Рішення

від 22.07.2024 по справі 904/2378/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2024м. ДніпроСправа № 904/2378/24

за позовом Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРІНЗ", м. Київ

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Без участі (повідомлення) представників сторін

ПРОЦЕДУРА

Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРІНЗ" заборгованості за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Дніпра № 09-ДРА/20 від 03.01.2020 у розмірі 55 245, 92 грн, з яких: заборгованість з орендної плати за період з 01.06.2023 по 25.01.2024 у розмірі 48 728, 46 грн, пеня за період з 17.06.2023 по 25.04.2024 у розмірі 6 517, 46 грн.

Ухвалою суду від 05.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 904/2378/24. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Статтею 248 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Суд наголошує на тому, що зі своєї сторони ним здійснені всі необхідні заходи щодо належного повідомлення учасників справи про розгляд цієї справи.

Згідно із частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального суду України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Пунктом 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" встановлено, що в Єдиному держаному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) містяться відомості про юридичну особу, зокрема, щодо її місцезнаходження. Ухвала суду від 05.06.2024 була надіслана відповідачу на його адресу, вказану в ЄДР, а саме: 01000, м. Київ, проспект Бажана Миколи, будинок 3.

Відповідно до положень частини 6 статті 242 Господарського процесуального суду України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

При цьому, частина 7 статті 120 Господарського процесуального суду України зобов`язує учасників судового процесу повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

09.07.2024 на адресу суду повернувся направлений відповідачу конверт із копією ухвали суду від 05.06.2024, до якого відділенням поштового зв`язку додано довідку про причину невручення поштового відправлення - "за закінченням терміну зберігання".

Вказаний факт свідчить про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі та можливість подання до суду заяв по суті справи.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із частиною 2 статті 178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України судом прийнято рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача викладена у позовній заяві

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 09-ДРА/20 від 03.01.2020 в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

03.01.2020 між Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (правонаступником якого, відповідно до рішення Дніпровської міської ради № 84/16 від 23.02.2022, є Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (далі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІЛАЙ-ЕСТЕЙТ" (в подальшому - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРІНЗ" (далі орендар, відповідач) було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 09-ДРА/20 (далі договір), що погоджено КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» ДМР, що є балансоутримвачем майна.

Відповідно до розділу 1 договору, з метою ефективного використання комунального майна Орендодавець на підставі рішення міської ради від 21.03.07 № 41/11 із змінами та доповненнями передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне нерухоме майно нежитлові приміщення - (надалі - об`єкт оренди) загальною 749, 83 кв. м (в т.ч. місця загального користування на першому поверсі - 133, 23 кв. м), розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, 31, на другому поверсі 2 - поверхової будівлі, вартість якого, згідно з незалежною оцінкою становить 1409100, 0 грн без ПДВ, що перебувають на балансі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпропетровської міської ради, для розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення (ремонт одягу).

Використання об`єкту оренди не за цільовим призначенням забороняється.

Згідно з пунктом 2.2 договору орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди з дати підписання сторонами цього договору та акту приймання-передачі об`єкта оренди.

У разі припинення цього договору об`єкт оренди повертається протягом 5 календарних днів (пункт 2.5 договору).

Орендар зобов`язаний повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі об`єкта оренди, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем. Майно вважається поверненим з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди (п. 2.6 договору).

Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі при передачі об`єкта в оренду покладається на балансоутримувача, а при поверненні об`єкта з оренди - на орендаря (п. 2.7 договору).

Пунктом 3.2 договору встановлено, що розмір орендної плати відповідно до розрахунку орендної плати, що є невід`ємною частиною цього договору, становить 5871, 25 гривень без ПДВ /базова за листопад місяць 2019 рік.

Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється згідно з чинним законодавством та в повному обсязі спрямовується Орендарем на рахунок балансоутримувача.

Орендна плата за перший місяць оренди визначається шляхом коригування розміру орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за період з першого числа наступного за базовим місяця до останнього числа першого місяця оренди, починаючи з грудня місяця 2019 року.

У платіжному дорученні обов`язково зазначити номер договору оренди, дату укладення та назву Орендаря.

Відповідно до пунктом 3.3 договору за користування об`єктом оренди орендар сплачує орендну плату, яку спрямовує:

- 70% від загальної суми орендної плати у розмірі 4 109, 88 грн до загального фонду міського бюджету;

- 30% від загальної суми орендної плати у розмірі 1 761, 37 грн на рахунок балансоутримувача об`єкта оренди.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць (пункт 3.4 договору).

За змістом пункт 3.5 договору орендна плата сплачується орендарем щомісяця у термін не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, і не залежить від наслідків господарської діяльності орендаря. Орендна плата сплачується орендарем за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акту приймання-передачі об`єкта оренди включно.

Орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується відповідно до чинного законодавства України з урахуванням штрафних санкцій у співвідношенні, визначеному п. 3.3 цього договору (пункт 3.8 договору).

Орендар зобов`язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату за весь час фактичного використання об`єкта оренди до дати підписання акту приймання-передачі об`єкта оренди включно (пукнт 5.2 договору).

Орендар зобов`язаний у разі припинення цього договору протягом 5 календарних днів з дати припинення повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі, підписаним балансоутримувачем, орендодавцем та орендарем, у належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу та відшкодувати балансоутримувачу збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди з вини орендаря. Один екземпляр такого акту приймання-передачі надається орендодавцю (пункт 5.5 договору).

За невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з умовами цього договору та чинним законодавством України (пункт 9.1 договору).

Відповідно до пункт 9.2 договору за несвоєчасну сплату суми орендної плати орендар зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у п. 3.3 цього договору.

У разі невиконання або порушення однією зі сторін умов цього договору та за інших підстав, передбачених законодавством, цей договір може бути розірвано достроково за погодженням сторін та/або на вимогу однієї зі сторін за рішенням суду (п. 9.8 договору).

Цей договір діє з 03.01.2020 до 01.01.2023 включно (пункт 10.1 договору).

Відповідно до акту приймання-передачі об`єкта оренди від 30.06.2020 (орендодавець передав, а орендар прийняв об`єкт оренди нежитлове приміщеня, за адресою: вул. Данила Галицького, буд. 31, площею 749, 83 кв. м в комплекті та у стані, що відповідають істотним умовам договору оренди від 03.01.2020 № 09-ДРА/20.

21.09.2022 Дніпровською міською радою було прийнято рішення № 48/27 «Про припинення реорганізації Комунального підприємства «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпровської міської ради, зміну його найменування та затвердження Статуту в новій редакції», яким, в тому числі, було змінено найменування підприємства з Комунальне підприємство «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю» Дніпровської міської ради на Комунальне підприємство «Міські активи» Дніпровської міської ради.

23.02.2022 Дніпровською міською радою було прийнято рішення № 84/16 Про затвердження Положення про департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, яким, в тому числі, визначено, що департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради виступає стороною по договорах оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста, які були укладені до моменту прийняття цього рішення.

Відповідачем договір був припинений за згодою балансоутримувача та орендодавця шляхом підписання акту повернення об`єкту з оренди від 23.01.2024.

Позивач зазначає, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором № 09-ДРА/20 оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста від 03.01.2020, у останнього виникла заборгованість:

- 48 728, 46 грн - орендна плата за період з 01.06.2023 по 25.01.2024 на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Також, позивач, у зв`язку з порушенням відповідачем істотних умов договору щодо сплати орендних платежів просять суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 6 517, 46 грн.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Статтею 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (який діяв під час укладення договору) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір, між сторонами склались правовідносини оренди майна державної власності.

Щодо суми основного боргу

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування «вірогідність доказів».

Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування поза розумним сумнівом (beyond reasonable doubt). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Аналогічний підхід до стандарту доказування «вірогідність доказів» висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Додатково суд при вирішенні спору звертається до висновків Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, які зводяться до того, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами частин першої, п`ятої статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини третьої статті 285, частин першої та четвертої статті 286 Господарського кодексу України, орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Приписами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України обумовлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач не виконав своє зобов`язання, на час розгляду справи доказів сплати заборгованості суду не надано, що з урахуванням вимог чинного законодавства та умов договору, є підставою для стягнення з відповідача заборгованість з орендних платежів у розмірі 48 728, 46 грн за період з 01.06.2023 по 25.01.2024.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості з орендної плати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо суми пені

Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до пункту 9.2 Договору оренди нерухомого майна, за несвоєчасну сплату суми орендної плати Орендар зобов`язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від несплаченої суми орендної плати за кожен день прострочення платежу у співвідношенні, визначеному у пункті 3.3 цього договору.

У зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо оплати орендних платежів, позивачем останньому нараховано пеню по кожному акту окремо на загальну суму 6 517, 46 грн за сукупний період прострочення з 17.06.2023 по 25.04.2024.

Враховуючи те, що факт порушення зобов`язання підтверджений належними та достатніми доказами, а також враховуючи, що сторони у договорі передбачили стягнення пені у разі прострочення сплати орендних платежів, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення пені.

Суд перевіривши розрахунок пені, зазначає, що він є правильним. Тому, вимога щодо стягнення пені у розмірі 6 517, 46 грн підлягає задоволенню.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Загальні питання повернення сплачених сум судового збору врегульовано статтею 7 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема:

зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір у сумі 8 500 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 389 від 23.05.2024, замість суми 3 028 грн (за розгляд майнової вимоги - 3 028 грн).

Оскільки позивачем при зверненні з позовом до суду сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено законом, поверненню з Державного бюджету підлягає судовий збір у сумі 5 472 грн.

Суд не вирішує питання повернення сплаченої суми судового збору під час прийняття рішення у справі, оскільки клопотання про повернення цієї суми з Державного бюджету від позивача не надходило.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 3 028 грн.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 165, 178, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРІНЗ" (01000, м. Київ, проспект Бажана Миколи, будинок 3; ідентифікаційний код 43297606) на користь Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 40392181) заборгованість з орендної плати за період 01.06.2023 по 25.01.2024 у розмірі 48 728, 46 грн, пеню за період з 17.06.2023 по 25.04.2024 у розмірі 6 517, 46 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.І. Ярошенко