Рішення

від 23.07.2024 по справі 420/13170/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/13170/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ" до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ" до Одеської митниці про визнання противоправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000164/1 від 09.03.2024 року; визнання противоправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000305 від 09.03.2024 року.

Ухвалою суду від 06.05.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

В обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог позивач у позовній заяві вказав, що не погоджується із прийняттям оскаржуваного рішення Одеської митниці просить суд задовольнити позов у повному обсязі. Як вказав позивач, документи, подані декларантом для митного оформлення товару за ціною контракту, відповідають вимогам ст. 53 Митного Кодексу України, є належними та допустимими та підтверджують числове значення митної вартості товару, не мають розбіжностей та їх данні піддаються обчисленню, що свідчить про неправомірність висновків митного органу про наявність будь-яких розбіжностей, а визначення митним органом митної вартості товару шляхом її коригування в бік збільшення за другорядним методом здійснено з порушенням вимог митного законодавства.

20.05.2024 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач вказав, що не погоджується із позовними вимогами позивача та просить суд відмовити у задоволенні позову. Як вказав відповідач, оскільки в документах, які надані позивачем до Одеської митниці разом з митною декларацією (МД) № 24UA500500008264U2 від 09.03.2024 містилися розбіжності, ознаки підробки не містилися всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, які підтверджують митну вартість товарів, а також декларантом не подані витребувані митницею додаткові документи, які підтверджують митну вартість товарів, то зазначені обставини, у відповідності до п.2 ч.6 ст. 54 МКУ, були підставою для прийняття митницею рішення про коригування митної вартості товарів та відмови митним органом у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю. При цьому, як вказав відповідач, у рішенні про коригування митної вартості №UA500500/2024/000164/1 від 09.03.2024 наведено достатнє обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, також у цьому рішенні про коригування митної вартості визначені джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості, а саме: спеціалізовані програмно-інформаційні комплекси Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС), у яких міститься інформація, отримана за результатами здійснення митного контролю.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ст.49 Митного кодексу України від 13.03.2012р. N4495-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

ч.1 ст.54 МКУ визначено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

ч.2 ст.53 МКУ передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Судом встановлено, що між Фірмою DASHTRADE В.V. та ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» укладено контракт №22/22, згідно п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар, зазначений в замовленні покупця та у виставлених на його підставі Інвойсах, що є невід`ємною частиною цього контракту, в порядку та на умовах, обумовлених у контракті(а.с.51-56).

З метою здійснення митного оформлення товару, декларантом було подано митну декларацію 24UA500500008264U2 від 09.03.2024 року.

Для підтвердження заявленої митної вартості товару разом з митною декларацією 24UA500500008264U2 від 09.03.2024 року позивачем надані документи зазначені в графі 44 МД.

Одеською митницею (відокремлений підрозділ Державної митної служби України) прийнято рішення про коригування митної вартості № UA500500/2024/000164/1 від 09.03.2024 року (а.с.44).

Так, було встановленні наступні розбіжності по митній декларації:

1) відповідно до п п.в) п1 ч.10 ст.58 Митного кодексу України (далі МКУ) при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додається така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Проте, у наданих до митного оформлення документах (контракті, інвойсі, тощо) відсутні дані щодо даної складової митної вартості товару, внаслідок чого неможливо перевірити правильність визначення митної вартості самого товару;

2) в СМR від 06.03.2024 № 059 зазначено, що перевізником є PE «Delibat», але рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг чомусь виданий «AGROTRANS LOGISTIC»;

3) в сертифікаті про походження форми А від 24.02.2024 № A1121344, зазначено реквізити коносаменту, який був виданий лише 29.02.2024, тобто на момент видачі сертифікату про походження коносаменту ще не існувало.

Також, Одеською митницею прийнято картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000305 від 09.03.2024 року.

Згідно з ч.4 ст.54 МКУ орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до частини першої статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

У частині другій цієї статті наведений перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Частиною третьою статті 53 МК встановлено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до частини першої статті 54 МК контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як вбачається з оскаржуваного рішення Одеською митницею встановлено, що надані декларантом документи містять вищевказані розбіжності.

Разом з тим, як встановлено судом, між Фірмою DASHTRADE В.V. та ТОВ «ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ» укладено контракт №22/22, згідно п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти й оплатити товар, зазначений в замовленні покупця та у виставлених на його підставі Інвойсах, що є невід`ємною частиною цього контракту, в порядку та на умовах, обумовлених у контракті(а.с.51-56).

У відповідності до положень п.7.2 Контракту обов`язок упаковки і маркування товару покладений на постачальника. Витрати на матеріали та роботи з пакування та маркування товару покладаються на постачальника. Ці витрати закладаються самостійно постачальником до вартості товару і додатковому відшкодуванню з боку покупця не підлягають.

Поряд з цим, суд зазначає, що з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на упаковку чи використання пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із упакуванням (упаковка включена у ціну товару), а відтак витрати на пакування не є складовими митної вартості та не підлягають додаванню позивачем з метою визначення митної вартості товару та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості.

Відповідачем не доведено понесення позивачем додаткових витрат на упаковку товару, а відтак і наявність підстав для включення цих витрат до митної вартості.

На думку суду, вимога митного органу про надання додаткових документів на підтвердження такої складової митної вартості як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, за умови включення вартості пакування до ціни товару, є безпідставною та нічим не обґрунтованою.

Верховним Суд у постанові від 02.07.2019 справа №160/8573/18 у даному контексті зазначено наступне: Щодо доводів відповідача, що позивачем не підтверджено документально така складова митної вартості, як вартість упаковки або вартість пакувальних матеріалів та робіт, пов`язаних із пакуванням. Умовами Контракту №2737-HD/CN (пункт 2.2 Контракту) визначено, що ціна на товар включає в себе вартість пакування, у зв`язку з чим, Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для окремого додавання вартості упаковки до ціни, що фактично сплачена за товар, при визначенні митної вартості товару..

Таким чином в даному випадку вартість пакування не є витратами, які понесені покупцем, у зв`язку з чим не є такими, що додатково включаються у митну вартість товару.

Тобто, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані декларантом для митного оформлення товару та умови контракту. При цьому надані митному органу документи є належними та в повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, однак останні не тільки не спростовані митним органом, але й взагалі залишені без уваги.

Щодо посилання митного органу на те, що в СМR від 06.03.2024 № 059 зазначено, що перевізником є PE «Delibat», але рахунок-фактура на оплату транспортно-експедиційних послуг чомусь виданий «AGROTRANS LOGISTIC», судом встановлено наступне.

Згідно п.1.1. договору № 126 від 12.02.2024 року на послуги перевезення, що укладений між ТОВ «Дунайська Імпортна Компанія» та AGROTRANS LOGISTIC C.A. S.R.L. експедитор має право залучати до перевезення третіх осіб, відповідаючи при цьому за їх дії, як за свої власні(а.с.60-66).

Відповідно до пп. 3.4.1 для виконання своїх зобов`язань, за цим Договором, Експедитор має право залучати третіх осіб. При цьому Експедитор несе відповідальність за дії осіб, що залучаються ним до виконання обов`язків, як за свої власні".

Відповідно до п.3.3.2 Договору до обов`язків експедитора відноситься: Здійснити підбір перевізників, що мають всі необхідні дозвільні документи (ліцензії), і укласти від свого імені договори на перевезення вантажів для виконання заявок Замовника.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, Експедитор залучив до перевезення на підставі абз. 19 п. 1.1 та пп. 3.4.1 Договору третю особу ПП «ДЕЛІБАТ» (код 36487539), що свідчить про відсутність розбіжностей та неточностей в наданих до митного органу документах.

Щодо посилання митного органу на те, що в сертифікаті про походження форми А від 24.02.2024 № A1121344, зазначено реквізити коносаменту, який був виданий лише 29.02.2024, тобто на момент видачі сертифікату про походження коносаменту ще не існувало, суд враховує пояснення позивача, що в сертифікаті походження зазначено номер коносаменту 236458162, який в той самий час є номером бронювання контейнера (контейнер-місця) на судні морського перевізника, який присвоюється заздалегідь, тобто до дати фактичної видачі коносаменту (релізу) вантажоодержувачу, а дата 25.02.2024 року - є датою фактичного навантаження контейнера з товаром на судно перевізника.

Більш того, суд наголошує, що різниця в зазначених датах документів жодним чином не впливає на митну вартість товару.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем надано до митниці відповідні документи, які підтверджують митну вартість товарів за митною декларацією, у відповідності до положень ч.2 ст.53 Митного кодексу України та які не містять розбіжності, оскільки вони містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.

Разом з тим, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Між тим, спірне рішення про коригування митної вартості товарів такої інформації не містить, що не дає підстав вважати його обґрунтованим та мотивованим у контексті положень п..п.2,4 ч.2 ст.55 МКУ.

Як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень про коригування митної вартості товару, підставою для коригування митної вартості товару слугувала інформація з електронної бази даних АСМО "Інспектор" та ЄАІС. При цьому, відповідач посилається в рішенні на іншу МД не зазначаючи особливостей щодо товару, виробника, умов поставки.

Оцінюючи вказані рішення відповідача, суд вважає за необхідне врахувати також правові висновки щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд вже неодноразово наголошував у своїх правових висновках на тому, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є достатньою підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.

Верховний Суд також неодноразово зауважував, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися виключно на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин при здійсненні ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також, одночасно слід врахувати й те, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень з питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню (постанова від 25.02.2020р. справа №260/718/19; 27.04.2020р. справа №140/804/19).

В постанові від 30.04.2020 по справі №820/231/16 Верховний Суд, зокрема також вказує на й те, що отримана з Центральної бази даних ЄАІС ДМСУ інформація про вантажну митну декларацію, на яку митний орган посилається при коригуванні митної вартості, не є достатнім доказом ціни, за яку відповідну партію товару було дійсно імпортовано до України, оскільки при здійсненні контролю за коригуванням митної вартості, проведеним митним органом за другорядним методом, митний орган повинен довести, що: відповідний товар за певною митною вартістю був дійсно ввезений до України; що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) не було оскаржене до суду та скасоване судом. Тоді як матеріали справи таких доказів не містять.

За встановлених судом обставин, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані представником позивача для митного оформлення товару. При цьому досліджені судом документи, які містяться в матеріалах справи, є належними та у повній мірі відповідають вимогам МКУ до документів, які підтверджують митну вартість товарів.

Суд зазначає, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом, так як усі необхідні документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів надано.

Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятих Одеською митницею рішення про коригування митної вартості товарів рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000164/1 від 09.03.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000305 від 09.03.2024 року.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов позивача підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з Одеської митниці сплаченого позивачем судового збору у розмірі 4844,80 грн, з урахуванням ціни позову.

Також, у прохальній частині адміністративного позову позивач просить суд стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00грн.

В обґрунтування понесення вказаних витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн. представником позивача додано до позовної заяви копії: договору про надання юридичних послуг №0104-23/ЮП від 01.04.2023, додаткову угоду від 22.04.2024, замовлення від 01.04.2024, акт наданих послуг від 22.04.2024.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (с.7 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Враховуючи вищевикладене, суд, з урахуванням категорії та складності справи, вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00 грн. є необґрунтованим та завищеним.

З урахуванням зазначеного, характеру спірних правовідносин, складності справи, обсягу доказів у справі, а також те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд вважає за можливе зменшити розмір таких витрат до 3000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295,382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Одеською митницею рішення про коригування митної вартості товарів № UA500500/2024/000164/1 від 09.03.2024 року та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA500500/2024/000305 від 09.03.2024 року.

Стягнути з Одеської митниці (код ЄДРПОУ 44005631, м. Одеса, вул. Івана та Юрія Лип, 21-а) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДУНАЙСЬКА ІМПОРТНА КОМПАНІЯ" (код ЄДРПОУ 40017905, Одеська обл., м.Чорноморськ, с.Бурлача Балка, вул. Центральна 1) судовий збір у розмірі 4844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні вісімдесят копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн(три тисячі гривень).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра