Рішення

від 15.07.2024 по справі 320/19963/24

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2024 року №320/19963/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )доВищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28, код ЄДРПОУ 37317811) Верховного Суду (м. Київ, вул. П. Орлика, 8, код ЄДРПОУ 41721784)провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діївстановив:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ та Верховного Суду, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо проведення із суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 25.01.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн;

- стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 недоотримані за період з 27.12.2023 по 25.01.2024 суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1192052,71 грн з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка вважає протиправними дії ВАСУ щодо проведення з нею неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 25.01.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач Верховний Суд надав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог та зазначає, що право на отримання суддівської винагороди на підставі пункту 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» до звільнення у відставку мають лише ті судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які переведені до інших судів, за спеціальною процедурою, передбаченою пунктом 14-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, в редакції Закону №3481-ІX. Зазначає, що оскільки ОСОБА_2 з моменту набрання чинності Закону №3481-IX і до 23 січня 2024 року (дата звільнення у відставку) перебувала на посаді судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, підстав для нарахування їй суддівської винагороди відповідно пункту 2 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» не було, що свідчить про безпідставність та необґрунтованість її позовних вимог.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому останній заперечив проти висновків, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Суд, перевіривши матеріали справи, повно та об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 23.03.1993 обрана народним суддею Краснолуцького міського народного суду Луганської області.

Постановою Верховної Ради України від 04.03.1998 №161/98-ВР обрана суддею Чернігівського обласного суду безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 19.05.2011 №3399-VI обрана суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 25.01.2024 №231/0/15-24 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв?язку з поданням заяви про відставку» позивач була звільнена з посади судді ВССУ у зв?язку з поданням заяви про відставку.

Згідно з наказом голови ліквідаційної комісії ВССУ Романківа І.П. від 25.01.2024 №15-к ОСОБА_1 відрахована зі штату суду 25.01.2024 з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3 місячних суддівських винагород та грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової оплачуваної відпустки.

Згідно з довідкою ВССУ про загальні нараховані суми за 2024 рік від 22.02.2024 №23 заробіток позивача за січень 2024 року склав 483692,94 грн, за лютий 204 314,40 грн, усього нараховано: 688 007,34 грн.

Сума виплачених ОСОБА_1 коштів за січень-лютий 2024 року після утримання ПДФО та військового збору склала 553 845,91 грн. Зазначена сума надійшла на банківський рахунок позивача трьома платежами - 14.01.2024, 31.01.2024 т 09.02.2024. 09.02.2024.

20.02.2024 ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Верховного Суду як розпорядника коштів та Державної судової адміністрації України з проханням провести донарахування належних їй при звільненні сум, використавши розмір суддівської винагороди, розрахований відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VII.

Також у вказаному листі позивач просила ВССУ надати їй письмовий розрахунок виплат, проведених відносно неї на виконання наказу ВССУ від 25.01.2024 №15-к.

У відповідь на вказане звернення Верховний Суд листом від 07.03.2024 №1015/0/2-24 повідомив позивача про відсутність у Верховного Суду повноважень та правових підстав для проведення донарахування грошової компенсації за невикористані відпустки, вихідної допомоги та надання письмового розрахунку. Від Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ позивач письмової відповіді не отримала.

02.05.2024 на усну вимогу позивача ВССУ видав довідку від 02.05.2024 №34 про загальні нараховані суми за грудень 2023 року - лютий 2024 року. До вказаної довідки ВССУ додані розрахункові листи, які містять відомості про суми, які були нараховані позивачу у грудні 2023 року, січні 2024 року та лютому 2024 року із зазначенням виду виплат окремо по кожній сумі.

Вважаючи таку відмову відповідачів протиправною, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначені Законом України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (Закон № 1402-VIII).

Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII).

У преамбулі Закону №1402-VIII зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною 1 статті 4 Закону № 1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 цього Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.

Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить, зокрема, судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з частиною четвертою статті 135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Відповідно до частини 5 статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

При вирішенні спору суд виходить із того, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

В свою чергу, пунктом 6 Розділу XII Прикінцеві і перехідні положення Закону №1402 встановлено, що Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України діють у межах їх повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом у складі, визначеному цим Законом.

Отже з 30.09.2016 вищі спеціалізовані суди, у тому числі Вищий адміністративний суд України, продовжили здійснювати на підставах і в межах, встановлених законом про судочинство, повноваження судів касаційної інстанції (у відповідних юрисдикціях).

У подальшому, положення пунктів 22, 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 щодо отримання суддівської винагороди в залежності від проходження кваліфікаційного оцінювання та підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному судів були виключені на підставі Закону №193-1X від 16.10.2019 щодо усіх судів, крім суддів ВАСУ, ВССУ, ВГСУ. На суддів цих судів поширювалась дія Закону №2453, який вичерпав свою дію.

Так, відповідно до пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховних Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку. До припинення діяльності статус, структура, повноваження, порядок роботи, права, обов`язки, гарантії суддів цих судів визначаються Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (прим. - Законом №2453).

Вказаними положеннями законодавець фактично визначив певну категорію суддів, а саме: суддів ВССУ, ВАСУ, ВГСУ, для яких до припинення діяльності цих судів усупереч конституційній гарантії матеріального забезпечення суддів як елементу їх незалежності та принципу єдиного статусу суддів вибірково встановив інший (менший) розмір винагороди судді, визначений Законом №2453-VI, порівняно з суддями, яким винагороду судді визначено Законом №1402 (Зазначена позиція відображена в абзаці 8 пункту 8.1 Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2024 №3-p(II)/2024).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26.03.2024 №3-р(II)/2024 в чергове наголосив, що належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, зокрема й право на винагороду судді, та інші конституційні гарантії їх незалежності та недоторканності поширено на всіх суддів і мають бути забезпечені державою на основі принципу єдиного статусу суддів без будь-якого зниження рівня таких гарантій.

Вказаним Законом розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 доповнено, серед іншого, пунктом 14-3 наступного змісту:

« 14-3. Судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду У країни, переведені до інших судів, а також ті, які виявили бажання звільнитися у відставку, за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення прирівнюються до суддів вищих спеціалізованих судів».

Таким чином, законодавець відновив гарантії суддівської незалежності в частині належного матеріального забезпечення у тому числі, для тих суддів ВССУ, ВГСУ та ВАСУ, які виявили бажання звільнитися у відставку.

26.03.2024 Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2024 №3-р(II)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України окремий припис пункту 7 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 зі змінами в тім, що він установлює для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України до припинення діяльності цих судів гарантії, визначені Законом №2453, зокрема винагороду судді.

У вказаному Рішенні Конституційний Суд України також зазначив, що для суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України, Вищого адміністративного суду України, які звільнилися у відставку до або після ухвалення Закону №3481, гарантії незалежності визначено Законом №1402 з дня набрання чинності Законом №3481 (абзац 6 пункту 8.1 мотивувальної частини Рішення).

ОСОБА_1 звільнена з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 25.01.2024 №231/0/15-24 зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно, починаючи з 27.12.2023 за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення ОСОБА_1 прирівняна до суддів вищих спеціалізованих судів, базовий розмір посадового окладу яких становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року, із застосуванням коефіцієнту 1,25.

У той же час при розрахунку суддівської винагороди та інших належних ОСОБА_1 виплат за період, починаючи з 27.12.2023 та до дати відрахування зі штату, ВАСУ всупереч пункту 14-3 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 продовжував керуватися положеннями Закону №2453-VI та визначав розмір суддівської винагороди позивачки та інших належних їй виплат, виходячи з розміру посадового окладу 37836,00 грн.

Згідно з позицією Верховного Суду, що викладена у листі від 07.03.2024 №1015/0/2-24 відповідач вважає, що головною і необхідною вимогою для зміни порядку проведення розрахунку суддівської винагороди судді ВССУ є закріплена законодавцем певна процедура після проведення якої відбувається зміна порядку роботи, прав, обов`язків, гарантій суддів ВССУ у ліквідації, що закріплена у Законі №1402.

Зазначене тлумачення Верховного Суду положень пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 є хибним та таким, що не відповідає його змісту.

Відповідачем не враховано, що положення пункту 14-3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII встановлюють імперативну вимогу щодо прирівняння за статусом, рівнем грошового забезпечення та рівнем соціально-побутового забезпечення до суддів вищих спеціалізованих судів тих суддів ВАСУ, ВССУ, ВГСУ, які виявили бажання звільнитися у відставку, а не тільки тих, які переведені до інших судів.

ВССУ при розрахунку розміру суддівської винагороди та інших виплат, що належать позивачці за період з 27.12.2023 по 25.01.2024 зазначені положення пункту 14-3 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 проігноровано.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 24.06.1999 №6-рп/99, від 20.03.2002 №5-pn/2002, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 3.06.2013 №3-рп/2013, від 8.06.2016 №4-рп/2016, від 4.12.2018 №11-р/2018 наголошував на важливості належного матеріального та соціального забезпечення суддів й недопустимості будь-якого зниження рівня цієї гарантії незалежності суддів, що спрямовано на обмеження будь-якого впливу на суд, гарантування незалежного правосуддя та здійснення судочинства на основі принципів і приписів Конституції України, а також реалізацію конституційного права на судовий захист.

У Рішенні від 15.04.2020 №2-р(II)/2020 Конституційний Суд України підсумував, що «однією з гарантій незалежності суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів у відставці є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, яке має гарантувати здійснення справедливого, незалежного, безстороннього правосуддя, а також, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи щодо його матеріального і соціального забезпечення, поширюються на всіх суддів і не можуть бути скасовані чи зменшені іншими нормативними актами» (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, на важливості належного матеріального забезпечення всіх суддів й недопустимості будь-якого зниження рівня цієї гарантії незалежності суддів Конституційний Суд України наголошував і до прийняття останнього рішення від 26.03.2024 №3-p(II)/2024.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 3 частини третьої статті 135 Закону №1402 до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Таким чином розмір посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду відповідно до положень Закону №1402 має обчислюватися за формулою: 50 х прожитковий мінімум для працездатних осіб станом 01 січня календарного року х регіональний коефіцієнт 1,25.

Розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-XIV (далі Закон №966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Суд зауважує, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Крім того, суд звертає увагу на те, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 року № 5-рп(II)/2020 визначено, що до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, закони про Державний бюджет на 2023 та 2024 роки фактично містять змінену складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону №1402-VIII, а положення законів про Державний бюджет на 2023 та 2024 роки вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII (постанови від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 02.06.2023 у справі №400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а та від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22).

Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2023 року, 1 січня 2024 року на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена у спірному періоді, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» є неправомірною.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 10.11.2021 року у справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 року у справі № 360/503/21.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону № 1402-VIII, а тому, позивачка має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2023 року складає 2 684,00 грн, на 01 січня 2024 року складає 3 028,00 грн.

Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права є визнання протиправними дій Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ щодо проведення неповного розрахунку при звільненні та виключенні зі штату суду судді, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 25.01.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIІІ, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Верховного Суду суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1192052,71 грн з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів, суд зазначає що наявність у спірних правовідносинах у Верховного Суду статусу головного розпорядника бюджетних коштів обґрунтовується наступним.

Частиною першою статті 148 Закону №1402 встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до частини третьої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

ВССУ не є вищим спеціалізованим судом у розумінні Закону №1402, а відтак не є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності.

Абзацом 2 частини десятої статті 51 Бюджетного кодексу України визначено, що у разі ліквідації або реорганізації державних органів у поточному бюджетному періоді, забезпечення їх діяльності у наступному бюджетному періоді до завершення процедури ліквідації або реорганізації, здійснюється в межах видатків, передбачених новим державним органам, які визначені правонаступниками чи яким передаються функції органів, що ліквідуються або реорганізуються.

Наказом Верховного Суду від 08.02.2024 №18 затверджено паспорт бюджетної програми на 2024 рік. Згідно із вказаним паспортом саме Верховному Суду як головному розпоряднику бюджетних коштів за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 055 виділені бюджетні призначення за напрямом використання бюджетних коштів «забезпечення припинення діяльності та ліквідації ВАССУ, ВГСУ, ВАСУ» (п.9, 11 паспорту бюджетної програми). За 2023 рік в цій частині паспорт бюджетної програми Верховного Суду мав аналогічний характер.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що ВССУ не має свого фінансування, а його ліквідація та, відповідно, розрахунок із суддями проводиться виключно за рахунок коштів Верховного Суду як головного розпорядника коштів, суд дійшов висновку, що належним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення коштів є Верховний Суд.

Така правова позиція підтверджена численними рішеннями Верховного Суд.

Так, Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 по справі №640/23225/20 за позовом судді ВАСУ (вищого спеціалізованого суду, що також перебуває у процесі ліквідації) про стягнення недоотриманої суддівської винагороди, зазначив, що захист порушеного права має відбуватись шляхом стягнення на користь судді недоотриманих грошових коштів з суб`єкта владних повноважень, який допустив неналежне розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.

У постанові від 16.02.2023 у справі №640/16326/20 за позовом судді Вищого антикорупційного суду (далі - ВАКС) до ВАКС, предметом якої була невиплата позивачеві у повному обсязі належної йому суддівської винагороди, Верховний Суд зазначив, що «належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах таким способом захисту прав позивача є саме стягнення з ВАКС на його користь суми недоотриманої суддівської винагороди (пункт 78 постанови).

Також, Верховний Суд, посилаючись на приписи статті 5 КАС України, зазначив, що захистити права позивача без встановлення протиправності дії/бездіяльності відповідача, якими таке право було порушено, неможливо, у зв`язку з чим виснував, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними дій ВАКС щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 із застосуванням обмежень її розміру, встановлених статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та стягнення з ВАКС на його користь суми недоотриманої суддівської винагороди за вказаний період у розмірі 357 037,69 грн.

Аналогічна правова позиція щодо належності та ефективності зазначеного способу захисту (визнання протиправними дій та стягнення коштів) у справах щодо виплати суддівської винагороди також була викладена Верховним Судом у постанові від 04.10.2023 у справі №640/23567/20.

У постанові від 27.02.2023 у справі №340/6875/21 за позовом судді місцевого суду до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області про відшкодування шкоди Верховний Суд зазначив, що «зважаючи на те, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких, зокрема, щодо суддів місцевих і апеляційних судів, є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб`єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди» (пункт 42 постанови).

Постановою Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №640/23225/20 за позовом судді ВАСУ про стягнення недоотриманої суддівської винагороди визначено, що головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення суддів Вищого адміністративного суду України (до завершення ліквідаційних процедур) є саме Верховний Суд. У вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що «здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у спірний період із застосуванням обмеження, Верховний Суд, який здійснював функції головного розпорядника бюджетних коштів, діяв не у спосіб та не в межах, встановлених Конституцією України та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Щодо розміру суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1192052,71 грн. варто зазначити наступне.

Із матеріалів справи встановлено, що позивачкою самостійно здійснено розрахунок сум недоотриманої суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою на підставі розрахункових листів, відповідно до положень Закону №1402-VIII, який має використовуватися при обчисленні суддівської винагороди судді ВССУ, яка становить 1192052,71 грн.

При цьому, Верховним Судом та Вищим спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ у своїх відзивах жодних заперечень щодо розрахованої суми недоотриманої суддівської винагороди не наведено, а лише заперечено у праві позивача на отримання такої виплати.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що стягнення недоотриманих сум суддівської винагороди з Верховного Суду у зазначеній сумі, як головного розпорядника бюджетних коштів у спірному випадку, відповідає вимогам щодо ефективності обраного способу захисту порушених прав позивача.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню судом.

За відсутності документально-підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ (м. Київ, проспект Повітрофлотський, 28, код ЄДРПОУ 37317811) та Верховного Суду (м. Київ, вул. П. Орлика, 8, код ЄДРПОУ 41721784) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправними дії Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо проведення із суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ОСОБА_1 неповного розрахунку при звільненні, який полягає у виплаті за період з 27.12.2023 по 25.01.2024 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, обчислених без застосування базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що визначений на підставі положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, а також без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2684 грн та абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3028 грн.

Стягнути з Верховного Суду (м. Київ, вул. П. Орлика, 8, код ЄДРПОУ 41721784) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) недоотримані за період з 27.12.2023 по 25.01.2024 суми суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення та вихідної допомоги у зв`язку з відставкою у загальному розмірі 1192052,71 грн з утриманням з цієї суми податків та обов`язкових платежів.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Білоноженко М.А.