Рішення

від 04.06.2024 по справі 910/7905/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.06.2024Справа № 910/7905/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/7905/23

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Янсер ЛТД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Три О"

про витребування майна

Представники учасників справи:

від позивача: Хорошайло Н.В.;

від відповідача: Гунчак А.В..

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Янсер ЛТД» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Три О» (надалі - відповідач) про надання доступу до приміщення та витребування майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після розірвання договору оренди №332/2-О від 14.12.2021 року, відповідач не надає позивачу доступу до орендованого приміщення для збору товарів та незаконно утримує майно позивача загальною вартістю 3359702,10 грн, у зв`язку з цим просить надати доступ до орендованого приміщення та витребувати з незаконного володіння майно.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 року відкрито провадження у справі №910/7905/23 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

04.07.2023 року через відділ діловодства суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Три О» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечує та зазначає про те, що оскільки позивач у визначений договором строк не вчинив дії по вивезенню з орендованого приміщення свого майна, то такі дії (бездіяльність) останнього відповідачем розцінюється як вчинення дій, які свідчать про відмову орендаря від права власності на таке майно на підставі положень частини 1 статті 347 Цивільного кодексу України та пункту 14.5 договору, а відтак залишене позивачем в орендованому приміщенні майно є безхазяйним сміттям та відповідач набув право самостійно вивезти його з приміщення, у тому числі притримати або реалізувати.

У відзиві на позовну заяву відповідач також зазначає про недоведеність позивачем свого права власності на товар вартістю 3065217,70 грн, а також на інше майно, що витребовується. При цьому, відповідач наголошує на тому, що при передачі приміщення з орендного користування у приміщенні були відсутні товари позивача, а доля та місцезнаходження товарів відповідачу невідома.

У судовому засіданні 08.08.2023 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про встановлення учасникам справи процесуальних строків для подання заяв по суті справи, продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та відкладення підготовчого засідання.

01.09.2023 року через відділ діловодства суду від ТОВ «Янсер ЛТД» надійшли заперечення на відзив, за змістом яких позивач вказує, що відповідачем не було надано суду жодного документа про стан розрахунків між сторонами; позивач не відмовлявся від права власності на своє майно, а навпаки намагався домовитись з відповідачем про доступ до приміщення, проте відповідач своїми діями навмисно не надав допуск до приміщення.

Також 01.09.2023 року до суду від позивача надійшла заява про зміну предмета спору, згідно з якою позивач просить встановити предмет позову наступним чином: про надання доступу до приміщення де зберігається майно, про витребування майна з чужого володіння.

03.10.2023 року через відділ діловодства суду від ТОВ «Три О» надійшла відповідь на заперечення на відзив, відповідно до якої відповідач зазначає, що позивач жодного доказу залишку товарів у приміщенні станом на 24.02.2022 року не надав, при цьому згідно з актом приймання-передачі (повернення) приміщення з оренди від 21.08.2023 року підтверджується відсутність будь-якого майна позивача в раніше орендованому приміщенні. Відповідач також вказує, що твердження позивача про те, що він намагався увійти до приміщення та вивезти своє майно не відповідають дійсності.

У судовому засіданні 13.10.2023 оголошено перерву до 17.10.2023 року.

13.10.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення на відповідь на заперечення на відзив, згідно з якими позивач вказує, що підтвердженням залишку товару є наявний в матеріалах справи товарно-касовий звіт, а також накладні про переміщення товару, товарно-транспортні накладні (додаток №13 до позовної заяви).

Також, 13.10.2023 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про зміну предмета позову (належно оформлена), відповідно до якої позивач просить вилучити з предмета позовної заяви вимоги, щодо надання доступ до орендованого приміщення, яке знаходиться в торговельно-офісному комплексі з об`єктами громадського призначення та паркінгом групи приміщень №3 відповідно до експлікації 3-го (третього) поверху ТРЦ, наведеної у Технічному паспорті (БЛОК С 032/1 відповідно до концепції 3-го (третього) поверху ТРЦ), який знаходиться за адресою: м. Київ, площа Спортивна, будинок 1-А ТРЦ «Гулівер». Залишити вимоги щодо витребування майна з чужого незаконного володіння: апарат заводський номер РРО Datecs FP 320 з.н. АТ402015616 та книга касового обслуговування; банківський термінал Ingenico ICT 220 серійний №80269963; обладнання вартістю 163323,00 грн; матеріальні цінності (товар) загальною вартістю 3196379,10 грн.

У судовому засіданні 17.10.2023 року суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про прийняття до розгляду заяви позивача про зміну предмету позову, про зобов`язання позивача надати податкову та фінансову звітність з приводу надходження товару та його продажу за спірний період, зокрема, з січня 2022 по дату подання позову та про відкладення підготовчого засідання у справі на 14.11.2023.

Так, частиною третьою статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача на зміну предмета або підстави позову шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Тобто, одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

З поданої позивачем заяви від 13.10.2023 року про зміну предмета позову вбачається, що позивач здійснив заміну одних позовних вимог іншими, без зміни обставин, на яких ґрунтується подана позовна заява, тобто змінив предмет позову.

На підставі наведеного та враховуючи, що заява позивача про зміну предмета позову подана до закінчення підготовчого засідання, вона приймається судом до розгляду.

У той же час, враховуючи висновки про прийняття до розгляду заяви про зміну предмета позову (належно оформленої), суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду по суті раніше поданої позивачем заяви про зміну предмета позову, у зв`язку з чим вказана заява залишається без розгляду.

Судове засідання, призначене на 14.11.2023 не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Києві, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2023 року судове засідання призначено на 05.12.2023 року.

У судовому засіданні 05.12.2023 оголошено перерву до 26.12.2023 року.

Судове засідання, призначене на 26.12.2023 року не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці, відтак ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2024 року судове засідання призначено на 30.01.2024 року.

У судовому засіданні 30.01.2024, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

У судових засіданнях суд, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошував перерви, зокрема до 04.06.2024 року.

У судовому засіданні 04.06.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити; представник відповідача у задоволенні позовних вимог просив відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 04.06.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14.12.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Три О» (далі -орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Янсер ЛТД» (далі - орендар) укладено договір оренди №332/2-О (далі - договір), за умовами пункту 3.1 якого орендодавець передає у строкове платне користування орендарю приміщення - нежитлове приміщення в торговельно-офісному комплексі з об`єктами громадського призначення та паркінгом за адресою м. Київ, площа Спортивна, будинок 1-А ТРЦ «Гулівер».

Конкретні умови договору сторони погодили у додатку №1 до договору.

Так, відповідно до пункту 2 додатку №1 до договору об`єктом оренди є частина, що становить 0,0232 приміщення №2 (загальною площею 2797,1 кв.м.) групи приміщень №3 відповідно до експлікації 3-го поверху ТРЦ, наведеної у технічному паспорті (Блок С 032/1 відповідно до концепції 3-го поверху ТРЦ).

Відповідно до пункту 3 додатку №1 до договору технічна площа приміщення, що орендується, становить 64,9 кв.м.

Згідно з пунктом 8 та пунктом 8.1 додатку №1 до договору строк оренди складає 12 місяців, дата початку перебігу оренди з 06 січня 2022 року.

За умовами пунктів 9-11 додатку №1 до договору основна орендна плата складає 983,98 грн за 1 кв.м. на місяць, плата за управління складає 392,52 грн. за 1 кв.м. на місяць, маркетинговий платіж - 158,62 грн. за 1 кв.м. на місяць.

Згідно пункту 17.9 договору цей договір оренди вважається укладеним з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря і орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.

Судом встановлено, що укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в статті 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 760 Цивільного кодексу України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Згідно статті 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до пункту 5.1 договору передача приміщення по договору оренди підтверджується актом приймання-передачі, підписаним сторонами (далі - акт приймання-передачі приміщення).

Орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти приміщення та підписати акт приймання-передачі приміщення у дату початку оренди (пункт 5.2 договору).

Як зазначає позивач у позовній заяві, у відповідності до умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове платне користування приміщення площею 64,9 кв.м. на третьому поверсі ТРЦ за адресою м. Київ, площа Спортивна, будинок 1-А ТРЦ «Гулівер».

Орендоване приміщення використовувалось ним для розміщення магазину жіночої білизни торгової марки «Клео».

Пунктом 9.1 договору встановлено, що фіксовані платежі (до яких згідно з пунктом 1.1.18 договору належать основна орендна плата, плата за управління та маркетинговий платіж) нараховуються орендареві з першого дня перебігу строку оренди приміщення, незалежно від того, чи орендар фактично розпочав діяльність.

Згідно з пунктом 9.6 договору фіксовані платежі сплачуються орендарем не пізніше 15 числі місяця, що передує розрахунковому.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач здійснив наступні платежі: 20.01.2022 року сплатив першу частину забезпечувального платежу у сумі 126562,48 грн платіжною інструкцією №226 від 20.01.2022 року; 16.02.2022 року сплатив другу частину забезпечувального платежу у сумі 126562,48 грн платіжною інструкцією №497 від 16.02.2022 року; 28.12.2021 року сплатив орендну плату, плату за управління та маркетинговий платіж у сумі 126562,48 грн за січень 2022 року платіжною інструкцією №2001 від 28.12.2021 року; 14.01.2022 року сплатив орендну плату, плату за управління та маркетинговий платіж у сумі 108517,51 грн за лютий 2022 року платіжною інструкцією №164 від 14.01.2022 року; 11.02.2022 року сплатив орендну плату, плату за управління та маркетинговий платіж у сумі 132501,97 грн за березень 2022 року платіжною інструкцією №461 від 11.02.2022 року, а також позивач сплатив комунальні платежі 10.02.2022 року в сумі 10664,23 грн. платіжною інструкцією №440 від 10.02.2022 року та 22.02.2022 року в сумі 10396,44 грн. платіжною інструкцією №548 від 22.02.2022 року.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та веденням активних бойових дій під Києвом, позивач припинив працювати в магазині з 24.02.2022 року. ТРЦ «Гулівер» розпочав працювати в травні 2022 року, але позивач та відповідач не дійшли згоди щодо вартості орендних платежів, тому позивач не відкрив магазин у зв`язку з фінансовою невигідністю.

У свою чергу, як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, ТОВ «Янсер ЛТД» неодноразово порушував взяті на себе зобов`язання зі сплати орендних платежів, у зв`язку з чим станом на 23.06.2022 року орендар мав прострочену заборгованість на суму 320583,06 грн.

04.07.2022 року відповідач звернувся до позивача з листом №130 в якому вимагав від позивача здійснити погашення заборгованості за основною орендною платою, платою за управління та маркетинговими платежами у загальному розмірі 320583,06 грн, а також повідомив орендаря про застосування оперативно-господарських санкцій, передбачених пунктом 16.3.1 договору, у вигляді припинення постачання до орендованого приміщення комунальних послуг.

Факт надсилання вказаного листа на адресу позивача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису №0505093991024 від 04.07.2022, списком згрупованих відправлень від 04.07.2022, фіскального чеку від 04.07.2022.

З матеріалів справи також вбачається, що у період травня - серпня 2022 року між сторонами велось електронне листування (копії скріншотів з електронної пошти позивача наявні в матеріалах справи), в якому позивач намагався домовитись про нові умови договору в частині оплати орендних платежів на пільгових умовах, а також про можливість зарахування вже сплачених позивачем забезпечувальних платежів в рахунок погашення заборгованості. Однак сторони згоди не дійшли.

Згідно з частиною першою та третьою статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частини 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Відповідно до пункту 15.1 договору сторони домовились, що припинення цього договору (розірвання або відмова від цього договору в односторонньому порядку) на вимогу (за ініціативою) однієї із сторін (далі - сторона-ініціатор) через порушення умов цього договору іншою стороною (далі - сторона-порушник) прирівнюється до необґрунтованої відмови стороною-порушником від цього договору шляхом вчинення порушення.

У пункті 15.3 договору сторони погодились, що істотним порушенням орендарем своїх зобов`язань за цим договором, яке надає орендодавцю право відмови від зобов`язань за цим договором (право розірвати договір в односторонньому порядку), буде наявність будь-якої з наступних обставин: якщо орендар одноразово допустив прострочення здійснення будь-якого платежу, належного з нього на користь орендодавця на підставі цього договору, більше, ніж на 15 календарних днів (пункт 15.3.1 договору); якщо орендар більше 3 разів протягом одного року допустив прострочення здійснення будь-яких платежів, належних з нього на користь орендодавця на підставі цього договору оренди, більше, ніж на 5 календарних днів (пункт 15.3.2 договору).

Враховуючи те, що сторони так і не дійшли згоди щодо умов та порядку погашення орендарем існуючої заборгованості за договором, 16.08.2022 року відповідач надіслав на адресу позивача лист №374 від 16.08.2022 року щодо відмови орендодавця від договору оренди №332/2-О від 14.12.2021 року, у якому відповідач повідомив позивача про відмову (одностороннє розірвання) від договору оренди на підставі положень пунктів 15.3.1 та 15.3.2 договору.

Факт надсилання вказаного листа на адресу позивача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями опису №0505092931620 від 16.08.2022 року, списком згрупованих відправлень від 16.08.2022, рекомендованого повідомлення №0505092931620 від 16.08.2022 року, фіскального чеку від 16.08.2022 року.

Відповідно до пункту 4.3 договору у випадку відмови однією із сторін від цього договору після початку перебігу строку оренди на підставі положень, визначених цим договором оренди, чи законодавством України, останнім днем строку оренди вважається 5 (п`ятий) календарний день з моменту направлення стороною, що відмовляється від цього договору оренди, іншій стороні повідомлення про відмову від цього договору оренди, якщо інакше не вказано в цьому договорі.

При цьому суд враховує, що за умовами пункту 17.4.1 договору повернення відправнику поштового відправлення, яке направлялося іншій стороні цього договору, із відміткою про відсутність адресата за вказаною у цьому договорі адресою (або адресою, вказаною в письмовому повідомленні про зміну адреси для надсилання кореспонденції, яке було отримано відправником до відправлення поштового відправлення), або з відміткою про неявку адресата до відділення поштового зв`язку за адресованим йому поштовим відправленням, вважається належним повідомленням іншої сторони про обставини, які містились у письмовому повідомленні, що містилось у поштовому відправленні, яке повернулось.

Таким чином, з огляду на вищевикладене та оскільки відповідач реалізував своє право, передбачене пунктом 15.1, 15.3 договору та відмовився від договору, надіславши позивачу про це повідомлення, і така одностороння відмова не потребує узгодження з орендарем, спірний договір слід вважати припиненим з 21.08.2022 року.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України розірвання договору є підставою для припинення зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

У відповідності до приписів статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За умовами пункту 14.1 договору після закінчення строку оренди приміщення, а також у випадку відмови однієї із сторін від зобов`язань за договором оренди (розірвання однією із сторін договору оренди в односторонньому порядку) на підставі положень договору оренди чи/або на підставі положень чинного законодавства орендар зобов`язаний повернути приміщення у стані, не гіршому від того, в якому воно передавалось йому за відповідним актом приймання-передачі приміщення, в тому числі разом із поліпшеннями приміщення, здійсненими попереднім орендарем в ході поточної адаптації та/чи первинної адаптації на підставі договору оренди з урахуванням нормального зносу, чистим та вільним від майна орендаря.

Пунктом 14.3 договору передбачено, що повернення приміщення вважатиметься здійсненим з дня підписання орендодавцем акту приймання-передачі.

Відповідно до пунктів 14.3.1 - 14.3.2 договору акт приймання-передачі готує орендодавець та передає орендареві два примірники, підписані зі своєї сторони. Орендар зобов`язаний підписати отримані від орендодавця акти приймання-передачі та повернути орендодавцеві один примірник не пізніше останнього дня, відведеного орендареві на звільнення приміщення від майна орендаря, та/або усунення шкоди приміщенню, його невіддільним поліпшенням чи приведення приміщення у стан, в якому до нього орендареві надавався доступ для здійснення адаптації.

У випадку виникнення між сторонами розбіжностей під час підписання такого акту, кожна з сторін має право вписати в акт свої зауваження. У випадку ухилення іншої сторони від підписання такого акту, якщо обов`язок його підписання буде визначено умовами цього договору або чинним законодавством України, він вважається погодженим і прийнятним для протилежної сторони по спливу 7 (семи) робочих днів з моменту направлення такого акту стороною-ініціатором іншій стороні.

Згідно з пунктом 14.4 договору у випадку відмови однієї із сторін від зобов`язань за договором оренди (розірвання однією із сторін договору оренди в односторонньому порядку) на підставі положень договору або на підставі положень чинного законодавства, а також у випадку розірвання договору оренди за згодою сторін чи його припинення у зв`язку зі спливом строку оренди, орендар зобов`язується звільнити приміщення від свого майна не пізніше останнього дня перебігу строку оренди.

Умовами пункту 14.5 договору встановлено, що у випадку, якщо орендарем у визначений цим договором строк, не буде вивезено все своє майно із приміщення, то такі дії (бездіяльність) орендаря розцінюватимуться сторонами як вчинення дій (бездіяльності), які свідчать про відмову орендаря від права власності на таке майно на підставі положень частини 1 статті 347 Цивільного кодексу України, та якщо орендодавець не погодиться прийняти його у власність на підставі статті 336 Цивільного кодексу України, то таке майно вважатиметься сторонами безхазяйним сміттям, а орендодавець вправі самостійно вивезти його з приміщення на свій розсуд, в тому числі, передавши його від свого імені на відповідальне зберігання або притримати та реалізувати його у випадку, якщо у орендаря існуватимуть невиконані грошові зобов`язання перед орендодавцем, чи передати таке майно на утилізацію.

Окрім того, пунктом 11.1.4 договору передбачено, що у випадку, якщо у орендаря існуватимуть невиконані грошові зобов`язання станом на останній день перебігу строку оренди, та орендар не виконає їх протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту направлення орендодавцем відповідного повідомлення-вимоги, орендодавець вправі притримати все майно орендаря, яке знаходиться в приміщенні та з метою задоволення своїх грошових вимог реалізувати його у позасудовому порядку і без проведення аукціону за початковою ціною, що складатиме 20% від номінальної вартості такого майна.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказує, що у зв`язку з розірванням договору орендодавцем в односторонньому порядку, 17, 18, 19 серпня 2022 року представники ТОВ «Янсер ЛТД» подали відповідні письмові заявки згідно вимог та правил ТРЦ до адміністрації ТРЦ «Гулівер» на доступ до приміщення та збір товарів, але представникам було відмовлено у доступі до приміщення магазину.

Про вказаний факт не допуску співробітника ТОВ «Янсер ЛТД» Дяченко Х.О. до орендованого приміщення магазину «Клео» посадовими особами ТОВ «Три О» та не повернення належного позивачу майна, яке залишалось у магазині, представниками позивача разом з представниками сусідніх магазинів («Arber», «Bagston» , «UA Made») були складені відповідні акти про не допуск від 17.08.2022 року, 18.08.2022 року, 19.08.2022 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Листом №19/08/22 від 19.08.2022 року позивач звернувся до відповідача з вимогою надати доступ до орендованого приміщення та надати можливість представникам ТОВ «Янсер ЛТД» здійснити збір товарів та вивіз власного майна орендаря з приміщення магазину «Клео».

У відповідь на вказаний лист позивача, відповідач листом №452 від 04.10.2022 року повідомив позивача про застосування оперативно-господарських санкцій, передбачених пунктом 16.3.1 договору у вигляді обмеження (блокування) орендареві доступу до приміщення магазину у зв`язку з наявною простроченою заборгованістю (більше ніж на 3 календарні дні) позивача по орендних платежах, а також про застосування оперативно-господарських санкцій, передбачених пунктом 11.1.4 договору у вигляді притримання майна орендаря, яке знаходиться в приміщенні, з метою задоволення орендодавцем своїх грошових вимог. У вказаному листі відповідач також вкотре вимагав сплатити заборгованість за договором у розмірі 170013,98 грн.

14.03.2023 року позивач листом №14/03/23-1 від 14.03.2023 року знов звернувся до відповідача з вимогою про надання доступу до орендованого приміщення та щодо незаконного утримання майна. Проте відповідач доступу до магазину представникам позивача не надав, майно не повернув.

25.04.2023 року позивач подав заяву до поліції про вчинення кримінального правопорушення щодо незаконного утримання майна та викрадення з магазину подарункових сертифікатів. Проте, Національна поліція України ГУ НП у м. Києві Печерського управління поліції листом №6907/125/52-23 від 12.05.2023 року повідомила позивача про відсутність підстав для внесення матеріалів до Єдиного реєстру досудових розслідувань через відсутність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

У свою чергу, 15.09.2023 року відповідачем на адресу позивача було направлено лист №433 від 14.09.2022 року щодо підписання акту приймання-передачі (повернення) приміщення за договором оренди №332/2-О від 14.12.2021 року та звільнення приміщення, у якому відповідач повідомив позивача про те, що останнім днем перебігу строку оренди за договором є 21.08.2023 року, а також додав до цього листа акт приймання-передачі (повернення) приміщення від 21.08.2023 року до договору, який просив підписати та повернути відповідачу.

Відповідно до пункту 1 вказаного акту орендар передав, а орендодавець прийняв зі строкового платного користування приміщення - об`єкт оренди за договором оренди, що становить 0,0232 приміщення №2 (загальною площею 2797,1 кв.м.) групи приміщень №3 відповідно до експлікації 3-го (третього) поверху ТРЦ, наведеної у Технічному паспорті (Блок С 032/1 відповідно до концепції 3-го (третього) поверху ТРЦ), загальною технічною площею 64,9 кв.м.

Згідно з пунктом 2 зазначеного акту орендар підтверджує, що на момент передачі (повернення) приміщення орендодавцю, у приміщенні було відсутнє будь-яке майно, яке б належало орендареві або третім особам. Орендар також підтверджує, що у приміщенні відсутні будь-які зміни чи поліпшення, вартість яких підлягала б компенсації (відшкодуванню) орендарю чи зарахуванню в рахунок будь-яких платежів за договором оренди.

Зважаючи на те, що позивач не надіслав відповідачу жодних зауважень щодо направленого акту приймання-передачі (повернення) приміщення від 21.08.2023 року, то з урахуванням умов пункту 14.3.2 договору оренди вказаний акт вважається погодженим та прийнятим позивачем в редакції відповідача.

Втім, позивач наголошує на тому, що всупереч умовам договору оренди відповідач так і не надав позивачу доступу до приміщення магазину, не повернув майно позивача, а отже незаконно утримує у себе: касовий апарат заводський номер РРО Dateсs FP 320 з.н. АТ402015616 та книга касового обслуговування, відповідно до видаткової накладної №3 від 23.09.2020 року; банківський термінал Ingenico ІСТ 220 серійний №80269963 відповідно до акту прийому - передачі між AT «УкрСиббанком» та ТОВ «Янсер ЛТД»; обладнання для магазину вартістю 163323,00 грн відповідно до акту прийому - передачі обладнання від 05.01.2022 року до договору №16/02 від 16.02.2020 року; матеріальні цінності (товар) вартістю 3196379,10 грн згідно товарно-касової звітності за період 06.01.2022 по 31.01.2022 року та за період лютий 2022 року.

За таких обставин, позивач, вважаючи порушеним належне йому право власності на зазначене рухоме майно, звернувся з даним позовом до суду на підставі статті 41 Конституції України, статей 316, 317, 319, 321 Цивільного кодексу України з вимогою про витребування свого майна у відповідача, який незаконно, без відповідної правової підстави заволодів ним.

Відповідно до статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 1 статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення статті 20 Цивільного кодексу України та принципу диспозитивності господарського судочинства, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає, зокрема, право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) є одним із речово-правових способів захисту права власності.

Цей спосіб захисту полягає у відновленні становища, що існувало до порушення права власності, шляхом повернення майна у володіння власника (титульного володільця) із метою відновлення у власника усього комплексу його правомочностей.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується якщо між власником і володільцем майна немає зобов`язальних (договірних) відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного із власником договору.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Аналіз норми статті 387 Цивільного кодексу України та зміст позовних вимог за даним позовом свідчить про те, що даний позов відноситься до віндикаційних позовів (витребування майна з чужого незаконного володіння).

Віндикаційним позовом захищаються права власності в цілому, оскільки він пред`являється в тих випадках, коли порушені права володіння, користування та розпорядження одночасно. Однак право власності за власником зберігається, тому що може бути підтвердженим правовстановлюючими документами, або іншими письмовими доказами.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Володіння - це фактичне, фізичне панування над майном, яке передбачає повний фізичний контроль його власника чи законного володільця.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред`явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

Ознаками віндикаційного позову є: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують (1) право власності на витребуване майно, (2) вибуття його з володіння позивача, (3) перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Аналіз статті 387 Цивільного кодексу України також свідчить про те, що віндикаційний позов ґрунтується передусім на тому, що право власності на річ є абсолютним і слідує за річчю, зберігаючись навіть у випадку незаконного вибуття з володіння власника та в період перебування в незаконному володінні іншої особи. Тому віндикаційна вимога може бути заявлена щодо витребування лише індивідуально-визначеної речі.

Таким чином, звертаючись з даним позовом, позивач має надати докази на підтвердження права власності на спірне майно, має довести індивідуальні ознаки майна, що витребовується, наявність майна у володінні відповідача, а також відсутність в останнього правових підстав для володіння цим майном.

Позивач просить суд витребувати у відповідача рухоме майно, що належить на праві приватної власності ТОВ «Янсер ЛТД», а саме: касовий апарат заводський номер РРО Dateсs FP 320 з.н. АТ402015616 та книга касового обслуговування; банківський термінал Ingenico ІСТ 220 серійний №80269963; обладнання для магазину вартістю 163323,00 грн; матеріальні цінності (товар) вартістю 3196379,10 грн.

На підтвердження свого права власності на витребуване рухоме майно позивачем надано суду, зокрема: договір поставки №16/02 від 16.02.2020 року та акт приймання-передачі обладнання від 05.01.2022 року на підтвердження права власності на обладнання для магазину вартістю 163 323,00 грн.; договір поставки №01-11/18/450 від 01.11.2018 року, видаткові накладні і митні декларації на товар на підтвердження права власності на товар; значний обсяг накладних внутрішнього переміщення товарів, товарно-транспортні накладні, відомість про переоцінку товарів у роздріб та копію товарно-касового звіту по товару; копію накладної №3 від 23.09.2020 року та реєстраційне посвідчення №228242 від 22.12.2021 року на підтвердження права власності на касовий апарат заводський номер РРО Dateсs FP 320 з.н. АТ402015616 ; копію довідки про резервування фіскального номера реєстратора розрахункових операцій №254891 від 21.12.2021 року та довідки про опломбування реєстратора розрахункових операцій №1001073519 від 22.12.2021 року на банківський термінал Ingenico ІСТ 220 серійний №80269963.

Окрім того, позивачем також надано до матеріалів справи значний обсяг фіскальних чеків, що засвідчують факт продажу певних товарів ТОВ «Янсер ЛТД» у магазині «Клео» за адресою м. Київ, площа Спортивна, 1-А.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно зі статтею 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Розмежовуючи володіння рухомим і нерухомим майном, суд також звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц, в якій йдеться про те, що для володіння рухомим майном важливо встановити факт фізичного утримання речі, і про те, що володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Тоді як, у даному випадку, матеріали позовної заяви та додані до неї документи підтверджують обставину набуття позивачем певного майна на праві власності (зокрема, обладнання для магазину та товару) та обставину внутрішнього переміщення товарів на території ТРЦ, однак жодних належних доказів на підтвердження набуття та утримання спірного майна відповідачем матеріали справи не містять.

Окрім того, на підставі поданих позивачем письмових доказів неможливо визначити, що саме ці речі (рухоме майно), та саме в такій кількості знаходились у орендованому позивачем приміщенні станом на момент розірвання договору та закінчення строку оренди - 21.08.2022 року за відсутності будь-яких інвентаризаційних актів або інших доказів, на підставі яких суд може беззаперечно дійти висновку про обґрунтованість доводів позивача.

Суд також враховує, що позивачем було надано до матеріалів справи значний обсяг фіскальних документів (більш ніж на 150 аркушах) з метою встановлення кількості операцій з продажу товарів, розміщених у приміщенні магазину позивача у період до 24.02.2022 року, щоб у подальшому було можливо встановити залишок товарів за результатами таких продажів.

Проте, з наданих позивачем матеріалів не зрозуміло, які саме товари з раніше наданого позивачем переліку (згідно товарно-транспортних накладних, накладних внутрішнього переміщення товарів, видаткових накладних) було реалізовано у приміщенні магазину у ТРЦ «Гулівер».

Зокрема, позивачем не було здійснено будь-яке співставлення найменування та вартості товарів, які належать позивачу на праві власності, з товарами, які були фактично реалізовані, а також не обґрунтовано та не доведено, який саме залишок товару (конкретний перелік нереалізованого товару) залишався в магазині станом на 24.02.2022 року та яка була його вартість.

При цьому, наданий позивачем товарно-касовий звіт із залишком на суму 3196379,10 грн. не підтверджує ані вартості товару, ані його походження, ані його перелік чи асортимент, з вказаного звіту неможливо встановити його приналежність певному суб`єкту господарювання, а сам звіт підписано особою з невстановленою посадою та з невстановленим відношенням до позивача.

Водночас суд критично сприймає наявні в матеріалах справи накладні внутрішнього переміщення товару, які являють собою внутрішній документ підприємства, такі накладні не фіксують природу походження товару, не є документом, який засвідчує (підтверджує) право власності на товар, не є документом, який підтверджує вартість товару, та відповідно не підтверджує можливі витрати або збитки позивача у зв`язку з можливою втратою товару.

За приписами абзацу 1 пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Не надано позивачем суду жодного належного та допустимого доказу щодо підтвердження наявності у нього права власності на банківський термінал Ingenico ІСТ 220 серійний № 80269963.

Також суд зазначає, що не є підтвердженням утримання відповідачем спірного майна лист №452 від 04.10.2022 року, у якому відповідач посилається на пункт 11.1.4 договору, яким передбачено право орендодавця притримати речі орендаря, що знаходяться в межах орендованого приміщення, до виконання орендарем грошового зобов`язання в повному обсязі, зважаючи на те, що вказаний лист не містить відомостей щодо того, про яке саме майно в ньому йде мова, так само як і не містить відомостей про наявність у відповідача належного позивачу майна, що є предметом даного спору.

Водночас, суд сприймає критично доводи відповідача про те, що позивач своїми діями відмовився з 22.08.2022 року від права власності на майно, яке знаходилось у приміщенні, оскільки матеріалами справи підтверджується неодноразові звернення позивача до відповідача з вимогами надати доступ до приміщення магазину з метою вивозу належного йому майна та факт обмеження відповідачем такого доступу у зв`язку із застосуванням до орендаря оперативно-господарських санкцій.

Відтак у суду відсутні підстави вважати, що позивач вчинив дії, які в розумінні статті 347 Цивільного кодексу України свідчать про його відмову від права власності.

Суд також звертає увагу на те, що, предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Власник має право витребувати своє майно від особи, в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 05.06.2019 у справі №926/1288/18.

Згідно статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до статті 179 Цивільного України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Статтею 184 Цивільного кодексу України визначено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Поділ речей на речі, визначені індивідуальними ознаками, та речі, визначені родовими ознаками, пов`язаний як з природними властивостями речей, так і з способами їхньої індивідуалізації. Поряд із предметами, єдиними у своєму роді (наприклад, картиною), до речей, визначених індивідуальними ознаками, можуть бути віднесені речі, певним способом виокремлені учасниками правочину з маси однорідних речей. Якщо ж річ визначена тільки кількісно (числом, вагою, мірою) і характеризується ознаками, спільними для всіх речей такого роду, - це річ, визначена родовими ознаками.

З матеріалів справи вбачається, що витребуване позивачем майно, зокрема, обладнання для магазину та товар (жіноча білизна), не є індивідуально визначеним майном, оскільки такі речі визначені родовими ознаками (колір, розмір, назва товару, найменування обладнання) та вимірюються у кількості штук, а отже є замінними, що виключає можливість їх ідентифікації (зокрема, у даному випадку відсутня можливість виокремити товар, зазначений у документах позивача, від товару, що залишився, за твердженням позивача, у володінні відповідача).

Крім того ані надані позивачем документи, ані позовна заява не містять ідентифікаційних ознак рухомого майна, яке просить витребувати у відповідача позивач. Зокрема, предметом спору є витребування у відповідача матеріальних цінностей (товару) вартістю 3196379,10 грн та обладнання вартістю 163323,00 грн, проте позивач не зазначає, яку кількість одиниць товару / обладнання та якого саме має бути витребувано у відповідача.

На підтвердження факту перебування спірного майна на кінець дня 23.02.2022 року в магазині "Клео" в ТРЦ "Гулівер" позивач також посилається на показання свідків, викладені в заяві свідка ОСОБА_1 , яка працює на посаді керівника магазину "Клео" в ТРЦ "Гулівер", в заяві свідка ОСОБА_2 , яка працює в ТОВ "Янсер ЛТД" на посаді керівника групи магазинів, в заяві свідка ОСОБА_3 , яка працює в ТОВ "Янсер ЛТД" на посаді керівника групи магазинів.

У вказаних заявах свідками, зокрема, повідомлено про те, що 16.08.2022 року останнім стало відомо від керівництва про закриття магазину Клео в ТРЦ "Гулівер" та про необхідність зібрати з магазину майно, проте 17, 18, 19 серпня 2022 року потрапити до магазину їм не вдалося у зв`язку з тим, що біля входу до приміщення стояла охорона ТРЦ та не пускала. За даним фактом були складені відповідні акти про не допуск.

Суд не приймає до уваги вищенаведені заяви свідків з огляду на те, що їх зміст носить загальний та абстрактний характер. Посилання свідків на те, що через прозору вітрину магазину було видно, що товар та обладнання знаходиться в магазині, є сумнівним, оскільки за змістом цієї інформації залишається незрозумілим, про який саме товар йдеться. При цьому з жодної із заяв свідків не вбачається, що будь-хто з свідків підтверджує, що товар, який вони бачили через прозору вітрину, належить до переліку товару, наведеного позивачем. Окрім того, такий значний обсяг товару неможливо виявити та встановити без його ретельного та детального огляду.

У свою чергу, відповідачем долучено до матеріалів справи копію договору оренди №685-О від 21.05.2023 року, з якого вбачається, що раніше орендоване позивачем приміщення, в якому знаходилось майно позивача, наразі перебуває в орендному користуванні іншої юридичної особи. При цьому відповідач у відзиві на позовну заяву вказує, що при передачі приміщення за договором оренди №685-О у приміщенні були відсутні товари та обладнання позивача, доля та місцезнаходження товарів, відповідачу невідомі.

Враховуючи вищенаведене, за результатами аналізу наявних матеріалів справи у їх сукупності, встановлені фактичні обставини свідчать про те, що позивачем не доведено суду належними засобами доказування факту перебування спірного майна, що витребовується, в орендованому приміщенні як станом на 24.02.2022 року, так і на момент звернення з даним позовом до суду, зокрема, його переліку, вартості тощо, а також факту перебування цього майна у володінні відповідача, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеністю позивачем своїх доводів.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про відмову в задоволенні позовних вимог витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Янсер ЛТД" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Три О" про витребування майна відмовити.

2. Витрати по сплаті судового збору покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Янсер ЛТД».

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.07.2024.

Суддя Т.В. Васильченко