Рішення

від 22.07.2024 по справі 910/5563/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2024Справа № 910/5563/24Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторресурси №3", м. Київ

про стягнення 39 036,82 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

06.05.2024 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторресурси №3" (відповідач) суми боргу в розмірі 38 547,59 грн, суми 3% річних в розмірі 313,59 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 175,64 грн, у зв`язку з продовженням користуванням приміщенням за Договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №256/2018 від 29.12.2018 року після закінчення строку дії договору.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у встановлені судом строки подати відповідні заяви по суті.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвалу суду від 20.05.2024 року було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку рекомендованим повідомленням №0600267308559, яке отримане відповідачем 27.05.2024 року.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 11.06.2024 року (включно).

12.06.2024 року відповідачем засобами поштового зв`язку було направлено до суду відзив на позовну заяву (відзив судом отримано 17.06.2024 року), в якому зазначено, що строк дії договору скінчився, а відповідач думав, що повернув приміщення позивачу, а надана позивачем фотофіксація перебування відповідача в спірному приміщенні не є беззаперечним доказом, оскільки відповідач не орендує та не використовує приміщення під розміщення суб`єкту господарювання. Відповідачем зазначено, що договір припинено принаймні з 30.10.2023 року.

При цьому, враховуючи, що строк подачі відзиву відповідачем пропущено, проте відзив не містить відповідної заяви про поновлення встановленого судом строку для подачі відзиву.

Відповідно до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Приписами частин 1, 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Враховуючи відсутність в матеріалах, доданих до відзиву, відповідної заяви про поновлення пропущеного процесуального строку, поданий відповідачем відзив долучається до матеріалів справи без надання йому відповідної правової оцінки.

Правом на подачу до суду відповіді на відзив позивач не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

29.12.2018 року між Дарницькою районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Вторресурси №3» (орендар) та Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (підприємство-балансоутримувач) укладено Договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №256/2018 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва (далі - об`єкт), яке знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Петра Григоренка, 21, під розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює діяльність зі збору та сортування вторинної сировини на відстані менше ніж 200,00 метрів від житлових будинків.

Об`єктом оренди є нежитлові приміщення, загальною площею 25,40 кв.м., в т.ч. на 1 поверсі - 25,40 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід`ємну частину цього Договору. (пункти 2.1. Договору).

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Києва, яке передається в оренду, далі - методика, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21.04.2015 року №415/1280 зі змінами та доповненнями, і становить без ПДВ: 389,80 грн за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому складає за базовий місяць оренди станом 01.12.2018 9 900,86 грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендно плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві. (п. 3.6. Договору).

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця. (п. 3.7. Договору).

Відповідно до п. 4.2.3. Договору орендар зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату та інші платежі.

Пунктом 4.2.20. Договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний після припинення дії Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу.

У разі закінчення/припинення дії цього Договору або при його розірвані орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт підприємству-балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об`єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії Договору оренди. (п. 7.5. Договору).

Цей Договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 29.12.2018 року по 27.12.2021 року. (п. 9.1. Договору).

Згідно з п. 9.7. Договору для продовження дії Договору на новий строк орендар звертається до орендодавця за три місяці до закінчення строку дії цього Договору із заявою про продовження Договору на новий строк.

Відповідно до Акту від 29.12.2018 року приймання-передачі орендованого майна орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, просп. Григоренка Петра, 21, загальною площею 25,40 кв.м., під розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює діяльність зі збору та сортування вторинної сировини на відстані менше ніж 200,00 метрів від житлових будинків.

Як зазначає позивач, листом №2866-08/2021 від 06.08.2021 року він повідомив відповідача, що для продовження дії договору необхідно звернутись із відповідною заявою для укладення договору на новий строк.

Листом №101/50-3471 від 10.11.2023 року позивач проінформував відповідача про припинення дії договору та необхідність повернення об`єкта оренди протягом трьох днів з дати припинення договору.

В подальшому, комісією позивача здійснено виїзд на об`єкт про що складено Акт перевірки (обстеження) об`єкта оренди від 14.11.2023 року, яким зафіксовано (з відповідною фотофіксацією), що приміщення загальною площею 25,40 кв.м. використовується відповідачем під розміщення об`єкту господарювання, що здійснює діяльність зі збору та сортування вторинної сировини.

08.02.2024 року позивачем направлено відповідачу лист №101/50-457, яким просив останнього сплатити заборгованість по орендній платі.

Як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що відповідач продовжує користуватись нежитловим приміщенням та не сплачує існуючу заборгованість з орендної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за своєю природою є договором оренди.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 283 Господарського кодексу України, відповідно до змісту якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частинами 1, 2 та 5 статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 Господарського кодексу України).

Вказані норми кореспондуються з приписами ч. ч. 1, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до змісту яких орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Судом встановлено, що за Актом від 29.12.2018 року приймання-передачі орендованого майна орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, просп. Григоренка Петра, 21, загальною площею 25,40 кв.м., під розміщення суб`єкту господарювання, що здійснює діяльність зі збору та сортування вторинної сировини на відстані менше ніж 200,00 метрів від житлових будинків.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Проте, за відповідачем, рахується заборгованість з орендних платежів в розмірі 38 547,59 грн, яка останнім не сплачена.

Згідно зі статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Окрім того, як зазначалось вище, останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об`єкта оренди орендодавцеві. (п. 3.6. Договору).

Пунктом 4.2.20. Договору сторони погодили, що орендар зобов`язаний після припинення дії Договору протягом 3 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству-балансоутримувачу.

Однак, станом на день звернення позивача до суду, матеріали справи не містять підписаного сторонами акту повернення приміщення з оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (у редакції чинній станом на дату укладення договору) визначено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Нормами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації (викупу) об`єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об`єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту статей 759, 763 і 764 Цивільного кодексу України, частини другої статті 291 Господарського кодексу України вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, оскільки сторонами не погоджено продовження строку дії Договору, тому, відповідно до матеріалів справи Договір є припиненим.

Відтак, оскільки Договір припинився у зв`язку із закінченням строку його дії, у відповідача відсутні правові підстави для подальшого користування об`єктом оренди.

Згідно зі статтею 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймачеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

У разі закінчення/припинення дії цього Договору або при його розірвані орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути об`єкт підприємству-балансоутримувачу у стані, не гіршому, ніж в якому перебував об`єкт на момент передачі його в оренду, з урахуванням усіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об`єкта без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії Договору оренди. (п. 7.5. Договору).

Разом з цим, відповідачем не надано суду доказів повернення майна, орендованого за спірним Договором, строк дії якого закінчився, зокрема, у матеріалах справи відсутній підписаний сторонами акт приймання-передавання (повернення) орендованого приміщення.

Таким чином, керуючись зазначеними нормами чинного законодавства та враховуючи умови Договору, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості з орендної плати, за період з лютого 2022 року по квітень 2024 року включно, в розмірі 38 547,59 грн.

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 313,59 грн суми 3% річних та 175,64 грн суми інфляційних втрат за період, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 313,59 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 175,64 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбаченим цим Кодексом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд, вважає заявлені позивачем вимоги такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір, у розмірі 3 028,00 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вторресурси №3» (ідентифікаційний код 37152889, місцезнаходження: 02121, м. Київ, вул. Колекторна, буд. 38/40) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дарницького району м. Києва» (ідентифікаційний код 39604270, адреса: 02175, м. Київ, Харківське шосе, 148-а) суму заборгованості в розмірі 38 547,59 грн (тридцять вісім тисяч п`ятсот сорок сім гривень 59 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 175,64 грн (сто сімдесят п`ять гривень 64 копійки), суму 3% річних в розмірі 313,59 грн (триста тринадцять гривень 59 копійок) та суму судового збору в розмірі 3 028,00 грн (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

3. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