Постанова

від 20.11.2007 по справі 20/037-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

 20 листопада 2007 р.                                                                                   

№ 20/037-07 

Вищий

господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого

Панової І.Ю.

суддів:

Заріцької А.О. (доповідач у

справі) Продаєвич Л.В.

розглянувши касаційну скаргу

товариства з обмеженою

відповідальністю "Граніт"

на рішення

господарського суду Київської

області від             21 березня 2007

року

у справі

господарського суду

№ 20/037-07 Київської області

за позовом

суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1

до

Таращанського аграрного

шляхо-              будівельного

підприємства

про

визнання договору дійсним

за участю

представників:

позивача

- ОСОБА_2,

заявника

касаційної скарги - Ємчура П.В.,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2007 року суб'єкт

підприємницької діяльності ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до господарського

суду Київської області з позовом до Таращанського аграрного шляхо-будівельного

підприємства (далі - відповідач) про визнання дійсним договору купівлі-продажу

№ 2 від 15 квітня 2006 року, посилаючись на ухилення відповідача від

нотаріального посвідчення вказаного договору.

Рішенням господарського суду

Київської області від 21 березня            

2007 року (суддя Іваненко Я.Л.) позов задоволено: з підстав

передбачених           ч. 2 ст. 220, ст.

334 Цивільного кодексу України ( далі -ЦК України), визнано дійсним договір

купівлі-продажу № 2 від 15 квітня 2006 року, 

укладений між сторонами, та визнано за позивачем право власності на

вагову № 1 площею 20,7 кв.м., вагову № 2 площею 38,6 кв.м., склад площею 25,5

кв.м., колодязь із залізобетонних кілець глибиною 8 погонних метрів, які

розташовані  по вул. Шевченка, 31 у с.

Бовкун Таращанського району Київської області.

Касаційну скаргу на рішення суду

першої інстанції подало товариство з обмеженою відповідальністю

"Граніт" (далі -ТОВ „Граніт”), яке участі у справі  не приймало, проте вважає, що прийнятим

рішенням порушені його права. Посилаючись на порушення судом норм матеріального

і процесуального права заявник касаційної скарги просить рішення суду скасувати

та передати справу на новий розгляд.

У відзиві на касаційну скаргу

позивач ОСОБА_1 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а

оскаржуване рішення -без змін, посилаючись на 

законність та обґрунтованість прийнятого рішення.

Заслухавши пояснення представників

сторін, перевіривши матеріали справи, доводи касаційної скарги та заперечення

проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наведених

нижче підстав.

Як вбачається з матеріалів справи

та встановлено господарським судом, 15 квітня 2006 року між сторонами у справі

укладено договір купівлі-продажу 

цілісного майнового комплексу Бовкунського кар'єру, згідно якого

відповідач зобов'язався передати вказане майно за актом приймання-передачі

після сплати його вартості, а позивач -прийняти та оплатити вартість майна в

сумі 50 000 грн. у порядку встановленому п. 2 

договору купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу нотаріально

не посвідчений і його державна реєстрація не проведена.

Згідно зі ст. 209 ЦК України

правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню

лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину

здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону

має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в

якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно ст. 657 ЦК України договір

купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає

нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до ст. 220 ЦК України у

разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору

такий договір є нікчемним. При цьому визнання в судовому порядку такого

договору дійсним передбачено лише в разі, якщо сторони домовилися щодо усіх

істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося

повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його

нотаріального посвідчення.

Задовольняючи позов суд виходив з

того, що  сторони дійшли  згоди з усіх істотних умов договору

купівлі-продажу (предмет договору, ціна, строки 

виконання сторонами своїх зобов'язань), позивачем доведене повне

виконання договору його сторонами та ухилення відповідача від нотаріального

посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Проте ці висновки суд зробив без

достатнього з'ясування обставин справи щодо прав відповідача на відчужуване ним

майно. Матеріали справи не містять доказів про те, що на час укладення спірного

договору купівлі-продажу у відповідача були документи, які б підтверджували

його право власності на майно, що відчужується. Питання, щодо наявності

реєстрації права власності на спірний об'єкт в БТІ судом не з'ясовувалося. У

самому договорі купівлі-продажу від 15 квітня 2006 року нема посилань на право

власності продавця на відчужуване майно і рішення суду першої інстанції  висновків про належність майна особі, яка

його продає, не містить.

При вирішенні спору щодо права

власності, господарський суд повинен встановити наявність всіх обставин, а

саме: відповідність змісту правочину, за яким визнається право власності,

вимогам закону; додержання встановленої форми правочину; правоздатність сторін

за правочином, підстави виникнення права власності на вказане майно у всіх

сторін по справі, а також інші обставини, що мають значення для правильного

вирішення спору.

Враховуючи викладене, постановлене

у справі судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.  

Згідно ст. 107 ГПК України сторони

у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на

рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову

апеляційного суду. Касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не

було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що

стосується їх прав і обов'язків.

В обґрунтування касаційної скарги

та на підтвердження порушеного права ТОВ 

"Граніт" посилається на рішення Степківської сільської ради

Таращанського району від 6 квітня 2004 року № 278-2-ІV, яким                 ТОВ  "Граніт"  для 

обслуговування гранкар'єра та виробництва гранітної продукції виділена

земельна ділянка площею 12,52 га., та на розпорядження  сільської ради  про дозвіл на розробку технічної документації

з укладанням договору оренди земельної ділянки. При цьому заявник касаційної

скарги послався на те, що на вказаній земельній ділянці розташовані споруди,

які були предметом договору купівлі-продажу, проте відповідач на їх відчуження

права не мав.

Крім того заявник касаційної скарги

подав до суду касаційної інстанції копію повідомлення  Головного міжрегіонального  управління статистики  у м. Києві № 21-10/4686 від 2 серпня 2007

року про проведення 26 січня          

2007 року  державної реєстрації припинення

юридичної особи - Таращанське аграрне шляхо-будівельне підприємство.

Касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у

рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК

України).

Відповідно до роз'яснень Пленуму

Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11

"Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши

всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини

справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що

підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Враховуючи наведене, судова колегія

Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржуване рішення

прийняте за неповного з'ясування обставин справи та з порушенням норм

матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11110

ГПК порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для

скасування рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду,

якщо господарський суд прийняв рішення або постанову, що стосується прав і обов'язків

осіб, які не були залучені до участі в справі.

Зважаючи на викладене, судова

колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи не

дотримано вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84 ГПК України, а

відтак рішення у справі підлягає скасуванню, як незаконне та не обґрунтоване.

Оскільки право оцінки доказів

належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням

принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий

розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду

слід врахувати наведене, належним чином з'ясувати права і обов'язки сторін у

справі, визначити коло осіб, прав і обов'язків яких стосується рішення суду у

даній справі, відповідність спірного договору вимогам закону і в залежності від

встановленого постановити законне і обгрунтоване рішення.

Керуючись статтями 1115,

1117, 1119-11112 Господарського процесуального

кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О

В И В:

Касаційну скаргу товариства з

обмеженою відповідальністю "Граніт" задовольнити.

Рішення господарського суду

Київської області від 21 березня 2007 року у справі № 20/037-07 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до

господарського суду Київської області.

Головуючий                                                                            І.

Панова

Судді                                                                                                А.

Заріцька

             Л. Продаєвич