Рішення

від 14.05.2024 по справі 910/15257/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.05.2024Справа № 910/15257/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/15257/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр комплектації "Все для будівництва"

про стягнення 564756,72 грн

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Токовенко О.В..

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СБС-Інвест» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр комплектації "Все для будівництва" (далі - відповідач) про стягнення 564756,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №02/05/19 від 02.05.2019 не в повному обсязі розрахувався за поставлений товар у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основний борг у розмірі 413174,44 грн, 3% річних у розмірі 20986,99 грн та інфляційні втрати у розмірі 130595,29 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 відкрито провадження у справі №910/15257/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано, зокрема, відповідачу строк для подання суду (у разі наявності) заяви з запереченням проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

16.10.2023 року через відділ діловодства суду надійшли заперечення відповідача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

30.10.2023 року через відділ діловодства суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнає та зауважує на тому, що за умовами укладеного договору поставці товару передує складення та направлення замовником, тобто відповідачем, письмових замовлень, тоді як в порушення умов пункту 3.2 договору позивачем не надано жодних доказів направлення замовлень з електронної пошти покупця на електронну пошту постачальника, а додані до позову видаткові та товарно-транспортні накладні датовані вересень-листопад 2021 року, тобто поза межами строку дії договору. Не містить позов будь-яких специфікацій з визначенням ціни товару та доказів отримання рахунків-фактур, як зобов`язань щодо сплати поставленого товару, що у своїй сукупності свідчить про відсутність поставки за спірними накладними.

Разом з відзивом відповідачем подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки підпис від імені Дорошенко Н.В. на товарно-транспортних накладних №Р865 та №Р878 відрізняється від підпису та почерку Дорошенко Н.В. на товарно-транспортних накладних №Р930, №Р931 та №130.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 постановлено здійснювати розгляд справи №910/15257/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

06.11.2023 року через систему Електронний суд надійшла відповідь на відзив, в якій зауважено на тому, що відповідач скористався своїм правом на податковий кредит по податку на додану вартість в повному об`ємі, а позивач сплатив податок на додану вартість до бюджету, що свідчить про реальність господарських операцій, а відсутність специфікацій та письмових замовлень не спростовує виконання господарських операцій з поставки товару за спірним договором.

16.11.2023 року через систему Електронний Суд від позивача надійшло клопотання про витребування у відповідача та Головного управління ДПС у місті Києві декларацій по податку на додану вартість разом із додатками №1 за вересень, жовтень, листопад 2021 року. В обґрунтування поданого клопотання позивач зауважує на тому, що податкові декларації відповідача за період вересень-листопад 2021 року разом із додатками №1 до таких декларації підтверджують факт використання відповідачем податкового кредиту по податку на додану вартість за операціями з придбання товарів у постачальника ТОВ «СБС-Інвест» за спірними видатковими та товарно-транспортними накладними, тоді як позивач позбавлений можливості подати означені документи самостійно, оскільки не має доступу до електронного кабінету платника податків відповідача. При цьому, в обґрунтування поважності пропуску строку на подання відповідного клопотання вказує на те, що не міг передбачити позицію відповідача щодо повного заперечення вчинення господарських операції за договором.

У судовому засіданні 21.11.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання позивача в частині витребування у Головного управління Державної податкової служби у м. Києві належним чином засвідчені копії поданих відповідачем декларацій податку на додану вартість за вересень-листопад 2021 року та відкладення підготовчого засідання у справі на 12.12.2023 року.

За приписами статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Приписами статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлені права та обов`язки учасників справи. Зокрема, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

При цьому, статтею 81 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

У Рекомендаціях R(84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" у своєму клопотанні про витребування доказів зазначає, що виникла потреба у витребуванні від податкового органу та відповідача копій податкових декларацій з податку на додану вартість з усіма додатками, поданих відповідачем у вищевказаний період, які, за його твердженням, мають підтвердити реальність здійснення між сторонами господарських операцій на підставі договору поставки №02/05/19 від 02.05.2019 року, в результаті яких відповідачем було використано податковий кредит за поданими податковими накладними.

