Постанова

від 18.07.2024 по справі 910/1083/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/1083/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А. А. - головуючого, Бенедисюка І. М., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Рєзнік А. В.,

представників учасників справи:

позивача - Кузьмічова Т. В.,

відповідача - Прокопів Н. М., Акуленко А. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державного підприємства «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 (суддя Князьков В. В.), додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 (суддя Князьков В. В.) та постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 (колегія суддів: Євсіков О. О. - головуючий, Демидова А. М., Корсак В. А.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»

про стягнення 1 530 739 817,30 грн

та за зустрічним позовом Державного підприємства «Гарантований покупець»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд»

про тлумачення пункту договору,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Прикарпатенерготрейд» (далі - Товариство) звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі - Підприємство) про стягнення 659 266 810,19 грн основного боргу, 16 466 830,81 грн 3 % річних та 102 370 049,70 грн інфляційних втрат.

1.2 Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг від 15.09.2021 № 2308/02/21 (далі - Договір) в частині здійснення повної та своєчасної оплати наданих послуг за серпень - листопад 2022 року.

1.3 Згідно із заявою про збільшення позовних вимог Товариство збільшило вимоги в частині стягнення основного боргу на 738 688 848 грн, 3 % річних - на 4 919 670,36 грн та в частині стягнення інфляційних втрат - на 9 027 608,27 грн.

1.4 Підприємство звернулося до суду із зустрічною позовною заявою про тлумачення пункту 7 Договору в контексті того, чи вважаються платежі 1-5 згідно з пунктом 7 Договору грошовим зобов`язанням в розумінні чинного законодавства України.

1.5 Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що Підприємство здійснює оплату у 6 етапів, 5 з яких це авансові платежі, що, на думку позивача за зустрічним позовом унеможливлює застосування статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), адже такі платежі (етапи 1- 5) не є грошовим зобов`язанням.

1.6 03.07.2023 Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, у якій просило стягнути з Підприємства 55 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1 Господарський суд міста Києва рішенням від 28.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, закрив провадження у справі в частині позовних вимог Товариства до Підприємства про стягнення 1 397 955 658,19 грн основного боргу. Позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат задоволено повністю: стягнуто з Підприємства на користь Товариства 21 386 501,17 грн 3 % річних, 111 397 657,97 грн інфляційних втрат та 939 400,00 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

2.2 Судові рішення щодо закриття провадження мотивовані тим, що після звернення Товариства з позовом у справі, яка розглядається, зобов`язання Підприємства з оплати наданих Товариством послуг було припинено внаслідок їх виконання, а також зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом підписання контрагентами в двосторонньому порядку відповідних актів.

2.3 При цьому за висновком судів Підприємство здійснювало оплату за Договором у спірний період з порушенням визначеного у пункті 7 Договору графіка платежів, а тому Товариство правомірно застосувало до нього передбачені статтею 625 ЦК України заходи відповідальності, а саме нарахування 3 % річних та інфляційних втрат. Перевіривши наданий Товариством розрахунок, суд першої інстанції дійшов висновку, що цей розрахунок є арифметично правильним, а правові підстави для зменшення 3 % річних та інфляційних нарахувань і задоволення відповідного клопотання Підприємства відсутні.

2.4 Відмовляючи у задоволенні вимог зустрічного позову, суд першої інстанції виснував, що фактично обставини, покладені Підприємством в обґрунтування зустрічного позову, є запереченнями проти задоволення первісного позову в частині нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, правомірність чого була встановлена під час розгляду вимог первісного позову. Наявності жодних розбіжностей у тлумаченні пункту 7 Договору, яким фактично врегульовано порядок внесення оплати, зокрема невизначеності і незрозумілості понять і термінів Договору в контексті визначення взаємних прав та обов`язків контрагентів щодо оплати наданих послуг, Підприємство не довело, а суд не встановив.

2.5 Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 19.07.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, стягнув з Підприємства на користь Товариства 55 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.6 Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, при ухваленні додаткового рішення керувався статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та виходив з того, що заявлений Товариством розмір судових витрат є доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

3. Короткий зміст касаційної скарги та позиція учасників справи

3.1 Підприємство у касаційній скарзі просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.06.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог повністю.

3.2 Скаржник посилається на те, що оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права і вважає за необхідне поставити перед Верховним Судом питання відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23. При цьому Підприємство просить справу передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а у разі відмови - передати цю справу на розгляд палати / об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду у зазначеній справі.

3.3 Підставами касаційного оскарження відповідач зазначає:

пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки, закриваючи провадження у справі в частині стягнення основного боргу, суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01.09.2022 у справі № 910/11011/21, від 06.09.2021 у справі № 910/8775/20, від 19.02.2020 у справі № 903/181/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 22.05.2019 у справі № 904/9628/17, та не здійснили пропорційного розподілу судового збору, а весь поклали на відповідача;

пункт 2 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки існує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23;

пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 7 Примірного договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (додаток 2 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 483 (далі - Положення) у взаємозв`язку з частиною 1 статті 598 ЦК України;

пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України, оскільки суди не дослідили належним чином зібраних у справі доказів.

3.4 Також Підприємство звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 та ухвалену за результатами його перегляду постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

3.5 На обґрунтування касаційної скарги Підприємство посилається на те, що суди не врахували правових висновків щодо застосування статей 1, 19, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», статей 126, 129 ГПК України, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 27.10.2022 у справі № 904/8800/21, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19, від 28.02.2023 у справі № 910/20293/21, що є підставою для перегляду судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

3.6 Товариство у відзивах на касаційні скарги заперечує викладені в них доводи і просить у задоволенні касаційних скарг Підприємства відмовити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

4. Мотивувальна частина

4.1 Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариство (постачальник універсальних послуг) та Підприємство (замовник) уклали Договір, за умовами пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується надавати замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів (далі - послуги), а замовник зобов`язується отримувати надані постачальником послуги та оплачувати їх вартість на умовах та в порядку, визначеному цим договором та Положенням (зі змінами).

4.2 Відповідно до пункту 4 Договору загальна вартість послуг за цим договором визначається як сумарна вартість послуг, які надаються постачальником кожного розрахункового періоду протягом строку дії цього договору, крім того - податок на додану вартість. Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.

4.3 Прогнозна вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення (пункт 5 Договору).

4.4 За умовами пункту 6 Договору до 15-го числа місяця, що передує розрахунковому періоду, постачальник надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формою, наведеною у додатку 5 до цього Договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.

4.5 Згідно з пунктом 7 Договору оплата постачальнику вартості послуг здійснюється замовником шляхом перерахування на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання постачальника таким чином:

перший платіж - за три банківські дні до розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

другий платіж - до 3-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

третій платіж - до 9-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

четвертий платіж - до 15-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

п`ятий платіж - до 21-го (включно) числа розрахункового місяця в обсязі 20 відсотків прогнозної вартості послуг (з податком на додану вартість);

шостий платіж - до 14-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, у розмірі, що визначається як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього договору, та сумою перших п`яти платежів.

У разі якщо дата платежу припадає на вихідний / святковий, такий платіж здійснюється наступного робочого дня після такого вихідного / святкового дня. Якщо сумарна сплата замовником постачальнику прогнозної вартості за розрахунковий місяць (сума перших п`яти платежів) перевищує вартість послуги, що зазначена в акті приймання-передачі послуг, постачальник здійснює повернення замовнику різниці до 15-го (включно) числа місяця, що настає за розрахунковим періодом.

4.6 Згідно з пунктом 8 Договору фактична вартість послуг у відповідному місяці розраховується постачальником універсальних послуг відповідно до додатка 5 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії на підставі фактичних даних.

4.7 Відповідно до пункту 9 Договору до 10-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, постачальник універсальних послуг надсилає на електронні адреси замовника інформацію за формами, наведеними у додатках 1 - 4 до цього договору, в електронному вигляді з накладенням кваліфікаційного електронного підпису з подальшим надсиланням на поштову адресу одного примірника оригіналу.

4.8 Факт надання та отримання послуг підтверджується актом приймання-передачі послуг. Постачальник надсилає не пізніше 11-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику з накладенням кваліфікованого електронного підпису уповноваженої особи акт приймання-передачі послуг, складений на підставі фактичної вартості наданих послуг у розрахунковому періоді. Замовник розглядає акт приймання-передачі послуг та у разі відсутності зауважень підписує його кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи протягом двох робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі послуг або надсилає постачальнику обґрунтовану відмову в його підписанні із зазначенням причин відмови, які повинні бути усунені. Постачальник надсилає не пізніше 12-го числа місяця, що настає за розрахунковим періодом, замовнику поштою або передає через уповноваженого представника постачальника два примірники підписаних із своєї сторони акта приймання-передачі послуг. Замовник протягом трьох робочих днів після отримання оригіналів акта приймання-передачі послуг підписує їх та повертає один оригінал на адресу постачальника (пункт 10 Договору).

