Рішення
від 18.07.2024 по справі 624/290/24
КЕГИЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Кегичівський районний суд Харківської області

Справа № 624/290/24

№ провадження 2/624/133/24

РІШЕННЯ

іменем України

селище Кегичівка 18 липня 2024 року

Кегичівський районний суд Харківської області у складі

головуючого судді - Куст Н.М.,

за участю т.в.о секретаря судового засідання Ткаченко А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №624/290/24,

ім`я (найменування) сторін:

позивач: Кегичівська селищна рада Харківської області,

відповідач: ОСОБА_1 ,

представник відповідача: ОСОБА_2 ,

суть вимог: про стягнення безпідставно збережених коштів внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів,

ВСТАНОВИВ:

Виклад позиції позивача.

Кегичівська селищна рада Харківської області звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача безпідставно збережені кошти у сумі 39081,80 грн та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В обгрунтування зазначено, що 11 травня 2005 року на підставі договору № 22 ЦМК купівлі продажу об`єкта малої приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства «Ресторан станції Красноград» на аукціоні ОСОБА_1 набув у приватну власність нежитлову будівлю кафе «У Сени» площею 121,5 м2, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування площею 0,0198 га кадастровий № 6323155100:03:017:0021 в АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно земельна ділянка кадастровий номер 6323155100:03:017:0021 є комунальною власністю Кегичівської селищної ради.

Станом на час звернення з позовом з боку ОСОБА_1 щодо врегулювання цивільно-правових відносин з приводу використання земельної ділянки не вчинялося, орендна плата не сплачується.

Таким чином, ОСОБА_1 станом на дату подання позовної заяви, належним чином, не оформив правовідносини щодо користування спірною земельною ділянкою та в порушення вимог чинного законодавства фактично користувався земельною ділянкою, отримував доходи від їївикористання, не сплачуючи жодних платежів за таке користування.

Протиправні дії відповідача порушують право Кегичівської селищної ради як власника земельної ділянки, у зв`язку з неодержанням доходу за її використання.

При цьому встановлено, що відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач не має прав ні власника, ні землекористувача щодо земельної ділянки площею 0,0198 га кадастровий № 6323155100:03:017:0021, АДРЕСА_1 , тобто у порушення ст.125 Земельного кодексу України користується земельною ділянкою за цією адресою без документів, що посвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою.

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 6323155100:03:017:0021, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України). При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

З урахуванням вищекладеного, недоотримана Кегичівською селищною радою орендна плата за використання земельної ділянки кадастровий номер 6323155100:03:017:0021 підлягає стягненню на користь позивача виходячи з наступного.

По-перше, відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно(кошти), у вигляді орендної плати, що мали бути сплачені за володіння і користування земельною ділянкою за адресою: по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6323155100:03:017:0021.

Отже, ОСОБА_1 (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшив вартість власного майна, а Кегичівська селищна рада (потерпілий) втратила належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок Кегичівської селищної ради.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України та правової позиції Верховного суду ОСОБА_1 повинен повернути Кегичівській селищній раді кошти, які він зберіг у вигляді несплаченої орендної плати.

Таким чином, для розрахунку безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 за користування земельної ділянки площею 0,0198 га, кадастровий номер 6323155100:03:017:0021, розташованої в АДРЕСА_1 , б/н застосовується нормативна грошова оцінка актуальна станом на 2024 рік.

Разом з цим, ставку орендної плати за використання земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування встановлено у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на підставі рішення L сесії Кегичівської селищної ради VIII скликання від 05 травня 2023 року №7002.

З урахуванням викладеного, Кегичівською селищною радою проведено розрахунок безпідставно збережених коштів ОСОБА_1 за користування земельною ділянкою комунальної власності Кегичівської селищної ради загальною площею 0,0198 га кадастровий номер 6323155100:03:017:0021, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , у вигляді орендної плати за землю, за період з 01 травня 2021 року по 01 квітня 2024 року.

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав: за 2021 рік з 01 травня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 8983,15 грн, за 2022 рік з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року 13384,89 грн, за 2023 рік з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року 13384,89 грн, за 2024 рік з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року 3327,87 грн.

Таким чином, загальна сума безпідставно збережених коштів за період з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2024 року, які підлягають стягненню, становить 39081,80 грн.

Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.

18 квітня 2024 року представник позивача звернувся до суду з позовом.

Ухвалою суду від 22 квітня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 09 травня 2024 року.

Сторони у судове засідання не з`явились, про місце, дату і час повідомлені належним чином, натомість надали заяви про розгляд справи без їх участі, окрім того: представник позивача позов підтримує, представник відповідача просила долучити до матеріалів справи копію договору дарування від 06 вересня 2005 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Фіксація судового розгляду справи технічними засобами не проводилась, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Фактичні обставини, встановлені судом, норми права, які застосовував суд, мотиви суду.

Судом установлено, що 11 травня 2005 року на підставі договору № 22 ЦМК купівлі продажу об`єкта малої приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства «Ресторан станції Красноград» на аукціоні ОСОБА_1 набув у приватну власність нежитлову будівлю кафе «У Сени» площею 121,5 м2 (копія, а.с.31-39).

Згідно договору дарування не житлових будівель від 06 вересня 2005 року серії ВСІ №602283, зареєстровано в реєстрі за №1462 приватним нотаріусом Кегичівського районного нотаріального округу Удовіченко С.О. ОСОБА_1 нежитлову будівлю кафе «У Сєні» що знаходиться в АДРЕСА_1 , подарував дружині ОСОБА_3 . Копію вказаного договору надав позивачу, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції від 18 липня 2024 року № 2746/04-09 (копія,а.с.68).

Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, площею 0,0198 га, кадастровий № 6323155100:03:017:0021 по АДРЕСА_1 , земельна ділянка зареєстрована 16 вересня 2020 року відділом у Лисянському районі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області на підставі технічної документації із землеустрою, щодо інвентаризації земель, 10 червня 2019 року, ФОП ОСОБА_4 , що підтверджується витягом з ДЗК про земельну ділянку № НВ-6300316072024 від 16 квітня 2024 року (а.с.10-20).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зазначено, що земельна ділянка кадастровий номер 6323155100:03:017:0021 площею 0,0198 га, адреса: АДРЕСА_1 , земельна ділянка є комунальною власністю Кегичівської селищної ради (а.с.21-22).

Відповідно витягу № НВ-9936911052024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, земельна ділянка кадастровий номер 6323155100:03:017:0021 становить 133848,85 грн (а.с.30).

Рішенням L сесії Кегичівської селищної ради VIII скликання від 05 травня 2023 року №7002, ставку орендної плати за використання земельної ділянки для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування встановлено у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.24-29).

Згідно розрахунку наданим представником позивача розмір недоотриманих доходів склав: за 2021 рік з 01 травня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 8983,15 грн, за 2022 рік з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року 13384,89 грн, за 2023 рік з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року 13384,89 грн, за 2024 рік з 01 січня 2024 року по 30 квітня 2024 року 3327,87 грн.

Загальна сума безпідставно збережених коштів за період з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2024 року, які підлягають стягненню, становить 39081,80 грн (а.с.23).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд прийшов до наступного.

Згідностатті 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1ст. 5 ЦПК України).

Згідностатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2 частини другоїстатті 22 Цивільного кодексу Українизбитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтями 142 Конституції Українита ст.16,60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до частини другоїстатті 152 Земельного кодексу Українивласник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першоїстатті 156 Земельного кодексу Українивласникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного таЗемельного кодексів Українивідшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина першастатті 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (частина другастатті 1166 Цивільного кодексу України).

Предметом регулюванняглави 83 Цивільного кодексу Україниє відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другоїстатті 1212 Цивільного кодексу Україниособа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положенняглави 83 Цивільного кодексу Українизастосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83Цивільного кодексу Українидля деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентуєтьсяЗемельним кодексом України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина другастатті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першоїстатті 141 цього Кодексу).

За змістомглави 15 Земельного кодексу Україниправо користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Частина першастатті 93 Земельного кодексу Українивстановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першоїстатті 96 Земельного кодексу України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини другоїстатті 120 Земельного кодексу Українине вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Отже, підстави для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок відсутні, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки, зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першоїстатті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 23 травня 2018 року у справі №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі №922/1008/15 (провадження №3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі №922/1009/15 (провадження №3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах №922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і №922/5468/14 (провадження № 3-1347гс1.

Згідно зістаттею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою на умовах оренди (підпункти14.1.72,14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки власник нежитлової будівлі не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, то він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10 вересня 2018 року у справі №920/739/17.

У постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №922/3361/19 зазначено, що витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, що підтверджує дані про нормативну грошову оцінку.

Отже, позивач, при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування спірною земельною ділянкою, обґрунтовано взяв до уваги витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15 квітня 2024 року

Згідно з частинами 1-4, 9статті 79-1 Земельного кодексу Україниформування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Про необхідність застосуваннястатті 79-1 Земельного кодексу Українита положеньЗакону України "Про Державний земельний кадастр"при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у виді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема, у постановах від 29 січня 2019 року у справах №922/3780/17 та №922/536/18, від 11 лютого 2019 року у справі №922/391/18, від 12 квітня 2019 року у справі №922/981/18, у змісту яких вбачається, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою Кегичівська селищна рада просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру № НВ-6300316072024 від 16 квітня 2024 року про земельну ділянку площею 0,0198 га, кадастровий № 6323155100:03:017:0021 по АДРЕСА_1 , земельна ділянка зареєстрована 16 вересня 2020 року відділом у Лисянському районі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області.

Отже, спірна земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав з 16 вересня 2020 року по теперішній час та охоплює заявлений Кегичівською селищною радою період позовних вимог з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2024 року.

Таким чином, суд погоджується з розрахунком наданим позивачем і вважає, що власник нежитлової будівлі кафе «У Сени» у період з 01 травня 2021 року по 30 квітня 2024 року здійснював фактичне користування земельною ділянкою, без достатньої правової підстави, а тому і вважається таким, що за рахунок власника цієї ділянки, зберігає у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, й зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першоїстатті 1212 ЦК України.

При зверненні до суду, позивачем пред`явлені вимоги мотивовані тим, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежитлової будівлі кафе «У Сени» згідно долученого договору № 22 ЦМК купівлі продажу об`єкта малої приватизації цілісного майнового комплексу державного підприємства «Ресторан станції Красноград».

Проте, власником будівлі кафе «У Сени» є ОСОБА_3 , що вбачається згідно договору дарування не житлових будівель від 06 вересня 2005 року серії ВСІ №602283, зареєстровано в реєстрі за №1462 приватним нотаріусом Кегичівського районного нотаріального округу Удовіченко С.О.

Відповідно ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як випливає зі змісту ст. 51, 175 ЦПК на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. Якщо позивач помилився відносно обов`язку відповідача щодо поновлення порушеного права, суд має виходити із положень ст. 51 ЦПК України та з урахуванням ч. 5 ст. 12 ЦПК України, роз`яснити позивачеві право на заміну неналежного відповідача.

Таким чином, суд, як орган, на який покладено обов`язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов`язаний визначити суб`єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє.

Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є підставою для відмови у позові, що не позбавляє позивача права пред`явити позов до належного відповідача.

Жодних клопотань від сторони позивача не надійшло.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81, 83 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 13 ЦПК України встановлює, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Отже, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести заявлені позовні вимоги. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи, відповідач ОСОБА_1 з 06 вересня 2005 року не є власником не житлової будівлі кафе «У Сєні» в той час як позивач просить стягнути безпідставно збережених коштів внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період починаючи з 01 травня 2021 року.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач ОСОБА_1 не може виступати належним відповідачем у даному спорі.

Враховуючи викладене, а також оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, та достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує ст. 141 ЦПК України та відмову в задоволенні позову в повному обсязі, у зв`язку з чим понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

Відповідно до ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення суду приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Як встановлено ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України.

Керуючись ст. 7, 12, 13, 81, 89, 200, 206, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог Кегичівської селищної ради Харківської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів внаслідок користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення відповідно до п.п.15.5 п.15 Перехідних положень ЦПК України або через Кегичівський районний суд Харківської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) сторін:

позивач: Кегичівська селищна рада Харківської області, місцезнаходження: 64003, Харківська область, Красноградський район, елище Кегичівка, вул. Волошина, буд. 33, код ЄДРПОУ 04396963,

відповідач: ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ,

представник відповідача: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Суддя Н.М. Куст

СудКегичівський районний суд Харківської області
Дата ухвалення рішення18.07.2024
Оприлюднено23.07.2024
Номер документу120500555
СудочинствоЦивільне
КатегоріяСправи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про повернення безпідставно набутого майна (коштів)

Судовий реєстр по справі —624/290/24

Рішення від 18.07.2024

Цивільне

Кегичівський районний суд Харківської області

Куст Н. М.

Ухвала від 22.04.2024

Цивільне

Кегичівський районний суд Харківської області

Куст Н. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні