Рішення

від 19.07.2024 по справі 420/14635/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/14635/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р., -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якій позивач просить:

визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р., прийняту Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, про накладення на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штрафу у розмірі 67000 грн.;

стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач, отримавши акт фактичної перевірки, проведеної посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області, зробив висновки про фактичний допуск одного працівника до роботи без оформлення трудового договору та без повідомлення органів ДПС України про прийняття цього працівника на роботу, в зв`язку з чим констатовано порушення вимог ч. 4 ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17.06.2015 р., за що передбачено відповідальність приписами абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України. Позивач не згодний із зазначеним висновком відповідача, оскільки: фактичну перевірку проведено з порушенням встановленого порядку її проведення; перевірку проведено без визначених законом підстав для проведення фактичної перевірки; у відповідача відсутні підстави для застосування до позивача відповідальності за ст. 265 КЗпП України відповідно до абз. 2, 7 п. 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013р.; відповідачем не підтверджено належними доказами факту виникнення трудових відносин між позивачем та ОСОБА_2 , оскільки остання є продавцем ФОП ОСОБА_3 ; уповноваженою особою відповідача не було проінформовано позивача про розгляд справи щодо притягнення його до відповідальності.

Ухвалою від 20.05.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

Від Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшов відзив на позовну заяву (вх. № ЕС/22357/24 від 31.05.2024р.), в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що 17.10.2023р. до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці надійшли матеріали фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області, згідно яких за результатами фактичної перевірки встановлено факт допуску позивачем працівника ОСОБА_2 , яка на момент перевірки здійснювала розрахункові операції з реалізації товару, який належить ФОП ОСОБА_1 , без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення про прийняття на роботу працівника у встановленому порядку до органів ДПС України. Під час перевірки встановлено, що зазначений працівник реалізовував товари з торгової точки ФОП ОСОБА_1 як продавець без будь-яких передбачених законодавством документів. У розумінні приписів ПК України наказ ГУ ДПС в Одеській області №7044-п від 06.09.2023р. про проведення перевірки відповідає вимогам п. 81.1 ст. 81 ПК України.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 17.04.2024 р. у справі № 560/3981/23, відповідач зазначив, що право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з ч. 2 ст. 259 КЗпП України. Таким чином, у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки, надання його Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваження притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

06.06.2024 р. (вх. № ЕС/23192/24), 12.06.2024 р. (вх. № ЕС/23821/24) від позивача надійшла відповідь на відзив.

11.06.2024р. (вх. № ЕС/23614/24) від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,

ВСТАНОВИВ:

Позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець, який здійснює свою діяльність у магазині, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Наказом заступника начальника ГУ ДПС в Одеській області № 7044-п від 06.09.2023р. «Про проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 », на підставі пп. 19-1.1.4, пп. 19-1.1.8 п. 19-1.1 ст. 19-1, ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80, пп. 69.2 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України у зв`язку з наявною податковою інформацією, отриманою в рамках проведеного аналізу, що свідчить про можливі порушення при проведенні розрахункових операцій через реєстратор розрахункових операцій з використанням режиму програмування без визначення коду товарної підкатегорії згідно УКТ ЗЕД визначено провести фактичну перевірку ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , податкова адреса: АДРЕСА_2 , за адресою господарської одиниці: АДРЕСА_1 , з 06 вересня 2023р. тривалістю 10 діб. Період проведення перевірки за весь період діяльності з 02.02.2022 р. до дати закінчення перевірки, з метою здійснення контролю дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (а.с. 19).

На підставі наказу ГУ ДПС в Одеській області № 7044-п від 06.09.2023р., посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області проведено перевірку господарської одиниці, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , суб`єкта господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 .

За результатами проведеної фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області складено акт фактичної перевірки від 15.09.2023р. (а.с. 20-23).

За змістом Акту фактичної перевірки, в ході проведення перевірки було встановлено наявність однієї особи без належного оформлення, яка допущена до роботи без оформлення трудового договору та повідомлення органів ДПС про прийняття працівників на роботу, а саме встановлено факт допуску позивачем працівника ОСОБА_2 , яка на момент перевірки здійснювала розрахункові операції з реалізації товару, який належить ФОП ОСОБА_1 , без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням та повідомлення про прийняття на роботу працівника у встановленому порядку до органів ДПС України.

25.09.2023р. позивачем подано до ГУ ДПС в Одеській області заперечення до акту фактичної перевірки від 15.09.2023р. (а.с. 24-31).

