Постанова

від 22.07.2024 по справі 914/548/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2024 р. Справа №914/548/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддіПлотніцький Б.Д.,

Зварич О.В.,

розглядаючи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря б/н від 31.05.2024 (вх. №01-05/1569/24 від 03.06.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 (повний текст рішення складено 13.05.2024)

у справі №914/548/24 (суддя Ділай У.І.)

за позовом Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря, м. Львів

про: стягнення 25 838,53грн неустойки

В порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря про стягнення 25 838,53 грн неустойки.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що між сторонами існували договірні відносини. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 липня 2023 року у справі № 914/1954/20 встановлено, що договір припинив свою дію 20.05.2020. Позивачем нараховано 25 838,53 грн неустойки.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 у справі №914/548/24 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зоря" на користь Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради 25 838,53 грн неустойки та 3028 грн судового збору.

Рішення суду обгрунтовано тим, що позивачем доведено належними та допустимими наявність підстав для стягнення 25 838,53 грн неустойки.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом неповно з`ясовано обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема, ст.ст. 610-612, 614, 785 ЦК України.

Скаржник зазначає, що судом невірно встановлено факт неповернення орендованого майна.

Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради подало відзив на апеляційну скаргу в якому просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що воно прийняте з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря б/н від 31.05.2024 (вх. №01-05/1569/24 від 03.06.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 у справі №914/548/24, апеляційну скаргу вирішено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

01.06.1995 року між Управлінням комунального майна м. Львова, правонаступником якого є Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Зоря (далі - відповідач) укладено договір №7345 на оренду нежитлових приміщень (далі - договір), що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. І. Багряного, 34а/1 загальною площею 61,4 м2 (далі - об`єкт оренди).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 липня 2023 року у справі № 914/1954/20 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря звільнити та повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради шляхом виселення нежитлові приміщення загальною площею 61,4 м2, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. І. Багряного, 34-А/1. Також вказаним судовим рішенням встановлено, що договір припинив свою дію 20.05.2020.

Відповідачем при укладенні договору взято на себе ряд зобов`язань, в т.ч. своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату за користування об`єктом оренди (п. 4 договору).

Розділом 3,4 договору встановлено розмір орендної плати та порядок розрахунків.

За твердженням позивача, відповідач взяті на себе зобов`язання в повному обсязі не виконував. Обов`язок по поверненню орендованого майна відповідач виконав лише 24.10.2023, згідно з актом державного виконавця.

Відповідно до довідки про заборгованість №4-2302-202 від 13.02.2024 станом на 11.02.2024 у відповідача обліковується заборгованість із неустойки у сумі 25 838,53 грн, за період з 01.06.2021 по 24.10.2023. Вказана заборгованість нарахована з урахуванням ухвали Львівської міської ради №2239 від 18.08.2022 Про окремі питання управління комунальним майном у зв`язку із введенням воєнного стану.

Спір виник внаслідок того, що в порушення судового рішення відповідач не повернув орендоване майно своєчасно. Відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення з відповідача неустойки у сумі 25 838,53 грн, за період з 01.06.2021 по 24.10.2023.

При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 липня 2023 року у справі № 914/1954/20 зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Зоря звільнити та повернути Управлінню комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради шляхом виселення нежитлові приміщення загальною площею 61,4 м2, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. І. Багряного, 34-А/1. Також вказаним судовим рішенням встановлено, що договір припинив свою дію 20.05.2020.

У постанові Верховний Суд зазначив: «Як вбачається з встановлених судами обставин справи, позивач (орендодавець), пославшись на частину 2 статті 763 ЦК України, направив відповідачу листа від 20.02.2020 № 2302-вих-13335 про відмову від Договору оренди №7345. Вказаний лист надісланий 25.02.2020 на адресу відповідача, зазначену в спірному договорі та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, 31, що підтверджується списком згрупованих рекомендованих відправлень від 24.02.2020 та фіскальним чеком від 25.02.2020.

Отже, оформлена листом від 20.02.2020 № 2302-вих-13335 відмова позивача від Договору узгоджується зі змістом укладеного Договору, положеннями законодавства і правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд.

При цьому саме власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК), які він може реалізовувати на власний розсуд. Тобто лише власник має право на визначення юридичної долі свого майна, у тому числі й шляхом надання майна іншим особам, а також повернення (вилучення) цього майна від відповідних суб`єктів.

З огляду на викладене, з урахуванням наведених норм та за встановлених судами обставин, в цьому випадку відповідач на виконання умов Договору і відповідно до законодавчих положень зобов`язаний був повернути майно позивачу».

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що комунальне майно повернуто позивачу згідно з актом державного виконавця від 24.10.2023.

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Отже, договір найму (оренди) є підставою для виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов`язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов`язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору найму (оренди) невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 ЦК України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов, тобто є неправомірним користуванням майном, у зв`язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.

Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України ("Плата за користування майном") і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України ("Обов`язки наймача у разі припинення договору найму") не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов`язки, які суперечать один одному - сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.

Неустойка, за частиною другою статті 785 ЦК України, має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Обов`язок орендаря сплачувати орендну плату за користування орендованим майном зберігається до припинення договору (до спливу строку дії договору оренди), оскільки орендна плата є платою орендаря за користування належним орендодавцю майном та відповідає суті орендних правовідносин, що полягають у строковому користуванні орендарем об`єктом оренди на платній основі.

Неустойка стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано скаржником, що свого обов`язку по своєчасному поверненню орендованого майна він не виконав. Акт прийому-передачі спірного майна між сторонами спору підписано 24 жовтня 2023 року.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Відповідно до зазначеної норми, однією із основних умов застосування положень ст. 785 Цивільного кодексу України як щодо зобов`язання повернути майно, так і щодо сплати неустойки є встановлення факту припинення дії договору та користування річчю поза межами дії договору без наявності на те правових підстав.

Із 01.06.2021 позивач почав нараховувати відповідачу неустойку у розмірі подвійної орендної плати за користування майном із розрахунку останнього платежу. Станом на 11.02.2024 утворилась заборгованість у розмірі 25 838,53 грн неустойки за період з 01.06.2021 по 24.10.2023.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що вимога про стягнення з відповідача 25 838,53 грн неустойки за період з 01.06.2021 по 24.10.2023 обгрунтована належними та допустимими доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 у справі №914/548/24 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не обґрунтовані і не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України). Відтак, згідно ст.129 ГПК України сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Зоря б/н від 31.05.2024 (вх. №01-05/1569/24 від 03.06.2024) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 06.05.2024 у справі №914/548/24 - залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції - покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддяПанова І.Ю.,

СуддяПлотніцький Б.Д.

Зварич О.В.