Рішення

від 22.07.2024 по справі 160/9639/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2024 рокуСправа №160/9639/24 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі відповідач, ГУ ДПС у Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 2200 грн;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21.09.2021 №Ф-16192-53У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в розмірі 2200 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області була винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2021 №Ф-16192-53У про стягнення з ОСОБА_1 єдиного внеску у розмірі 2200,00 гривень. Позивач зазначив, що не є фізичною особою-підприємцем та з 09.06.2021 підприємницьку діяльність не веде. Факт того, що ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем та не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлений у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі №160/10921/21, яке набрало законної сили 04.05.2022. Позивач наголошує, що у нього відсутній обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. З огляду на викладене, позивач вважає спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою зобов`язано позивача надати до суду протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали: належним чином засвідчені копії для залучення до матеріалів справи інших документів та доказів, які мають значення для вирішення справи та не були надані разом з адміністративним позовом, якщо такі є, в тому числі довідку за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за період 2020-2021 року; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, а також зобов`язано надати, зокрема: належним чином засвідчені докази направлення та отримання позивачем оскаржуваної вимоги; належним чином засвідчену копію оскаржуваної вимоги від 21.09.2021 №Ф-16192-53У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області; детальний розрахунок недоїмки зі сплати єдиного внеску, визначений у вимозі від 21.09.2021 №Ф-16192-53У Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, із зазначенням, за які періоди та в яких сумах вона виникла, та на підставі чого була нарахована; витяг з облікової картки ОСОБА_1 ; інші докази та документи, які на думку відповідача мають значення для вирішення цієї справи.

На виконання ухвали суду позивач надав довідку за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за період 2020-2021 роки згідно заяви від 17.05.2024 за вх. №39682/24.

23.05.2024 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебував на податковому обліку в Придніпровській ДПІ (Самарський район) ГУ ДПС у Дніпропетровській області з 22.04.2002 по 09.06.2021 та відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 був платником єдиного внеску. Основний вид діяльності 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах. За даними інтегрованої картки платника по коду бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 були автоматично розраховані нарахування єдиного внеску на загальну суму 37788,74 грн, які станом на 17.05.2024 не сплачені. Крім того, в ході проведеної 04.10.2018 камеральної перевірки ФОП ОСОБА_1 складено акт №59253/04-36-13-19/ НОМЕР_1 щодо порушень податкового законодавства в частині неподання платником звітів про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 2014-2017 роки. Рішеннями контролюючого органу від 04.10.2018 №0516221319, №0516231319, №0516241319, №0516251319 до ФОП ОСОБА_1 застосовані штрафні санкції на загальну суму 680 грн. До ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 не подавались декларації про майновий стан та доходи, звіти про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску. В автоматичному режимі позивачу сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53/64 від 08.02.2021 та направлено на адресу платника рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке повернуто з причин відсутності адресата за вказаною адресою. У зв`язку з несплатою суми боргу та відсутністю інформації про оскарження вимоги №Ф-16192-53/64 від 08.02.2021 відповідачем сформовано узгоджену вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2021 №Ф-16192-53/У. На момент формування узгодженої вимоги в органів ДВС на виконанні перебувала вимога №Ф-16192-53/64У від 06.11.2020 на суму 36268,74 грн. У зв`язку із зазначеним, відповідно до п. 7 розділу VIІ Інструкції узгоджену вимогу від 21.09.2021 №Ф-16192-53/У сформовано на різницю заборгованості, а саме 2200,00 грн, та направлено до Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, яким 12.11.2021 відкрито провадження у справі. Станом на 15.05.2024 заборгованість по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по ОСОБА_1 , згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, становить 38468,74 грн. З огляду на викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 13.04.2002 позивач отримав свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності фізичної особи, видане виконавчим комітетом Самарської районної у місті Дніпропетровську ради.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено записи від 16.04.2002 №0031609 про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем, від 09.06.2021 №2002240170000153933 про реєстрацію фізичною особою-підприємцем та від 09.06.2021 №2002240060001153933 про реєстрацію припинення підприємницької діяльності останнього.

06.11.2020 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було сформовано та направило на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53/64, відповідно до якої заборгованість фізичної особи-підприємця реєстрацію ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску становила 32268,74 грн.

Зазначена вище вимога була сформована на підставі даних інформаційної системи контролюючого органу щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного внеску, а саме:

- за 2017 рік у сумі 8448,0 грн., граничний строк сплати до 09.02.2018;

- І квартал 2018 року у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018;

- ІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018;

- ІІІ квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018;

- ІV квартал 2018 року у сумі 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019;

- І квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019;

- ІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019;

- ІІІ квартал 2019 року у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018;

- ІV квартал 2019 року у сумі 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020;

- І квартал 2020 року (січень, лютий) у сумі 2078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020;

- ІІ квартал 2020 року (червень) у сумі 1039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року;

- ІІІ квартал 2020 року у сумі 3178,12 грн., граничний строк сплати до 19.10.2020.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53/64 від 06.11.2020 була направлена на податкову адресу позивача, однак повернулась до контролюючого органу без вручення.

У зв`язку з несплатою позивачем сум ЄСВ, визначених вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53/64 від 06.11.2020, відповідач направив до органів державної виконавчої служби з метою примусового виконання вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53/64 У від 06.11.2020 як узгоджену.

Після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53/64 У від 06.11.2020, вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 у справі №160/10921/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 36268,74 грн. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53/64 від 06.11.2020, винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Третього апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2022 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 в адміністративній справі №160/10921/21 змінено в частині мотивування висновків суду. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

21.09.2021 Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-16192-53У на суму заборгованості 2200,00 грн, яка складається з заборгованості з єдиного внеску, яка була наявна в ІКП ОСОБА_1 .

За встановленими судом обставинами справи, вищевказана недоїмка утворилась у зв`язку із тим, що позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець і зняття його з обліку не відбулось; податкову звітність позивач не подавав, доходів не отримував, а тому, як наслідок, на думку контролюючого органу, він повинен був сплачувати суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно наданої позивачем довідки за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за період 2020-2021 роки ОСОБА_1 у 2020-2021 роках перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Моноліт-СОВ», код ЄДРПОУ 30421205, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут-Дніпро», код ЄДРПОУ 41519394, які сплачували за позивача суми єдиного внеску.

Спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2021 №Ф-16192-53У звернута відповідачем до примусового виконання, про що свідчить постанова про відкриття виконавчого провадження №67351725 від 12.11.2021, винесена державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Дніпро), копія якої міститься у матеріалах справи.

Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2021 №Ф-16192-53У, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі ПК України), Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 ПК України самозайнята особа платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

При цьому п. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 ПК України надано визначення поняттю працівник це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон №2464 -VI).

Пунктами 2 і 6 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону до платників єдиного внеску віднесено також й фізичних осіб-підприємців, у тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).

Відповідно до абзаців 1, 2 п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03.10.2017 №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За визначенням п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

За нормами ч. 5 ст. 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Частиною 12 ст. 9 Закону №2464- VI встановлено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч. 2, ч. 3 ст. 9 Закону №2464- VI).

За ч. 4 ст. 9 Закону№2464-VI обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до абзаців 1, 3, 5-7 ч. 4 ст. 25 Закону №2464-VI ( в редакції на час прийняття спірної вимоги) податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 ПК України.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 №449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 21.12.2020 №790) затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Вказана Інструкція врегульовує застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон) та визначає процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами.

Абзацом 2, 3 п 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена податковими органами у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій (п. 3 розділу VI Інструкції № 449).

Відповідно до п. 4 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з ІТС за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи).

Податковий орган веде реєстр виданих вимог про сплату боргу (недоїмки) за формою згідно з додатком 8 до цієї Інструкції.

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина літера «Ю» (вимога до юридичної особи, у тому числі відокремлених підрозділів юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина порядковий номер, третя частина літера «У» (узгоджена вимога).

Щодо наявності або відсутності у позивача статусу платника єдиного внеску, який відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №2464-VI зобов`язує сплачувати єдиний внесок, суд зазначає наступне.

За визначенням у ст. 1 Закону України «Про підприємництво» підприємництво це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб`єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

Згідно ч. 2 ст. 50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу (ч. 1 ст. 128 Господарського кодексу України).

01.07.2004 набрав чинності Закон №755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону №755-IV (в первинній редакції) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону№ 755-IV було передбачено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Тобто, за змістом наведеної норми процедура заміни раніше виданого свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка відбувалася за волевиявленням фізичної особи-підприємця, через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР абзац сьомий частини першої статті 1 Закону №755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

03.03. 2011 набрав чинності Закон №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

За пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення «Закону №2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі Закон № 1155-VII).

Законом №1155-VII п. 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону №755-IV було викладено в наступній редакції: «усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР».

Законом №1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

З пояснювальної записки до проекту Закону №1155-VII вбачається, що Закон № 2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом №2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

Також, у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561 089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74 886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492 808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177 376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

Для досягнення цієї мети Законом №1155-VII внесені зміни до розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

Частиною 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі №260/81/19 дійшла до наступних правових висновків:

«Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 №592-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо усунення дискримінації за колом платників» (далі Закон №592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VI (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4цього Закону(крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше.

З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ вбачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду у справі № 260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом».

Як зазначає позивач, останній підприємницьку діяльність не здійснював, звітність не подавав.

Разом з цим, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2022 у справі №160/10921/21, обставини, встановлені в якій є обов`язковими для врахування у цій справі, судом було встановлено, що за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань судом встановлено, що 09.06.2021 було внесено запис №2002240170000153933 про реєстрацію ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем. Підприємницька діяльність припинена в той же день 09.06.2021, номер запису: 2002240060001153933.

В період часу до 09.06.2021 після початку функціонування Єдиного державного реєстру позивач не вчиняв жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавав.

Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону № 755 Державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

У справі №160/10921/21 позивач до 09.06.2021 не звертався до державного реєстратора з жодними заявами, а тому свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка як передбачено Законом № 755 до 09.06.2021 не отримував.

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань реєстрація позивача як фізичної особи-підприємця відбулася 09.06.2021, про що було внесено запис №2002240170000153933, і в той же день припинена.

Фактично єдиною метою звернення позивача до державного реєстратора було припинення нарахування податковим органом йому нової заборгованості з ЄСВ після того, як позивач дізнався про наявність виконавчого провадження.

Відсутність запису про позивача в Єдиному державному реєстрі як про особу, яка здійснює підприємницьку діяльність, виключає можливість нарахування йому відповідачем заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску.

З огляду на викладене, у справі №160/10921/21 колегія суддів дійшла висновку про відсутність офіційного підтвердження станом на день винесення спірної вимоги у позивача статусу ФОП шляхом проходження до 09.06.2021 реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19, які відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді цієї справи.

Разом з тим, у справі, що розглядається, суд наголошує на тому, що спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) винесена (21.09.2021) відповідачем вже після припинення позивачем підприємницької діяльності (09.06.2021). Відповідачем жодними належними та допустимими доказами не доведено набуття позивачем після 09.06.2021 статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону №755, відтак, підстави для нарахування позивачу недоїмки з ЄСВ були відсутні.

Крім того, як вже було встановлено судом вище, у 2020-2021 роках позивач перебував у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційне підприємство «Моноліт-СОВ», код ЄДРПОУ 30421205, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут-Дніпро», код ЄДРПОУ 41519394, які сплачували за позивача суми єдиного внеску.

З огляду на викладене вище, судом встановлено відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, відповідно відсутнім є й обов`язок позивача сплачувати ЄСВ.

Отже, встановлені судом обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що позивач не є платником ЄСВ у розумінні приписів ч. 1 ст. 4 Закону №2464.

Крім того факт того, що позивач не є фізичною особою підприємцем, а тому не повинен сплачувати єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування встановлений у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 та постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 04.05.2022 у справі №160/10921/21, що набрало законної сили 04.05.20221, а тому, обставини, встановлені в цих судових рішеннях не підлягають доказуванню в силу положень статті 78 КАС України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23.11.2000 у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 у справі «Трегубенко проти України»).

За наведених вище обставин, з урахуванням практики ЄСПЛ та правових висновків Верховного Суду з приводу подібних правовідносин, суд дійшов до висновку, що відповідач безпідставно сформував та направив позивачу оскаржувану вимогу, а відтак, вказана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування ОСОБА_1 боргу зі сплати ЄСВ у розмірі 2200 грн суд зазначає таке.

Право позивача було порушено саме спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки), згідно якої позивачу нараховано заборгованість зі сплати єдиного внеску, а не діями відповідача щодо нарахування позивачу вказаної заборгованості.

Суд зазначає, що визнання протиправною та скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) є достатнім та належним способом захисту прав позивача у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, не доведено правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки), а тому, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з виходом за межі позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 72, 77, 139, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд. 17-А; код ЄДРПОУ ВП 44118658) про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування вимоги,- задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 21.09.2021 №Ф-16192-53У на суму заборгованості 2200,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ ВП 44118658) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці, повний текст рішення складено та підписано 22.07.2024 р.

Суддя О.М. Неклеса