Рішення

від 15.07.2024 по справі 281/763/23

КОРОСТЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

провадження №2/279/1159/24

Справа № 281/763/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2024 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі судді Волкової Н.Я., з секретарем Пригоцькою Я.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу №281/763/23 за позовом ОСОБА_1 доПриватного підприємства"Автомагістраль" про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, зазначивши, що він перебував до 01.07.2022 року в трудових відносинах з ПП "Автомагістраль", де працював на посаді дорожного робітника 3 розряду дільниці, наказом №342 від 01.07.2022 року позивача було звільнено із займаної посади за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, однак при звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку та не виплачено всіх належних йому до виплати коштів. Численні прохання позивача щодо виплати йому заборгованості із заробітної плати відповідачем ігноруються. Представник позивача 14.11.2023 року направив на адресу відповідача адвокатський запит щодо отримання довідки про розмір заборгованості по виплаті заробітної плати та виплат, в тому числі компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки, що належали позивачу при звільненні, а також довідки-розрахунку середньоденної заробітної плати, копії заяви про звільнення та копії наказу про звільнення позивача. 27.11.2023 року відповідачем підготовлено відповідь, відповідно до якої заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем з урахуванням утримання сум ПДФО та військового збору, компенсацією невикористаної відпустки становить 43564,10 грн., які виплачені так і не були. Крім того, згідно довідки від 24.11.2023 року №А-00000405, виданої відповідачем встановлено, що середньоденний заробіток позивача на день звільнення становив 609,28 грн., позивач був звільнений 01.07.2022 року, станом на день подання позовної заяви до суду виплата заборгованості не була проведена. Тому, розрахунок середнього заробітку за час затримки слід проводити з 04.07.2022 року по 18.12.2023 року. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача на його користь нараховану, але не виплачену суму заробітної плати у сумі 43564,10 грн., средній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 04.07.2022 року по день ухвалення судового рішення, та сплачений судовий збір.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, зазначивши, що вимоги позивача не можуть бути задоволені, оскільки заявлені після спливу визначеного законодавством строку для такого звернення, який, згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належить працівникові при звільнення, становить тримісячний строк з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Так як позивач був звільнний 01 липня 2022 року, то 3-х місячний строк звернення до суду з відповідним позовом сплив 01.10.2022 року, натомість позивач звернувся до суду лише 18.12.2023 року, що свідчить про суттєве пропущення ним строку звернення до суду, більше того, позивач не просить суд про поновлення строку на звернення до суду, жодних поважних причин для цього він не наводить, а тому навіть у разі заявлення такого клопотання воно не може бути задоволене. Як наслідок, до вимог позивача має бути застосована позовна давність за заявою сторони у спорі. Крім цього, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України було введено воєнний стан, який у подальшому був неодноразово продовжений та триває і на сьогодні. Внаслідок вищезазначених обставин, працівники підприємства тривалий час не мали можливості нормально працювати та виконувати свої функціонально обов`язки з незалежних від них причин, тобто внаслідок обставин непереборної сили. Підприємство повідомляло всіх своїх працівників про існування форс-мажорних обставин та змушене було припинити своєчасну виплату заробітної плати працівникам, а також бюджетних платежів до бюджетів усіх рівнів, тобто роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. ПП "Автомагістраль" наразі обліковує заборгованість перед ОСОБА_1 з виплати йому заробітної плати та компенсації відпустки у загальній сумі 43564,10 грн. Окремо представник відповідача наголосив, що вимога позивача про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути задоволена, оскільки ПП "Автомагістраль" вважало та вважає, що існування заборгованості та несвоєчасна виплата заробітної плати якраз і було наслідком непереборної сили та випадку, який трапився не з вини позивача, що дає правові підстави для звільнення відповідача від будь-якої відповідальності за порушення зобов`язання, а відтак звільняє від будь-якої відповідальності, у тому числі й від стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Отже, аналізуючи норми законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, у сукупності з наданими позивачем письмовими доказами, можна дійти однозначного і безальтернативного висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність жодних правових підстав для їх задоволення. При цьому, зазнавши значних збитків, підприємство намагалося здійснювати виплати поточної заробітної плати працюючим працівникам та часткового поступового погашення заборгованості перед бюджетом і працівниками. Щодо відшкодування судових виплат на сплату судового збору, то за викладених обставин та за умови відмови у задоволенні цієї частини вимог підстав для цього також не вбачається.

Дослідивши письмові матеріалами справи та проаналізувавши їх в сукупності, суд дійшов висновку про наступне:

Судом встановлено, що між сторонами виник спір в сфері трудових правовідносин з приводу невиплати розрахункових коштів при звільненні працівника, який регулюється нормами трудового законодавства.

Позивач до 01.07.2022 року перебував у трудових відносинах з Приватним підприємством "Автомагістраль".

Відповідно до копії наказу №342 від 01.07.2022 року про припинення трудового договору (контракту), позивач був звільнений з роботи за власним бажанням (ст.38 КЗпП України).

Звернувшись з даним позовом, позивач, посилаючись на порушення своїх трудових прав, просить стягнути з відповідача на свою користь нараховану, але невиплачену на день звільнення заробітну плату в сумі 43564,10 гривень.

Статтею 233 КЗпП в редакції Закону від 01.07.2022 року №2352-ІХ передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. (ч.1), із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Таким письмовим повідомленням позивача є довідка №1374 від 24.11.2023 року.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, були продовжені на строк дії такого карантину (п.1 глави 19 Прикінцеві положення), дія карантину прининена з 01.07.2023 р., тому зазначені вище вказаною нормою строки поновили свій перебіг з 01.07.2023 р., тому відповідно 3-місячний строк звернення щодо обставин, які настали в період з 01.07.2022 р. по 01.07.2023 р., закінчився 01.10.2023 р.

