Постанова

від 18.07.2024 по справі 350/1759/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 350/1759/18

Провадження № 22-ц/4808/20/24

Головуючий у 1 інстанції Пулик М. В.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів Девляшевського В. А.,

Мальцевої Є. Є.,

секретар Петрів Д. Б.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Рожнятівського районного суду від 27 грудня 2022 року в складі судді Пулика М. В., ухвалене в селищі Рожнятові Івано-Франківської області, повний текст якого складено 05 січня 2023 року, в справі за позовом Рожнятівської селищної ради Калуського району Івано-Франківської області до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 правонаступниками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , про визнання рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, усунення перешкод в користуванні проїзною дорогою,

ВСТАНОВИВ:

У вересні2018року позивачНижньострутинська сільськарада звернуласьдо судуіз позовомдо відповідача ОСОБА_5 , третя особа: ОСОБА_2 , про визнання рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, усунення перешкод в користуванні проїзною дорогою.

Позов обґрунтовано тим, що у провадженні Рожнятівського районного суду знаходилася цивільна справа № 350/347/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та Нижньострутинської сільської ради, третя особа: Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та рішення сесії сільської ради. Під час ознайомлення з матеріалами позовної заяви стало відомо, що в процесі оформлення технічної документації ОСОБА_5 для приватизації земельної ділянки площею 0,1634 га для ведення особистого селянського господарства було допущено помилку у документації із землеустрою, не враховано необхідність залишення певного розміру громадської дороги в охоронній зоні меліоративного каналу, зокрема, ширина дороги згідно Генерального плану забудови села повинна становити 8 м, а становить від 4 м до 5,5 м. Таким чином, Нижньострутинська сільська рада передала у власність ОСОБА_5 частину землі комунальної власності (громадської дороги), що суперечить вимогам статті 83 ЗК України. Оскільки, сільська рада не може самостійно скасувати своє попереднє рішення чи вносити в нього зміни, тому вищенаведені обставини змушують Нижньострутинську сільську раду звернутись із цим позовом до суду за захистом законних прав та інтересів територіальної громади.

Враховуючи викладене, сільська рада просила ухвалити рішення, яким визнати недійсним та скасувати рішення Нижньострутинської сільської ради від 28 травня 2009 року про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельну ділянку площею 0,1634 га для ведення особистого селянського господарства та виданий на ім`я ОСОБА_5 державний акт серії ЯК № 656333 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1634 га, кадастровий номер 2624883901:01:003:0057 для ведення особистого селянського господарства в с. Нижній Струтин Рожнятівського району, який 20 січня 2010 року зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011030900002. Зобов`язати ОСОБА_5 не чинити перешкод в користуванні проїзною дорогою (біля меліоративного каналу), що в с. Н. Струтин Рожнятівського району та зобов`язати його демонтувати самовільно встановлені ним сім металічних стовпчиків.

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 26 листопада 2019 року до участі у справі в якості правонаступника відповідача ОСОБА_5 залучено ОСОБА_1 .

Ухвалою Рожнятівського районного суду від 02 лютого 2021 року залучено до участі у справі Рожнятівську селищну раду в якості правонаступника Нижньострутинської сільської ради.

Рішенням Рожнятівського районного суду від 27 грудня 2022 року позов задоволено.

Визнано незаконними рішення Нижньострутинської сільської ради від 28 травня 2009 року про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1634 га для ведення особистого селянського господарства та виданий на ім`я ОСОБА_5 державний акт серії ЯК № 656333 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1634 га, кадастровий номер 2624883901:01:003:0057 для ведення особистого селянського господарства в с. Нижній Струтин Калуського району Івано-Франківської області. Також зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у користуванні проїзною дорогою (біля меліоративного каналу), що в с. Нижній Струтин Калуського району Івано-Франківської області та зобов`язано її демонтувати самовільно встановлені сім металічних стовпчиків.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що письмовими доказами підтверджено, що частина дороги, яка передбачена Генеральним планом с. Нижній Струтин входить до приватизованої ОСОБА_5 земельної ділянки. А отже, сільською радою при прийнятті оспорюваного рішення порушено земельне законодавство. За таких обставин вказане рішення є незаконним та не може залишатися чинним. Визнання незаконним рішення сільської ради про передачу земельної ділянки у власність є підставою для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, який видано на підставі цього рішення. При цьому суд вважав, що доспірних правовідносинстрок позовноїдавності незастосовується,оскільки інтереспозивача порушується,допоки існуєнезаконне рішення(триваючепорушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Також суд дійшов переконання, що відповідачка, встановивши металічні стовпчики на земельній ділянці, яка призначена для проїзду транспортом, чинить перешкоди в користуванні АДРЕСА_1 , а тому вимога про зобов`язання не чинити перешкод є підставною і підлягає до задоволення.

В апеляційнійскарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Рожнятівської селищної ради.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Генеральний план забудови с. Нижній Струтинь, в якому нібито відображена ширина дороги 8,0 м, не може бути доказом незаконної приватизації у 2009 році ОСОБА_5 спірної земельноїділянки,оскільки розробленийв 2015році. Також вважає, що місцевий суд безпідставно не застосував загальний строк позовної давності до заявлених позивачем позовних вимог. Крім того вказує, що у справах про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади про надання земельних ділянок у власність належним відповідачем є саме орган місцевого самоврядування чи орган виконавчої влади, що прийняв таке рішення. А отже, Рожнятівська селищна рада не можебути позивачем у цій справі. Звертає увагу суду, що комісією Рожнятівської селищної ради при обстежені на місці під`їзної дороги встановлено її ширину в точках навпроти семи металічних стовпчиків: 5,40 м, 6,0 м, 6,20 м, 5,70 м, 5,70 м, 6,40 м, 6,0 м, 5,90 м, що відповідає нормам для доріг житлової забудови, встановлених відповідними ДБН.

У відзиві на апеляційну скаргу Рожнятівська селищна рада посилаючись на безпідставність доводів апелянта, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника адвоката Мельника Б. М., які просили скаргу задовольнити, пояснення представника Рожнятівської селищної ради Джоголи Т. В., третю особу ОСОБА_3 та її представника адвоката Родікова І. С., а також представника третьої особи ОСОБА_4 адвоката Синишина П. Є., які просили залишити рішення суду без змін, дослідивши матеріалисправи таобговоривши доводиапеляційної скарги,колегія суддіввважає,що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду в частині визнання незаконним рішення Нижньострутинської сільської ради від 28 травня 2009 року скасувати та провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити, з наступних підстав.

Судом першоїінстанції встановлено,що рішенням сесії Нижньострутинської сільської ради Рожнятівського району від 28 травня 2009 ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1634 га для ведення особистого селянського господарства (т.1 а.с.7-9).

У 2009 році на замовлення ОСОБА_5 ПП «Вектор» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку та видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, яка погоджена управлінням Держкомзему у Рожнятівському районі та відділу містобудування, архітектури та регіонального розвитку Рожнятівської райдержадміністрації (т. 1 а.с.33-38).

20 січня 2010 року ОСОБА_5 було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1634 га для ведення особистого селянського господарства у с. Нижній Струтин Рожнятівського району Івано-Франківської області (т.1 а.с. 12-14).

Комісією Нижньострутинської сільської ради 21 червня 2017 року при обстеженні проїзної дороги біля меліоративного каналу зі сторони ОСОБА_5 та ОСОБА_2 встановлено, що ширина проїзної дороги до меліоративного каналу біля господарства ОСОБА_2 в чотирьох точках становить 5 м, 4,3 м, 5,3 м, 5,5 м, біля господарства ОСОБА_5 ширина дороги до меліоративного каналу у двох точках становить 4,9 м і 5,5 м. Фактично проектна ширина дороги, згідно містобудівної документації генерального плану забудови с. Нижній Струтинь має становити 8 м (т. 1 а.с. 18-21).

Мобільною групою з питань регулювання земельних відносин на території Рожнятівської селищної ради 23 грудня 2021 року встановлено, що на відрізку вулиці Шевченка (біля мосту через меліоративний канал) неможливо здійснити поворот вантажного або великогабаритного автомобіля та пожежного автомобіля без заїзду на земельну ділянку ОСОБА_1 , оскільки значення довжини радіусу повороту таких автомобілів є більшим ніж значення ширини проїзду, внаслідок чого створюється перешкода для користування частиною АДРЕСА_1 як для ОСОБА_2 , так і для інших мешканців даної вулиці (т.1 а.с. 186-187).

Згідно із статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Згідно із статтею 39 Земельного кодексу України (далі ЗК України) використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.

Відповідно до частини третьої статті 71 ЗК України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (стаття 83 ЗК України).

Відповідно до статті 152 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Системний аналіз наведених вище положень частини першої статті 15, частини другої статті 16 ЦК України, частини другої статті 152, статті 155 ЗК України та роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» свідчить про те, що вирішуючи питання про недійсність рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документа на право власності на земельну ділянку, суд має встановити не тільки дотримання вимог законодавства щодо відведення земельної ділянки, а й факт порушення таким актом прав особи, яка звернулася до суду за захистом порушених прав користування земельною ділянкою.

Ухвалюючи судове рішення, місцевий суд виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення його охоронюваних прав та інтересів внаслідок передачі спірної земельної ділянку у власність відповідача.

Відповідно до п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції сільських рад належить затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Згідно зч.1ст.16Закону України«Про регулюваннямістобудівної діяльності»планування територійна місцевомурівні здійснюєтьсяшляхом розробленнята затвердженнякомплексних планівпросторового розвиткутериторій територіальнихгромад,генеральних планівнаселених пунктіві детальнихпланів території,їх оновленнята внесеннязмін доних. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Частинами 1, 2, 5, 6 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту.

На підставі затвердженого генерального плану населеного пункту розробляється план земельно-господарського устрою, який після його затвердження стає невід`ємною частиною генерального плану.

Послідовність виконання робіт з розроблення генерального плану населеного пункту та документації із землеустрою визначається будівельними нормами, державними стандартами і правилами та завданням на розроблення (внесення змін, оновлення) містобудівної документації, яке складається і затверджується її замовником за погодженням з розробником.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації є замовниками, організовують розроблення, внесення змін та подання генерального плану населеного пункту на розгляд відповідної сільської, селищної, міської ради.

Рішення про розроблення генерального плану приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Згідно ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план планування території визначає в тому числі: порядок організації транспортного і пішохідного руху; функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами (ч. 4 ст. 19 Закону).

Отже, генеральний план населеного пункту не завжди може містити зображення всіх проходів чи проїздів, особливо тих, які відносяться до пішохідних. Відповідні пішохідні проходи чи невеликі проїзди підлягають обов`язковому відображенню лише в детальному плані території (якщо такий розроблявся). Таким чином, сама по собі відсутність плану земельно-господарського устрою території відповідного населеного пункту не може безумовно свідчити про те, що такої дороги насправді не існувало. Крім того, оскарження генерального плану с. Нижній Струтин не є предметом даного спору.

З наданих позивачем доказів вбачається, що проектна ширина дороги біля земельної ділянки відповідача має становити 8 м, але в дійсності її ширина становить від 4,9 м до 5,5 м, що перешкоджає руху великогабаритного транспорту.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, в тому числі й генеральний план с. Нижній Струтин, кадастровий план та акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки, виданих ОСОБА_5 , де в описі меж зазначено, що від Д до А пролягає дорога, прийшов до обґрунтованого висновку про незаконну передачу останньому у власність частини дороги загального користування.

Доказів, які б спростовували вищенаведені обставини, відповідачкою суду надано не було. Клопотань про проведення відповідних судових експертиз вона також не заявляла.

У ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 цього Кодексу).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в статті 261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

У постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14 сформульований висновок про те, що для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Сільська рада як користувач земель комунальної власності (дороги загального користування) могла та повинна була дізнатись про порушення своїх прав з моменту встановлення ОСОБА_5 металевих стовпів на цій дорозі, що відбулося 21 червня 2017 року. І оскільки орган місцевого самоврядування звернувся до суду із позовом до суду у вересні 2018 року, не можна вважати пропущеним строк позовної давності.

Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та усунення перешкод.

Між тим, апеляційний суд вважає, що рішення суду в частині визнання незаконним рішення Нижньострутинської сільської ради від 28 травня 2009 року про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки необхідно скасувати та провадження у цій справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки рада фактично звернулася до суду із позовом до самої себе.

З інших підстав рішення суду не оскаржується.

Керуючись ст. 255, 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

РішенняРожнятівського районного суду від 27 грудня 2022 року в частині визнання незаконним рішення Нижньострутинської сільської ради від 28 травня 2009 року про передачу ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1634 га для ведення особистого селянського господарства скасувати та провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 липня 2024 року.

Судді В. М. Барков

В. А. Девляшевський

Є. Є. Мальцева