Постанова

від 22.07.2024 по справі 185/5947/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7786/24 Справа № 185/5947/24 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У. М. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого- судді Демченко Е.Л.

суддів - Барильської А.П., Макарова М.О.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року по справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з підприємства «Робітнича солідарність», -

в с т а н о в и л а:

У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати з підприємства «Робітнича солідарність».

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі судового наказу.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його заяви про видачу судового наказу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що він витребовує не всю заробітну плату, яка б могла бути спірною, а лише її частку, та ним надано достатньо доказів.

Відзив на апеляційну скаргу не надано.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Згідно ч.2 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1,5,6,9,10,14,19,37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу про відмову у видачі судового наказу підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу судового наказу, суд першої інстанції, виходив з того, що із змісту заяви про видачу судового наказу вбачається, що заявник просить видати судовий наказ про стягнення з підприємства «Робітнича солідарність» нараховану, але не виплачену йому заробітну плату за період з 01 серпня 2016 року по 01 червня 2024 року в сумі 487 300 грн., в якості доказів на підтвердження цього факту надано довідку про загальну заборгованість підприємства на 01 березня 2020 року, з якої вбачається, що зарплати за 2016 - 2020 роки становить 531 300 грн., однак ця довідка не може слугувати доказом нарахування та не виплати заявнику заробітної плати. Отже, із поданої заяви, виникнення у заявника безспірного права грошової вимоги на суму нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вказаної у заяві про видачу судового наказу, не вбачається.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Стаття 163 ЦПК України містить вимоги до форми і змісту заяви про видачу судового наказу, недодержання яких, як передбачено ч.1 ст.165 ЦПК України, є безумовною підставою для відмови у видачі судового наказу.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються також інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Пунктом 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року №14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» роз`яснено, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5,6 ст.81 ЦПК України).

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З матеріалів справи вбачається, що надана заявником довідка про заборгованість підприємства станом на 01 березня 2020 року (а.с.5) не є документом, який підтверджує безспірну заборгованість, оскільки, вона не відповідає формі довідки про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, повинна містити: місяці розрахункового періоду, кількість календарних (на вимогу Пенсійного фонду України - робочих) днів у розрахунковому періоді, за винятком календарних днів, не відпрацьованих з поважних причин, заробітна плата (дохід, грошове забезпечення), на яку нараховано єдиний внесок та/або страхові внески, сума страхових внесків та/або єдиного внеску, сплачена застрахованою особою, розмір єдиного внеску для відповідної категорії застрахованих осіб згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове держане соціальне страхування».

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, оскільки вони є однобічним твердженням заявника та не узгоджуються з вимогами ст. 161 ЦПК України, відповідно до якої, в наказному провадженні розглядаються вимоги про стягнення заробітної плати нарахованої працівникові, але не виплаченої.

Посилання ОСОБА_1 на те, що він витребовує лише частину заробітної плати, а не всю, на правильність висновків суду першої інстанції, не впливає.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала суду постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не вбачається, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Разом з тим, апеляційний суд роз`яснює ОСОБА_1 , що відповідно до ч.1 ст.166 ЦПК України, відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1,2,8,9 частини першої статті 165 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 22 липня 2024 року.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: А.П.Барильська

М.О.Макаров