При цьому ст.234 КЗпП передбачає, що строк звернення може бути поновлено, якщо з якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Враховуючи,що позивачабуло звільнено01.07.2022р.,з наказомпро звільненняйого булоознайомлено 01.07.2022р.,довідку пронараховані призвільненні сумиотримано 24.11.2023р., позовподано 27.12.2023року, тосуд дійшоввисновку проте,що строкзвернення досуду позивачемдотримано.

Відповідно до вимог статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Стаття 94 КЗпП України передбачає, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно достатті 116КЗпП Українипри звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення.Якщо працівнику деньзвільнення непрацював,то зазначенісуми маютьбути виплаченіне пізнішенаступного дняпісля пред`явленнязвільненим працівникомвимоги пророзрахунок.Про суми,нараховані тавиплачені працівниковіпри звільненні,із зазначеннямокремо кожноговиду виплати(основната додатковазаробітна плата,заохочувальні такомпенсаційні виплати,інші виплати,на якіпрацівник маєправо згідноз умовамитрудового договоруі відповіднодо законодавства,у томучислі призвільненні)роботодавець повиненписьмово повідомитипрацівника вдень їхвиплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст.117 КЗпП України).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 висловлена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Факт наявності заборгованості заробітної плати підтверджується листом ПП «Автомагістраль» від 27.11.2023 року за №1380, з якого слідує, що загальна сума заборгованості по зарплаті перед звільненим працівником ОСОБА_1 , з урахуванням утримання сум ПДФО та військового збору, компенсацією невикористаної відпустки становить 43564,10 гривень.

Вказаний розмір заборгованості відповідачем не оспорений та не спростований.

Існування наведених у відзиві на позов обставини не звільняє відповідача від виплати заробітної плати позивачу.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати.

Отже, введення воєнного стану не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст.ст.47, 116 КЗпП України та не передбачає особливостей щодо розрахунку при звільненні, встановлених ст.116 КЗпП України.

Відповідно достатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина другастатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)» ( постанова Великої Палата Верховного Суду у від 26.10.2022 у справі №905/857/10).

Так, ведення бойових дій та окупація військами рф частини території Київської області протягом періоду з 24 лютого 2022 року по квітень 2022 року є загальновідомим фактом, територія, на якій розташовані приміщення відповідача, звільнено на початку квітня 2022 року, сертифікат Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України, та який був би підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань щодо своєчасної виплати заробітної плати, суду не надано.

З урахуванням наведеного, оцінивши належність, достатність, та достовірність поданих сторонами у розумінні ст.76-81 ЦПК України доказів, а також враховуючи, що факт наявності трудових відносин між сторонами є доведеним, а право особи на оплату праці гарантовано Конституцією України, тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні.

Звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №711/4010/13-ц, від 08 лютого 2022 року по справі №755/12623/19. На час судового розгляду розрахунок відповідача з позивачем не відбувся, тому і перебіг визначеного ст.233 КЗпП України строку не розпочався.

Згідно проведеного позивачем розрахунку середній заробіток за час затримки виплати розрахункових коштів з дня звільнення до дня звернення до суду становить 232135,68 грн. (609,28 середньоденна зарплата х 381 роб.дні). Вказаний розрахунок перевищує його середній заробіток за шість місяців (в середньому 127 робочих днів), тому становить 77378,56 грн.

Середній заробіток за ст.117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначено, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Така правова позиція аргументована тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Період затримки розрахунку відповідач пояснює введенням воєнного стану.

Керуючись принципомдиспозитивності,відповідно доякого судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках (ч.1ст.13ЦПК України),суд дійшоввисновку пронеспівмірність заявленихдо стягненнясум середньогозаробітку зівстановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

Так, за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків (правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц).

Враховуючи вищевказане, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, вважає за доцільне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , при цьому, враховуючи розмір простроченої заборгованості виплат при звільненні, обставини (введення воєнного стану, зупинення роботи підприємства), з якими була пов`язана тривалість періоду затримки виплати розрахункових сум, до 10000 гривень.

Вказана сума визначена без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника, що узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року (справа №712/9213/18). Статтею 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу. Розмір судових витрат встановлюється на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, тощо), які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч.8 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, з відповідача підлягає стягненню на спеціальний рахунок судовий збір, оскільки на підставі ст.5 ч.1 п.1Закону України"Просудовий збір"позивач звільнений від сплатисудового зборуу справах про стягнення заробітної плати.

Керуючись ст.263-265 ЦПК України, ст.ст.47, 94, 116, 233 КЗпП України,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» на користь ОСОБА_1 невиплачену при звільненні заробітну плату в сумі 43564 (сорок три тисячі п`ятсот шістдесят чотири) гривні 10 копійок та 10000 (десять тисяч) гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 538 (п`ятсот тридцять вісім) гривень 87 копійок судових витрат.

Стягнути з Приватного підприємства «Автомагістраль» судовий збір в розмірі 1073 гривень 60 копійок.

Рішення можебути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення судунабирає законноїсили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ЖТ №00085 від 29.06.2017 року.

Відповідач: Приватне підприємство «Автомагістраль», місце знаходження: 07351, Київська область, с.Синяк, вул.Київська, буд.68,код ЄДРПОУ 31481658.

Суддя Волкова Н.Я.