Ухвала

від 22.07.2024 по справі 520/20462/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

з питання забезпечення позову

22 липня 2024 року справа № 520/20462/24

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про: 1) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу не зарахування ОСОБА_1 на спеціальний військовий облік на підставі наказу Мінекономіки від 28.05.2024 року №13520 про бронювання військовозобов`язаного; 2) визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу ненадання відстрочки від призову за мобілізацією ОСОБА_1 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення щодо надання ОСОБА_1 відстрочки від призову за мобілізацією на підставі Закону України «Про мобілізацію і мобілізаційну підготовку» та наказу Мінекономіки від 28.05.2024 року №13520 про бронювання військовозобов`язаного,

встановив:

Разом із позовом було подано оформлену окремим процесуальним документом заяву про забезпечення позову, де викладені вимоги про заборону до винесення рішення суду ІНФОРМАЦІЯ_1 призивати військовозобов`язаного ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації.

Дана вимога обгрунтована доводами про те, що заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , належить до громадянства України, є працівником ТОВ "Харківське насіння" (ідентифікаційний код - 40950729), отримав за рішенням Міністерства економіки України від 28.05.2024р. №13520 відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією до 28.11.2024р., був затриманий і доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де отримав повістку на відправку на 08:00год. 04.07.2024р., під час знаходження у лікарні отримав повідомлення про можливість майбутнього притягнення до кримінальної відповідальності. На думку заявника, за колом осіб бронювання стосується тільки військовозобов`язаних і є для них підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У свою чергу, звільнення з військової служби стосується військовослужбовців, тобто осіб, які проходять військову службу. Отже, за викладеними у процесуальному документі твердженнями, якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, то він автоматично втратить статус військовозобов`язаної особи і набуде статусу військовослужбовця, а відтак наказ Мінекономіки про його бронювання вже не буде підставою для звільнення з військової служби.

Вирішуючи юридичну долю указаного процесуального документа, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Правовідносини з приводу забезпечення адміністративного позову унормовані ст.ст.150-158 КАС України.

Так, згідно із приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Отже, у силу ч.2 ст.150 КАС України до кола підстав забезпечення позову законодавцем віднесені обставини: 1) існування ознак ризику істотного ускладнення виконання рішення суду; 2) існування ознак ризику неможливості майбутнього виконання рішення суду; 3) існування ознак ризику втрати ефективного захисту (поновлення) порушених (оспорюваних) прав та ущемлених інтересів; 4) очевидності ознак протиправності управлінського волевиявлення владного суб`єкта в одночасному поєднанні з очевидністю ознак порушення прав та інтересів заявника.

З положень наведеної норми Кодексу в кореспонденції з положеннями ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України слідує, що розглядаючи питання про забезпечення позову, суду необхідно, з урахуванням доказів, наданих особою на підтвердження сформульованих вимог, пересвідчитися, зокрема: у дійсності спору; у реальності загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; у співвідносності вимог заяви про забезпечення позову із вимогами самого позову; у співвідносності доводів заяви про забезпечення позову із підставами самого позову; у прийнятності розумного балансу між потенційними наслідками забезпечення позову та уникненням вирішення спору наперед; враховувати: специфіку правовідносин, у яких виник спір; зміст законодавчого регламентування цих відносин; співвідношення ймовірних наслідків незастосування заходів забезпечення позову із ймовірними наслідками застосування заходів забезпечення позову; критерій незворотності як наслідків незастосування заходів забезпечення позову, так і наслідків застосування заходів забезпечення позову; неприпустимість вручання у предмет доказування.

Відтак, розв`язуючи клопотання про забезпечення позову, суд не має права вирішувати наперед ті питання, котрі стосуватимуться суті заявлених у майбутньому позові вимог, тобто вдаватися до оцінки обставин, котрі стануть предметом доказування по справі.

При цьому, суд вважає, що вирішення по суті заяви про забезпечення позову має здійснюватись виключно за правилами ч.1 ст.77 КАС України та без надання юридичної оцінки саме тим обставинам, котрі входять до предмету доказування у спорі.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Суд повторює, що за загальним правилом предмет доказування за заявою про забезпечення позову повинен відрізнятись від предмету доказування у спорі, а доводи заяви про забезпечення позову не повинні співпадати із доводами позову.

Суд зважає на суть та правову природу інституту забезпечення позову, котра окреслена у правовому висновку постанови Верховного Суду від 08.08.2019р. по справі №826/12319/18 (касаційне провадження №К/9901/67074/18) з приводу застосування ст.ст.150 і 151 КАС України, де указано, що "Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також повністю корелюються із правовими висновками постанови Верховного Суду від 13.09.2021р. у справі №ЗД/460/2/20, де зазначено, що підстави для забезпечення позову є оціночними, а тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У даному конкретному випадку, заявником не викладено юридично спроможних доводів стосовно наявності перелічених законодавцем у ст.150 КАС України юридичних підстав для забезпечення позову та документально не підтверджено існування обставин, які б явно та очевидно поза розумним сумнівом показували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди власним правам та інтересам приватної особи або які б унеможливили захист власних прав та інтересів приватної особи без вжиття відповідних забезпечувальних заходів до ухвалення рішення у справі.

Натомість, очевидність протиправності оскарженого діяння суб`єкта владних повноважень заявник пов`язує виключно із власними твердженням про невідповідність закону владних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, що не узгоджується із змістом норм процесуального закону.

Між тим, суд зауважує, що фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини, під час розгляду справи по суті.

Сам по собі факт вчинення владним суб`єктом діянь, які стосується прав та інтересів позивача як учасника суспільних відносин, не може автоматично свідчити про те, що такі діяння є очевидно протиправними, і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку і входить до предмету доказування по суті спору.

Отже, підстав для забезпечення позову на підставі норми п. 2 ч. 2 ст. 150 КАС України судом не встановлено, а вбачається спір про право та позивач звернувся до суду з відповідним позовом для його вирішення.

Посилання заявника на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10.04.2019 у справі № 826/16509/18, а саме, щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, та попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому, застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Сама лише незгода заявника із бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання такої бездіяльності протиправною ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Також, суд звертає увагу позивача, що необхідною передумовою вжиття заходів забезпечення позову є існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, а також вірогідність того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Предметом спору у цій справі є бездіяльність суб"єкта владних повноважень стосовно не вчинення управлінського волевиявлення з приводу зарахування заявника на спеціальний військовий облік на підставі наказу Мінекономіки від 28.05.2024р. №13520.

Між тим, матеріали справи не містять ані доводів, ані доказів вчинення заявником власної ініціативи з приводу звернення до органу військового управління - суб"єкта владних повноважень з окресленого питання.

Оцінивши викладені у заяві про забезпечення позову доводи заявника, суд доходить до переконання, що сформульована заявником вимога носить характер абсолютної заборони на вчинення взагалі будь-яких дій, пов`язаних із призовом на військову службу за мобілізацією позивача до закінчення розгляду справи безвідносно до реальних обставин поточної ситуації та ймовірності настання змін у майбутньому.

При цьому, суд змушений констатувати, що зміст використаних заявником доводів поза будь-яким розумним сумнівом свідчить про реалізацію заявником прагнення використати процесуальний документ адміністративного суду з приводу забезпечення адміністративного позову у якості інструменту тактики та стратегії захисту власних інтересів у межах ймовірного досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Оскільки обсяг поданих заявником доказів та зміст і характер наведених заявником доводів унеможливлюють відмежування судом як предмету позову від предмету заяви про забезпечення позову, так і предмету доказування у спорі від предмету доказування за заявою про забезпечення позову, а термін дії у часі повістки на відправку збіг ще о 08:00год. 04.07.2024р., то суд не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача про забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 150, 151, 152, 154, 241-243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

ухвалив:

Заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову від 22.07.2024р. - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко