ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2023 року Справа № 160/10443/23 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
за участі секретаря судового засідання: Галайди А.В.,
представника позивача: Лукомської О.М.,
представника відповідача: Каціонової О.В.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Карвей» до Дніпровської митниці про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, -
ВСТАНОВИВ:
16.05.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРВЕЙ» до Дніпровської митниці, в якій позивач просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №UA110110/2023/000022/1 від 18.04.2023 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110110/2023/000051 від 18.04.2023 року.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ТОВ «КАРВЕЙ» з метою митного оформлення товарів подало до митниці електронну митну декларацію, в якій обрано основний метод визначення митної вартості товару за ціною контракту та подані документи, що підтверджують заявлену митну вартість товару відповідно до вимог частини 2 статті 53 Митного кодексу України, які не містили розбіжностей та ознак підробки, а, навпаки, містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, що, в свою чергу, виключало можливість витребування митницею у декларанта додаткових документів у розумінні приписів ч.3 ст.53 Митного кодексу України. Однак, відповідач, не зважаючи на вищенаведене, посилаючись на формальні підстави, витребував у позивача додаткові документи. Позивач додатково надав наявні в нього документи та повідомив митний орган, що не має можливості надати інші витребувані документи, з огляду на їх відсутність. Проте, відповідач, не здійснивши повну перевірку відомостей, що містяться в наданих документах, що підтверджують заявлену митну вартість та правильність розрахунку, здійсненого декларантом, не упевнившись в достовірності та точності заяв, документів та розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України, прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару, відповідно до якого загальна митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - резервний метод, згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України. При цьому, позивач зауважує, що зазначена в митній декларації митна вартість товарів у повній мірі співпадає з митною вартістю товарів, що відображена у документах, поданих відповідно до статті 53 Митного кодексу України, які у повній мірі підтверджують розмір заявленої митної вартості товару за ціною контракту. Натомість, всі вказані у спірному рішенні зауваження митниці носять формальний характер та не свідчать про дійсну наявність розбіжностей, а надані позивачем документи, повною мірою підтверджують числові значення складових митної вартості. Таким чином, не погоджуючись з висновками відповідача та винесеним ним рішенням, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду для захисту своїх порушених прав та законних інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.05.2023 року позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРВЕЙ» залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду оригіналу документа про доплату судового збору за подання до суду адміністративного позову у розмірі 2684,00грн.
На виконання вимог вказаної ухвали суду 22.05.2023 року позивачем 31.05.2023 року усунуті означені недоліки позовної заяви та подано оригінал документа про доплату судового збору.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.06.2023 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРВЕЙ» та відкрито провадження в адміністративній справі №160/10443/23 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 06.07.2023 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
20.06.2023 року до суду надійшов відзив Дніпровської митниці на позовну заяву ТОВ «КАРВЕЙ», в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що під час здійснення Дніпровською митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, які надійшли на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані позивачем документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Отже, відповідач вказує, що за результатам розгляду поданих документів, виник сумнів у правильності визначення декларантом митної вартості товару, який став підставою для витребування додаткових документів для підтвердження заявленої позивачем митної вартості, однак, такі документи декларантом надані не були. Також посадовою особою митниці зазначено про проведення процедури консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору методів визначення митної вартості товарів відповідно до вимог ст.ст.59-61 МК України та здійснено відповідний розрахунок. Таким чином, на думку представника відповідача, спірне рішення про коригування митної вартості товарів прийнято митницею відповідно до норм чинного законодавства.
28.06.2023 року на адресу суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що відзив Дніпровської митниці є законодавчо необґрунтованим та таким, що не спростовує доводи, викладені в позовній заяві, як підстави для задоволення позову.
04.07.2023 року на адресу суду від представника Дніпровської митниці надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких останній проти задоволення позовних вимог заперечував, та підтримав позицію, викладену у письмовому відзиві на позовну заяву, та зазначив, що міркування позивача ґрунтуються виключно на формальних запереченнях щодо встановлених обставин справи.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2023 року вирішено перейти до розгляду адміністративної справи №160/10443/23 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРВЕЙ» до Дніпровської митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів і картки відмови в прийнятті митної декларації за правилами загального позовного провадження, а також призначено підготовче судове засідання на 12.09.2023 року о 14:00год.
11.09.2023 року до суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.
12.09.2023 року підготовче судове засідання відкладене на 03.10.2023 року на 11:30год.
У підготовчому судовому засіданні 03.10.2023 року усною ухвалою суду, постановленою без видалення до нарадчої кімнати із занесенням до протоколу судового засідання, у представника позивача витребувано графу 33 до рішення про коригування митної вартості товарів №UA110110/2023/000022/1 від 18.04.2023 року, а також у представника відповідача витребувано письмові пояснення щодо різниці в зазначених у відзиві даті коносаменті і номері контейнера з датою коносаменту та номером контейнеру, вказаних у документах позивача, наданих до митного оформлення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2023 року продовжено строк підготовчого провадження в адміністративній справі №160/10443/23 до 01.11.2023 року та призначено наступне підготовче судове засідання на 01.11.2023 року об 11:00год.
04.10.2023 року до суду від позивача на виконання вимог ухвали суду надійшла копія графи 33 до рішення про коригування митної вартості товарів №UA110110/2023/000022/1 від 18.04.2023 року.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.11.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу №160/10443/23 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 06.12.2023 року об 11:00 год.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та у відповіді на відзив, які надавались на адресу суду, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись на письмовий відзив та заперечення на відповідь на відзив, що містяться в матеріалах справи, у зв`язку з чим у задоволенні позовної заяви просив відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.01.2020 року між Покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРВЕЙ» та Продавцем - RUIAN NEW TREND IМР.ЕХР.TRADE CO.,LTD було укладено Контракт №К_2/2020, згідно з умовами якого Продавець постачає Покупцю автомобільні запчастини в асортименті, номенклатурі та кількості, зазначених у Специфікаціях до цього Контракту.
Відповідно до п.2.2 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року Продавець зобов`язується поставити, а Покупець оплатити на умовах, передбачених даним Контрактом, Товар у кількості, асортименті та в строки, визначені в інвойсі.
Згідно з п. 3.1 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року Продавець зобов`язується поставляти Товар на умовах поставки FOB, згідно Офіційних Правил тлумачення комерційних термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2010 (Інкотермс-2010).
Продавець бере на себе зобов`язання по завантаженню товару на надані Покупцем транспортні засоби у місті поставки і оформленню в митному порядку даного товару.
Пунктом призначення поставки та містом розвантаження транспортних засобів є адреси, зазначені в Специфікації на окрему партію Товару.
Відповідно до п. 4.3 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року оплата товару та накладних видатків здійснюється на підставі відповідного інвойсу або додатку (специфікації) Покупцем шляхом переказу грошових коштів на банківський рахунок Продавця. Умови оплати можуть бути змінені Специфікаціях до даного Контракту на окремі партії Товару.
Згідно з Додатковою угодою №1 від 30.12.2020 до Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року строк дії цього Контракту продовжено до 31.12.2022.
В подальшому Додатковою угодою №2 від 30.12.2022 до Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року строк дії цього Контракту продовжено до 31.12.2024.
Сторонами Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року було погоджено поставку партії товару: Частини та пристрої для ремонту та обслуговування транспортних засобів цивільного призначення. Системи підвіски згідно з асортиментом, номенклатурою, кількістю та за цінами, зазначеними в Додатку №2 від 08.08.2022 року до Контракту на суму 10 703,25 USD доларів США.
Відповідно до Специфікації №2 від 08.08.2022 року до Контракту визначено умови оплати: 3273,72 USD - передоплата, залишок оплати протягом 30 календарних днів з моменту готовності товару; місцем навантаження товару визначено порт навантаження (Port of Loading): Ningbo, China; місцем розвантаження товару пункт призначення (Port of Destination) визначено: Dnipro, Ukraine; умови поставки визначено: FOB Ningbo.
На виконання умов Контракту, Продавцем було сформовано інвойс (рахунок-фактуру) №20220808 від 08.08.2022 року до Контракту на суму 10 703,25 USD та оформлено пакувальний лист (Packing list) від 08.08.2022 року на поставку товару загальною вагою нетто 2390,80 кг та загальною вагою брутто 2519,80 кг.
09.08.2022 року позивачем здійснено передоплату за товар в сумі 3273,72 долари США відповідно до платіжного доручення в іноземній валюті №15 від 09.08.2022р.
Залишок оплати в сумі 7429,53 доларів США позивачем було здійснено 02.12.2022р. відповідно до платіжного доручення №28 від 02.12.2022р.
17.04.2023р. позивач звернувся до Дніпровської митниці з метою здійснення митного оформлення товару: «частини та пристрої для ремонту та обслуговування транспортних засобів цивільного призначення. Торгівельна марка SHIKOO. Виробник: RUIAN NEW TREND IMP.EXP.TRADE CO.,LTD. Країна виробництва CN» та подав електронну митну декларацію (далі ЕМД) №23UA110110002814U8, в якій митну вартість товару визначено (за основним методом) за ціною контракту.
На підтвердження заявленої митної вартості товарів під час проведення митного контролю та митного оформлення позивачем разом з вказаною митною декларацією надано документи, передбачені ч.2 ст.53 Митного кодексу України, що перелічені у графі 44 цієї МД, а саме: Зовнішньоекономічний договір (Контракт) №К_2/2020 від 08.01.2020 р.; Додаткова угода № 1 від 30.12.2020 до Контракту; Додаткова угода № 2 від 30.12.2022 до Контракту; Додаток № 2 від 08.08.2022 до Контракту; Специфікація № 2 від 08.08.2022 до Контракту; Рахунок-фактура (інвойс) № 0220808 від 08.08.2022; Пакувальний лист (Packing list) від 08.08.2022; Платіжне доручення в іноземній валюті № 15 від 09.08.2022; Платіжне доручення в іноземній валюті № 28 від 02.12.2022; Коносамент (Bill of Lading) № CNNGB0000664530 від 21.01.2023; Міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 0017786 від 06.04.2023; Сертифікат про походження товару (Certificate of origin) 23С3303А0063/00015 від 02.02.2023; Договір про перевезення від 28.12.2022р. № 010; Договір про перевезення від 03.04.2023р. № 45/2; Калькуляція витрат на доставку вантажу № 06/04 від 06.04.2023; Рахунок (інвойс) на доставку вантажу № 4000044628 від 15.03.2023; Рахунок (інвойс) № 6019 від 06.04.2023; Довідка про транспортні витрати № 4 від 06.04.2023.
Митниця направила ТОВ «КАРВЕЙ» повідомлення, відповідно до якого за результатами опрацювання всіх поданих декларантом документів встановлено, що подані документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а саме:
1) пунктом 2.3 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року передбачена Заявка на кожну конкретну партію товару, проте декларантом Заявки до митного контролю та оформлення не надано;
2) пунктом 12.7 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року передбачено надання прас-листа у електронному вигляді з подальшим обміном на оригінал, проте декларантом такого прас-листа до митного контролю та оформлення не надано. Відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (далі - ГАТТ) оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару. Під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Відповідно до статті VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару;
3) пунктом 3.5 Контракту від 08.01.2020р. № К_2/2020 визначено, що страхування може здійснюватися за взаємною згодою, проте витрати на страхування, як складова митної вартості, декларантом не додані;
4) відповідно до відомостей наданих до митного оформлення документів, поставка оцінюваного товару здійснюється на комерційних умовах FOB порт Китаю Ningbo, згідно Інкотермс. Пунктом 4.1 Контракту від 08.01.2020 року №К_2/2020 визначено, що вартість товару та витрати по його транспортуванню зазначаються у додатках на кожну партію товару. У наданих декларантом специфікації від 08.08.2022 №2, Додатку від 08.08.2022 №2, рахунку-фактурі від 08.08.2022 №20220808 витрати по транспортуванню відсутні;
5) за наявною у митниці інформацією, згідно коносаменту від 25.01.2022 №CNNGB0000664530 вантаж був розміщений на одному судні AL JASRAH/025W, проте з наданого інвойсу перевезення від 23.12.2022 № 4000044628 вбачається, що контейнер №DFSU7414270 переміщувався на іншому судні CORELLI/BSX057W21, що свідчить про ймовірне перевантаження контейнеру TCNU7705702 під час переміщення за межами території України на відрізку маршруту порт Нінгбо, Китай порт Варна, Болгарія. Відомості про вартість такого перевантаження декларантом до митного контролю не надано;
6) на підтвердження транспортної складової митної вартості декларантом надано Договір транспортного експедирування від 28.12.2022р. №010, відповідно до п.2.3 якого Заявка з конкретними умовами по кожному замовленню є невід`ємною частиною цього договору, проте декларантом заявка до митного оформлення не надана;
7) також декларантом надано договір між експедитором та перевізником від 03.04.2023 № 45/2, відповідно до п.2.3 якого Заявка з конкретними умовами по кожному замовленню є невід`ємною частиною цього договору, проте декларантом заявка до митного оформлення не надана;
8) у наданій калькуляції ТОВ «Карвей» від 06.04.2023 №06/04 декларантом констатується остаточна сума вартості доставки вантажу із посиланням на угоду ЗЕД, коносамент та вагу брутто, проте у вищевказаній калькуляції не наведено арифметичного розрахунку складових, які включені в остаточну суму, в т.ч. у іноземній валюті; не вказані які курси та на яку дату застосовані при здійсненні розрахунку. Зазначене унеможливило здійснення перевірки проведеного декларантом розрахунку та підтвердження складових митної вартості товару, що є порушенням норми, передбаченої ч.2 ст.58 МК України, відповідно до якої використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості, повинні бути об`єктивними, піддаватися обчисленню та підтверджуватися документально. Надана декларантом до митного контролю на підтвердження транспортних витрат калькуляція видана не перевізником товару та не входить до переліку документів, що підтверджують транспортні витрати згідно з порядком заповнення графи 20 ДМВ відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», згідно з якими для підтвердження витрат на транспортування декларантом відповідно до частини 2 статті 53 МК України подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: - рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; - банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; - калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту;
9) декларантом надано інвойс від 15.03.2023 року № 4000044628, виставлений компанією «SCHENKER EOOD» на оплату логістично-вантажних витрат та пов`язаних з ними послуг. Вищевказаний інвойс не містить інформації згідно якого зовнішньоекономічного договору він виданий, що унеможливило його ідентифікацію із спірною поставкою та, відповідно, унеможливило прийняття цього документу у якості доказу, що підтверджує числові значення заявленої митної вартості товару;
10) декларантом надано довідку від 06.04.2023 №4 щодо транспортних витрат на шляху слідування транспортного засобу ІВЕКО АА6345КМ/ НОМЕР_1 від м. Варна, Болгарія до п/п Орловка, проте рахунку-фактури з цього приводу декларантом до митного оформлення не надано, а довідка не відноситься до первинних бухгалтерських документів, на підставі яких виникають фінансові зобов`язання, не передбачена договором транспортного експедирування від 28.12.2022 №010 та не входить до переліку документів, які підтверджують транспортні витрати згідно з порядком заповнення графи 20 ДМВ відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення». У супереч вимогам п.2 та п.10 ст.58 та частини 2 ст.52 МК України декларантом, документи з відомостями про визначення митної вартості, які повинні базуватись на об`єктивних, документально підтверджених даних, декларантом не надано.
У зв`язку із виявленими розбіжностями Дніпровська митниця зобов`язала позивача у надати (за наявності) такі додаткові документи: - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів, передбачені Договором № 010 транспортного експедирування від 28.12.2023 року та договором між експедитором та перевізником № 45/2 від 03.04.2023; - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, в разі його здійснення; - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення - висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
ТОВ «КАРВЕЙ» надіслано на адресу митниці електронне повідомлення від 18.04.2023 року за №18/04, яким надано до митниці додаткові документи: технічна документація від 17.04.2023, рахунок від 06.04.2023 № ЕК-56/45; платіжне доручення від 23.03.2023 №10; лист від 17.04.2023 № 18/04.Також повідомлено митницю про відсутність можливості надання інших документів.
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів шляхом перевірки наданих до митного оформлення документів та проведення відповідних консультацій з декларантом, Дніпровською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA110110/2023/000022/1 від 18.04.2023 року, відповідно до якого митна вартість задекларованих товарів була скоригована за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод згідно з положеннями ст.64 Митного кодексу України, та ґрунтується на підставі раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях, з використанням наявної у митного органу інформації, що наявна в ЦБД.
Також Дніпровською митницею оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA110110/2023/000051 від 18.04.2023 року.
Не погодившись з вищевказаним рішенням відповідача про коригування митної вартості товару та карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Відповідно до ч.1 ст.49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.52 Митного кодексу України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з ч.1 ст.53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Суд зазначає, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України містить вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення. До них відносяться: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
З аналізу частин першої та другої статті 53 Митного кодексу України слідує, що Митним кодексом передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом органу доходів і зборів для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Дана норма кореспондується з положеннями статті 318 Митного кодексу України, у частині третій якої встановлено, що митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15 лютого 2011 року «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила, а саме на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі, заохочення доброчесності, гласності та прозорості.
За правилами ч.3 ст.53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З наведеним висновком кореспондуються положення п.2 ч.5 ст.54 Митного кодексу України, за змістом якої відповідач має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.
Статтею 54 Митного кодексу України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.
Відповідно до ч.3 ст.54 Митного кодексу України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування, відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
За приписами ч.1 ст.55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з ч.1 ст.57 Митного кодексу України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Відповідно до ч.ч.2-8 ст.57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості, згідно з положеннями статей59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності. У разі неможливості визначення митної вартості товарів, згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу. При цьому, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
Разом з тим, згідно з ч.2 ст.58 Митного кодексу України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.
Частиною 7 статті 54 Митного кодексу України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.
Також за приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.
Системний аналіз вказаних положень Митного кодексу України дає підстави дійти висновків, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, однак, дискреційні повноваження митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До таких, зокрема, належать процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов`язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості товарів. У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина сьома статті 54 Митного кодексу України).
Згідно з частиною шостою статті 53 Митного кодексу України декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.
В той же час, витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митному органу право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Разом з тим, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.06.2019р. в адміністративній справі №803/667/17.
Відтак, наведені приписи зобов`язують митний орган зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. Тягар доведення неправильності заявленої митної вартості лежить на митному органі.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
В свою чергу, відсутність в рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про протиправність рішення щодо застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Таке правозастосування узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 31.03.2015р. у справі №21-127а15, який має враховуватись при застосуванні норм права у подібних правовідносинах відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Як слідує з матеріалів справи, позивачем надано відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені частиною другою статті 53 МК України.
Судом встановлено, що відповідач за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, заявленої позивачем, дійшов висновку, що в наданих декларантом документах міститься ряд розбіжностей, наявність яких унеможливлює підтвердження всіх числових значень складових митної вартості, однак, суд не погоджується з такими висновками митного органу, з огляду на таке.
Надаючи оцінку доводам відповідача, які стали підставою для прийняття спірних рішень про коригування митної вартості товарів, суд зазначає наступне.
Щодо зауважень відповідача відносно ненадання декларантом до митного оформлення передбачених пунктами 2.3 та 12.7 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року заявок на кожну конкретну партію товару та прас-листа, суд зазначає про таке.
Відповідно до вищенаведених приписів ч.2 ст.53 МК України заявка на кожну конкретну партію товару та прайс-лист не належать до документів, які підтверджують митну вартість товарів, тому надання таких не є обов`язковим.
Суд зазначає, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару.
Водночас, вказана заявка не містить відомостей щодо вартості товару, а також жодним чином не може підтверджувати його митну вартість.
Прайс-лист передбачений як додатковий документ, що надається (за його наявності) на запит митниці, якщо надані документи, передбачені ч.2 ст.53 МК України містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
При цьому, ч.5 ст.53 МК України прямо забороняє вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Таким чином, зауваження митниці щодо ненадання декларантом до митного оформлення заявок на кожну конкретну партію товару та прас-листа є безпідставними.
Щодо зауважень відповідача відносно того, що декларантом не додано витрати на страхування, як складової митної вартості, суд зазначає про таке.
За наведеними вище приписами п.8 ч.2 ст.53 МК України страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування, надаються для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, у разі якщо страхування здійснювалося.
При цьому відповідно до п.3.5 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року страхування може проводитися за обоюдною згодою Покупця та Продавця.
Отже, умовами Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року не передбачено обов`язкового здійснення страхування.
При цьому, за твердженням позивача, страхування товару фактично не здійснювалося. Натомість, митницею не надано жодного доказу того, що таке страхування мало місце.
Крім того, згідно з п.3.1 Контракту №К_2/2020 від 08.01.2020 року Продавець зобов`язується поставляти Товар на умовах поставки FOB, згідно Офіційних Правил тлумачення комерційних термінів Міжнародної торгової палати в редакції 2010 (Інкотермс-2010).
Відповідно до правил «Інкотермс 2010» за умов FOB (Free on Board) - Вільно на борту, продавець зобов`язаний нести витрати, пов`язані з діями щодо перевірки товару (такими як перевірка якості, розмірів, ваги, кількості), необхідними для здійснення поставки товару у відповідності зі статтею А.4. Продавець зобов`язаний за власний рахунок забезпечити пакування товару, необхідне для перевезення товару (за винятком випадків, коли в даній галузі торгівлі прийнято звичайно відвантажувати товари з такими ж характеристиками, що обумовлені договором, без упаковки). Пакування здійснюється в тій мірі, в якій обставини, що стосуються транспортування (наприклад, засоби перевезення, місце призначення), були повідомлені продавцю до укладення договору купівлі-продажу. Упаковка повинна містити належне маркування. Продавець вважається тим, хто виконав своє зобов`язання по поставці, з моменту переходу товару через поручні судна в порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту покупець має нести усі витрати і ризики загибелі або пошкодження товару.
Зважаючи на умови поставки (FOB), страхування вантажу не передбачене як обов`язкове.
Таким чином, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача стосовно неможливості перевірки митної вартості товару за відсутності відомостей про вартість страхування.
Щодо доводів відповідача про те, що п.4.1 Контракту від 08.01.2020 року №К_2/2020 визначено, що вартість товару та витрати по його транспортуванню зазначаються у додатках на кожну партію товару, проте у наданих декларантом специфікації від 08.08.2022 №2, Додатку від 08.08.2022 №2, рахунку-фактурі від 08.08.2022 №20220808 витрати по транспортуванню відсутні, суд зазначає таке.
Згідно з п.п.5, 6 ч.10 ст.58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
Як вказано вище і не заперечується відповідачем, відповідно до умов п.3.1 цього Контракту, а також Специфікації №2 від 08.08.2022 року до цього Контракту, поставка товару здійснювалась на умовах FOB Ningbo, що, в свою чергу, означає, що контрактна ціна за товар включає в себе суму вартості самого товару, експортного митного оформлення цього товару з оплатою експортних мит і інших зборів, а також вартості доставки в порт відвантаження і завантаження вантажу на борт судна без вартості перевезення (фрахту) у порт призначення, отже, такі витрати включаються до ціни товару і не відносяться до витрат, які згідно з п.6 ч.10 ст.58 МК України підлягають окремому визначенню і підтвердженню.
Щодо доводів відповідача про те, що за наявною у митниці інформацією, згідно з коносаментом від 25.01.2022 №CNNGB0000664530 вантаж був розміщений на одному судні AL JASRAH/025W, проте з наданого інвойсу перевезення від 23.12.2022 №4000044628 вбачається, що контейнер №DFSU7414270 переміщувався на іншому судні CORELLI/BSX057W21, що свідчить про ймовірне перевантаження контейнеру TCNU7705702 під час переміщення за межами території України на відрізку маршруту порт Нінгбо, Китай порт Варна, Болгарія, при цьому відомості про вартість такого перевантаження декларантом до митного контролю не надано, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та відповідачем визнається, що в спірному рішенні про коригування митної вартості товару митним органом дійсно було допущено помилки у номері контейнеру та у даті коносаменту, за якими здійснювалося транспортування оцінюваної партії товару.
Так, фактично товар переміщувався не в контейнері DFSU7414270, як зазначає митниця, а в іншому контейнері за №TCNU7705702 (цей номер контейнеру вказаний у коносаменті CNNGВ0000664530 від 21.01.2023, інвойсі №4000044628 від 15.03.2023 та інвойсі № 6019 від 06.04.2023), а правильною датою коносаменту CNNGВ0000664530 є саме 21.01.2023, а не 25.01.2022р., як помилково вказав відповідач.
Також судом встановлено, що доставка оцінюваного товару водним транспортному по маршруту: порт Нінгбо, Китай до порту Варна, Болгарія здійснювалася перевізником SCHENKER, при цьому письмовий договір з цим перевізником не укладався, а надані ним послуги та їх повна вартість підтверджено рахунком (інвойсом) №4000044628 від 15.03.2023 на суму 3360,36 USD.
Так, згідно з цим інвойсом послуги надано по маршруту: порт завантаження товару: Нінгбо, Китай, порт вивантаження: Варна, Болгарія, і повна вартість наданих послуг становить 3360,36 USD.
Таким чином, навіть якщо перевізник і здійснював перевантаження контейнеру TCNU7705702 під час переміщення за межами території України на відрізку маршруту порт Нінгбо, Китай - порт Варна, Болгарія, то зазначене перевантаження входить у вартість такого перевезення, яка у повному обсязі зазначена в рахунку (інвойсі) №4000044628 від 15.03.2023, що надавався декларантом у складі документів до митного оформлення.
Отже, доводи митного органу стосовно неможливості перевірити митну вартість через відсутність інформації про вартість перевантаження товару по маршруту: порт завантаження товару: Нінгбо, Китай, порт вивантаження: Варна, Болгарія, є безпідставними.
Також безпідставними є посилання митниці на відсутність у рахунку (інвойсі) №4000044628 15.03.2023 року, виставленому компанією «SCHENKER EOOD» на оплату логістично-вантажних витрат та пов`язаних з ними послуг, інформації щодо того згідно з яким зовнішньоекономічним договором він був виданий, що унеможливило його ідентифікацію із спірною поставкою та, відповідно, унеможливило прийняття цього документу у якості доказу, що підтверджує числові значення заявленої митної вартості товару, оскільки, як встановлено судом, письмового договору між позивачем та перевізником «SCHENKER EOOD» укладено не було, проте це не суперечить нормам чинного законодавства, водночас, рахунок (інвойс) №4000044628 15.03.2023 року можливо ідентифікувати зі спірною поставкою з огляду на вказані в цьому рахунку (інвойсі) відомості щодо контейнеру за №TCNU7705702, в якому, як встановлено судом, фактично здійснювалося переміщення спірної партії товару, та щодо коносаменту CNNGВ0000664530, за яким здійснювалося це транспортування, а також щодо маршруту, за яким воно відбулося (порт завантаження товару: Нінгбо, Китай, порт вивантаження: Варна, Болгарія).
При цьому вартість здійснено компанією «SCHENKER EOOD» перевезення підтверджено, як вищевказаним рахунком (інвойсом) №4000044628 15.03.2023 року, так і платіжним дорученням в іноземній валюті №10 від 23.03.2023 про оплату послуг перевезення на суму 3 360,36 USD, яке також було надане до митного оформлення.
Щодо доводів митного про не підтвердження транспортної складової митної вартості через ненадання декларантом передбачених пунктами 2.3 Договору транспортного експедирування від 28.12.2022р. №010 та Договору між експедитором та перевізником від 03.04.2023 №45/2 заявок з конкретними умовами по кожному замовленню, суд повторно наголошує, що ч.2 ст.53 Митного кодексу України визначено вичерпний перелік документів, які подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, і такі заявки до цього переліку не належать, отже, вимога митниці щодо їх надання є безпідставною та суперечить приписам ч.5 ст.53 МК України, якими прямо заборонено вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Щодо зауважень митниці до поданих декларантом калькуляції від 06.04.2023 №06/04 суми вартості доставки вантажу та довідки від 06.04.2023 №4 щодо транспортних витрат на шляху слідування транспортного засобу ІВЕКО АА6345КМ/ НОМЕР_1 від м. Варна, Болгарія до п/п Орловка, а також щодо не надання декларантом до митного оформлення рахунку-фактури з цього приводу, суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що на підтвердження витрат на транспортування позивачем надано: Коносамент (Bill of Lading) № CNNGB0000664530 від 21.01.2023; Міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) № 0017786 від 06.04.2023; Договір про перевезення від 28.12.2022р. № 010; Договір про перевезення від 03.04.2023р. № 45/2; Калькуляція витрат на доставку вантажу № 06/04 від 06.04.2023; Рахунок (інвойс) на доставку вантажу №4000044628 від 15.03.2023; Рахунок (інвойс) №6019 від 06.04.2023; Довідка про транспортні витрати №4 від 06.04.2023.
