка, вул. Польова, № 1, код ЄДРПОУ 31711240)

про стягнення 45 500,70 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АРКС» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Бізнес Плюс», в якій просить суд стягнути з відповідача суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 45500,70 грн.

Позовні вимоги з посиланням на положення статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України обґрунтовані тим, що позивач згідно з умовами полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР205024091, здійснив виплату страхового відшкодування власникові автомобіля «Toyota Avensis», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 07.12.2021 в м. Нова Каховка сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Renault Duster», д.р.н. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля «Toyota Avensis», д.р.н. НОМЕР_1 , внаслідок якої засоби отримали механічні пошкодження.

Як зауважує позивач, постановою Новокаховського міського суду Херсонської області від 11.01.2022 року у справі про адміністративне правопорушення № 661/5062/21 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 ст. 122- 1 КУПАМ та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

При цьому, на момент дорожньо-транспортної пригоди, цивільно правова відповідальність власника автомобіля «Renault Duster» д.р.н. НОМЕР_2 була застрахована в ПРАТ «СК «АРКС» полісом обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР205024091 та власник пошкодженого автомобіля «Toyota Avensis» звернувся до ПРАТ «СК «АРКС» із заявою про виплату страхового відшкодування за полісом ОСЦПВВНТЗ № ЕР205024091, у зв`язку з чим позивач здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок власника автомобіля «Toyota Avensis» в розмірі 45500,70 грн.

Відтак, за ствердженням позивача, оскільки судовим рішенням - постановою Новокаховського міського суду Херсонської області від 11.01.2022 у справі про адміністративне правопорушення № 661/5062/21 встановлено, що водій автомобіля «Renault Duster» ОСОБА_1 самовільно залишив місце дтп, і на момент пригоди працював водієм в ТОВ «Агро-Бізнес Плюс», то відповідач повинен відшкодувати ПРАТ «СК «АРКС» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 45500,70 грн.

Відповідач відзив на позов не надав, своїм право на захист не скористався.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

2. Процесуальні питання, вирішені судом

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.12.2023 позовна заява вх.№5853/23 була передана на розгляд судді Цісельському О.В.

18.12.2023 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву (вх.№ 5853/23 від 12.12.2023) прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу № 916/5271/23 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

Крім того, даною ухвалою суду було запропоновано сторонам надати у відповідні строки заяви по суті спору, а також роз`яснено сторонам про можливість звернення до суду у строк визначений ч. 7 ст. 252 ГПК України з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Стосовно повідомлення відповідача про розгляд справи, суд відзначає, що пунктом 5.8 розділу І Положення про ЄСІТС передбачено, що офіційна електронна адреса - це сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

Таким чином, у розумінні Положення офіційною електронною адресою є адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів. Подібна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.06.2022 у справі №761/21436/20.

Копія ухвали суду про відкриття провадження у цій справі від 18.12.2023 була направлена разом із позовною заявою з додатками до неї ТОВ «Агро-Бізнес Плюс» на електронну адресу, відомості щодо якої містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Так, згідно довідки суду про доставку електронного документа вих. № 916/5271/23/54744/23 документ в електронному вигляді «Ст.176 Ухвала про відкриття провадження у справі (спрощене)» від 18.12.2023 по справі № 916/5271/23 (суддя Цісельський О.В.) було надіслано одержувачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Агро-Бізнес Плюс» на його електронну адресу, та документ доставлено до електронної скриньки 19.12.23.

При цьому, суд зауважує, що у суду відсутня можливість направити судове повідомлення на адресу відповідача у зв`язку із призупиненням АТ «Укрпошта» приймання та пересилання поштових відправлень до тимчасово окупованих територій України та районів ведення бойових дій, на території яких не працюють відділення поштового зв`язку у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказом № 309 від 22.12.2022, зареєстрований в у Міністерстві юстиції України 23.12.2022 за № 1668/39004, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

До вказаного Переліку (з урахуванням наступних змін і доповнень) внесена майже вся територія Каховського району, окрім смт. Козацьке та с. Веселе Новокаховської міської територіальної громади.

Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення ЄСПЛ у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04.10.2001 наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує . На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.

Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.

Надсилання рішення рекомендованим листом з повідомлення про вручення є способом забезпечення права учасника справи знати про ухвалене судом рішення. Суд, який добросовісно інформує учасника справи з наміром забезпечити здійснення правосуддя, не повинен нести «ризик незнання» учасника.

Метою усіх судів є ефективний захист порушених прав (стаття 2 КАС України, стаття 2 ЦПК України, стаття 2 ГПК України). Суд, який не може здійснювати правосуддя, не є ефективним захисником, а отже не може реалізувати мети, заради якої він існує.

З огляду на це, тлумачення і застосування усіх процесуальних правових норм повинно відбуватися у спосіб, що забезпечує можливість досягнення мети судів. Нема користі від формального дотримання правових норм, якщо це перешкоджає меті правосуддя.

Також, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Ухвала Господарського суду Одеської області по справі № 916/3660/23 було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, що вбачається за веб-адресою: https://reyestr.court.gov.ua/.

Таким чином, суд зазначає, що відповідач також не був позбавлений права та можливості за власною ініціативою скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу положень наведеної статті 2, 4 Закону України «Про доступ до судових рішень», та за відомим номером даної справи № 916/5271/23 ознайомитися із змістом ухвали Господарського суду Одеської області та порядком розгляду даної справи з метою забезпечення представництва своїх інтересів.

Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про розгляд справи.

За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, а також про вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань позивача, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.

Згідно з ч.ч.5, 7 ст. 252 ГПК України ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням /викликом/ сторін від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указів Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 259/2022 від 14.03.2022, № 133/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

Статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами У країни може бути, змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Згідно із приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Авторії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу.

Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

З огляду на запровадження на території України воєнного стану, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, а також враховуючи поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.248 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Таким чином, суд продемонстрував достатню старанність, щоб дозволити сторонам, які повинні знати про правила, що застосовуються до надіслання судових повідомлень учасникам справи, визначитися з провадженням у відкритій господарській справі та скористатись своїми правами і обов`язками, передбаченими статтями 42, 46 ГПК України, вважає їх повідомленими належним чином.

Отже, оскільки відповідач правом на подання заперечення щодо розгляду справи в спрощеному провадженні, а також відзиву на позов не скористався, враховуючи вжиті судом заходи із забезпечення повідомлення відповідача про розгляд судом справи № 916/5271/23 електронним засобами зв`язку, суд, зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, дійшов висновку в контексті гарантій ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року щодо розумного строку розгляду справи, про необхідність розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення /виклику/ учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

19.07.2024 судом було постановлено рішення в нарадчій кімнаті у відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, без його проголошення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

В матеріалах справи наявна постанова Новокаховського міського суду Херсонської області від 11.01.2022 по справі № 991/5062/21, за якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст.122-4 КУпАП та ст.124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу. Приймаючи дане рішення, суд встановив, що ОСОБА_1 07.12.2021 о 18.00 год., керуючи автомобілем «Renaut Duster», д.н. НОМЕР_2 , в м. Нова Каховка по вул. Першотравнева, 25-А, не обрав безпечну швидкість руху, не врахував дорожню обстановку, а тому здійснив зіткнення з автомобілем «Toyota Avensis», н.з. НОМЕР_1 , який був припаркований. В результаті цієї ДТП зазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження. Крім того, після скоєння ДТП, ОСОБА_1 місце пригоди залишив. Отже, такими своїми діями він вчинив адміністративні порушення, передбачені ст.122-4, ст.124 КУпАП.

Місцем роботи ОСОБА_1 , згідно постанова Новокаховського міського суду Херсонської області від 11.01.2022 по справі № 991/5062/21, є ТОВ «Агро-Бізнес Плюс».

