Рішення

від 22.07.2024 по справі 913/283/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

просп. Науки, 5, м. Харків, 61022, телефон/факс (057)702 10 79, inbox@lg.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року м.Харків Справа № 913/283/24

Провадження №16/913/283/24

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», м. Київ

до Комунальної установи «Новоайдарський центр надання соціальних послуг» Новоайдарської селищної ради, смт. Новоайдар Щастинського району Луганської області

про стягнення 11707,58 грн

Суддя Шеліхіна Р.М.

без виклику (повідомлення) учасників справи,

в с т а н о в и в:

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Комунальної установи «Новоайдарський центр надання соціальних послуг» Новоайдарської селищної ради, в якій просить стягнути з відповідача заборгованість за природний газ, поставлений згідно з Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2501 у сумі 7627,20 грн за листопад 2021 року, а також 3% річних у сумі 514,52 грн за період з 01.01.2022 по 31.03.2024, пеню у сумі 923,63 грн за період з 01.01.2022 по 30.06.2022 та інфляційні втрати у сумі 2642,23 грн за період з 01.01.2022 по 31.03.2024.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач порушив свої зобов`язання в частині своєчасної оплати поставленого природного газу.

Позивач просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.05.2024 справа передана на розгляд судді Шеліхіній Р.М.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 21.05.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено, справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (відповідь від 20.05.2024 № 598667), місцезнаходженням відповідача у справі є: 93500, смт. Новоайдар Щастинського району Луганської області, вул. Банківська, буд. 31.

За інформацією Акціонерного товариства «Укрпошта», розміщеній на офіційному вебсайті (https://offices.ukrposhta.ua), відділення в смт. Новоайдар Щастинського району Луганської області тимчасово не функціонує, а тому пересилання поштової кореспонденції до вказаного населеного пункту наразі є неможливим.

Згідно з витягом з ЄДР, засновником юридичної особи відповідача є Новоайдарська селищна рада (93500, смт. Новоайдар Щастинського району Луганської області, вул. Дружби, буд.1). Адреса електронної пошти: novoaidar@loga.gov.ua.

Згідно абз. 1 ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

На підставі викладеного, відповідач зобов`язаний мати «Електронний кабінет» Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або в підсистемі «Електронний суд».

Згідно ч. 10 ст. 176 ГПК України, якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» учасники справи, остання відома адреса місця проживання (перебування) чи місцезнаходження яких знаходиться на тимчасово окупованій території і які не мають електронного кабінету, повідомляються про ухвалення відповідного судового рішення шляхом розміщення інформації на офіційному веб-порталі судової влади України з посиланням на веб-адресу такого судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень або шляхом розміщення тексту відповідного судового рішення на офіційному веб-порталі судової влади України з урахуванням вимог, визначених Законом України «Про доступ до судових рішень», у разі обмеження доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень. З моменту розміщення такої інформації вважається, що особа отримала судове рішення.

З метою дотримання процесуальних прав відповідача у справі та через неможливість відправлення вихідної кореспонденції засобами поштового зв`язку за його адресою, інформація про дату, час та місце розгляду справи розміщувалася на офіційному вебсайті судової влади України за посиланням: https://lg.arbitr.gov.ua/sud5014/ та була направлена на його електронну адресу.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що в процесі розгляду спору в суді, а саме 21.05.2024 відповідачем зареєстровано «Електронний кабінет» у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, за допомогою якого учасники здійснюють обмін процесуальними документами та у зв`язку з чим сторона відповідача була обізнана про судовий розгляд даної судової справи та ознайомлена з нею.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що суд повідомив відповідача належним чином про розгляд справи у суді.

28.05.2024 від відповідача через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву без номеру від 27.05.2024, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 923,63 грн, 3 % річних у сумі 514,52 грн, інфляційних втрат у сумі 2642,23 грн.

Вимоги позивача, викладені в позовній заяві, відповідач визнав частково, фактично в частині основного боргу.

В обгрунтування свого відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що станом на листопад 2021 року в комунальній установі «Новоайдарський центр надання соціальних послуг» Новоайдарської селищної ради була відсутня копія договору постачання газу, через що не відбулась оплата послуги.

Також через відсутність договору та ознайомлення з його умовами, значний проміжок часу та фактичну евакуацію з селища Новоайдар через окупацію з 25.02.2022, що підтверджено Наказом Мінреінтеграції № 309 від 22 грудня 2022 року, вважає зайвим нарахування пені та штрафних санкцій щодо бюджетної установи соціального спрямування.

