Рішення

від 19.07.2024 по справі 340/2564/24

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/2564/24

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку спрощеного (письмового) провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Ліки плюс"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Кіровоградське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з позовом про:

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ліки плюс" на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій у розмірі 72986,70 грн.;

- стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Ліки плюс" на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 255,43 грн.

В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на те, що відповідачем на виконання вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (надалі по тексту - Закон) у 2023 році не забезпечено виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та не сплачено у добровільному порядку у встановлений законом строк адміністративно-господарські санкції у сумі 72986,70 грн., у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню у сумі 255,43 грн.

Ухвалою суду від 17.05.2024 року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.23), яку представником відповідача отримано 23.05.2024 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.25).

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до інформації, отриманої позивачем в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності встановлено факт невиконання відповідачем нормативу робочих місць, чим порушено приписи ст.ст.19,20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Беручи до уваги вказані дані, позивачем розраховано суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи із кількості незайнятих робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування інвалідів (2особа) 72986,7 грн.

З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 7 днів (з 16.04.2024 по 22.04.2024) позивачем нараховано пеню у сумі 255,43 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені із відповідача, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов`язку працевлаштування інвалідів.

За змістом частини 1 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю.

Частиною 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно з частинами 1, 2 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

В силу приписів частини 3 статті 217 Господарського кодексу України, крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб`єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частина 4 статті 217 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб`єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Частиною 3 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною першою статті 18 цього Закону встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

З наведених норм статей 18, 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" вбачається, що підприємства здійснюють самостійно працевлаштування інвалідів, але виходячи з вимог статті 18 вказаного Закону.

Отже стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язано самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Частиною 3 статті 18 Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 "Про затвердження форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до приписів пункту 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній до 07.02.2017) форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й).

Згідно з приписами пункту 5 Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316, (у редакції чинній з 07.02.2017), форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З огляду на вищезазначене, звіт за формою 3-ПН є актом інформування органів працевлаштування про створені на підприємстві робочі місця для працевлаштування інвалідів і, водночас, запитом про направлення на підприємство для працевлаштування.

За таких обставин неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постановах Верховного Суду України від 9 липня 2013 року та 19 листопада 2013 року (справи №№ 21-200а13, 21-397а13 відповідно), у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі 825/1276/18 та постанові Верховного Суду від 24.06.2020р. (справа №440/2008/19).

Відповідно до вимог частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому суд зауважує, що Законом № 875-ХІІ також визначено, що працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування таких осіб.

З огляду на викладене обов`язок щодо працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого Законом № 875-ХІІ нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Механізм реалізації зазначеної програми працевлаштування передбачає здійснення певних заходів з боку підприємств.

Водночас доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю має наставати або

1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону № 875-ХІІ, а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, оскільки саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування осіб з інвалідністю, або

2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875-ХІІ, що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні особи з інвалідністю, яка звернулася до роботодавця самостійно чи була направлена до нього державною службою зайнятості.

Суд встановив, що у 2023 році середньооблікова кількість штатних працівників відповідача становила 55 осіб, середньооблікова чисельність штатних працівників, яким встановлено інвалідність 1 особа, а тому, відповідно до вимог частини першої статті 19 Закону № 875-ХІІ, норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для відповідача становила 2 особу.

У той же час, як підтверджують матеріали справи, у 2023 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність, у відповідача складала 1 особа.

Отже, нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідач у 2023 році не виконав.

Разом з тим суд відзначає, що у матеріалах справи відсутні докази подання відповідачем до державної служби зайнятості звіту (звітів) форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" за період з січня по грудень 2023 року.

З огляду на викладене суд переконується у тому, що у 2023 році відповідач не здійснював інформування державної служби зайнятості про наявність у нього вільних вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відсутні у матеріалах справи й будь-які інші докази, які б підтверджували те, що відповідач самостійно проводив роботу із пошуку з метою працевлаштування осіб з інвалідністю протягом усього 2023 року.

Наведені вище обставини свідчать про те, що відповідач не вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для досягнення відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим законом нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що, оскільки будь-яких доказів, які б підтверджували факт виконання відповідачем нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік чи факт подання ним до державної служби зайнятості звіту (звітів) форми З-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» за січень-грудень 2023 року матеріали справи не містять, то наявні правові підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ, у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві відповідача за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю, і не зайняте особою з інвалідністю.

Кількість робочих місць, призначених для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайнятих особою з інвалідністю, у відповідача становить 2 робочих місця.

Середньорічна заробітна плата штатного працівника у відповідача складає 72986,70 грн.

Отже, сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у цій справі, становить 72986,70 грн.

Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до наданого позивачем Розрахунку розміру пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році загальна сума пені, яку належить сплатити відповідачу за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2024 року по 22.04.2024 року, становить 255,43 грн.

Таким чином, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 73242,13 грн. (адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю 72986,70 грн. + пеня 255,43 грн).

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

Разом з тим як зазначає Верховний Суд у постанові від 13 листопада 2018 року у справі № 805/528/17-а (адміністративне провадження № К/9901/3571/17, К/9901/3590/17), згідно з принципом змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Отже, з системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243, 245, 248, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - задовольнити повністю.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Ліки плюс" (код-2360061) на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю та пеню у розмірі 73242,13 грн.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО