Рішення

від 22.07.2024 по справі 910/5520/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.07.2024Справа № 910/5520/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукаса А.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )

до Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570)

про стягнення 8 421, 22 грн,

без виклику представників учасників справи,

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

1. Стислий виклад позиції Позивача

До Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1., Позивач) з позовом до Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі за текстом - ПрАТ «КБ «Приватбанк», Відповідач) про стягнення безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 7 629, 50 грн, нарахованих 3 % річних - 307, 27 грн та інфляційні втрати - 484, 85 грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач зазначає, що з його рахунку фізичної особи - підприємця безпідставно списано 7 629, 50 грн. Відповідачем, які останнім в позасудовому порядку не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з позовом.

Оскільки вказані кошти списано з рахунку суб`єкта господарської діяльності (ФОП) фактично за зобов`язання, які стосуються саме фізичної особи ОСОБА_1 такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України.

Також, Позивач просить суд стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн.

2. Стислий виклад позиції Відповідача

Відповідачем визнається факт списання коштів з рахунку Позивача в розмірі 7 629, 50 грн та зазначається, що такі кошти є нарахуванням пені у відповідності до вимог статті 1048 ЦК України, які нараховано за наслідками ухвалення Київським апеляційним судом постанови від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17, якою в тому числі встановлено факт прострочення заборгованості по тілу кредиту за кредитною карткою в розмірі 4 300, 59 грн.

Зазначене списання вважається Відповідачем правомірним та належним.

Щодо заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу Відповідач зазначає, що такі витрати є неспівмірним із сумою позову, обсягом наданих адвокатом послуг, а Позивачем не надано належні докази оплати послуг такого адвоката та детального опису таких послуг.

3. Процесуальні дії у справі

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, Позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду уточненої позовної заяви із вірним визначенням складу учасників господарського спору.

13.05.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла заява Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_1.) на усунення недоліків позовної заяви, до якої додано уточнений позов.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

03.06.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла заява Відповідача про продовження строку на подання відзиву.

18.06.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, строк на подання якого судом поновлено у відповідності до частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України).

24.06.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

01.07.2024 через загальний відділ діловодства до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 10.04.2018 у справі № 752/5864/17 задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 та стягнуто з останнього на користь банку 55 262 грн, 47 коп заборгованості та судового збору 1 600 грн.

Вказаним рішенням встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н від 13.08.2013, за умовами якого банк надав фізичній особі кредит в сумі 4 500 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення що відповідає строку дії картки.

У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконав своїх обов`язків перед банком за вказаним договором, судом стягнуто на користь банку заборгованість, яка станом на 31.01.2017 становила по тілу кредиту - 4 300, 59 грн., по нарахованим відсоткам за користування кредитом - 44 254, 14 грн., заборгованість за пенею - 3 600 грн., штраф - 2 607,74 грн., штраф фіксований - 500 гривень, а всього у розмірі 55 262,47 гривень.

Постановою Київського апеляційного суду від 26.01.2021 рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.04.2018 в частині стягнення процентів у розмірі 44 254,14 грн, пені у розмірі 3 600 грн. та штрафів: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 2 607,74 грн. скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині.

Змінено рішення в частині стягнення судового збору, стягнувши із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 125 грн. В решті рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.04.2018 залишено без змін.

Також вказаною постановою стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 200 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 13 800 грн.

Мотивуючи прийняття постанови від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17 колегія суддів зазначила наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.08.2013 відповідач - ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк», та заповнив і підписав анкету-заяву, на підставі якої банк надав відповідачу грошові кошти на споживчі цілі у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» у розмірі 4 500 грн, що підтверджується копією анкети-заяви та копією паспорта відповідача.

З огляду на зазначене між сторонами виникли права і обов`язки, які грунтуються на кредитних.

Водночас колегія суддів не може погодитися з висновками суду про стягнення процентів у розмірі - 44 254,14грн., пені - 3 600 грн. та штрафів: фіксована частина - 500 грн., процентна складова - 2 607,74 грн., оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

В матеріалах справи наявна анкета-заява, на підставі якої відповідач отримав грошові кошти і яка не містить відомостей про розмір процентів за користування грошовими коштами, що вказує на відсутність між сторонами домовленості про їх розмір, та у свою чергу свідчить про безпідставність застосування банком у розрахунку процентів за користування коштами у розмірі 30 % річних, а також підвищених процентів 34,8 % та 43,2 % річних.

Окрім того, у анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, що свідчить про недотримання вимог частини 1 статті 547 ЦК України про укладення у письмовій формі правочину щодо забезпечення виконання зобов`язання.

За таких обставин з огляду на відсутність домовленості між сторонами щодо умов та розміру сплати процентів та неустойки (штрафу, пені), вимоги банку в цій частині не грунтуються на законі і задоволенню не підлягають.

Відтак, з урахуванням вказаних вище судових рішень Позивач у справі № 910/5520/24 мав обов`язок сплати на користь банку 4 300, 59 грн заборгованості по тілу кредиту та 125 грн. судового збору, що разом становить 4 425, 59 грн.

Згідно квитанції від 27.03.2021 № 0.0.2068736332.1 (код квитанції 9227-7646-6926-6560) ОСОБА_1 здійснено сплату заборгованості в розмірі 4 425, 59 грн. на користь банку, а останнім натомість повернуто ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 13 800 грн на виконання постанови Київського апеляційного суду від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17.

Згідно доводів Позивача, ним 08.12.2022 на особистій картці АТ КБ «Приватбанк» зафіксовано заборгованість в розмірі - 14 962, 48 грн, після чого він звернувся до відділення банку для з`ясування всіх обставин нарахування такого боргу.

14.12.2022 Позивачем на особистій картці в АТ КБ «Приватбанк» зафіксовано заборгованість в розмірі - 7 307, 98 грн, яку у відділенні не змогли пояснити та направили запит до головного офісу банку але ситуація не змінилась, а банком визначено борг в розмірі - 7 654, 50 грн.

29.12.2024 з картки (рахунку) № НОМЕР_2 ( НОМЕР_3 ) ФОП ОСОБА_1. списано 7 229, 50 грн та 400 грн боргу, який Позивач вважає безпідставно списаними оскільки всі необхідні платежі ним здійснено 27.03.2021 у повному розмірі (4 425, 59 грн).

Судом встановлено, що факт списання коштів в розмірі 7 229, 50 грн та 400 грн 29.12.2022 підтверджується наданою суду випискою по рахунку ФОП ОСОБА_1. № НОМЕР_3 .

Згідно довідки АТ КБ «Приватбанк» від 08.11.2022 № 221108SU22442600 рахунок № НОМЕР_3 належить клієнту ФОП ОСОБА_1. та відкритий 08.11.2022.

Відтак, Позивач зазначає, що списання Відповідачем коштів з розрахункового рахунка фізичної особи-підприємця є безпідставним та неправомірним, а тому такі кошти підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України як такі, що утримані Відповідачем без належної правової підстави.

03.01.2023 Позивач направив Відповідачу заяву про надання інформації про перерахунок боргу на підставі рішення Київського апеляційного суду від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17.

У відповідь Відповідачем надано лист від 19.01.2023 № 20.1.0.0/7-230118/14280, в якому зазначено, що банком прийнято рішення про перерахунок заборгованості, яка виникла у ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № б/н від 13.08.2013.

06.02.2023 Позивачем на адресу Відповідача направлено заяву про повернення безпідставно списаних коштів в розмірі 7 229, 50 грн.

17.08.2023 Позивачем на адресу Відповідача направлено претензію про повернення безпідставно списаних коштів, однак станом на дату звернення до суду з позовом кошти в розмірі 7 229, 50 грн на рахунок Позивача не повернуто.

При цьому, Позивач звертає увагу суду на те, що списання спірних коштів відбулося за відсутності у Позивача боргу, з рахунку суб`єкта господарської діяльності, який відкритий лише для здійснення підприємницької діяльності і немає відношення до рахунку Позивача, як фізичної особи.

Оскільки кошти Відповідачем не повернуто у відповідь на неодноразові звернення, Позивачем здійснено нарахуванням інфляційних втрат та 3 % річних у відповідності до вимог статті 625 ЦК України.

Заперечуючи щодо задоволення позову, Відповідач визнає факт списання з рахунку Позивача коштів в розмірі 7 229, 50 грн. у якості нарахованої пені у відповідності до положень статті 1048 ЦК України, у розмірі облікової ставки НБУ оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції у постанові від 26.01.2021 у справі № 752/5864/17 між сторонами кредитного договору ( ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк») відсутнє погодження відсотків та штрафних санкцій за неповернення кредитних коштів.

При цьому Відповідач зазначає, що згідно статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» надання безпроцентних кредитів забороняється.

Що стосується списання коштів без дозволу Позивача, Відповідач посилається на положення пункту 1.1.3.1.6 Умов та Правил надання банківських послуг (в редакції станом на 08.11.2022), з якими Позивач погодився шляхом підписання 08.11.2022 Анкети - заяви клієнта фізичної особи - підприємця, згідно умов якого клієнт доручає банку списувати кошти з рахунків клієнта у межах сум, що підлягають сплаті банку за договором у разі настання термінів платежів.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу Позивачем надано до матеріалів справи наступні докази (копії):

- договір про надання правової допомоги № 28/1 від 28.10.2020, пунктом 3.1 якого закріплено, що замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі 15 000 грн.

- додаткова угода № 1 від 21.12.2022 до договору про надання правової допомоги № 28/1 від 28.10.2020, якою сторонами погоджено, що за представництво, захист інтересів замовника, підготовку документів, аналіз матеріалів та відпрацювання тактики захисту у розмірі 7 629, 50 грн становить 50 000 грн;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 6495/10 від 23.03.2018;

- ордер серія АІ № 1519721 від 28.12.2023;

- квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 04.01.2024 на суму 50 000 грн.

Відповідач заперечуючи щодо суми заявлених до стягнення витрат зазначає, що розмір останніх є неспівмірним із сумою позову, адже сума витрат заявлена до розподілу більше ніж в 5 раз перевищує суму позову - 8 421, 22 грн. це при тому, що адвокат участі у засіданнях не приймав, а обсяг та складність поданих документів не відповідає затраченому адвокатом часу.

Крім того Відповідач зазначає, що Позивачем не надано належних доказів оплати наданих адвокатських послуг оскільки адвокат не уповноважений приймати оплати від клієнтів на підставі прибуткових касових ордерів.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА МОТИВИ, З ЯКИХ ВИХОДИТЬ СУД

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Проаналізувавши спірні правовідносини сторін, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою вони є кредитними зобов`язаннями.

Згідно встановлених судом обставин суд дійшов висновку, що 13.08.2013 між АТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання Анкети-заяви укладено договір про надання банківських послуг, а 08.11.2022 договір надання банківських послуг укладено між ФОП ОСОБА_1. та АТ «ПриватБанк» шляхом подання ФОП ОСОБА_1. Анкети-заяви клієнта фізичної особи-підприємця або особи, яка провадить незалежну професійну діяльність про приєднання до умов і правил надання банківських послуг.

Частиною 1 статті 634 ЦК України закріплено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших, стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За приписами частини 1 статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Відповідно до статті 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як встановлено судом вище, Відповідачем не заперечується, що списані з рахунку Позивача кошти в розмірі 7 629, 50 грн є пенею нарахованою Відповідачем на підставі статті 1048 ЦК України та за висновками Київського апеляційного суду, викладені у постанові від 26.01.2021 № 752/5864/17.

Відтак, суд зазначає, що списані з рахунку Позивача кошти в розмірі 7 629, 50 грн є відповідальністю за неналежне виконання ОСОБА_1 умов договору про надання банківських послуг від 13.08.2013, як фізичної особи та не стосується господарської діяльності Позивача, а відтак суд погоджується з доводами Позивача, що такі кошти списано з рахунку суб`єкта господарської діяльності без належної на те правової підстави.

Крім того суд зазначає, що списані Відповідачем з рахунку Позивача кошти не мають ознак господарського зобов`язання, а відтак перевірка правильності їх нарахування не досліджується судом у даному випадку.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Так, положеннями статті 1212 ЦК України встановлено загальні норми щодо зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З аналізу статті 1212 ЦК України вбачається, що цей вид позадоговірних зобов`язань (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави) породжують такі юридичні факти, як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

За змістом статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, договору або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

До подій, за результатами яких можуть виникнути зобов`язання передбачені статті 1212 Цивільного кодексу України, відноситься, зокрема, перерахування грошових коштів іншій особі, з якою платник не знаходиться в договірних зобов`язаннях.

Що стосується вимог про нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом вище, Позивач неодноразово звертався до Відповідача із претензією про повернення безпідставно списаних коштів.

Відповідно до статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц).

Зобов`язання зі сплати як 3% річних, так і інфляційних втрат, є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19; пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).

Таким чином, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Оскільки перша вимога про повернення коштів від 06.02.2023 Відповідачем отримана 08.02.2023, а враховуючи положення статті 530 ЦК України, суд дійшов висновку, що зобов`язання з повернення Позивачу суми 7 629, 50 грн є таким, що прострочене починаючи з 16.02.2023, а відтак саме з вказаної дати правомірно здійснювати нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

Перевіривши наданий Позивачем розрахунок з урахуванням вказаних вище висновків, суд зазначає, що сума нарахованих інфляційних втрат за підрахунками становить 380,09 грн, а сума 3 % річних відповідно - 276, 96 грн. у зв`язку з чим вимоги Позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Що стосується заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що за статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 1 частини 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із критеріями визначеними в частині 4 статті 126 ГПК України.

Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Частинами 1 та 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд вказує, що з аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру та/або погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 вказано Закону, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

З огляду на зазначене Позивачем та адвокатом погоджено гонорар за оплату послуг адвоката у фіксованому розмірі, в розмірі 50 000 грн за надання адвокатом послуг в межах даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

При цьому, суд зазначає, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, що склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (підпункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 11.11.2021 у справі № 910/7520/20.

З огляду на викладене вище, виходячи із предмету спору та обсягу наданих адвокатом послуг в межах розгляду даної справи, складність останньої, заперечення Відповідача в цій частині, заявлені Позивачем до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн на переконання суду є надмірним та необґрунтованими, штучно завищеними з метою надмірного збагачення.

Так суд зазначає, що дана справа не є складною, розглядалась без проведення судом засідання, а представником Позивача подано дві заяви по суті.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що розмір заявлених до відшкодування Позивачем витрат не відповідає вимогам пунктів 2 частини 5 статті 129 ГПК України, а відтак суд вважає розумним та обґрунтованим покласти на Відповідача відшкодування лише суми таких витрат в розмірі 20 000 грн (із врахуванням часткового задоволення позову).

Суд звертає увагу Відповідача, що відповідно до пункту 6.5 постанови від 03.03.2019 у справі № 922/445/19 Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 ГПК України).

Зазначеним вище нівелюються заперечення Відповідача в частині неналежності доказів оплати Позивачем витрат на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-2 статті 74 ГПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Враховуючи встановлені судом обставини, суд дійшов висновку щодо безпідставності списання Відповідачем коштів з рахунку Позивача та безпідставне утримання таких коштів Відповідачем, що свідчить про необхідність часткового задоволення позову.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Kеруючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, 123, 129, статтями 236-238, статтями 240 та 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 14360570) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) безпідставно списані кошти в розмірі - 7 629 (сім тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 50 коп, 3 % річних - 276 (двісті сімдесят шість) грн 96 коп та інфляційні втрати - 380 (триста вісімдесят) грн 09 коп., витрати на професійну правничу допомогу - 20 000 (двадцять тисяч) грн та витрати по сплаті судового збору - 2 979 (дві тисячі дев`ятсот сімдесят дев`ять) грн 60 коп.

3. У задоволенні іншої частини позову - відмовити.

4. У відшкодуванні іншої частини витрат Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу - відмовити.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення підписано: 22.07.2024

Суддя Антон ПУКАС