Як свідчать матеріали справи, доставка товару автомобільним транспортом по маршруту м. Варна, Болгарія до митного кордону України здійснювалася перевізником ПП «Марафон-В» на підставі укладеного Договору №010 з Експедитором ПП «Марафон-В» про надання транспортно-експедиційних послуг по здійсненню перевезень вантажів автомобільним транспортом у міжнародному та міжміському сполученні від 28.12.2022.
В свою чергу, з Експедитор ПП «Марафон-В» для надання послуг транспортуванні ТОВ «КАРВЕЙ» уклав договір №45/2 від 03.04.2023 з Перевізником - ФОП ОСОБА_1 , який фактично на своєму транспорті здійснював перевезення товару Позивача. Зазначений Договір також було надано у складі документів до митного оформлення.
За результатами здійснення перевезення товару ПП «Марафон-В» було надано довідку про транспортні витрати для надання до митних органів вих. №4 від 06.04.2023 на загальну суму 92035,00 грн., з якої вартість перевезення за межами кордону України становить 28000,00грн. що була включена до складу транспортних витрат на доставку вантажу (26000,00грн по закордонній території от м. Варна (Болгарія) до митного переходу Орловка, та 2000,00грн. - експедиційні послуги).
Також декларантом під час проведення консультації було надано рахунок на оплату від ПП «Марафон-В» № ЕК-56/45 від 06.04.2023 на загальну суму 92035,00грн.
Вартість та найменування послуг повністю співпадають із Довідкою вих. № 4 від 06.04.2023.
Витрати на транспортування вищезазначених оцінюваних товарів за коносаментом №CNNGB0000664530 від 21.01.2023 від порту Ningbo (Китай) до кордону України (місця ввезення на митну територію України) - становлять 36710,07 грн., що підтверджуються калькуляцією витрат на доставку вантажу від ТОВ «КАРВЕЙ» № 06/04 від 06.04.2023.
Зазначену калькуляцію позивач здійснив, виходячи із загальної вартості збірного вантажу, яка склала 229127,90 грн., вартість якого розподіляється між декількома іншими коносаментами, згідно з вагою, в яку включено: вартість доставки водним транспортом перевізником SCHENKER згідно з інвойсом №4000044628 від 15.03.2023 на суму 3360,36 USD; вартість логістично-вантажних витрат згідно інвойсу COSMETICPACK LTD від 06.04.2023 № 6019 на суму 1920 Євро; вартість доставки автомобільним транспортом згідно довідки ПП «Марафон-В» вих. № 4 від 06.04.2023 (28 000,00 грн). Також у вказаній довідці міститься інформація про курси валют, які застосовувалися при перерахунку.
Таким чином, суд, зважаючи на надані позивачем документи до митного оформлення щодо транспортування товару, вказує на необґрунтованість висновків митного органу, оскільки позивачем надано документи, які дають змогу перевірити суму сплачену за транспортування товару.
Крім того, положеннями п.6 ч. 2 ст.53 МК України та Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012р. №599, не визначено вичерпного переліку документів, що надаються декларантом на підтвердження розміру витрат на транспортування товарів, відповідно, надані перевізником довідки про транспортно-експедиторські витрати є допустимими доказами розміру таких витрат.
Якщо законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідки про транспортні витрати є допустимими доказами на підтвердження витрат на перевезення товарів.
Така правова позиція викладена, зокрема, в пункті 2.11 Довідки щодо узагальнення практики застосування адміністративними судами положень Митного кодексу України в редакції від 13 березня 2012 року, затвердженої Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 березня 2017 року №2.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.09.2019 року у справі №815/2501/18, від 22.08.2019 року у справі №810/2784/18 та від 11.04.2022 року у справі №1.380.2019.006980, який підлягає врахуванню у спірних правовідносинах.
З наведеного слідує, що подані декларантом до митного органу документи у своїй сукупності підтверджують заявлену підприємством митну вартість та її складові частини, не мають розбіжностей, відомості про визначення митної вартості в цих документах є достовірними, базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Натомість, зазначені митницею у повідомленні декларанту та рішенні про коригування митної вартості зауваження та розбіжності, які стали підставою для витребування митницею додаткових документів та прийняття спірного рішення про коригування митної вартості, не можуть бути визнані об`єктивними, обґрунтованими та такими, що впливають на числові значення заявленої митної вартості.
По суті вказані митним органом зауваження носять формальний характер, що у їх сукупності та окремо кожне не вказує на наявність підстав для коригування заявленої декларантом вартості товару.
Крім того, розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару. В цьому випадку митниця повинна здійснити дослідження документів щодо поставки товару з метою встановлення доказів, які підтверджують або спростовують цей сумнів.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Між тим, спірні Рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України.
Наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення Позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Обставина про наявність в автоматизованій системі аналізу та управління ризиками інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визнанні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за резервним методом, адже торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії валі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, наявність знижок тощо).
Автоматизована система аналізу та управління ризиками з об`єктивних причин не може містити усієї інформації, що стосується суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати більше значення, ніж надані декларантом первинні документи про товар.
Водночас, ціна є грошовим вираженням лише у разі коли існує рівновага між попитом та пропозицією. В інших випадках коливання цін спричиняються не вартістю, а іншими причинами.
Отже, факт наявності у автоматизованій системі митного органу інформації, що товар, який задекларовано Позивачем, розмитнювався ним раніше чи іншими особами за значно вищою вартістю, за відсутності інших визначених законом підстав, не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 справа №815/6827/17, від 22.04.2019 справа № 815/6242/17, від 07.08.2018 справа №815/3400/17.
Верховним Судом у постанові від 04.09.2018 року у справі №818/1186/17 зазначено, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Відповідно до позиції Верховного Суду у постанові від 27.07.2018 року у справі №809/1174/17 у рішенні про коригування заявленої митної вартості, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію, яка використовувалася митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім визначення джерела інформації, яка взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.
Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 08.02.2019 року у справі №825/648/17.
Зважаючи на те, що під час митного оформлення митницею не було висловлено жодних обґрунтованих сумнівів щодо розбіжностей у числових значеннях складових митної вартості товарів у поданих декларантом документах щодо ціни товару, про що свідчить аналіз змісту спірного рішення про коригування митної вартості товару, слід дійти висновку, що наведені документи не містили жодних розбіжностей саме у числових значеннях складових митної вартості товарів, у зв`язку із чим наявні підстави вважати, що митний орган не навів жодних обґрунтованих сумнівів щодо неможливості визначення митної вартості товарів за поданими декларантом документами, а тому відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не мав правових підстав для витребування додаткових документів у декларанта.
З огляду на вищезазначене, зауваження митного органу до наданих на підтвердження заявленої митної вартості товарів документів, що викладені у спірному рішенні про коригування митної вартості товарів, суд вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки їх не можна віднести до таких, які можуть слугувати підставою для відмови у визначенні митної вартості товарів за ціною договору (контракту), адже вказані обставини не впливають на формування митної вартості товару.
У зв`язку з наведеним суд вважає, що доводи, які зазначені відповідачем у рішенні про коригування митної вартості, не є підставою для витребування додаткових документів у декларанта та для коригування заявленої ним митної вартості товару, оскільки в документах відсутні розбіжності, або явні ознаки підробки. Відповідач не надав суду доказів того, що документи, які подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. А надані позивачем до митного оформлення документи містять всі необхідні реквізити та відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, відомостей щодо ціни, що була сплачена за ці товари. Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача були в наявності всі документи, які давали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною договору.
Суд також звертає увагу, що факт неподання декларантом додаткових документів без належного обґрунтування відповідачем, що вони можуть усунути сумніви спірних відомостей, не можуть слугувати підставою для відмови в митному оформленні товару.
Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Законом чітко встановлено умови, за наявності яких, у відповідача виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів та відмова у митному оформленні за заявленою декларантом митною вартістю товарів.
Такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів.
На думку законодавця, сумніви є обґрунтованими, якщо документи: містять розбіжності; наявні ознаки підробки; не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи закону зобов`язують відповідача зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, відповідач повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Натомість, під час розгляду цієї справи відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари.
Тобто, правильність визначення позивачем митної вартості товару за ціною договору, а також об`єктивна можливість застосування першого методу не були спростовані відповідачем.
Суд зазначає, що досліджені первинні документи, які також були подані позивачем до митного органу, повністю підтверджують митну вартість товару, задекларовану за основним методом.
При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача на неподання декларантом додаткових документів, оскільки в даному випадку їх відсутність не впливає на правильність визначення декларантом митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Неподання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не є достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Інші підстави, зазначені у спірному рішенні про коригування митної вартості суд не бере до уваги, оскільки такі підстави не передбачені частинами 2-4 статті 53 МКУ.
Відтак, суд визнає необґрунтованими доводи відповідача про не підтвердження числового значення митної вартості, визначеної за основним методом визначення митної вартості, що відповідно до приписів Митного кодексу України є підставою для корегування заявленої декларантом митної вартості.
Суд зазначає, що за результатами опрацювання наданих позивачем документів митний орган повинен був застосувати метод визначення митної вартості за ціною угоди (контракту) щодо товару, який імпортується, оскільки позивачем при декларуванні митної вартості зазначені усі складові числового значення митної вартості, а відповідачем не доведено, що позивачем неправильно здійснено розрахунок, а також, що до декларації внесено недостовірні або неточні відомості, що надані митному органу документи містять не всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості.
Приймаючи до уваги, що відсутність у позивача витребуваних відповідачем додаткових документів ніяким чином не впливає на правильність визначення позивачем (декларантом) митної вартості товарів за основним методом, що підтверджується наданими до митного оформлення документами. Наявність однієї лише вказівки відповідача на перелічені ним розбіжності та недоліки у поданих позивачем документах, без роз`яснення, в чому такі розбіжності полягають, який їхній вплив на митну вартість оцінюваного товару і чому без їх усунення заявлена митна вартість не може бути визнана, не може бути достатньо для висновку про неможливість застосування основного методу визначення митної вартості. У зв`язку з цим неподання позивачем (декларантом) запитуваних (витребуваних) відповідачем додаткових документів з об`єктивних причин, зокрема, з причин їх невизначеності та відсутності, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товарів за першим методом, не може бути достатнім для висновку щодо наявності підстав для застосування відповідачем іншого методу визначення митної вартості, а також не може бути підставою для прийняття оскаржуваних рішень та здійснення коригування митної вартості.
Зважаючи на те, що відповідачем не надано належних та переконливих доказів того, що подані декларантом для митного оформлення документи не надавили можливості встановити всі складові митної вартості товари, мали розбіжності або виправлення, у зв`язку з чим спірне рішення митного органу про коригування митної вартості товару, а також видана на його підставі картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення не можуть вважатися обґрунтованими та правомірними.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п.120, ECHR 2000, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п.128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява №21151/04, п.72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п.51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах.
Крім того, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Yvonne van Duyn v.Home Office» зазначив, що «принцип юридичної визначеності» означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії». З огляду на «принцип юридичної визначеності», держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
За таких обставин, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів та картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги задоволенню у повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням наведеного, а також зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою, у сумі 5368,00грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення їх з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, у сумі 12000,00грн., при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
При цьому, відповідач надав заперечення щодо стягнення витрат на правничу допомогу, оскільки такі витрати є не співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, суд зазначає, що при вирішенні питання про відшкодування витрат враховані критерії, відповідно до яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як встановлено судом між ТОВ «КАРВЕЙ» та Адвокатським Бюро «Герман і Партнери» укладено Договір про надання правової допомоги №02-03-05/23 від 03.05.2023 року.
Суд вказує, що відповідно до п.3.1. Договору, загальна вартість наданих послуг, які надаються за цим Договором, становить суму вартості всіх рахунків-фактур, які будуть виставлені Виконавцем протягом дії даного Договору.
Вартість послуг з ведення справи в суді 1-ої інстанції становить 12 000 грн. без ПДВ. (пункт 3.2.).
Факт належного виконання Виконавцем зобов`язань з даного Договору фіксується повноваженими представниками сторін у акті прийому-передачі наданих послуг (пункт 4.1.)
11.05.2023 року між ТОВ «КАРВЕЙ» та Адвокатським Бюро «Герман і Партнери» укладено акт прийому-передачі наданих послуг до Договору №02-03-05/23 від 03.05.2023 року.
Актом наданих послуг №1/7/12-2023 від 26.12.2023 року встановлено, що загальна вартість Послуг складає 12000 грн.
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Системний аналіз наведених норм дозволяє дійти до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу є обставиною, яка підлягає доведенню та яку належить оцінити за формою та змістом.
За формальним критерієм, про що йдеться у ч. 3 ст. 134 КАС України, на сторону, яка заявляє про розподіл, покладається тягар надання відповідних первинних документів, які дають можливість зробити висновок про наявність договірних відносин між адвокатом та стороною у справі (1) з приводу надання останньому правничих послуг, які стосуються такої справи, (2) за результатом яких такі послуги були реально надані, а їх вартість сплачена.
Змістовий аналіз обставини понесення судових витрат полягає у наданні оцінки їх співмірності, при цьому, обов`язок доведення співмірності та неспівмірності покладається відповідно на сторону, яка заявляє про розподіл та яка заперечує щодо такого.
Про необхідність надати оцінку як формальному, так і змістовому критеріям обставини понесення судових витрат наголосив також Верховний Суд у постанові від 09.03.2021 у справі № 200/10535/19-а. Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, яким задоволено вимогу стягнути витрати на професійну правничу допомогу виключно за формальним критерієм, Верховний Суд дійшов до висновку про його ухвалення без повної та всебічної оцінки доказів, наявних у матеріалах справи.
Резюмуючи викладене, навіть за відсутності заперечень іншої сторони щодо розміру судових витрат, суд зобов`язаний повно та всебічно надати оцінку співмірності понесених витрат придбаним послугам з точки зору складності справи, витраченого часу, обсягу виконаних робіт, ціни та значення справи для сторони на підставі наявних у матеріалах справи документів.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Верховний Суд у постанові від 03.02.2022 у справі № 640/19536/18 вказав, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
У постанові від 28.01.2021 у справі № 806/2504/17 Верховний Суд вказав, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Таким чином, статтею 134 КАС України визначені вимоги до спірмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із покладенням на відповідача обов`язку доведення зворотного, а стаття 139 КАС України зобов`язує суд при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховувати чотири критерії, у тому числі, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Розглянута справа є нескладною, однак, навіть у справах незначної складності особа не може бути обмежена у можливості звернутися за правовою допомогою, у тому числі розраховуючи на компенсацію витрат на професійну правничу допомогу.
Суд зазначає, що у розглянутому випадку не можна вважати, що при встановленні фіксованого гонорару у розмірі 12000,00 грн. була врахована складність справи та її істотні обставини.
Розглянутий спір є нескладним, ціна позову складає 33062,73грн., складений адвокатом позов на 8 аркушах у більшій мірі є наведенням норм законодавства та тексту оскаржуваного рішення, у зв`язку із чим суд вважає неспівмірним та непропорційним покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн.
Крім того, суд зазначає, що окремою вимогою до витрат на професійну правничу допомогу, як-то передбачено ч. 4 ст.134 КАС України, є детальний опис послуги.
При цьому, суд зазначає, що у наданих документах на підтвердження доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, не наведено розрахунку витраченого адвокатом часу на надані послуги.
Дослідивши надані до суду докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд констатує, що він позбавлений можливості оцінити обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, співмірність послуг категорії складності даної справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, оскільки у зазначених вище документах не зазначено кількість витраченого часу роботи адвоката.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду цієї справи, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
В той же час, оскільки позивач, у зв`язку із прийняття відповідачем протиправних рішень, що були оскаржені у ці справі, був вимушений звернутися до суду за захистом порушених прав, у зв`язку із чим ним було понесено витрати на професійну правничу допомогу, враховуючи принцип співмірності та задоволення позовних вимог, суд доходить висновку про необхідність присудження на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00грн., оскільки така вартість наданих адвокатом послуг є обґрунтованою та співмірною зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданої адвокатом правничої допомоги.
Відтак, у стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 8000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв`язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності та розумності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Карвей» (код ЄДРПОУ 40173275, місцезнаходження: вул. Винокурова, буд.1, м. Дніпро, 49000) до Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371, місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, 22, м. Дніпро, 49038)про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними та скасувати рішення Дніпровської митниці про коригування митної вартості товарів №UA110110/2023/000022/1 від 18.04.2023р. та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення№UA110110/2023/000051 від 18.04.2023р.
Стягнути з Дніпровської митниці (код ЄДРПОУ 43971371, місцезнаходження: вул. Княгині Ольги, 22, м. Дніпро, 49038) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Карвей» (код ЄДРПОУ 40173275, місцезнаходження: вул. Винокурова, буд.1, м. Дніпро, 49000) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 5368,00грн. (п`ять тисяч триста шістдесят вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00грн (чотири тисячі гривень).
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова
Суд | Дніпропетровський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 06.12.2023 |
Оприлюднено | 25.07.2024 |
Номер документу | 120544050 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо митної справи (крім охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності); зовнішньоекономічної діяльності; спеціальних заходів щодо демпінгового та іншого імпорту, у тому числі щодо |
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Турова Олена Михайлівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні