Постанова

від 19.07.2024 по справі 910/10413/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" липня 2024 р. Справа№ 910/10413/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Скрипки І.М.

Михальської Ю.Б.

розглянувши у порядку письмового провадження, без виклику учасників справи, апеляційну скаргу Національної поліції України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 28.09.2023

у справі № 910/10413/23 (суддя М.О. Лиськов)

за позовом Київського обласного центру зайнятості в особі Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості

до Національної поліції України

про стягнення 102 985, 18 грн.

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Київський обласний центр зайнятості в особі Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Національної поліції України (далі-відповідач) про стягнення 102 985,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв`язку з поновленням на попередній роботі громадянина ОСОБА_1 , відповідачем повинно бути відшкодовано позивачу виплачену допомогу по безробіттю у розмірі 102 985,18 грн.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10413/23 позов задоволено повністю. На підставі рішення суду з Національної поліції України підлягає стягненню на користь Київського обласного центру зайнятості в особі Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості грошові кошти в розмірі 102 985, 18 грн. та судовий збір в розмірі 2 684, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що обставина поновлення відповідачем ОСОБА_1 за рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі № 320/1508/20 на посаді, як і виплата по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, не звільняє відповідача від встановленого Законом обов`язку компенсувати виплачену позивачем суму допомоги по безробіттю, оскільки у даному випадку діє норма ст.35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яка покладає такий обов`язок на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 в повному обсязі та відмовити у задоволенні позову повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не повністю досліджено обставини у справі, а саме не встановлено відповідно до якого наказу була встановлена допомога по безробіттю ОСОБА_1 та чи виплачувалась зазначена допомога через банківську установу.

Крім того, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі № 320/1508/20 наказом Національної поліції України від 16.04.2021 № 471 с/с ОСОБА_1 поновлено на посаді з 19.01.2020. На переконання апелента, неврахування в оплаті за час вимушеного прогулу допомоги по безробіттю, зазначена сума коштів для поновлення на роботі працівника є переплатою.

Узагальнені доводи та заперечення позивача.

Позивач не скористався своїм правом, відзив на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не є перешкодою для апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

З 28 січня 2020 року по 13 лютого 2021 року в Бориспільській міськрайонній філії Київського обласного центру зайнятості (далі - Бориспільська міськрайонна філія КОЦЗ) перебував на обліку ОСОБА_1 , який був звільнений 18 січня 2020 року зі служби в поліції з посади заступника начальника Департаменту протидії наркозлочинності - начальника управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків відповідно до п, 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

На підставі наданих документів до Бориспільської міськрайонної філії КОЦЗ, 28.01.2020 ОСОБА_1 було надано статус безробітного та 19.02.2020 розпочато виплату допомоги по безробіттю, відповідно до ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення», ст. ст. 22, 23, 31 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до Акту № 3395 від 28.12.2021 розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», складеного Київським міським центром зайнятості встановлено: ОСОБА_1 проходив службу в Національній поліції України з 22.02.2017 по 18.01.2020, був звільнений зі служби за пунктом 4 частини 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 у справі № 320/1508/20 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96042786) визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 17.01.2020 № 70 о/с "По особовому складу" в частині звільнення зі служби в поліції полковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника Департаменту протидії наркозлочинності - начальника управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків. Поновити гр. ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді заступника начальника Департаменту протидії наркозлочинності - начальника управління протидії правопорушенням на об`єктах легального обігу наркотиків з 19 січня 2020 року.

Відповідно до наказу Національної поліції України від 16.04.2021 № 471 с/с, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 в справі № 320/1508/20 ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Департаменту протидії наркозлочинності - начальника управління протидії правопорушення на об`єктах легального обігу наркотиків з 19.01.2020.

Відповідно до довідки від 17.03.2023 за період перебування на обліку в Бориспільській міськрайонній філії КОЦЗ ОСОБА_1. було нараховано та виплачено допомогу по безробіттю з період з 19.02.2020 по 12.02.2021 в сумі 102 985 грн. 18 коп.

17.03.2023 Бориспільською філією Київського обласного центру зайнятості видано наказ «Про відшкодування незаконно отриманої допомоги по безробіттю» в зв`язку з поновленням на роботі за рішенням суду № 71/4-23.

Бориспільська філія Київського обласного центру зайнятості було направлено на адресу Національної Поліції України направила претензію від 17.03.2023 № 280/13.05/21.01-33 з вимогою повернути кошти у сумі 102 985 грн. 18 коп.

04.05.2023 до Бориспільської філії Київського обласного центру зайнятості надійшов лист Національної Поліції України від 01.05.2023 №1369/29/5/02.2023, в якому зазначено, що відшкодування виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_1 у розмірі 102 985,18 грн. може бути здійснене лише за наслідками розгляду даного питання в судовому порядку.

Оскільки сплачена позивачем сума коштів у розмірі 102 985, 18 грн. допомоги по безробіттю відповідачем не відшкодована, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" законодавство про страхування, на випадок безробіття, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Закону України "Про зайнятість населення" та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ст. 1 вищезазначеного Закону, система прав, обов`язків і гарантій, які передбачають матеріальне забезпечення на випадок безробіття, з незалежних від застрахованих осіб обставин, та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Згідно із п. 8 ст. 1 Закону України "Про Загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", страховим випадком є подія, через яку застраховані особи втратили заробітну плату (грошове забезпечення) або інші передбачені законодавством України доходи, внаслідок втрати роботи з незалежних від них обставин та зареєстровані в установленому порядку як безробітні, готові та здатні приступити до підходящої роботи і дійсно шукають роботу.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 8 вказаного Закону Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління страхуванням на випадок безробіття, акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про зайнятість населення", реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.

Частиною 1 ст. 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено, що Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування має право, зокрема, стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Згідно з абзацом 7 частини 1 статті 34 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу.

Із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду (абзац 2 ч.4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Отже, статтями 34, 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, та обов`язок роботодавця сплатити суму виплаченого забезпечення та вартість наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 12.06.2018 року у справі № 914/2087/17, від 06.07.2018 року у справі № 921/220/17-г/16, від 09.07.2018 року у справі № 914/1875/17, від 06.07.2018 року у справі № 921/220/17-г/16, в яких зазначено, що за положеннями ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" саме судове рішення про поновлення на роботі може бути правовою підставою для стягнення з працедавця суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному.

Таким чином, у відповідності до вищевказаних статей Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", Фонд загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття має право стягувати з роботодавця суму виплачених страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а роботодавець - зобов`язаний відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2018 у справі № 902/291/17).

Відповідно до частини 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" роботодавці - це підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

У даному разі саме Національна поліція України по відношенню до ОСОБА_1 є роботодавцем у розумінні ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", а тому саме на Національну поліцію України покладено обов`язок по відшкодуванню суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

Враховуючи, що на час розгляду справи доказів перерахування коштів в сумі 102 985,18 грн. на користь позивача відповідачем не надано, оцінивши наявні у справі докази як кожен окремо, так і у їх сукупності, суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про те, що виплачені ОСОБА_2 під час його перебування на обліку в центрі зайнятості у період з 19.02.2020 по 12.02.2021, як безробітного, підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до ч. 4 ст. 35 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", оскільки із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.

На підставі вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 102 985, 18 грн. виплаченого забезпечення безробітному, які підлягають відшкодуванню роботодавцем у разі поновлення його на роботі за рішенням суду - є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують правильність висновків господарського суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку із чим, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10413/23 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/10413/23

залишити без змін.

Матеріали справи № 910/10413/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України та у строки, встановлені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді І.М. Скрипка

Ю.Б. Михальська