Листом ГУ ДПС в Одеській області «Про направлення матеріалів перевірки» №17756/5/15-32-07-06-05 від 10.10.2023 р. було повідомлено Південне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці, що за результатами проведення фактичної перевірки фахівцями ГУ ДПС в Одеській області у крамниці за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює діяльність суб`єкт господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 , встановлено, що у суб`єкта господарювання працює фізична особа, трудові відносини з якою не оформлені належним чином. Разом з цим додано складений за результатами перевірки акт від 15.09.2023р., зареєстрований 18.09.2023 р. за №25095/15/54/РРО/3353508658.

Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці направлено лист від 23.10.2023р. (вих. № ПД/3.1/7007-23) на адресу ФОП ОСОБА_1 щодо інформування про розгляд справи про вирішення питання про накладення штрафу на 10 год. 45 хв. 15.11.2023р.

Лист Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 23.10.2023р. (вих. № ПД/3.1/7007-23) було направлено засобами поштового зв`язку на адресу ФОП ОСОБА_1 (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 6504416630470), проте 26.11.2023 р. це поштове відправлення було повернуто на адресу відповідача з відміткою АТ «Укрпошта» «за закінченням встановленого терміну зберігання».

15.11.2023 р. на підставі Акта (довідки) фактичної перевірки, реєстраційний №25095/15/54/РРО/ НОМЕР_1 від 15.03.2023р., щодо порушень суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) законодавства про працю та зайнятість населення, керуючись ст. 265 Кодексу законів про працю України, Порядком накладення штрафів законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 17.07.2013 р. (зі змінами), та на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю України, Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено постанову №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС про накладення штрафу на позивача у сумі 67000 грн.

В оскаржуваній постанові відповідач послався на те, що за висновками фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області встановлено фактичний допуск одного працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору з боку ФОП ОСОБА_1 та відсутність або несвоєчасне подання до органу ДПС України «Повідомлення про прийняття працівників на роботу», чим порушено вимоги ч. 4 ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015р. в частині фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за що передбачена відповідальність абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

Постанову про накладення штрафу №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р. направлено засобами поштового зв`язку на адресу ФОП ОСОБА_1 (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 6504416694680), проте це поштове відправлення було повернуто на адресу відповідача з відміткою АТ «Укрпошта» «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Незгода позивача з постановою про накладення штрафу №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р. послугувала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно вимог ч. 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №96 від 11.02.2015р., Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Так, ст.24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ст. 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження; вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Частиною 4 ст. 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015 р. установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента Дія Сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Частина 2 ст. 61 Конституції України закріплює принцип індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника. Цей принцип знайшов своє відображення в галузевому законодавстві. Так, частина друга статті 265 КЗпП України передбачає відповідальність для юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю. Для притягнення особи до відповідальності обов`язковим є наявність складу порушення, його об`єктивної та суб`єктивної сторони.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч. 2 ст265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №509 від 17.07.2013 р. (далі - Порядок № 509).

Згідно з п.2 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 р. «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю») штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Відповідно до п.3 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 р. "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") справа про накладення штрафу (далі - справа) розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку.

Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 4 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 823 від 21.08.2019р. "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю") передбачено, що під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому - сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Як встановлено з матеріалів справи, підставою для застосування відповідачем штрафу до позивача послугував акт фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області №25095/15/54/РРО/ НОМЕР_1 від 15.03.2023р., згідно якого посадовими особами ГУ ДПС в Одеській області встановлено фактичний допуск одного працівника ОСОБА_2 до роботи без оформлення трудового договору з боку ФОП ОСОБА_1 та відсутність або несвоєчасне подання до органу ДПС України «Повідомлення про прийняття працівників на роботу», чим порушено вимоги ч. 4 ст. 24 КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України №413 від 17.06.2015р. в частині фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за що передбачена відповідальність абз. 2 ч.2 ст. 265 КЗпП України.

На підставі вказаного акту, Південним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці винесено постанову №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р., якою на позивача було накладено штраф у розмірі 67 000, 00 грн.

Водночас, відповідачем не враховано, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021р. у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021р., визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019р. №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю", якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку № 509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 КАС України рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021р. набрало законної сили 14.09.2021р.

Окрім того, постановою Верховного Суду від 09.11.2022 р. у справі № 640/17424/19 касаційні скарги Кабінету Міністрів України та Державної служби України з питань праці залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021р. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021р. без змін.

Згідно з приписами ст. 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.

Відповідно до положень ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип, закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, треба розуміти так, що дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

30.09.2010 р. Конституційний Суд України ухвалив рішення №20-рп/2010 у справі щодо конституційності Закону України «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV від 08.12.2004р., яким визначено юридичні наслідки визнання нормативно-правового акта нечинним, часові межі чинності такого акта, а також і відповідні межі дії відновлених норм з початкової редакції Основного Закону.

Визнання нечинною з 14.09.2021 р. в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019 р. «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю» впливає на результат розгляду цієї справи по суті, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин (розгляду справи про накладення штрафу і винесення спірної постанови про накладення штрафу) відповідні норми постанови Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019р. не підлягали застосуванню.

Відповідно, Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України №823 від 21.08.2019р. "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю".

Пунктом 2 Порядку №509 (у відповідній редакції) передбачалася можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в спірних правовідносинах.

В розумінні вимог ст.74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відтак, враховуючи вищенаведене, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області від 15.09.2023р., зареєстрованому 18.09.2023 р. за №25095/15/54/РРО/ НОМЕР_1 , є недопустимими доказами.

Отже, враховуючи наведені нормативно-правові акти та обставини, встановлені у цій справі, прийняття відповідачем оскаржуваної постанови про накладення штрафу на підставі акта фактичної перевірки ГУ ДПС в Одеській області є протиправним.

Окрім того, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 05.02.2019 р. у справі №821/1157/16, від 05.02.2019 р. у справі №2а-10138/12/2670, від 04.02.2019 р. у справі №807/242/14 про те, що у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Рисовський проти України (заява № 29979/04, пункт 70) Суд підкреслив особливу важливість принципу належного урядування. Він зазначив, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, у рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року Європейський суд з прав людини наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок.

Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.07.2023 р. у справі №912/2797/21 принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу помилку не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки, що відповідає правовим висновкам, викладеним в постановах Верховного Суду від 30.06.2019 р. у справі №825/1747/17, від 21.01.2021 р. у справі № 821/845/18, від 21.01.2021 р. у справі №826/3200/14.

Окрім того, згідно з п.п. 6-8 Порядку № 509 в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою № 823, про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду. Розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Таким чином, при винесенні оскаржуваної постанови, відповідач був зобов`язаний повідомити та забезпечити можливість участі позивача у розгляді справи не пізніше ніж за 5 днів до її розгляду, розглядати справу в його присутності, роз`яснити права, заслухати його пояснення, дослідити докази, і лише після цього прийняти оскаржувану постанову. Дані дії відповідачем здійснено не було, що свідчить про порушення вимог Порядку № 509 при винесенні оскаржуваної постанови.

Порядок № 509 передбачає, що справу може бути розглянуто лише після інформування суб`єкта господарювання, про що має бути відповідна позначка. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів такого інформування. Факт направлення рекомендованого листа, що повернутий відправнику без вручення, не може свідчити про дотримання відповідачем п. 6 Порядку № 509.

Отже, справа про накладення штрафу була розглянута за відсутності особи, яка притягалася до відповідальності, без належного її сповіщення про дату, час та місце розгляду справи, тобто, з порушенням вимог, встановлених Порядком №509.

Внаслідок цього, позивачу не було забезпечено можливості реалізувати своє право на надання пояснень, подання доказів на підтвердження своїх доводів, ставити питання учасникам провадження, висловлення заперечень чи скористатись послугами адвоката, що вказує на порушення принципу змагальності.

При цьому, суд зазначає, що порушення органами державної влади встановленої законом процедури здійснення контрольних повноважень, зокрема, позбавлення права на участь особи, щодо якої здійснюють контрольні заходи, є істотним, а не формальним порушенням.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 20.06.2018 р. у справі №806/2554/16, від 29.03.2019 р. у справі №502/1664/16-а.

Вирішуючи цю справу, суд враховує також правові висновки, викладені Верховним Судом у постановах від 28.04.2020 р. у справі №420/3197/19, від 21.08.2020р. у справі №822/1037/18, від 25.02.2022р. у справі №420/7851/19, в яких вказано, що відомості, викладені в акті перевірки податкового органу, підлягають перевірці та оцінці на підставі наявних доказів під час розгляду справи управлінням Держпраці. Це свідчить, що викладені в акті перевірки відомості не є беззаперечним доказом вини особи у порушенні вимог законодавства про працю, а підлягають перевірці.

З матеріалів справи встановлено, що оскаржувана постанова про накладення штрафу прийнята без участі позивача. Позивача не було повідомлено про проведення процедури накладення на неї штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення та він був позбавлений можливості висловити свої доводи, що свідчить про порушення розгляду справи щодо притягнення позивача до відповідальності.

Таким чином, відповідачем винесено оскаржувану постанову без детальної перевірки матеріалів справи та отримання пояснень позивача, тобто з порушенням норм чинних нормативно-правових актів.

Верховним Судом у постановах від 16.09.2021р. у справі №420/9061/20, від 04.05.2022р. у справі №300/3288/20 зазначено, що особі, до якої застосовуються такі суттєві розміри штрафу в якості відповідальності за порушення законодавства про працю, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, правовий захист тощо.

Відсутність аналізу суб`єктом владних повноважень всіх обставин у сукупності та прийняття рішення без врахування позиції особи, яка притягується до відповідальності і якій не було належним чином надано право бути заслуханою державним органом влади, свідчить про недотримання відповідачем критерію обґрунтованості рішення, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 2 КАС України.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем винесено постанову про накладення штрафу на позивача не обґрунтовано, за відсутності законодавчо визначених підстав та із допущенням порушень вимог чинного законодавства щодо процедури розгляду справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

Аналізуючи доводи відповідача щодо фактичного вчинення позивачем порушення законодавства про працю, суд зазначає наступне.

За змістом акта перевірки, перевірка проводилась посадовими особами податкового органу у магазині, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач пояснив, що ним використовується один із торгових залів цього магазину сумісно з іншою ФОП ОСОБА_3 . Свою господарську діяльність із роздрібної торгівлі алкогольними та тютюновими виробами ФОП ОСОБА_1 здійснює у цьому магазині без використання праці інших осіб та особисто здійснює як приймання товару від постачальників, так і його відпуск (продаж) споживачам.

На момент, коли працівниками податкової служби проводилась купівля алкогольних напоїв у межах проведення фактичної перевірки, позивач був відсутній в приміщенні магазину. Позивач пояснив, що 07.09.2023р. він відвідував лікаря (стоматолога), на підтвердження чого надав відповідні докази, а ОСОБА_4 попросив приглянути за його товаром на полицях, проте не уповноважував останню продавати належний йому товар.

ОСОБА_4 є працівником ФОП ОСОБА_3 , на підтвердження чого надано копії повідомлення про прийняття на роботу, податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків-фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску та ін. (а.с. 38-60).

У своїх поясненнях ОСОБА_4 вказала, що вона самостійно прийняла рішення про продаж з торгової полиці ФОП ОСОБА_1 пляшки горілки, не узгоджуючи цього з позивачем. ОСОБА_4 як у своїх поясненнях, так і у складеному посадовими особами податкового органу акті про інвентаризацію, зазначила, що працює у продавцем саме у ФОП ОСОБА_3 , акцентуючи увагу на відсутності трудових відносин з ФОП ОСОБА_1 .

Крім того, до суду надано пояснення ФОП ОСОБА_5 , а також найманих ним працівників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , що здійснюють свою діяльність в тому ж самому магазині, що й позивач, які зазначили, що ФОП ОСОБА_1 протягом всього часу здійснення своєї господарської діяльності у цьому магазині проводить свою діяльність без використання найманої праці інших осіб, особисто здійснює як приймання, так і відпуск (продаж) свого товару споживачам (а.с. 62-63).

Суд зауважує, що докази - це будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність оспорюваних обставин. Тобто доказом є не факт, не обставина, а фактичні дані.

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб`єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з`ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об`єктивної істини та прийняття правильного рішення у справі.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд звертає увагу, що відповідачем доказів на підтвердження наявності фактичних трудових відносин між позивачем та ОСОБА_4 не надано. Посадовими особами відповідача не встановлено та не доведено, що ОСОБА_4 на систематичній основі здійснює роботу (трудові функції) із реалізації (відпуску) споживачам товару, належного позивачу, за його дорученням (завданням), приймає від споживачів готівкові кошти і оприбутковує їх у касу позивача, здійснює для нього приймання товару від постачальників або систематично виконує для позивача будь-які інші трудові функції, які могли б слугувати підставою для висновку про наявність між ними трудових відносин, та отримує за них грошову винагороду.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

На думку суду, відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність оскаржуваної постанови №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р., що свідчить про наявність підстав для визнання протиправною та скасування останньої.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці підлягає стягненню сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (54003, м. Миколаїв, вул. Маршала Василевського, 40/1; код ЄДРПОУ 44742194) про визнання протиправною та скасування постанови №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р., - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці №25095/15/54/РРО/3353508658-ДПС/ТД-ФС від 15.11.2023 р.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (54003, м. Миколаїв, вул. Маршала Василевського, 40/1; код ЄДРПОУ 44742194) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Порядок і строки оскарження рішення визначаються ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя: Самойлюк Г.П.