Відтак, з метою повного та всебічного встановлення обставин справи та виконання завдань господарського судочинства, визначених у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" про витребування в порядку статті 81 Господарського процесуального кодексу України у податкового органу доказів. В той же час, суд не вбачає підстав для витребування у відповідача відповідних документів, оскільки їх подвійне витребування як від податкового органу, так і відповідача, є недоцільним.

У судовому засіданні 12.12.2023 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання.

08.01.2024 року через відділ діловодства суду від Головного управління ДПС у місті Києві надійшли копії податкових декларацій з податку на додану вартість з додатками ТОВ «Центр комплектації «Все для будівництва» за вересень, жовтень, листопад 2021 року.

21.01.2024 року через систему Електронний Суд, що зареєстровані відділом діловодства суду 22.01.2024 року, від позивача надійшли заперечення на клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи в яких зауважено на тому, що разом з відзивом на позов відповідачем на позов не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів підпис Дорошенко Н.В. на товарно-супровідних документах.

24.01.2024 року через систему Електронний Суд, що зареєстровані відділом діловодства суду 25.01.2024 року, від позивача надійшли додаткові пояснення в яких зауважено на тому, що податкова накладна може бути допустимим доказом на підставі якого встановлюється факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує таку обставину вчинила юридично значимі дії (зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом), оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. За обставин даної справи відповідачем відображено у поданих податкових деклараціях податку на додану вартість оспорювані поставки, чим підтверджено виконання господарської операції та задекларовано використання податкового кредиту з податку на додану вартість за такими операціями.

У судовому засіданні 13.02.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотанні відповідача про призначення у справі почеркознавчої експертизи. При цьому, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Так, згідно з частиною 1-2 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 98 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Статтями 76, 77 ГПК України, якими встановлено процесуальні критерії належності та допустимості доказів, передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Питання про призначення судової експертизи вирішується судом після вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

При цьому, приписами статті 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Згідно зі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів має свій зміст: визнання допустимості, належності, достовірності, вірогідності і взаємозв`язку всієї сукупності доказів.

Із врахуванням вище наведеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання про призначення у справі експертизи, оскільки проведення судової експертизи є вирішальним, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування, тоді як відповідачем не доведено, а судом не встановлено дійсної потреби у призначенні судової експертизи у даній справі.

11.03.2024 року через систему Електронний Суд, що зареєстровані відділом діловодства суду 12.03.2024 року, від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 року призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 14.05.2024 року.

У судовому засіданні 14.05.2024 року представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив відмовити у їх задоволенні. Представник позивача у судове засідання не з`явився, втім у заключному слові до судових дебатів просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що позивач просив розгляд справи проводити за його відсутності, суд на місці постановив розгляд справи по суті проводити за його відсутності.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 14.05.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

02.05.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр комплектації "Все для будівництва" (далі - покупець) укладено договір поставки №02/05/2019 (далі - договір поставки), за умовами пункту 2.1 якого постачальник зобов`язується поставляти покупцю товар, назва і кількість якого визначаються видатковими накладними, що датовані пізніше, ніж цей договір і є його невід`ємними частинами, а покупець зобов`язується оплатити товар в строк і на умовах, передбачених цим договором.

За умовами пункту 2.2 договору, асортимент та ціна на товар визначається у специфікаціях постачальника, що діють на момент отримання замовлення від покупця, які доступні покупцю в друкованому або електронному вигляді.

Поставка товару здійснюється на підставі окремого, попереднього замовлення покупця в письмовій або електронній формі, але за змістом та формою передбаченою цим договором (пункт 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору сторони погодили, що письмове замовлення повинно бути підписано уповноваженою особою покупця, та скріплено печаткою покупця. Засвідчення підпису особи, що підписала замовлення, печаткою покупця, вважається сторонами, що замовлення надане уповноваженою особою. Замовлення в електронній формі вважається сторонами наданим, якщо замовлення надійшло з електронної адреси покупця вказаної у цьому договорі. Всі замовлення в електронній формі надсилаються на електронну пошту постачальника - zakaz@proflinenew.ua.

Постачальник повинен надати покупцю підтвердження замовлення. Підтвердження здійснюється у вигляді рахунку-фактури, що передається за допомогою засобів факсимільного зв`язку або в електронному вигляді на електронну адресу покупця, вказаних в договорі, в якому постачальник вказує асортимент, кількість товару, ціну, умови оплати партії товару (пункт 3.4 договору).

Якщо покупець отримав рахунок-фактуру від постачальника та не надав своїх заперечень за способами, встановленими в пунктах 3.1-3.2 даного договору протягом 1 (одного) робочого дня з дати отримання такого повідомлення, стосовно змін в замовленні, замовлення вважається наданим покупцем з урахуванням змін, які містяться в повідомленні. В разі надходження заперечень від покупця можливість поставки та асортимент товару узгоджується сторонами окремо (пункт 3.5 договору).

Про згоду із умовами поставки замовленого товару, покупець надає постачальнику копію довіреності на отримання товару за встановленою чинним законодавством формою (форма №М-5), що передається на e-mail постачальника. Якщо замовлення покупця отримано постачальником до 12-00 години і покупець отримав копію рахунку-фактуру, то покупець повинен надати копію довіреності на отримання товару до 16-00 години цього дня, якщо замовлення, отримано постачальником після 12-00 години, і покупець отримав рахунок-фактуру, копію довіреності на отримання товару покупець направляє постачальнику не пізніше 12-00 години наступного робочого дня. У випадку не надання покупцем копії довіреності на отримання товару в строки передбачені цим пунктом, постачальник залишає за собою право на свій розсуд реалізувати товар (пункт 3.6 договору).

Поставка товару здійснюється постачальником на умовах DDP склад покупця або EXW склад постачальника (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010) - згідно підтверджених постачальником замовлень покупця. Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом або залізничним транспортом, якщо інше не погоджено сторонами окремо. Видатки на розвантаження товару з транспортного засобу постачальника (перевізника) в місці призначення, відповідальність та ризики на товар при розвантаженні покладаються на покупця (пункти 4.1 та 4.4 договору).

Умовами пункту 4.5 договору сторони погодили, що до кожної партії товару застосовується процедура формування замовлень, виставлення рахунків та оплати товару відповідно до даного договору.

До кожної партії товару постачальник додає рахунок-фактуру, накладну на товар з зазначенням кількості, ціни та асортименту товару, акт про барк/нестачу/лишок, інші документи узгоджені між сторонами (пункт 4.7 договору).

Загальна сума договору складається з сум окремих поставок партій товару, що здійснюється відповідно до цього договору (пункт 5.1 договору).

Ціна товару, яка входить у партію поставки вказана в «специфікації» - додаток №1-договору та остаточно узгоджується при прийманні постачальником замовлення та підтверджується сторонами у накладній (пункт 5.2 договору).

Оплата за товар в повному обсязі здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника. Покупець здійснює попередню оплату в день отримання рахунки-фактури, але не пізніше 3 діб з моменту отримання рахунку-фактури. Оплата за товар в повному обсязі здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу на 45 днів (пункт 5.3 договору).

Умовами пункту 5.4 договору передбачено, що оплата здійснюється покупцем на підставі цього договору. При здійсненні платежу покупець обов`язково повинен вказувати у платіжному дорученні номер цього договору (якщо відстрочка платежу) та дату рахунку-фактури (коли здійснюється попередня оплата).

Оплата вважається здійсненою лише у випадку зарахування відповідної суми на поточний рахунок постачальника вказаний у реквізитах цього договору (пункт 5.5 договору).

Постачальник за умови отримання від покупця копії довіреності на отримання товару в строки встановленні даним договором, за допомогою засобів телефонного зв`язку повідомляє покупця про готовність товару до відвантаження зі складу постачальника, день, орієнтований час прибуття транспорту, що здійснює доставку товару (пункт 9.1 договору).

Умовами пункту 9.16 договору сторони визначили, що підписання сторонами відповідної накладної на партію товару засвідчує про згоду покупця з асортиментом, ціною, якістю та кількістю місць товару придбаних у постачальника. У випадку безпідставної відмови (ухилення) покупця від підписання накладної, товар вважається поставленим покупцю з моменту його фактичного відвантаження покупцю.

За приписами розділу 10 укладеного договору сторони погодили правила оформлення повернення товару за згодою сторін.

Так, за умовами пункт 10.4 договору, доставка товару, що повертається, відбувається силами та за рахунок покупця на склад постачальника. Якщо доставка відбувається за мінусових погодних умов, то обов`язковим є залучення автомобіля - рефрежиратора, в якому може підтримуватися температура +5. Крім того, покупець зобов`язується відшкодувати постачальнику усі понесені збитки, що були викликані транспортуванням товару до покупця, що підлягає поверненню, не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання від постачальника обґрунтованої вимоги про таке відшкодування.

Якщо сторони не встановлять іншого у додатках до цього договору, будь-які повідомлення, що надсилаються ними одна одній, повинні бути складені у письмовій, електронній формі, російською або українською мовами і повинні передавитися особисто уповноваженими представниками сторін, кур`єром, факсом, рекомендованим, реєстровим поштовим відправленням та електронною поштою за адресами, визначеними в реквізитах цього договору. Повідомлення вважаються дійсними з моменту їх одержання адресатом (пункт 15.1 договору).

Документи (замовлення та відповіді, підтвердження або відмова у прийнятті замовлення, нова специфікація на товари постачальника), які відправляються по факсу чи електронною поштою однією із сторін іншій стороні згідно цього договору, мають повну юридичну силу. Документи, які відправляються по факсу чи електронній пошті (які зазначені серед реквізитів сторін) однією із сторін іншій стороні, мають повну юридичну силу, породжують права та обов`язки для сторін, можуть бути представлені до судових інстанцій в якості належних доказів та не можуть заперечуватись стороною від імені якої вони були відправлені (пункт 15.2 договору).

За умовами пункту 16.1 договору, в редакції додаткової угоди від 31.12.2019 року, сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором

Цей договір без складання додаткового письмового документу буде вважитися автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік до 31.12.2021 року, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 30 днів до 31 грудня, кожного наступного календарного року після підписання цього договору не повідомить письмово іншу сторону про намір припинити дію договору (пункт 16.2 договору).

Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору було поставлено відповідачу замовлений товар вартістю 409849,44 грн, на підставі видаткових №865 від 24.09.2021 року на суму 32749,27 грн, №878 від 28.09.2021 року на суму 34412,69 грн, №880 від 28.09.2021 року на суму 66618,82 грн, №881 від 28.09.2021 року на суму 68825,38 грн, №930 від 08.10.2021 року на суму 39640,75 грн, №931 від 08.10.2021 року на суму 103238,06 грн, які містять підписи представників без заперечень і зауважень та скріплені печатками сторін, а також видаткової накладної №1015 від 01.11.2021 року на суму 64364,47 грн та на виконання умов пункту 4.4 договору, надані відповідачу послуги транспортування сукупною вартістю 3325,00 грн, про що свідчать акти наданих послуг №872 від 14.09.2021 року на суму 1900,00 грн та №873 від 21.09.2021 року на суму 1425,00 грн.

Позаяк, відповідач свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару не здійснив, як і не відшкодував понесені позивачем витрати з транспортування товару, у зв`язку з чим виник борг за отриманий товар та надані послуги в сумі 413174,44 грн.

Обов`язком сторін у господарському процесі є доведення суду тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, за змістом положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі від 22.02.2024 у справі №915/1723/21, від 28.09.2023 у справі №910/19206/21, від 28.09.2022 у справі №910/1539/21 (910/9303/21) та від 18.05.2021 у справі №916/2255/18.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») наголошено, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №910/14817/22, від 05.12.2023 у справі №920/659/22, від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Враховуючи вищезазначене, за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт належного та повного виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки №02/05/19 від 02.05.2019 року щодо поставки партій товарів Товариством з обмеженою відповідальністю «СБС-Інвест» на підставі сформованих Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр комплектації «Все для будівництва» замовлень та, відповідно, прийняття уповноваженою особою відповідача товару.

При цьому, неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, не підписання замовником актів приймання робіт/послуг, накладних без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/23 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №921/515/20, від 28.11.2023 у справі №906/1081/22.

Із наданих Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві копій податкових декларацій з податку на додану вартість з усіма додатками, поданих Товариством з обмеженою відповідальністю «Центр комплектації «Все для будівництва» у період вересень-листопад 2021 року та податкових накладних, поданих позивачем на підтвердження реальності здійснення господарських операцій з відповідачем за спірними видатковими накладними та актами наданих послуг до нього, вбачається, що позивачем було складено та зареєстровано податкові накладні №112 від 24.09.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9297713324 від 11.10.2021 року), №124 від 28.09.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9301911054 від 12.10.2021 року), №126 від 28.09.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9302313411 від 12.10.2021 року), №125 від 28.09.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9300868729 від 12.10.2021 року), №32 від 08.10.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9317117843 від 25.10.2021 року), №33 від 08.10.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9316666828 від 25.10.2021 року), №6 від 01.11.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №93478330748 від 15.11.2021 року), №59 від 14.09.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9284543421 від 29.09.2021 року) та №97 від 21.09.2021 року (зареєстрована в реєстрі податкових накладних №9290253347 від 05.10.2021 року), а відповідач, в свою чергу, включив до складу податкового кредиту суми ПДВ по даним податковим накладним, які в повній мірі співвідносяться з даними наведеними у видаткових накладних №865 від 24.09.2021 року, №878 від 28.09.2021 року, №880 від 28.09.2021 року, №881 від 28.09.2021 року, №930 від 08.10.2021 року, №931 від 08.10.2021 року, №1015 від 01.11.2021 року та актах наданих послуг №872 від 14.09.2021 року, №873 від 21.09.2021 на підставі яких, як стверджує позивач, було здійснено поставку відповідачу узгодженого товару в спірній період та надані послуги з транспортування.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201, пунктом 187.1 статті 187 ПК України (в редакції чинній на момент здійснення поставки товарів та надання послуг з транспортування) на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Аналогічний правовий висновок відображений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 по справі №910/23097/17.

Відтак, відображення позивачем операцій з постачання товарів у податковій звітності свідчить як про прийняття відповідачем поставленого товару та послуг з транспортування, так і схвалення таких дій за договором, що спростовують доводи відповідача викладені у відзиві.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.

Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Укладений між сторонами договір поставки №02/05/19 від 02.05.2019 року за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить ознаки договору поставки та договору надання послуг.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В свою чергу, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).

Положенням статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 5.3 договору сторонами узгоджено, що покупець здійснює попередню оплату в день отримання рахунку-фактури, але не пізніше 3 діб з моменту отримання рахунку-фактури. Оплата за товар в повному обсязі здійснюється в українській національній валюті в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника на умовах відтермінування платежу на 45 днів.

Відповідно до ст. 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Наведене свідчить, що здійснення продажу обумовленого договором товару без попередньої оплати не є вчиненням конклюдентних дій, які призвели до фактичної зміни умов договору, зокрема щодо порядку розрахунків, оскільки продавець користується своїм законним правом у зустрічному зобов`язанні.

Схожа правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №925/577/21 та від 07.08.2019 у справі №925/31/17.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що попередня оплата відповідачем у належному розмірі не здійснена, втім позивачем передано відповідачу на виконання умов договору поставки узгоджений товар, а відтак, з врахуванням приписів статті 538 ЦК України, відповідач зобов`язаний оплатити переданий йому товар та відшкодувати послуги з транспортування в повному обсязі протягом 45 днів з моменту отримання товару у відповідності до приписів статті 692 Цивільного кодексу України.

При цьому, не надання позивачем на адресу відповідача рахунку-фактури не звільняє відповідача від виконання зобов`язань, так як це не є за своєю правовою природою відкладальною умовою (стаття 212 ЦК України) та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України. За своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за переданий товар, при цьому, платіжні реквізити сторін наведені у самому договорі.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачеві узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної, повної оплати отриманого товару та відшкодування вартості послуг з транспортування за договором підтверджений наявними в матеріалах справи доказами і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 413174,44 грн.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019).

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за отриманий товар, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 20986,99 грн та інфляційні втрати в розмірі 130595,29 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, у визначений позивачем період, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки позивачем не вірно визначено початок періоду прострочення, так як відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а відтак, враховуючи, що останнім днем оплати є 16.12.2021 включно, то період прострочення починається з 17.12.2021, а не 16.12.2021, як визначив позивач.

Таким чином, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають 3% річних в сумі 20953,04 грн, в іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

У той же час, це не вплинуло на розрахунок інфляційних втрат, оскільки з урахуванням методики їх розрахунку, розрахунок індексу інфляції здійснюється не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

При цьому, суд вважає необґрунтованим наданий відповідачем контррозрахунок інфляційних втрат та не приймає його до уваги, оскільки до розрахунку періоду прострочення відповідачем безпідставно додано два місяці, які не заявлялись позивачем, що вплинуло на суму нарахування в сторону зменшення (в одному місяці наявна дефляція).

Не приймаються судом до уваги і доводи відповідача про здійснення постачання товару поза межами строку дії договору, оскільки, як вказує останній, умовами пункту 16.1, у редакції додаткової угоди до договору від 31.12.2019 року, договір діє до 31.12.2020 року, тоді як видаткові накладні та товарно-транспортні накладні датовані вереснем-листопадом 2021 року.

Так, як встановлено судом, за умовами пункту 16.1 договору, в редакції додаткової угоди від 31.12.2019 року, сторони погодили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

Тоді як, умовами пункту 16.2 сторони погодили, що цей договір без складання додаткового письмового документу буде вважитися автоматично продовженим на кожний наступний календарний рік до 31.12.2021 року, якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 30 днів до 31 грудня, кожного наступного календарного року після підписання цього договору не повідомить письмово іншу сторону про намір припинити дію договору.

Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано жодних доказів звернення до позивача з письмовим повідомленням про припинення дії договору до установленого умовами договору строку, ані про дострокове розірвання договору.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 25511,37 грн.

Так, за приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем подані копії договору про надання правової допомоги №23/02 від 23.02.2023 року (далі - договір про надання правової допомоги), укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "СБС-Інвест" (далі - клієнт) та адвокатом Гаврилюк Тетяною Володимирівною (далі - виконавець), платіжних інструкцій №1057 від 21.08.2023 року на суму 7313,72 грнё №1623 від 02.11.2023 року на суму 1454,64 грн, №1665 від 10.11.2023 року на суму 5406,12 грн, №1796 від 08.12.2023 року на суму 4394,88 грн, №1157 від 06.02.2024 року на суму 1727,50 грн, №82 від 07.03.2024 на суму 1910,39 грн, №1328 від 26.03.2024 року на суму 3697,72 грн з призначенням платежу «оплата за юридичні послуги, зг. рах.», рахунків на оплату №04 від 18.08.2023 року на сум 7313,72 грн, №06 від 09.11.2023 року на суму 5406,12 грн, №05 від 31.10.2023 року на суму 1454,64 грн, №07 від 30.11.2023 року на суму 4394,88 грн, №08 від 06.02.2024 на суму 1721,50 грн, №90 від 29.02.2024 року на суму 1910,39 грн, №10 від 22.03.2024 року на суму 3697,72 грн, актів виконаних робіт №04 від 25.08.2023 року на суму 7313,72 грн, №05 від 31.10.2023 року на суму 1454,64 грн, №06 від 09.11.2023 року на суму 5406,12 грн, №08 від 06.02.2024 року на суму 1727,50 грн, №09 від 29.02.2024 року на суму 1910,39 грн, №07 від 30.11.2023 року на суму 4394,88 грн, №10 від 22.03.2024 року на суму 3697,72 грн, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5599/10 від 26.02.2016 року, виданого на ім`я Гаврилюк Тетяни Володимирівни та ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ №1467239 від 26.09.2023 року виданого на ім`я Гаврилюк Т.В..

За умовами пункту 1.1 договору про надання правової допомоги, виконавець зобов`язується надавати правову допомогу клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

На підставі цього договору виконавець зобов`язаний здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги клієнту. Сторони домовились, що виконавець надає правову допомогу клієнту у судових справах (пункт 1.2 договору про надання правової допомоги).

Умовами пунктів 1.3 та 1.5 договору про надання правової допомоги сторони узгодили, що детальний перелік видів правової допомоги, її обсяг і вартість визначаються в актах приймання-передачі, які підписуються сторонами після надання правової допомоги. Вартість правової допомоги, передбаченої цим договором, визначається в рахунках, виставлених виконавцем, та підлягає оплаті в строки, зазначені в таких рахунках.

Розмір винагороди виконавця визначається шляхом множення погодинної ставки в гривні, що дорівнює еквіваленту 50 доларів США за офіційним курсом Національного банку України на день виставлення рахунку виконавцем (без ПДВ), на кількість годин, фактично затрачених виконавцем для надання правової допомоги. Перед початком надання правової допомоги у судовій справі виконавець може виставити рахунок на оплату правової допомоги у формі авансу, сума якого узгоджується сторонами під час прийняття замовлення клієнта (пункт 1.6 договору про надання правової допомоги).

Після завершення надання правової допомоги в цілому або її окремої частини виконавець складає акт приймання-передачі, в якому вказується обсяг наданої правової допомоги та її вартість та направляє його клієнту. Акт приймання-передачі вважається підписаним, якщо протягом 5 календарних днів з моменту його отримання клієнт не надав виконавцю письмові аргументовані заперечення на акт (пункт 1.7 про надання правової допомоги).

Договір набуває чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2023 року. Після закінчення строку дії договору, якщо сторони продовжують виконувати його умови, договір вважається поновлений на невизначений термін. При цьому кожна сторона має право його розірвати попередивши про це іншу сторону за два місяці (пункту 3.1 договору про надання правової допомоги).

За актами виконаних робіт до договору про надання правової допомоги, виконавцем надані, а клієнтом прийняті послуги, а саме: юридичний аналіз документів по дебіторській заборгованості ТОВ «Центр комплектації «Все для будівництва», підготовка та подання позовної заяви до ТОВ «Центр комплектації «Все для будівництва» про стягнення заборгованості за договором поставки вартістю 7313,72 грн (акт №04 від 25.08.2023 року); юридичний аналіз ухвали Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 у справі №910/15257/23, підготовка і подання клопотання про участь в судовому засіданні 21.11.2023 у справі №910/15257/23 в режимі відеоконференцзв`язку вартістю 909,15 грн, підготовка і подання клопотання про ознайомлення із матеріалами справи №910/15257/23 та надання доступу до матеріалів справи в електронному вигляді вартістю 545,49 грн (акт №05 від 31.10.2023 року); юридичний аналіз відзиву ТОВ «ЦК «ВДБ» на позовну заяву, підготовка і подання відповіді на відзив у справі №910/15257/23 вартістю 5406,12 грн (акт №06 від 09.11.2023 року); юридичний аналіз клопотання ТОВ «Центр комплектації «Все для будівництва» про відкладення розгляду справи, підготовка і подання клопотання про призначення справи до розгляду по суті із запереченнями проти клопотання відповідача (справа №910/15257/23) вартістю 1258,07 грн, підготовка і участь у судовому засіданні 01.02.2024 року у справі №910/15257/23 вартістю 469,43 грн (акт №08 від 06.02.2024 року); підготовка і подання клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу (справа №910/15257/23) вартістю 1279,96 грн, підготовка і участь у судовому засіданні 13.02.2024 року у справі №910/15257/23 вартістю 630,43 грн (акт №09 від 29.02.2024 року); підготовка і подання клопотання про витребування доказів (належним чином засвідчені копії поданих ТОВ «Центр комплектації «Все для будівництва» декларацій по податку на додану вартість за вересень, жовтень та листопад 2021 року разом із усіма додатками до них) у відповідача та у Головного управління ДПС у м. Києві (справа №910/15257/23) вартістю 2910,02 грн, підготовка і участь у судовому засіданні 21.11.2023 року у справі №910/15257/23 1091,26 грн, витрати на направлення поштою відповідачу копій процесуальних документів з додатками (позовна заява, відповідь на відзив, клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку) у справі №910/15257/23 вартістю 393,60 грн (акт №07 від 30.11.2023 року); підготовка і подання в письмовій формі заключного слова для судових дебатів із клопотанням про проведення дебатів і завершення розгляду справи за відсутності представника позивача, та вимогою розподілити втрати на правничу допомогу із рішенням суду (справа №910/15257/23) вартістю 1751,55 грн, підготовка і участь у судовому засіданні 12.03.2024 року у справі №910/15257/23 вартістю 1946,17 грн (акт №10 від 22.03.2024 року).

З урахуванням наданих доказів, представник позивача вказує про понесення адвокатських витрат у розмірі 25511,37 грн за надану правничу допомогу в межах справи №910/15257/23 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр комплектації «Все для будівництва» за договором поставки №02/05/19 від 02.05.2019 заборгованості у розмірі 564756,72 грн.

Судом встановлено, що Гаврилюк Тетяна Володимирівна є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: - фіксованого розміру; - погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" як "форма винагороди адвоката", але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та постанові Верховного Суду від 30.01.2024 року у справі №904/9441/21 наголошено на тому, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

В той же час, Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові №922/445/19 від 03.10.2019 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2022 у справі №910/429/21 та від 11.11.2022 у справі №909/50/22.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норми права викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №922/2666/21.

При цьому, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів учасника справи (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).

В той же час, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених і поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору та складності даної справи, з урахуванням обсягу наданих послуг (п.2 ч.5 ст.129 ГПК України).

При цьому, суд зауважує про безпідставність відшкодування відповідачем наданої адвокатом роботи у вигляді «юридичний аналіз ухвали Господарського суду міста Києва від 30.10.2023 року у справі №910/15257/23», оскільки матеріали справи не містять будь-якого результату щодо надання такого виду правової допомоги.

Також не є обґрунтованим включення послуги із «підготовки і подання клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів на підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу (справа №910/15257/23)», оскільки клопотання про стягнення/розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню, що відповідає правовій позиції викладеній в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

За таких обставин, виходячи з критеріїв складності справи, ціни позову, обсягу матеріалів, кількості підготовлених документів, користуючись певною можливістю розсуду при розподілі витрат на правничу допомогу, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та відсутності заперечень відповідача щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для зменшення такого розміру з огляду на розумну необхідність судових витрат в даній справі та необхідність покладення на відповідача витрат позивача на правову допомогу у загальному розмірі 23000,00 грн.

Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на поштовий перебіг у розмірі 393,60 грн.

Так, за приписами частини 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами частини 1 та 2 статті 128 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат, пов`язаних зі вчиненням інших дій, пов`язаних з розглядом справи чи підготовкою до її розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Позивач вказує про понесення витрат на направлення поштовою службою «Е-пост» відповідачу копій процесуальних документів у розмірі 393,60 грн, а саме позовної заяви, відповіді на відзив, клопотання про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку витрат на поштовий перебіг, судом встановлено наявність у нього математичних помилок при розрахунку, а саме матеріалами справи підтверджується вартість поштового пересилання позову у розмірі 141,00 грн, відповіді на відзив у розмірі 184,20 грн та клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконферненції у розмірі 34,20 грн, що сукупно становить 359,40 грн.

Відтак, з урахуванням часткового доведення позивачем витрат на поштовий перебіг та висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат пов`язаних поштовим перебігом у розмірі 359,36 грн.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Інвест» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр комплектації «Все для будівництва» про стягнення 564756,72 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр комплектації «Все для будівництва» (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 34Г, ідентифікаційний код 40404872) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СБС-Інвест» (09634, Київська обл., Білоцерківський р-н., с. Синява, вул. Шевченка, буд. 101, ідентифікаційний код 40827436) основний борг у розмірі 413174 (чотириста тринадцять тисяч сто сімдесят чотири) грн 44 коп., 3% річних у розмірі 20953 (двадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят три) грн 04 коп., інфляційні втрати у розмірі 130595 (сто тридцять тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) грн 29 коп., судовий збір у розмірі 6776 (шість тисяч сімсот сімдесят шість) грн 67 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 23000 (двадцять три тисячі) грн 00 коп. та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій у розмірі 359 (триста п`ятдесят дев`ять) грн 36 коп.

4. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

5. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2024.

Суддя Т.В. Васильченко