Рішення

від 22.07.2024 по справі 910/5557/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2024Справа № 910/5557/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін господарську справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦЕВТИЧНА КОМПАНІЯ "ЕНЗИФАРМ" (24321, Вінницька обл., м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 3, ідентифікаційний код 38023218)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІКА-ФАРМ" (02098, м. Київ, вул. П. Тичини, буд. 10, ідентифікаційний код 38205407)

про стягнення 7 755,73 грн,

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦЕВТИЧНА КОМПАНІЯ "ЕНЗИФАРМ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІКА-ФАРМ" про стягнення 7 755,73 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 09/06-21ф поставки від 09.06.2021, а саме в частині повної та своєчасної оплати товару, що підтверджується видатковими накладними: № 280 від 15.06.2021, № 281 від 15.06.2021, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5 688, 00 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 1 925,22 грн. та інфляційні витрати у розмірі 142,51 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/5557/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 22.07.2024 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».

Частиною шостою статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, суд належним чином виконав свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини першої статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини другою статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами першої та другої статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою про відкриття провадження у справі від 08.05.2024 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Отже, відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи відповідно до статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

У відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Приписами частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У частині восьмої статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Поряд із цим, у зв`язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці підписання тексту рішення здійснено після виходу судді з відпустки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

09.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦЕВТИЧНА КОМПАНІЯ "ЕНЗИФАРМ" (далі - продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СПІКА-ФАРМ" (далі - покупець) укладено договір поставки №09/06-21ф (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого продавець зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки покупцю наступні препарати: Бластомуніл порошок по 0,6 у фл.; "Гепатомуніл" добавка дієтична в капсулах №30; "БІФІДОБАКТЕРИН" дієтична добавка в капсулах №30; "ЛАКТОБАКТЕРИН ЕНЗИФАРМ" дієтична добавка в капсулах №30; "БІОСЕРВЕН ЛАКТО" дієтична добавка в капсулах №30 (далі - товар).

Згідно пункту 2.1. договору кількість товару зазначається в видаткових накладних на кожну партію товару, які формуються відповідно до узгодженої сторонами заявки.

За умовами 3.1. поставка товару по даному договору здійснюється партіями впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту узгодження заявки чи на інших умовах, які зазначені в узгодженій заявці. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв`язку (електронна пошта) та/або загальним поштовим зв`язком (поштове відправлення) і являють собою письмове вираження волі покупця.

Датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної про отримання товару, оформленого належним чином (пункт 3.3. договору).

Відповідно до пункту 5.2. договору покупець проводить розрахунок з продавцем за поставлену партію товару згідно звітів по реалізації товару, що надаються покупцем щомісячно.

За невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань по цьому договору сторони несуть відповідальність, відповідно до чинного законодавства України (п 6.1.).

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що за прострочення строків оплати товару відповідно до даного договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення.

Договір набирає сили з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2022 р., а в частині оплати поставленого товару до повного виконання зобов`язання (пункт 9.1. договору).

Як встановлено судом, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на суму 5 688,00 грн, що підтверджується видатковими накладними №280 від 15.06.2021 та №281 від 15.06.2021, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками.

Про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором в частині поставки обумовленого товару свідчить також відсутність з боку покупця претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору.

Позаяк, відповідач, всупереч взятим на себе зобов`язанням за договором, розрахунки за поставлений товар не здійснив, як і не надав передбачених пунктом 5.2. договору звітів про реалізацію товару, виникла заборгованість у розмірі 5 688, 00 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією вих. №127 від 07.08.2023, у якій просив, розглянувши дану претензію в місячний строк з дня її одержання, провести розрахунки за поставлений товар.

Вказана претензія була вручена представнику відповідача 11.08.2023, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №0813801405690, однак залишена останнім без відповіді і задоволення, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Також, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар, на підставі пункту 6.2. договору, позивачем за період з 01.06.2023 по 01.05.2024 нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 1925, 22 грн, а також інфляційні втрати в сумі 142, 51 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2. договору сторони встановили, що покупець проводить розрахунок з продавцем за поставлену партію товару згідно звітів по реалізації товару, що надаються покупцем щомісячно.

Відтак, враховуючи погоджений пунктом 5.2. договору порядок розрахунків, суд зазначає, що ненадання покупцем звітів по реалізації товару не звільняє останнього від обов`язку з оплати товару у повному обсязі, разом з цим суд дійшов висновку, що умовами укладеного між сторонами договору (за відсутності відповідних звітів) не передбачено строку, у який відповідач зобов`язаний оплатити поставлений позивачем товар.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, позивач звертався до відповідача з претензією, в якій, встановивши місячний строк для розгляду претензії з моменту її отримання, просив провести розрахунок з продавцем.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, змісту та дати вручення претензії, строк виконання грошового зобов`язання з оплати отриманого товару за договором становив до 12.09.2023 включно.

Втім, як встановлено судом, відповідач своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати отриманого товару у повному обсязі не здійснив.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки товару та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення 5 688,00 грн основного боргу.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що за прострочення строків оплати товару відповідно до даного договору, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості товару за кожен день прострочення.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення оплати за поставлений товар, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 6.2. договору, позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 1 925, 22 грн за період з 01.06.2023 по 01.05.2024.

Окрім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення розрахунків за поставлений товар, на підставі частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано за період з 01.06.2023 по 01.05.2024 інфляційні втрати у розмірі 142,51 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки до розрахунку включено період, що передує даті звернення позивача із претензією із вимогою виконати зобов`язання, а отже і початку періоду прострочення.

При цьому, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Зазначеною нормою права передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Умови договору про сплату пені за кожний день прострочення, не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, від 12.03.2020 у справі №907/65/18, від 22.08.2019 у справі №914/508/17 та від 07.06.2019 у справі №910/23911/16.

Отже, оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі спливом 6 місяців.

Таким чином, позивач неправомірно нарахував пеню протягом строку, який перевищує шестимісячний строк, встановлений приписами ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

Здійснивши власний розрахунок пені за період з 13.09.2023 по 13.03.2024, суд встановив, що її розмір становить 939, 69 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що позивачем аналогічно невірно визначено початок періоду прострочення, однак, за результатами здійснення власного розрахунку, суд встановив, що обґрунтований розмір інфляційних втрат є більшим, ніж заявлений позивачем до стягнення. Разом з тим, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу, відповідно до якого, суд не вправі виходити за межі позовних вимог, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню в розмірі визначеному позивачем.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги, як і не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

За таких обставин, оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з огляду на допущені позивачем помилки під час розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦЕВТИЧНА КОМПАНІЯ "ЕНЗИФАРМ" про стягнення 7 755,73 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПІКА-ФАРМ" (02098, м. Київ, вул. П. Тичини, буд. 10, ідентифікаційний код 38205407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРМАЦЕВТИЧНА КОМПАНІЯ "ЕНЗИФАРМ" (24321, Вінницька обл., м. Ладижин, вул. Хлібозаводська, буд. 3, ідентифікаційний код 38023218) основну заборгованість у розмірі 5 688 грн 00 коп., пеню у розмірі 939 грн 69 грн, інфляційні втрати у розмірі 142 грн 51 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 643 грн 22 коп.

3. Після набрання рішенням суду законної сили видати позивачу наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 22.07.2024

Суддя Л.Г. Пукшин