4.9 У пункті 16 Договору сторони передбачили, що у разі порушення замовником зобов`язань щодо строків оплати наданих послуг він сплачує постачальнику послуг пеню в розмірі 0,1 відсотка розміру платежу, за яким допущено прострочення оплати (але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діє на день розрахунку), за кожний день прострочення. Додатково на користь постачальника послуг стягується штраф у розмірі 7 відсотків зазначеного розміру платежу за прострочення понад 30 днів. Замовник звільняється від відповідальності, передбаченої цим пунктом Договору, у разі несвоєчасної та/або неповної оплати виробниками гарантованому покупцю наданих послуг відповідно до пункту 8 Положення.

4.10 Суди попередніх інстанцій також встановили, що за період з березня 2022 року до січня 2023 року постачальник надав замовнику послуги із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.

4.11 Позивач зазначає, що він належним чином виконував взяті зобов`язання за Договором в частині надання замовнику послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, тоді як відповідач своєчасно та у повному обсязі за послуги не розрахувався, що стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

4.12 Підприємство проти заявлених до нього вимог заперечило та зазначило, що за умовами укладеного між сторонами Договору та Положенням передбачено відкладальну обставину у визначенні строку оплати вартості надання гарантованому покупцю послуг із забезпечення достовірності електричної енергії для побутових споживачів, а саме: визначено, що покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та в повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання послуг за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення.

4.13 За таких обставин, на думку Підприємства, відсутні підстави для застосування до нього заходів відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

4.14 Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що після звернення Товариства з позовом у справі, що розглядається, зобов`язання Підприємства з оплати наданих Товариством послуг було припинено внаслідок їх виконання, а також зарахування зустрічних однорідних вимог шляхом підписання контрагентами у двосторонньому порядку відповідних актів.

4.15 За висновком судів попередніх інстанцій, Підприємство не довело наявності відкладальної умови, про існування якої воно стверджує.

4.16 Водночас суди встановили, що оплату вартості надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за березень 2022 року - січень 2023 року Підприємство здійснювало з порушенням графіка платежів, визначеного у пункті 7 Договору, а тому нарахування Товариством Підприємству 3 % річних та інфляційних втрат на підставі статті 625 ЦК України є правомірним.

4.17 Перевіривши наданий Товариством розрахунок 3 % річних та інфляційних нарахувань, суд першої інстанції визнав такий розрахунок арифметично правильним, з чим погодився й суд апеляційної інстанції.

4.18 Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

4.19 Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 300 ГПК України).

4.20 Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Підприємства є оскаржувані рішення та постанова в частині задоволення позовних вимог Товариства про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 21 386 501,17 грн та інфляційних втрат у сумі 111 397 657,97 грн. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а отже, не переглядаються Судом під час касаційного розгляду цієї справи.

4.21 Що стосується доводів Підприємства, наведених у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України, щодо необхідності відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, з посиланням на висновки у якій суд апеляційної інстанції ухвалив оскаржувану постанову, Суд виходить з такого.

4.22 Так, у справі № 910/1294/23 Верховний Суд відзначив:

підпунктом 2 пункту 8 Положення передбачено, що Гарантований покупець зобов`язаний оплачувати своєчасно та у повному обсязі постачальникам універсальних послуг вартість надання постачальниками універсальних послуг гарантованому покупцю послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів за умови відсутності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 цього Положення;

Верховний Суд не погоджується з доводами скаржника, що умовою для оплати ним заборгованості є відсутність будь-якої заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом»;

Верховний Суд не вбачає підстав для необхідності здійснення розширеного тлумачення правової норми, де тлумачення має буте ширшим, ніж буквальний текст внаслідок суб`єктивного тлумачення скаржником «волі закону»;

суди попередніх інстанцій при застосуванні пункту 5 Положення правильно встановили безпосередній зміст норми Положення та, відповідно, в межах своєї компетенції здійснили її буквальне тлумачення та застосування (а не довільне трактування як про це зазначає скаржник). Вказана норма носить визначений, недвозначний характер і її не можливо тлумачити без урахування її дійсного змісту (ширше, ніж буквальний текст), так як відповідне може призвести до безпідставного та довільного пристосування норми права до поточних фактичних правовідносин та відходу від її дійсного змісту;

положення наказу Міністерства енергетики України не можна розглядати як такий, що сам по собі скасовує, змінює чи відміняє дію норм Положення (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 11.08.2021 № 859)), враховуючи ієрархію правових актів між собою, зокрема, за суб`єктами нормотворення;

системний аналіз зазначених вище положень свідчить про правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що відкладальна обставина, на яку посилається відповідач, може бути застосована виключно у разі наявності у постачальника універсальних послуг заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за результатами проведення електронних аукціонів, наявність якої не було доведено відповідачем;

в умовах недоведеності існування заборгованості позивача перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за поставлену електричну енергію згідно з пунктом 5 Положення та враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів наявності такої заборгованості, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах у цій справі підпункту 2 пункту 8 Положення.

4.23 Проаналізувавши висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі №9 10/1294/23, Верховний Суд вважає, що він стосується правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, за змістовним критерієм (з огляду на правове регулювання та права й обов`язки сторін).

4.24 Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

4.25 Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 зазначеного Кодексу, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

4.26 Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

4.27 У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

4.28 Верховний Суд вважає за необхідне звернутися до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13, де зазначено, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

4.29 Верховний Суд відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

4.30 Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

4.31 Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

4.32 Водночас скаржник у касаційній скарзі у контексті приписів пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а також не навів вагомих, вмотивованих, обґрунтованих та достатніх аргументів для такого відступлення.

4.33 Фактично викладені Підприємством в касаційній скарзі доводи у цій частині зводяться до власного суб`єктивного тлумачення скаржником норм права, якими врегульовано спірні правовідносини, та власних заперечень скаржником висновків Верховного Суду, які (висновки) викладені у наведеній скаржником постанові.

4.34 Враховуючи викладене, у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 25.01.2024 у справі № 910/1294/23, а тому наведена Підприємством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, не знайшла підтвердження.

4.35 З наведених мотивів відсутні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, чи палати / об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, про що просив скаржник у касаційній скарзі та у відповідному клопотанні.

4.36 Ухвалюючи оскаржувані судові рішення у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що саме Підприємство має доводити ті обставини, про які воно стверджує (в цьому випадку - наявність у Товариства заборгованості перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за електричну енергію, закуплену саме за результатами проведення електронних аукціонів). Однак у цьому випадку Підприємство на надало доказів на підтвердження власних аргументів.

4.37 Обґрунтовуючи підставу оскарження, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо можливості чи відсутності нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати на прогнозні обсяги після заміни їх на фактичні відповідно до пункту 7 Примірного договору про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів постачальником універсальних послуг (додаток 2 Положення), який є ідентичним пункту 7 Договору.

4.38 Підприємство зазначає, що шостий платіж згідно з пунктом 7 Договору розраховується як різниця між вартістю послуг (з податком на додану вартість) за розрахунковий місяць відповідно до акта приймання-передачі послуг за розрахунковий місяць за формою, наведеною у додатку 6 до цього Договору, та сумою перших п`яти платежів.

4.39 Отже, на момент підписання акта приймання-передачі послуги планові обсяги послуги, за переконанням відповідача, змінюються на фактичні, відповідно у Підприємства припинялись зобов`язання щодо здійснення оплат за першим-п`ятим платежами згідно з Договором. Натомість позивач не змінював базу нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний.

4.40 При цьому відповідач у касаційній скарзі у контексті приписів пунктів 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України стверджує, що відповідач неодноразово наголошував на арифметичній некоректності розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат.

4.41 У письмових поясненнях Підприємство наголосило на тому, що позивач проігнорував положення пункту 7 Договору (у разі якщо дата платежу припадає на вихідний / святковий, такий платіж здійснюється наступного робочого дня після такого вихідного / святкового дня) і у випадку якщо дата платежу припадала на вихідний день (субота, неділя), позивач здійснював нарахування з дня, який передує вихідному дню (тобто п`ятниці).

4.42 Верховний Суд неодноразово у своїх постановах звертав увагу, що з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми 3 % річних, інфляційних втрат та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

4.43 Натомість, як убачається зокрема із додаткових письмових пояснень відповідача, які останній подав до апеляційного господарського суду після ухвалення Верховним Судом постанови від 25.01.2024 у справі № 921/1294/23, Підприємство наводило обґрунтовані заперечення стосовно того, що позивач у розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат здійснював нарахування цих платежів на планові обсяги послуги навіть після підписання акта приймання-передачі послуги за розрахункові періоди (а. с. 168- 170 т. 5). Водночас відповідач зауважив на тому, що у справі № 921/1294/23 нарахування здійснено на планові обсяги виключно до останнього дня розрахункового періоду, а не до моменту повного виконання грошових зобов`язань за розрахунковий період.

4.44 Водночас апеляційний господарський суд, зазначивши у мотивувальній частині оскаржуваної постанови про те, що розрахунок позивача є арифметично правильним, не перевірив доводи Підприємства щодо бази нарахування для стягнення 3 % річних та інфляційних втрат після заміни прогнозного обсягу послуг на фактичний; не встановив, за який період (до якого моменту) здійснено нарахування на планові обсяги.

4.45 Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

4.46 Відхиляючи будь-які доводи сторін (учасників справи) чи спростовуючи подані докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

4.47 Суд апеляційної інстанцій не взяв до уваги зазначеного вище та всупереч вимогам норм процесуального права не в повній мірі з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення спору в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат, не дослідив усіх наданих учасниками справи доказів та не надав їм належну правову оцінку у контексті нарахування зазначених сум.

4.48 При цьому суд касаційної інстанції не має права здійснити перевірку наданого Підприємством розрахунку суми 3 % річних та інфляційних втрат, як і здійснити їх перерахунок, оскільки достовірне з`ясування цих фактичних обставин виходить за межі повноважень касаційної інстанції, передбачених статтею 300 ГПК України, та може бути проведено лише в ході нового розгляду справи.

4.49 Дійшовши вказаного висновку, колегія суддів визначає частково обґрунтованими аргументи касаційної скарги про допущені судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права щодо повноти з`ясування обставин справи та перевірки їх наявними доказами.

4.50 Підприємство у касаційній скарзі не погоджується із судовими рішеннями в частині здійснення розподілу судових витрат, посилаючись на неправомірне покладення на нього всієї суми судового збору, сплаченого за подання позову.

4.51 Перевіряючи доводи скаржника в цій частині, Суд виходить з такого.

4.52 Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.53 Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 18/266).

4.54 Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету (частина 4 статті 231 ГПК України).

4.55 У статті 130 ГПК України передбачено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

4.56 У частині 3 вказаної статті зазначено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

4.57 Аргументи скаржника щодо неправильного розподілу судових витрат Верховний Суд відхиляє як безпідставні, оскільки відповідно до частини 3 статті 130 ГПК України судові витрати позивача не відшкодовуються відповідачем лише у разі відмови позивача від позову. Натомість якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

4.58 Зі встановлених судами обставин вбачається, що відповідну заяву Товариство зробило у додаткових поясненнях від 05.05.2023.

4.59 У справі, що розглядається, відповідач сплатив суму основного боргу після пред`явлення позову, що й стало підставою для закриття провадження у справі, тому суд першої інстанції правильно поклав судові витрати зі сплати судового збору в частині основного боргу, понесені позивачем, на відповідача.

4.60 Здійснивши аналіз постанов Верховного Суду, висновки яких, на думку скаржника, не врахували суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень у вирішенні питання розподілу судових витрат, колегія суддів вважає, що застосування судами норм процесуального права, не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції.

4.61 Колегія суддів бере до уваги доводи Товариства, викладені у відзиві на касаційну скаргу на рішення та постанову, ухвалені по суті спору, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.

4.62 Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

4.63 Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом (стаття 310 ГПК України).

4.64 З урахуванням викладеного у цій постанові, колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з направленням справи у скасованій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого необхідно врахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

4.65 Що стосується касаційної скарги Підприємства на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 та ухвалену за результатами його перегляду постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21 зазначила, що аналіз положень статті 244 ГПК України та статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.

4.66 Оскільки, постанова Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 (по суті спору) підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з урахуванням мотивів, викладених вище, то постанова цього ж суду від 25.03.2024, ухвалена за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2023 у справі № 910/1083/23, також підлягає скасуванню.

4.67 Відповідно до статті 129 ГПК України питання про розподіл судових витрат суд розглядає лише, якщо вирішено спір по суті і ухвалено остаточне рішення у справі.

4.68 За наслідками касаційного перегляду у цій справі розподіл судового збору з огляду на статті 129, 315 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 у частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат і постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024, ухвалену за результатами перегляду додаткового рішення Господарського суду міста Києва від 19.07.2023, у справі № 910/1083/23 скасувати.

3. Справу № 910/1083/23 у скасованій частині передати до Північного апеляційного господарського суду на новий розгляд.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. Ємець

Судді І. Бенедисюк

І. Колос