Як вбачається з матеріалів справи, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля марки «Renault Duster» д.н.з. НОМЕР_2 ТОВ «Агро-Бізнес Плюс» застрахована згідно полісу обов`язкового страхування №ЕР 205024091, який був чинний на момент скоєння ДТП 07.12.2021. Страхова сума за шкоду, заподіяну майну, становить 130 000 грн, розмір франшизи - 0 грн.

10.12.2021 постраждалий ОСОБА_2 , який є власником транспортного засобу «Toyota Avensis», д.н.з. НОМЕР_1 , звернувся до страховика ТОВ «Агро-Бізнес Плюс» (ПрАТ «СК «АРКС») із заявою №1.102.21.0009995 про подію та виплату за договором ОСЦПВВНТЗ/ДСЦПВВНТЗ.

Відповідно до звіту № 238 про оцінку автомобіля «Toyota Avensis», д.н. НОМЕР_1 , від 11.01.2022, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Молодцем В.О., оскільки такий КТЗ відновлювати економічно недоцільно, матеріальний збиток, завданий власникові вказаного автомобіля в результаті його пошкодження дорівнює ринковій вартості автомобіля у доаварійному (непошкодженому) стані та складає 88160,70 грн. До даного звіту долучена відповідна ремонтна калькуляція № 1.102.21.0 від 11.01.2022 та фототаблиці.

У зв`язку зі зверненням потерпілого до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування від 07.12.2022, копія якої наявна в матеріалах справи, останнім згідно умов договору страхування було визнано вищезазначену дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування у загальній сумі 45500,70 грн., про що складено відповідний страховий акт № ARX3172570 від 09.02.2022 на суму 45500,70 грн. та розрахунок страхового відшкодування до нього, копії яких наявні в матеріалах справи.

У відповідності до складеного страхового акту № ARX3172570 від 09.02.2022 позивачем здійснено виплату страхового відшкодування в розмірі 45500,70 грн. безпосередньо особі, яка зазнала збиток ОСОБА_2 , що підтверджується платіжним дорученням № 869502 від 10.02.2022 на суму 45500,70 грн., копія якого наявна в матеріалах справи.

В свою чергу, заперечень щодо факту здійсненої позивачем виплати страхового відшкодування за договором страхування відповідачем суду не надано.

4. Норми права, якими керувався господарський суд при прийнятті рішення.

Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом.

Норми ст. 13 ЦК України визначають, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї. Виконання цивільних обов`язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Стаття 509 ЦК України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Положеннями ст. 988 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Згідно з ч. 1 ст. 990 Цивільного кодексу України, страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Частиною першою ст. 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно зі статтею 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Підпункт 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В процесі розгляду справи судом вживалися всі заходи для надання учасникам процесу можливості реалізувати свої процесуальні права щодо надання доказів по справі, обґрунтування доводів та заперечень на підтвердження своїх правових позицій.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими сторони обґрунтовують свої правові позиції, зазначає наступне.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, обставинами, які входять до предмету доказування у даній справі є обставини, пов`язані з наявністю підстав для стягнення суми страхового відшкодування.

Так, за змістом вищевказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина водія транспортного засобу «Renault Duster», державний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 , який на той час працював водієм в ТОВ «Агро-Бізнес Плюс», встановлена постановою Новокаховського міського суду Херсонської області від 11.01.2022 у справі № 661/5062/21. Даною постановою також встановлено, що водій, після скоєння ДТП, самовільно залишив місце пригоди.

Відповідно до ч. 6 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов`язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Обов`язкове страхування, так само як і добровільне страхування, здійснюється на підставі договору між страхувальником та страховиком. Однак, відмінність такого страхування від договору, укладеного на підставі диспозитивної норми закону, полягає у тому, що страхувальник обмежений у свободі договору з приводу укладення чи неукладення. Страхувальник вільний тільки у виборі страховика, з яким укладається такий договір страхування.

Як убачається з матеріалів справи та зазначалось судом вище, вважаючи ДТП страховою подією, власник пошкодженого автомобіля «Toyota Avensis», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_2 звернувся до позивача із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, у зв`язку із чим позивачем було визнано вищезазначене ДТП страховим випадком та прийнято рішення про виплату страхового відшкодування, про що складено відповідний страховий акт.

Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).

Позивач вважає, що винною у ДТП особою є водій ТОВ «Агро-Бізнес Плюс» ОСОБА_1 , на підтвердження чого ПрАТ «СК «АРКС» надало відповідну постанову суду. Як зазначив позивач, на момент скоєння ДТП винуватець ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Агро-Бізнес Плюс».

Власником транспортного засобу «Renault Duster», державний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_1 на момент ДТП було ТОВ «Агро-Бізнес Плюс».

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Renault Duster», державний номер НОМЕР_2 ТОВ «Агро-Бізнес Плюс» на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР205024091.

За сукупністю вказаних обставин, а також враховуючи, що відповідачем під час розгляду справи судом вказаний факт не оспорено та не спростовано, суд приходить до висновку, що докази, надані на підтвердження скоєння ДТП водієм ОСОБА_1 07.12.2021 під час виконання своїх трудових обов`язків у ТОВ «Агро-Бізнес Плюс» є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування.

Аналіз норм статей 1187 та 1172 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18).

Отже, відповідач є особою, відповідальною за спричинену у дорожньо-транспортній пригоді шкоду, та згідно з положеннями Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» він відповідає за вимогами позивача (ПрАТ «СК «АРКС»), як страховика, що виплатив страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів потерпілій особі в межах, передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Судом встановлено, що страховиком (позивачем) належним чином виконані умови договору страхування, а саме: грошове зобов`язання шляхом виплати страхового відшкодування в розмірі 45500,70 грн, у зв`язку із настанням страхового випадку страхувальнику. Фактично здійснені позивачем витрати по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, належним чином підтверджуються матеріалами справи.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять із фактичної суми, встановленої згідно з висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

З огляду на вищевикладене, у позивача, як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача, як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду.

Так, на відміну від суброгації, у страхових відносинах при регресі основне (деліктне) зобов`язання припиняється, коли, наприклад, страховик сплачує потерпілому страхове відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності, та виникає нове (регресне) зобов`язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов`язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи. Це слідує зі змісту статей 559 та 1191 ЦК України, згідно з якими зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Зважаючи на зміст наведених норм ЦК України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим, в даному випадку, регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 (провадження № 12-134гс18)).

Тобто, під час регресу право зворотної вимоги не переходить від однієї особи до іншої, воно є новим правом кредитора за новим регресним зобов`язанням. Це право виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою.

Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру виходять з фактичної суми. встановленої висновком судової автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати.

Отже, виплативши за договором обов`язкового страхування страхове відшкодування, страховик виконує обов`язок відшкодувати шкоду третім особам, завдану його страхувальником, після чого у нього може у певних випадках виникнути право регресної вимоги.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Господарський суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 №132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Верховного Суду у від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

Враховуючи те, що сума страхового відшкодування розмірі 45500,70 грн підтверджена належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень щодо розміру страхового відшкодування, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог позивача до відповідача щодо стягнення витрат, пов`язаних зі сплатою страхового відшкодування в розмірі 45500,70 грн.

Керуючись стандартом вірогідності доказів, дослідивши подані в матеріали справи докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд дійшов висновку, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставини наявності підстав для стягнення сплаченого ним страхового відшкодування, аніж це спростував відповідач.

Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналізуючи вищевикладені обставини, беручи до уваги зібрані у справі докази та встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини та їх належність, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» та задоволення позову про стягнення 45500,70 грн. сплаченого страхового відшкодування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Бізнес Плюс» (74852, Херсонська обл., Каховський р-н, с. Дмитрівка, вул. Польова, № 1, код ЄДРПОУ 31711240) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (04070, м. Київ, вул. Іллінська, № 8, код ЄДРПОУ 20474912) суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 45 500 (сорок п`ять тисяч п`ятсот) грн 70 коп та суму судового збору в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Рішення складено та підписано 19 липня 2024 р.

Суддя О.В. Цісельський