Разом з тим, у змісті відзиву на позовну заяву представник відповідача просив розглянути справу без участі представника комунальної установи «Новоайдарський центр надання соціальних послуг» Новоайдарської селищної ради.

30.05.2024 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь відзив без номеру від 29.05.2024, в якій не погодився з викладеними у відзиві відповідача доводами та вважає їх необґрунтованими, безпідставними та такими, що не можуть братись судом до уваги, з огляду на наступне.

Пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2496 від 30.09.2015 визначено, що договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205,633, 634, 641, 642 Цивільногокодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання. На письмове звернення споживача постачальник «останньої надії» зобов`язаний протягом десяти робочих днів з дня отримання такого письмового звернення надати споживачу підписаний уповноваженою особою постачальника примірник договору постачання природного газу.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі Договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Таким чином, саме відповідач мав ініціювати отримання письмового підписаного примірника спірного договору, шляхом направлення на адресу позивача відповідного звернення. Такі звернення від відповідача не надходили.

Разом з тим, позивач зазначає, що на виконання умов договору, у спірний період позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату № 35123, який направлявся на адресу відповідача поштою (на підтвердження чого до матеріалів справи додано відповідні реєстри з відміткою АТ «Укрпошта»). При цьому, відповідач не заперечує, що ним такий рахунок було отримано, проте було ним проігноровано та не оплачено.

Позивач вказує, що обов`язок зняття своїх фактичних показників лічильника, оформлення та надсилання акту приймання-передачі покладено на відповідача. Саме відповідач вже 01 числа наступного місяця за місяцем поставки був обізнаний про обсяги свого фактичного споживання природного газу у розрахунковому періоді та на яку суму, а також повинен був оформити відповідний акт приймання-передачі природного газу на підставі таких фактичних показань свого комерційного вузла обліку та направити його на адресу позивача, до 05 числа кожного наступного місяця.

Відповідачем такий обов`язок, визначений умовами договору, було проігноровано, у зв`язку з чим, позивачем було самостійно розраховано спожиті відповідачем обсяги природного газу, їх вартість та направлено відповідачу відповідний рахунок на оплату.

Таким чином, відсутність письмового договору та оформленого акту приймання-передачі не позбавляє відповідача обов`язку оплати спожитого природного газу та не виключає його вину в неналежному виконанні зобов`язання, оскільки саме відповідач мав потурбуватись про наявність у себе письмової форми договору та актів приймання-передачі природного газу.

При цьому поставка природного газу відповідачу з боку позивача була здійснена по 20.11.2021, а отже вже 21.11.2021 відповідач на підставі свого комерційного вузла обліку та даних інформаційної платформи був обізнаний про вартість природного газу, яку він має сплатити позивачу, навіть не очікуючи надходження рахунку. І таку оплату відповідач мав можливість сплатити до закінчення бюджетного року.

Разом із цим, позивач зазначає про те, що відповідно до пункту 11 розділу ІІ Правил постачання природного газу, затверджених постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2496, споживач самостійно контролює власне газоспоживання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (далі позивач, постачальник, постачальник «останньої надії») відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 № 880 здійснює ліцензійне постачання природного газу на території України.

За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р, ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» визначено постачальником «останньої надії» на ринку природного газу.

Відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» постачальник останньої надії визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із нормативно-правовими актами. Постачання природного газу побутовим споживачам здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором та оприлюднюється в установленому порядку. Постачання природного газу постачальником «останньої надії» здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів; 6) надавати стороні, з якою укладено договір про постачання/купівлю-продаж природного газу, інформацію про сумарну номінальну потужність свого газового обладнання, якщо технічна спроможність такого обладнання може забезпечити споживання газу в обсязі 600 ГВт·год на рік та вище.

26 жовтня 2021 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 25.10.2021 №1102 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 809 від 9 грудня 2020 року № 1236» (далі Постанова КМУ №1102).

Пунктом 2 Постанови КМУ №1102 визначено зобов`язання Акціонерного товариства «Магістральні газопроводи України», Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України», операторів газорозподільних систем забезпечити автоматичне включення оператором газотранспортної системи за участю операторів газорозподільних систем до портфеля постачальника «останньої надії» обсягів природного газу, спожитих з 1 жовтня 2021 року бюджетними установами (в значенні Бюджетного кодексу України), закладами охорони здоров`я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо) та закладами охорони здоров`я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), постачання природного газу яким не здійснювалося жодним постачальником.

Комунальна установа «Новоайдарський центр надання соціальних послуг» Новоайдарської селищної ради (далі відповідач, споживач) є бюджетною установою (в значенні Бюджетного кодексу України).

У відповідності до положень пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи (далі Кодекс ГТС) оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику «останньої надії» через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії», за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача.

Зазначена інформація надається через інформаційну платформу, за допомогою відправки повідомлення на поштову скриньку постачальника останньої надії в інформаційній платформі дані скриньки G_MAIL_PLR.

У зв`язку з відсутністю постачання природного газу іншим постачальником оператором газотранспортної системи (далі Оператор ГТС) за участю операторів газорозподільних систем (далі оператори ГРМ) об`єми природного газу, спожитого відповідачем у листопаді 2021 року автоматично включено до портфеля постачальника «останньої надії» Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України», і, відповідно, спожитий природний газ віднесено до об`ємів, поставлених позивачем.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

24.12.2019 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, прийнято постанову № 3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ», на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ОПЕРАТОР ГАЗОТРАНСПОРТНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ» (03065, м. Київ, проспект Гузара Любомира, 44; код ЄДРПОУ 42795490).

Правове регулювання технічних, організаційних, економічних та правових засад функціонування газотранспортної системи України здійснюється Кодексом Газотранспортної системи, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823.

Відповідно до положень пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС: - інформаційна платформа - електронна платформа у вигляді веб-додатка в мережі Інтернет, функціонування та керування якою забезпечується оператором газотранспортної системи, яка використовується для забезпечення надання послуг транспортування природного газу відповідно до вимог цього Кодексу.

Оператор газотранспортної системи виконує функції адміністратора інформаційної платформи (пункт 5 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Отже, суб`єкти ринку природного газу (в даному випадку позивач та відповідач, як продавець та покупець природного газу відповідно), користуються ресурсами інформаційної платформи, адміністратором якої є Оператор ГТС.

Інформаційна платформа має бути доступною всім суб`єктам ринку природного газу та операторам торгових платформ у межах їх прав, визначених цим Кодексом, для забезпечення ними дій, пов`язаних із укладанням угод за короткостроковими стандартизованими продуктами, замовленням, наданням та супроводженням послуг транспортування природного газу, у тому числі для подання номінацій/реномінацій, перевірки величин грошових внесків (фінансової гарантії), а також інших дій, передбачених цим Кодексом.

Для вчинення вищезазначених дій веб-додаток інформаційної платформи має бути доступним у мережі Інтернет цілодобово, сім днів на тиждень (пункт 2 глави 3 розділу IV Кодексу ГТС).

Таким чином, позивач, як суб`єкт ринку природного газу має право доступ до інформаційної платформи у межах прав на перегляд відображених відомостей.

Факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля постачальника «останньої надії» з наведених вище підстав підтверджується:

- листом оператора ГТС № ТОВВИХ-24-4738 від 27.03.2024 та інформацією щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0000LNGO000W;

- інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (форма № 10);

- відомостями з інформаційної платформи Оператора ГТС щодо споживача з ЕІС-кодом 56XS0000LNJO000W (надається у вигляді принтскрину з особового кабінету позивача на інформаційній платформі Оператора ГТС).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі Правила), договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником «останньої надії» і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Типовий договір постачання природного газу постачальником «останньої надії» (далі договір) затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Так, відповідно до підпункту 4.2. розділу IV Договору, об`єм (обсяг) постачання та споживання природного газу Споживачем за розрахунковий період визначається за даними оператора ГРМ за підсумками розрахункового періоду, що містяться в базі даних Оператора ГТС та доведені Споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу.

Відповідно до пункту 2 глави 7 розділу XIІ Кодексу ГТС у точках виходу до газорозподільної системи з метою проведення остаточної алокації щодобових відборів/споживання, що не вимірюються щодобово, оператор газорозподільної системи до 08 числа газового місяця (М+1) надає оператору газотранспортної системи інформацію про фактичний місячний відбір/споживання природного газу окремо по кожному споживачу, відбір/споживання якого не вимірюється щодобово. У випадку якщо комерційний вузол обліку обладнаний обчислювачем (коректором) з можливістю встановити за результатами місяця фактичне щодобове споживання природного газу, така інформація додатково надається в розрізі газових днів газового місяця (М).

Таким чином, об`єм (обсяг) спожитого споживачем природного газу передається Оператором ГРМ в інформаційну платформу Оператора ГТС та використовується постачальником для розрахунку вартості спожитого природного газу.

Отже, позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об`єм (обсяг) розподіленого/ спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.

Вартість природного газу визначається шляхом множення об`ємів природного газу, на ціну природного газу, визначену відповідно до встановленого тарифу.

З 1 жовтня 2021 року ціна природного газу, що постачається постачальником «останньої надії» щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника «останньої надії», затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 року № 809 в редакції Постанови КМУ № 1102.

Цією ж Постановою КМУ № 1102 на період постачання з 1 жовтня по 30 листопада 2021 року встановлено граничний розмір ціни природного газу для бюджетних організацій, яка не може перевищувати 16,8 гривні за 1 куб. метр з урахуванням податку на додану вартість.

Протягом листопада 2021 року розрахована за формулою ціна природного газу перевищувала 16,8 грн за 1 куб.метр, отже у цей період застосовується гранична ціна в 16,8 грн за 1 куб.метр.

Разом із цим, відповідно до пункту 4.3. договору, постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо Сторонами це окремо обумовлено).

На виконання вказаного пункту позивачем направлявся на адресу відповідача відповідний рахунок на оплату поставленого природного газу, однак останній оплату за листопад 2021 року у розмірі 7 627,20 грн не здійснив взагалі.

Крім цього, порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. договору, яким передбачено, що споживач зобов`язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.

Таким чином, укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України (далі ЦК України ) до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 2 статті 265 ГК України визначено, що договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Тобто, виходячи з частини 2 статті 265 ГК України та предмету договору, укладеного між позивачем та відповідачем, а також враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та укладеним між ними договором, який за своєю правовою природою є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статей 712, 655-697 ЦК України та статей 264-271 ГК України.

Отже, всі відносини між споживачем та постачальником після укладання договору регулюються Цивільним кодексом та іншими нормативними актами, а саме, Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2496, Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Позивачем було виконано в повному обсязі взяті на себе зобов`язання, відповідно до договору, у строк та порядок передбачений договором, належним чином та в повному обсязі. Всього було поставлено природного газу на загальну суму 7 627,20 грн.

У листопаді 2021 року позивач поставив відповідачу природний газ в об`ємі 0,45400 тис.куб.м. на суму 7 627,20 грн. Відповідач не здійснив оплату за поставлений газ.

Таким чином у відповідача перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природний газ на загальну суму 7 627,20 грн.

Зобов`язанням, за статтею 509 ЦК України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 222 ГК України визначено, що учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Проте відповідачем, в порушення умов договору, досі не виконано своїх зобов`язань.

Договір, згідно статті 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до частини 1 статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 ЦК України та статтею 193 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами та договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 ст. 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 4.5. Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Вказаний пункт Типового договору узгоджується із положеннями ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань»: платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченного платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог ст. 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за договором, розмір нарахованої позивачем пені за неналежне виконання відповідачем умов договору складає 923,63 грн, згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідачем не виконані умови договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Що стосується нарахованих 3% річних, то приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Оскільки сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних, то стягненню підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 514,52 грн, згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку до цього позову.

Стосовно інфляційних втрат, то відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97-р.

Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 2 642,23 грн, згідно детального розрахунку, наданого у додатку до цього позову.

Отже, загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 11 707,58 грн.

Відповідач проти позову заперечує частково з підстав, викладених у відзиві вище за текстом рішення.

Враховуючи вищевикладене, повно, всебічно і об`єктивно дослідивши матеріали та обставини справи, оцінивши надані сторонами докази своїх вимог до суті спору, та заперечень, їх належність, допустимість, достовірність кожного окремо і у сукупності без надання жодному доказу пріоритету або вищої сили, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити повністю за таких підстав.

Зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають з підстав закону або умов договору (ст.ст.173,193 ГК України).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до договору, так як одностороння відмові від зобов`язання або одностороння зміна умов не допускається.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

В даному спорі правовідносини сторін врегульовані нормами Закону України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою НКРЕКП №2496 від 30.09.2015, Типовим договором постачання природного газу постачальником «останньої надії», затвердженим постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року №2501, та іншими законодавчими актами.

За своєю правовою природою договір, який укладено між сторонами, є договором постачання природного газу.

Відповідно до ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Матеріалами справи, належними та допустимими доказами підтверджено факт включення відповідача до реєстру споживачів постачальника «останньої надії» та факт поставки позивачем відповідачеві природного газу у об`ємі 0,45400 тис. куб.м у листопаді 2021 року (інформація щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56XS0000LNGO000W, інформація щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника «останньої надії» від оператора ГРМ (Форма № 10)

Відповідно до п. 1 розділу 6 Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 № 2496 договір постачання природного газу постачальником останньої надії укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу 6, з урахуванням вимог ст.ст. 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України, шляхом публічної оферти постачальника «останньої надії» та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір між постачальником «останньої надії» та споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи, і є днем початку постачання газу споживачу. Споживач зареєстрований в Реєстрі постачальника «останньої надії», як передбачено кодексом газотранспортної системи. Об`єм спожитого газу передається оператором газорозподільчої мережі в інформаційну платформу оператора газотранспортної системи та використовується постачальником (позивачем) для розрахунку вартості спожитого газу, а споживач (відповідач) має об`єктивну можливість і суб`єктивний обов`язок отримувати показники обсягу спожитого газу та дотримуватись умов договору щодо строків оплати спожитого газу за ціною, встановленою на день оплати. Порядок здійснення оплати визначений в п. 4.4 договору до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання газу.

Наданими позивачем даними з інформаційної платформи Оператора ГТС підтверджується, що у листопаді 2021 року постачання природного газу відповідачу здійснювалось саме позивачем як постачальником «останньої надії».

Аналізуючи умови договору та законодавчі акти, що регулюють правовідносини сторін спору, суд дійшов висновку, що позивач виконав умови договору та приписи закону у повному обсязі, а відповідач свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість на суму 7 627,20 грн.

З огляду на викладене та фактичне визнання відповідачем у змісті відзиву на позовну заяву основного боргу, суд вирішив задовольнити позов в частині основної заборгованості у сумі 7 627,20 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у сумі 514,52 грн за період з 01.01.2022 по 31.03.2024 та інфляційних втрат у сумі 2 642,23 грн за період з 01.01.2022 по 31.03.2024, суд зазначає наступне.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов`язань на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Разом з тим, суд зазначає, що відсутні підстави для звільнення відповідача від сплати трьох відсотків річних та інфляційних втрат, які передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки відповідачем не наведено жодними належними доказами, що порушення зобов`язань сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Наведені ж відповідачем доводи у змісті відзиву на позовну заяву не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову в частині стягнення нарахованих і заявлених до стягнення трьох відсотків річних, інфляційних втрат та пені.

Здійснивши перевірку наданих розрахунків, суд дійшов висновку, що розрахунок відсотків річних та інфляційних втрат здійснено позивачем арифметично правильно, відповідно до фактичних правовідносин сторін та приписів діючого законодавства, у зв`язку з чим такі вимоги підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог про стягнення пені у сумі 923,63 грн за період з з 01.01.2022 по 30.06.2022, суд зазначає наступне.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями згідно зі ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ст. 13 Конституції України усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Разом з тим, суд зазначає, що відсутні спеціальні норми закону, якими було б передбачено звільнення відповідача від сплати штрафних санкцій у виді пені. Не передбачено підстав звільнення від сплати пені і за умовами договору.

Натомість, пунктом 4.5. Типового договору передбачено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він є вірним та виконаним відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Отже, вимога про стягнення пені у сумі 923,63 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню повністю на суму 11707,58 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати на судовий збір в сумі 2 422,40 грн слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 232-233, 236-238, 240-242, 252 Господарського процесуального кодексу, суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути із Комунальної установи «Новоайдарський центр надання соціальних послуг» Новоайдарської селищної ради (93500, Луганська область, Щастинський району, смт Новоайдар, вул. Банківська, буд. 31, код ЄДРПОУ: 21847864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1, код ЄДРПОУ: 40121452) борг у загальній сумі 11707,58 грн, у тому числі: основний борг у сумі 7627,20 грн; пеня у сумі 923,63 грн; три відсотки річних у сумі 514,52 грн; інфляційні втрати у сумі 2642,23 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 422,40 грн, видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ст. 256 ГПК України, та в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 22.07.2024.

Суддя Ріта ШЕЛІХІНА