Рішення

від 22.07.2024 по справі 636/4752/24

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/4752/24 Провадження 2-о/636/99/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2024 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області в складі:

головуючого судді Золотоверхої О.О.,

за участю секретаря судового засідання Караулової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком неповнолітньої дитини,

ВСТАНОВИВ:

20.06.2024 заявник, з врахуванням уточненої заяви від 26.06.2024 звернувся до Чугуївського міського суду Харківської області із заявою про встановлення факту самостійного виховання та догляду батьком - заявником, його неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування поданої заяви зазначив, що він звернувшись до Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради за соціальною допомогою як батькові, який самостійно виховує та доглядає дитину, отримав відмову. При цьому йому роз`яснено, що така допомога не передбачена батькові, який самостійно виховує дитину, якщо мати дитини не є померлою або безвісно відсутньою. Також роз`яснено, що призначення такої виплати можливе за умови встановлення рішенням суду факту самостійного виховання батьком дитини. Таким чином факт встановлення самостійного виховання необхідний для отримання відповідної соціальної виплати. Також зазначено, що 04.06.2009 між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб.08.05.2014 від цього шлюбу народилася дитина - ОСОБА_3 . Після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України ОСОБА_2 виїхала до м. Кам`янець-Подільський та з того часу не приймає участі ні у вихованні, ні в утриманні дитини, тобто не виконує свої батьківські обов`язки. Дитина проживає, виховується та перебуває на утриманні батька. Крім того, місце проживання дитини визначено разом з батьком. Враховуючи викладене, вважає за доцільне встановити факт самостійно вихованням та догляду ним дитини.

Представник заявника надав до суду пояснення, в яких виклав фактичні обставини справи, вказані у заяві про встановлення факту, та просив встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 своєї доньки ОСОБА_3 .

Заявник у судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив розглянути справу без його участі, заяву підтримав, просив задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 надала заяву, в якій просила провести розгляд без її участі, проти задоволення заяви ОСОБА_1 не заперечувала та погодилася з викладеними в ній вимогами, просила їх задовольнити.

Від Управління соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області надійшла заява про розгляд справи без їх участі, в якій вони просили винести рішення згідно чинного законодавства.

Суд, ознайомившись із заявою, дослідивши надані докази, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 20.05.2014 (а.с.11). Батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

04.05.2009 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 04.06.2009 (а.с.10).

ОСОБА_2 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №6821-5002616587 від 02.03.2023 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.9) та копією договору оренди житлового приміщення від 18.09.2022 (а.с.12-13).

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією довідки №П18/3030-47 від 05.10.2023 (а.с.14).

Згідно довідки про підтвердження факту проживання, підписаної головою ОСББ «МОНОЛІТ 137» (а.с.16) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 дійсно разом проживають за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 28.11.2023 (а.с.15) в квартирі АДРЕСА_4 проживають дві особи - ОСОБА_1 та його донька ОСОБА_3 , санітарні умови: добрі, дитина має окрему кімнату, в якій мається окреме місце для навчання, для відпочинку, спальне місце, інші необхідні меблі, спортивний інвентар та обладнання. Дитина забезпечена їжею, одягом та взуттям. Прибуток сім1ї складається із пенсії (заявник - військовий пенсіонер), яку отримує ОСОБА_1 Батько в повній мірі піклується про фізичний, соціальний, духовний розвиток та потреби дитини.

Згідно копій довідок від 30.12.2023 (а.с.17) ОСОБА_1 на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Згідно копії витягу з ІАС «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (а.с.18), ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягується, незнятої чи непогашеної судимості не має, в розшуку не перебуває.

Згідно копії довідки про доходи №1275 9720 36852 4210 (а.с.19) ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Харківській області і отримує пенсію за вислугу років.

Згідно копії довідки про неотримання допомоги №15165 від 25.06.2024, виданої Управлінням соціального захисту населення Чугуївської міської ради (а.с.25) ОСОБА_1 станом на 25.06.2024 на обліку в Управлінні соціального захисту населення Чугуївської міської ради не перебуває, ніяких соціальних виплат не отримує.

Згідно довідки №221 від 19.07.2024, виданої Управлінням соціального захисту населення Чугуївської РДА (а.с.33) станом на 19.07.2024 ОСОБА_1 на обліку в управлінні не перебуває та ніяких видів державних допомог не отримує.

Згідно копії рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 21.03.2024 (а.с.42-43) задоволено позов ОСОБА_1 про визначення місці проживання дитини з батьком.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У силу вимог ст. ст. 2, 4, 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають юридичне значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Статтею 315 ЦПК України передбачено розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. 2ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові від 13.10.2022 р. у справі №755/1938/22 Верховний Суд зазначив, що для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Вимоги до заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, поданої у порядку окремого провадження, встановлені у ст. 318 ЦПК України, згідно з якою у заяві повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини.

За статтею 5 Сiмейного кодексу України держава створює людинi умови для материнства та батькiвства, забезпечує охорону прав матерi та батька, матерiально й морально заохочує i пiдтримує материнство та батькiвство.

Суд відзначає, що батьки мають рівні обов`язки щодо виховання та утримання дітей, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою або шлюб між ними розірвано, а також незалежно від того, чи проживають батько чи мати разом з дітьми або окремо від дитини, що визначено ст. 141 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

Згідно із положеннями статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

При цьому, судом встановлено, що мати дитини - ОСОБА_2 не заперечує ані факту проживання дочки разом із батьком, ані факту перебування її на утриманні та вихованні саме батька.

Судом встановлено та визнано заінтересованою особою ОСОБА_2 те, що неповнолітня ОСОБА_3 проживає зі своїм батьком ОСОБА_1 , який створив всі умови для проживання дитини, здійснює опіку над нею, утримує, виховує, доглядає та піклується про її стан здоров`я. Дитина проживає окремо від матері. Крім того, рішенням суду, яке набрало законної сили, визначено місце проживання дитини з батьком.

Згідно ч.1, 2 ст. 18 ЗУ «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини. Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю".

Відтак, враховуючи встановлені судом обставини та зважаючи на те, що від встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини заявником залежить реалізація права останнього на отримання соціальної допомоги, як особи, яка самостійно виховує дитину до 18 років, заява підлягає задоволенню.

Частинами 1, 3 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, суд вважає обставини, викладені заявником в обґрунтування своїх вимог, доведеними, підтвердженими належними та допустимими доказами, у зв`язку з чим заява про встановлення факту самостійного виховання, утримання та догляду батьком своєї неповнолітньої дитини, підлягає задоволенню.

На підставі ч. 7 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст.4,13,211,293,315-319,354 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Управління соціального захисту населення Чугуївської районної державної адміністрації Харківської області, про встановлення факту самостійного виховання та догляду батьком неповнолітньої дитини - задовольнити.

Встановити юридичний факт самостійного виховання та утримання батьком, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О. О. Золотоверха