Рішення

від 23.07.2024 по справі 917/401/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2024 Справа № 917/401/24

Суддя Мацко О.С., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовною заявою Акціонерного товариства «Укргазидобування» (04053, м. Київ, вул. Кудрявська, 26/28, код ЄДРПОУ 30019775)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дилерська компанія «Полтава-автосвіт» (36008, м. Полтава, вул. Європейська, 148, код ЄДРПОУ 37863097)

про стягнення 114 000,00 грн.

Представники сторін: не викликалися

Акціонерне товариство "Укргазвидобування" в особі Філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі УПГГК АТ "Укргазвидобування", позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовною до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" (далі ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт") про стягнення 114000,00 грн. пені за непоставку товару згідно Договору поставки № 25/11-22 від 26.01.2022.

02.04.2024р. відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін), встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору.

15.04.2024р. надійшов відзив на позов, 23.04.2023р. відповідь на відзив. Інші заяви по суті спору до суду не надходили.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань по Договору поставки № 25/11-22 від 26.01.2022.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на настання обставин непереборної сили, а сааме: введення воєнного стану, цитує норами законодавства, які регулюють зменшення судом неустойки, вказує, що в межах справи №917/427/23 позивачем вже стягнуто з відповідача 58900,00 грн пені та 66500,00 грн штрафу, і подальше стягнення пені є неспівмірним і несправедливим, просить відмовити у задовленні позову повністю (відзив від 15.04.2024р.).

Позивач надав відповідь на відзив, де підтримує свої позовні вимоги та вважає їх такими, що ґрунтуються на вимогах закону та договору, заперечує щодо посилань відповідача на форс-мажорні обставини з огляду на несвоєчасне повідомлення відповідачем про їх настання та ненадання відповідачем належних документальних доказів в обгрунтування настання форс-мажорних обставин саме для відповідача.

Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

26 січня 2022 року між АТ "Укргазвидобування" в особі Філії Управління з переробки газу та газового конденсату АТ "Укргазвидобування" та ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" укладено договір поставки за №25/11-22 (далі - Договір).

Укладений між сторонами Договір підписаний та скріплений печатками обох сторін, предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами достроково розірваний не був.

Так, відповідно до пункту 1.1 Договору Постачальник (відповідач) зобов`язався поставити Покупцеві (позивачу) Мототранспортні вантажні засоби (далі - Товар), зазначений в специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною, а Покупець - прийняти і оплатити такий Товар.

Підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Договору передбачено, що Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку Товару у строки, встановлені цим Договором.

Згідно з пунктом 5.1 Договору строк поставки, умови та місце поставки Товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації та Графіку поставки до цього Договору.

Пунктом 3 специфікації №1 від 26.01.2022 (Додаток №1), що є невід`ємною частиною Договору, встановлений строк поставки Товару до 31.08.2022.

31.08.2022 Сторонами була підписана додаткова угода №1 до Договору, за якою у зв`язку із введенням на всій території України воєнного стану (документально підтвердженими об`єктивними обставинами неможливості здійснення поставки Товару в терміни вказані в Договорі), сторони дійшли згоди змінити Додаток №3 та змінили граничний строк поставки Товару до 31.12.2022.

Таким чином, з урахуванням п.5.1 Договору, п.3 специфікації №1 від 26.01.2022, Графіку поставки в редакції Додаткової угоди від 31.08.2022 Сторони погодили, що Товар повинен бути поставлений позивачу до 31.12.2022.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим Договором.

Сторони п.7.9 Договору встановили, що у разі невиконання Постачальником (відповідачем) взятих на себе зобов`язань з поставки Товару у строки, зазначені у Графіку поставки Товару до даного Договору, останній сплачує Покупцю (позивачу) пеню у розмірі 0,1% від вартості із урахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково сплачує штраф у розмірі 7% від вартості із врахуванням ПДВ непоставленого або несвоєчасно поставленого Товару.

Таким чином, позивач і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які відповідно до ст.629 ПК України є обов`язковими для виконання, та передбачили відповідальність за прострочення поставки товару у вигляді штрафу та пені, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Відповідач взяв на себе зобов`язання поставити Товар на суму 949999,98 грн. до 31.12.2022, але Товар у визначені Договором строки, так і не був поставлений відповідачем, що є підставою для застосування пункту 7.9 Договору поставки №25/11-22 від 26.01.2022.

Зі ссторони відповідача зобов`язання з поставки товару виконані не були. Вказане, серед іншого, було встановлено під час розгляду справи №917/427/23 за позовом Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі Філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі УПГГК АТ "Укргазвидобування", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" (далі ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт") про стягнення пен та штрафу за непоставку товару згідно Договору поставки № 25/11-22 від 26.01.2022. Рішенням Господарського суду від 06.09.2023р., залишеним без змін постановою Східного апеляційного Господарського суду від 22.11.2023р., позовні вимоги було задовлено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 66500,00 грн штрафу, 58900,00 грн пені , відшкодовано судовий збір. Вказаними судовими рішеннями, що набрали законної сили, встановлено факт неналежного виконання заобов`язання відповідачем в частині дотримання строків поставки Товару та відтак правомрніст нарахування та стягнення на підставі п.7.9 Договору позивачем пені і штрафу.

Згідно ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (постанова КЦС ВС від 19.12.2019 по справі №520/11429/17).

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (постанова КГС ВС від 26.11.2019 по справі №902/201/19, постанова КГС ВС від 15.10.2019 по справі №908/1090/18).

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфа 1 Конвенції, у рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (постанова КЦС ВС від 17.12.2019 по справі №641/1793/17).

При цьому, як вбачається з тексту рішення та постанови, пеня нарахована позивачем в період з 31.12.2022р. по 02.03.2023р.

Посилаючись на ч.6 ст..232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій, якщо інше не передбачено законом чи договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, нарахував просить стягнути пеню в сумі 114 000,00 грн за період з 03.03.2023р. по 30.06.2023р. (а.с.7 розрахунок).

Суд, вирішуючи позовну вимогу,виходить з наступного:

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України (далі ГК) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1 та 2 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За загальним правилом, встановленим ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач проти задоволення позову заперечує зазначаючи, що свою діяльність по продажу та обслуговуванню автомобілів, зокрема Товару, зазначеного в договорі поставки № 25/11-22 від 26.01.2022 року він здійснює на підставі Дилерського договору про продаж та обслуговування 099/Р від 01.01.2022 року, укладеного з ТОВ "Віннер Імпорте України, ЛТД" та договору купівлі- продажу автомобілів № 099-аuto/F від 01.01.2022 року.

20.06.2022 року за вих. 129 в адресу відповідача надійшов лист від ТОВ "Віннер Імпорте України, ЛТД", де вказано, що станом на теперішній час в Україні проходять активні військові дії та введено військовий стан, що унеможливлює поставку автомобілів на територію України через ризики їх пошкодження, та зазначалось про надання роз`яснень щодо термінів поставки, у разі зміни обставин.

Тобто, відповідач проти задоволення позову заперечує посилаючись на те, що він не виконав свої зобов`язанння по Договору в результаті обставин надзвичайного характеру, яким він не міг запобігти, а також зазначає, що «позивачем не доведено, що внаслідок умисного невиконання постачальником договору мали місце негативні події, що виражалися у неможливості виконання господарських процесів або інших дій, наслідком чого стали прямі матеріальні (фінансові)збитки (втрати), тощо». (арк..6 відзиву на позов).

Суд відхиляє такі аргемнти відповідача. Так, частиною 1 статті 627 ЦК України сторони відповідно до ст.6 цього Кодексу є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, підписуючи договір поставки №925/11-22 від 26.01.2022 Відповідач був ознайомлений з умовами договору та відповідно взяв на себе зобов`язання щодо його належного виконання, а також усвідомлював в повній марі наслідки його невиконання.

Відповідно до частини 1 статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутністю на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутністю у боржника необхідних коштів.

Вказана норма кореспондується зі статтею 218 ГК України. Згідно частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

З урахуванням ст.617 ЦК України, статті 218 ГК України посилання Відповідача на невиконання зобов`язань ТОВ "Віннер Імпорте Україна, ЛТД" перед ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" не є підставою для звільнення його від відповідальності згідно пунктів 8.1, 8.2 Договору.

Крім того, умовами договору поставки №25/11-22 від 26.01.2022 Сторони (Позивач та Відповідач) визначили порядок застосування обставин непереборної сили (форс-мажор) та підстави для звільнення від відповідальності за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.

Так, відповідно п.8.1 Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Згідно п.8.2 Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.

Наслідком неповідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої Сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань (п.8.2 Договору).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй постанові від 25.01.2022 по справі №9904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений характер). При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Отже, в будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи.

При цьому, одне лише передбачене законом віднесення воєнного стану до форс- мажорних обставин не свідчить про існування форс-мажору у конкретних правовідносинах сторін, де така обставина може стати форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе, що конкретний обмежувальний захід, запроваджений в рамках воєнного стану (надзвичайного стану, надзвичайної ситуації тощо), унеможливлює виконання взятих зобов`язань.

Лист Торгово-промислової палати від 28.02.2022 за №92024/02.0-7.1, на який посилається Відповідач, не може бути доказом настання обставин форс-мажору саме для ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт".

Крім того, 31.08.2022 між Сторонами Договору була підписана додаткова угода №1, якою Позивач та Відповідач змінили Додаток №3 до Договору №25/11-22 від 26.01.2022 Графік поставки, де встановили строк поставки Товару до 31.12.2022.

Відповідно до ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Юридична особа здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, тому погоджуючись продовжити строк поставки Товару до 31.12.2022 ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава- Автосвіт" повинно було об`єктивно оцінити можливість виконання такого зобов`язання у вказані терміни.

Як вже зазначалося, відповідно до п.8.1 Договору Сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Як слідує з матеріалів справи, Додаткова угода №1 до Договору поставки була підписана 31.08.2022, коли вже на всій території України був введений воєнний стан, тому Відповідач безпідставно посилається на звільнення від відповідальності за п.8.1 Договору (обставини непереборної сили).

Згідно з п.8.2 Договору Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі.

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої Сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язання.

При цьому, Відповідач тільки 20.06.2022 за вих. №43 повідомив Позивача про неможливість виконання своїх зобов`язань за Договором, у зв`язку з настанням, за його думкою, обставин непереборної сили.

Верховний Суд в постанові від 31.08.2022 по справі №9910/15264/21 зробив акцент, що повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні як найшвидше. Хоча й форс- мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належного виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.

Водночас неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє сторону, яка порушила цей обов`язок, права посилатися на ці обставини як на підставу звільнення від відповідальності, якщо це передбачено договором (втрата стороною права посилатися на форс-мажор).

ТОВ "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" повідомило Позивача про настання таких обставин, як він сам зазначає 20.06.2022, тобто з порушенням строку визначеного п.8.2 Договору.

При цьому, в якості доказу настання обставин непереборної сили, Відповідач посилався на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за №92024/02.0-7.1. Вказаний лист з урахуванням постанови Верховного Суду від 25.01.2022 по справі №9904/3886/21 та постанови Верховного Суду від 31.08.2022 по справі №910/15264/21 не є доказом настання обставин непереборної сили.

З огляду на вищевказані норми діючого законодавства твердження відповідача є необґрунтованими та безпідставними, судом до уваги не приймаються.

Твердження відповідача про неможливість стягнення з нього пені через не доведення позивачем завдання йому збитків також оцінюється критично, оскільки чинне законодавство не пов`язує залежність стягнення пені від завдання чи не завдання збитків контрагенту невиконанням чи не належним виконанням зобов`язання.

Стосовно посилання відповідача у відзиві на позов на норми матеріального права, що надають можливість суду зменшити розмір неустойки:

Так, дійсно, Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Аналогічне положення міститься в частині 3 статті 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини 1 ст. 550 ЦК України.

Неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником. Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18.

Крім того, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зі змісту частини 3 статті 551 ЦК України випливає, що значне перевищення суми неустойки над розміром збитків є лише однією з підстав, яка може слугувати для зменшення неустойки. Законодавцем не визначений чіткий перелік таких істотних обставин, а їх наявність має досліджуватися в кожній ситуації індивідуально.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Крім того, правовий аналіз статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у Верховним Судом у постановах від 03.10.2019 у справі №914/2202/18, від 12.09.2019 у справі №910/10427/18, від 11.09.2019 у справі №905/2149/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (відповідна правова позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Таким чином, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, суди, зокрема беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Разом з цим, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Судом також встановлено, що Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні із 24.02.2022 було введено воєнний стан, який в подальшому неодноразово продовжувався. Варто зауважити, що обставина воєнного стану в країні носить загальний характер, а отже негативні наслідки цієї обставини поширюються на обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідач є суб`єктом підприємницької діяльності, а згідно зі статтею 44 ГК України, підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

У даному випадку відповідачем не доведено, що прострочення виконання умов договору відповідачем відбулось внаслідок наявності об`єктивних обставин, які унеможливили своєчасне виконання ним договірних зобов`язань. При цьому, як свідчать матеріали справи, відповідачем не надано доказів того, що його підприємство є збитковим або ж перебуває у скрутному фінансовому стані, клопотання про зменшення неустойки як таке взагалі не заявлялося.

Також відповідачем не доведено, що сума штрафних санкцій у вигляді пені є непомірно високою для підприємства відповідача, враховуючи, що ціна укладеного сторонами та невиконаного відповідачем договору складає 949 999,98 грн.

Разом з цим, обставини, що склались у цих правовідносинах, мають характер звичайних ризиків підприємницької діяльності, мали та могли бути передбачені відповідачем.

Складна економічна ситуація в Україні має загальнодержавний характер та впливає на показники господарської діяльності також і позивача.

Відтак, у даній справі суд не вбачає підстав для зменшення неустойки.

Відповідно до частин 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище стосовно другої сторони.

На підставі матеріалі справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, перевіривши правильність обрахування розміру пені, суд задовольняє позовні вимоги у повному обсязі. Судовий збір. Відповідно до приписів ст..129 ГПК України, відшкодовується позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст..ст.129,233-234,238-240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дилерська Компанія "Полтава-Автосвіт" (вул. Європейська, 148, м. Полтава, 36008, код ЄДРПОУ 37863097 ) на користь Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 30019775) в особі Філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (вул. Польова, 6, с. Базилівщина, Машівський район, Полтавська область, 39420, код ЄДРПОУ 25976423)114 000.00 грн пені, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду .

Повне рішення складено та підписано 23.07.24р.

Суддя О.С.Мацко