Постанова

від 10.01.2024 по справі 756/4784/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/4784/23

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/4035/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Левенця Б.Б., Ящук Т.І.

при секретарі Близнюк А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року (суддя Белоконна І.В.) в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

у квітні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати наказ Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» № 26-ОС від 3 березня 2023 року про її звільнення незаконним та скасувати його; поновити її на посаді провідного інженера відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» з 7 березня 2023 року; стягнути з Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 березня 2023 року по дату ухвалення рішення.

Мотивуючі позовні вимоги, позивачка зазначала, що з 1 грудня 2022 року вона працювала в ДСП «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» на посаді провідного інженера відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою, та була переведена на дистанційний (віддалений) режим роботи. 3 березня 2023 року вона отримала повідомлення у мобільний застосунок «Vibеr» про те, що наказом № 19-ОС від 2 березня 2023 року «Про зміну умов праці працівникам ДСП «ЦСП» з 5 березня 2023 року змінено істотні умови праці для переліку посад, що зазначені у цьому наказі, серед яких була і посада, яку вона займала. Також за допомогою застосунку «Vibеr» 3 березня 2023 року їй було надіслано повідомлення про наступну зміну істотних умов праці від 2 березня 2023 року, у якому було зазначено, що з 5 березня для посади, яку вона займала, будуть змінені істотні умови праці відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та наказу від 2 березня 2023 року № 19-ОС «Про зміну умов праці працівникам ДСП «ЦСП». Зміна

істотних умов праці передбачала зміну посади з провідного інженера відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою на фахівця відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою зі зменшенням посадового окладу згідно штатного розпису до 9050грн. У разі згоди зі зміною вказаних істотних умов праці, вона мала подати відповідну заяву на ім`я в.о. директора про переведення на зазначену посаду в термін до 6 березня 2023 року, а у разі відмови було зазначено, що трудовий договір з нею буде припинено на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України 6 березня 2023 року з подальшою виплатою вихідної допомоги в розмірі не менше середньомісячного заробітку.

Позивачка посилалася на те, що не була ознайомлена з повідомленням та не проставляла свій підпис про таке ознайомлення на ньому, повідомлення було надіслано в п`ятницю 3 березня 2023 року у вигляді світлини за допомогою мобільного додатку «Vibеr», а вже у понеділок 6 березня 2023 року вона дізналась з телефонного дзвінка працівників відділу кадрового забезпечення, що вона є звільненою.

Позивачка стверджувала, що про своє звільнення дізналася лише 20 березня 2023 року після отримання відповіді на адвокатський запит та ознайомлення з наказом, а 23 березня 2023 року отримала трудову книжку з записом про її звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України та ознайомилась з наказом про звільнення № 26-ОС від 3 березня 2023 року.

Позивачка вважала, що відповідач неправомірно застосував положення ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», оскільки були відсутні реальні підстави як для зміни істотних умов праці, так і для переведення працівників на іншу роботу. Відповідач не надав доказів того, що на підприємстві відбувається відвернення або ліквідація наслідків бойових дій, а також інших обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей. Сама по собі дія особливого режиму воєнного стану в Україні не може бути підставою для застосування роботодавцем положень ст. З Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Також позивачка зазначала, що відповідно до наказу № 19-ОС від 2 березня 2023 року зміна істотних умов праці наступає з 5 березня 2023 року, що припадає на вихідний день - неділю, а відповідачем не було дотримано самого наказу № 19-ОС від 2 березня 2023 року, а саме пункту 2.2, який передбачав до 3 березня 2023 року ознайомлення працівників, які працюють на посадах вказаних у п. 1 цього ж наказу, з повідомленням про заплановані зміни істотних умов праці або надіслати копію повідомлення електронною поштою чи іншими засобами комунікації, якщо немає можливості ознайомити з повідомленням під підпис. Жодних повідомлень на електронну поштову скриньку вона не отримувала.

Позивачка стверджувала, що у період з 3 березня по 6 березня 2023 року включно вона перебувала у місті Києві та виконувала свою роботу відповідно до покладених на неї посадових обов`язків. Жодних об`єктивних обставин, які б унеможливлювали її особисте ознайомлення з наказом та повідомленням під підпис, не існувало.

Крім цього позивачка вважала, що їй фактично було запропоновано іншу посаду у зв`язку зі зміною істотних умов праці, однак, пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці, а фактично є ознакою процедури скорочення штату працівників.

У зв`язку із незаконним звільненням, позивачка просила поновити її на посаді та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року позов задоволено. Визнано наказ Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» № 26-ОС від 3 березня 2023 року про звільнення ОСОБА_1 незаконним та скасовано. Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера відділу

міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» з 7 березня 2023 року. Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 березня 2023 року по 9 серпня 2023 року в розмірі 58 334,08грн без вирахування обов`язків платежів до державного бюджету та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000грн. Стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» в дохід держави судовий збір у розмірі 3220,80грн.

У поданій апеляційній скарзі ДСП «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом всіх обставин справи та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Відповідач зазначає, що згідно з наказом ДСП «ЦСП» від 28 лютого 2023 року № 17-ОС «Про запровадження дистанційної роботи», крім позивачки, двом працівникам служби управління персоналом ДСП «ЦСП» був встановлений дистанційний режим роботи, у зв`язку з чим вони перебували поза межами міста Києва, а третій працівник перебував у відпустці без збереження заробітної плати, що унеможливлювало ознайомлення позивачки з оспорюваним наказом особисто. Відповідач стверджує, що в ході переписки з позивачкою, остання не виявляла бажання приїхати до ДСП «ЦСП» для особистого ознайомлення зі спірним наказом.

Також відповідач зазначав, що відповідно до трудового договору між сторонами було досягнуто згоди щодо обміну інформацією між роботодавцем та працівником, зокрема передбачено ознайомлення працівника з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо прав та обов`язків працівників під особистий підпис та/або шляхом використання засобів електронного зв`язку (e-mail, Viber, WhatsApp, Telegram, Signal, тощо).

Відповідач, посилаючись на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», зазначає, що сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Крім цього відповідач, посилаючись на вказаний Закон, вважає, що ним закріплено вимогу про повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці не пізніше як до запровадження таких умов, тобто працівників можна попереджати про зміну істотних умов праці відразу після ухвалення роботодавцем відповідного рішення про таку зміну, але не пізніше допуску до роботи зі зміненими умовами праці.

Відповідач зазначає, що судом безпідставно не враховано вказані положення Закону під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Також відповідач вважає, що зміна істотних умов праці відбулася на підприємстві на підставі наказу від 2 березня 2023 року № 19-ОС «Про зміну умов праці працівникам ДСП «ЦСП», про що ОСОБА_1 відповідно до ст. 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стані» була повідомлена 3 березня 2023 року засобами телекомунікаційного зв`язку, з яким вона була ознайомлена.

Відповідач посилається на те, що судом застосована застаріла практика розгляду Верховним Судом справ, пов`язаних зі зміною істотних умов праці, так як вона існувала до прийняття Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідач стверджує, що позивачці була запропонована інша посада - фахівця

відділу міжнародного співробітництва зв`язків з громадськістю та пресою або інженера відповідно до діючого штатного розпису підприємства, однак позивачка відмовилася, тому при звільненні позивачки була повністю дотримана не тільки процедура звільнення відповідно до законодавства, а також підприємство намагалося працевлаштувати позивачку на підприємстві.

Крім цього відповідач посилається на не підтвердження позивачкою понесення витрат на правову допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні квитанції про оплату клієнтом послуг адвоката.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Мігашко В.Є. просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування своїх заперечень, представник позивачки зазначає, що дійсно, трудовим договором передбачено альтернативні варіанти ознайомлення працівника із наказами (розпорядженнями) роботодавця, однак вони застосовуються виключно у разі неможливості ознайомитися із вказаними документами під особистий підпис.

Також представник позивачки вважає, що дія Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» розповсюджується виключно на території України, де проводяться активні бойові дії, у той час як наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 13 січня 2023 року № 14 внесено зміни до Переліку територій, на яких ведуться (велись) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, із цього Переліку виключено місто Київ.

Представник позивачки вважає, що у відповідача були відсутні об`єктивні перешкоди для ознайомлення позивачки із переліченими наказами під особистий підпис, оскільки відповідачем не надано суду будь-яких офіційних документів або пояснень з приводу того, які саме обставини відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей існували на момент ознайомлення позивачки із зазначеними наказами.

Представник позивачки стверджує, що надані відповідачем роздруківки текстових повідомлень не є належними та допустимими доказами на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, в розумінні ЦПК України та згідно правових позицій Верховного Суду.

Також представник позивачки, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19, вказує, що акт здачі-приймання робіт є належним доказом для доведення факту існування між адвокат та клієнтом договірних відносин та понесення останнім витрат на правову допомогу, а відтак твердження відповідача, в частині оскарження стягнення витрат на професійну правову допомогу, є безпідставними.

Державне спеціалізоване підприємство «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки», будучи належним чином повідомленим про день та час розгляду апеляційної скарги, шляхом направлення судової повістки-повідомлення на електронну адресу, зазначену у процесуальних документах, поданих до суду, яка була ним отримана, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (с.с.44 т.2), свого представника у судове засідання не направило, клопотання про його перенесення не подало, тому на підставі положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність представника відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 - адвоката Мігашка В.Є., який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Державного

спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» ( далі - ДСП «ЦСП» ) від 30 листопада 2022 року № 43-ОС ОСОБА_1 призначено на посаду провідного інженера відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою з 1 грудня 2022 року з випробувальним терміном три місяці (с.с.13 т.1).

Наказом ДСП «ЦСП» від 28 лютого 2023 року № 17-ОС у зв`язку зі збройною агресією російської федерації та запровадженням на території України воєнного стану працівникам, у тому числі і ОСОБА_1 , встановлено з 1 березня 2023 року по 31 березня 2023 року дистанційний режим роботи (с.с.134-135 т.1).

Наказом ДСП «ЦСП» від 2 березня 2023 року № 10-23 відповідно до Галузевої угоди між Державним агентством України з управління зоною відчуження і профспілкою працівників атомної енергетики та промисловості України, керуючись статутом підприємства внесені зміни та введено в дію з 5 березня 2023 року штатний розпис та організаційну структуру підприємства (с.с.127 т.1).

Наказом ДСП «ЦСП» від 2 березня 2023 року № 19-ОС «Про зміну істотних умов праці працівникам ДСП «ЦСП», керуючись ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та з метою забезпечення стабільного функціонування підприємства в подальшому, раціонального використання трудових ресурсів та забезпечення належного рівня навантаження на кожного працівника підприємства, з 5 березня 2023 року для осіб зазначених у цьому наказі, в тому числі і для провідного інженера відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою ОСОБА_1 , були змінені істотні умови праці. Підставою прийняття даного наказу зазначено наказ ДСП «ЦСП» від 2 березня 2023 року № 10-23 (с.с.14-15, т.1).

Наказ не містить змісту змінених істотних умов праці, а у п. 2 зазначеного наказу зобов`язано службу управління персоналом до 2 березня 2023 року підготувати проекти персональних повідомлень працівникам про заплановані зміни істотних умов праці та до 3 березня 2023 року ознайомити працівників, які працюють на посадах, вказаних у п. 1 цього наказу, у тому числі і ОСОБА_1 , з повідомленням про заплановані зміни істотних умов праці або надіслати копію повідомлення електронною поштою чи іншими засобами комунікації, якщо немає можливості ознайомити з повідомленням під підпис.

3 березня 2023 року через меседжер «Viber» на телефонний номер ОСОБА_1 направлено для ознайомлення наказ ДСП «ЦСП» № 19-ОС від 2 березня 2023 року та повідомлення про зміну істотних умов праці.

За змістом повідомлення (попередження) про наступну зміну істотних умов праці від 2 березня 2023 року, з 5 березня 2023 року посаду провідного інженера відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою змінено на фахівця відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою, з посадовим окладом 9050грн. У повідомленні зазначено, що у разі надання згоди на продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці, необхідно до 3 березня 2023 року подати до служби управління персоналом письмову заяву на ім`я в.о. директора ДСП «ЦСП» про переведення на посаду. Також попереджено, що у разі відмови від продовження роботи у зв`язку із змінами істотних умов праці трудовий договір буде припинено відповідно до пункту 6 статті 36 КЗпП України 6 березня 2023 року з виплатою вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України. (с.с.218 т.1).

Позивачка не заперечувала, що не надала згоди на переведення на запропоновану посаду.

Наказом ДСП «ЦСП» від 3 березня 2023 року № 26-ОС ОСОБА_1 звільнено з посади провідного інженера відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою, відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці з 6 березня 2023 року (с.с.27 т.1).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів того, що відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» станом на 2 березня 2023 року дійсно були наявні реальні підстави для зміни істотних умов праці і для переведення працівників на іншу роботу, що на підприємстві відбувалося відвернення або ліквідація наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей.

Суд вважав, що звільнення позивачки відбулося з порушенням норм трудового законодавства, що є підставою для поновлення її на роботі та виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами третьою та четвертою статті 32 КЗпП України передбачено, що у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц зазначено, що зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 317/181/19 зазначено, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.

Факт скорочення посади сам по собі виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Про визначену частиною третьою статті 32 КЗпП України зміну істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України можливо стверджувати тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.

Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц, правовідносини у якій є подібними з правовідносинами у цій справі.

Аналіз наявних в матеріалах справи штатних розписів ДСП «ЦСП», які затверджені

28 грудня 2022 року та 2 березня 2023 року, свідчить, що станом на 28 грудня 2022 року штат Відділу міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою складався з 9 осіб, у тому числі з 4 провідних інженерів з посадовим окладом 16 034грн та з 1 фахівця з посадовим окладом 9 050грн (с.с.220-221 т.1)

У зв`язку із внесенням змін до штатного розпису підприємства з 2 березня 2023 року у Відділі міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою залишено 5 посад, з яких провідний інженер - 1 посада з окладом 16 034грн, фахівець - 2 посади з окладом 9 050грн.

Отже, фактично у Відділі міжнародного співробітництва, зв`язків з громадськістю та пресою підприємства проведено скорочення посад, що не є тотожним зміні істотних умов праці, а позивачці запропоновано переведення на іншу посаду із зменшенням посадового окладу у зв`язку із скороченням її посади.

При цьому, наказ ДСП «ЦСП» від 2 березня 2023 року № 10-23 не містить посилань, що зміни до штатного розпису підприємства вносяться у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці на період воєнного стану згідно вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

За пунктом 2 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України (який є чинним з 24 березня 2022 року) під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ (який набрав чинності з 24 березня 2022 року) (далі - Закон України № 2136-ІХ) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

Частина 3 цієї статті передбачає, що у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно статті 3 Закону України № 2136-ІХ у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров`я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.

У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.

Отже, Закон України № 2136-ІХ тільки визначив, що про зміну істотних умов праці роботодавець може повідомити працівника не пізніше як до запровадження таких умов, призупинивши на період воєнного стану дію положення частини 3 статті 32 КЗпП України, що про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

При цьому, зміст зміни істотних умов праці змінені Законом України № 2136-ІХ не

були, що спростовує доводи апеляційної скарги про застосування судом застарілої практики Верховного Суду з розгляду справ, пов`язаних зі зміною істотних умов праці.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що позивачці була запропонована інша посада відповідно до діючого штатного розпису підприємства, на думку колегії суддів, підтверджує, що на підприємстві не здійснювалася зміна істотних умов праці за посадою, яку займала позивачка, а відбулося скорочення цієї посади, тому звільнення позивачки на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України є неправомірним.

Частиною 2 статті 7 Закону України № 2136-ІХ передбачено, що у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Відповідно до пункту 4.4.6. трудового договору, який сторони уклали 30 листопада 2022 року, роботодавець має право ознайомлювати працівника з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо прав та обов`язків працівників під особистий підпис та/або шляхом використання засобів телекомунікаційного зв`язку (e-mail, Viber, WhatsApp, Telegram, Signalтощо).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частинах першій, третій статті 100 ЦПК України передбачено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, що Верховний Суд послідовно додержується правової позиції про те, що роздруківки електронного листування не є ані письмовими доказами, ані електронними документами (копіями електронних документів) у розумінні ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг». Але якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між

особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах.

Відповідачем суду першої інстанції надані скрін-шоти повідомлень, направлених 3 березня 2023 року у застосунок Viber на телефон позивачки, якими підтверджується направлення позивачці наказу № 19-ОС від 2 березня 2023 року та повідомлення про зміну істотних умов праці.

Позивачка не заперечувала отримання вказаних повідомлень та ознайомлення з ними 3 березня 2023 року, про що зазначено у позовній заяві.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції, що ознайомлення позивачки з наказом № 19-ОС від 2 березня 2023 року та з повідомленням про зміну істотних умов праці повинно було відбуватися тільки під особистий підпис, колегія суддів вважає безпідставним, так як це суперечить умовами укладеного сторонами договору.

При цьому, суд не врахував, що з 1 березня 2023 року позивачці був встановлений дистанційний режим роботи.

Разом з цим, вказані обставини не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, так як ознайомлення позивачки з наказом про істотні зміни умов праці, який не містить змісту таких змін, та з повідомленням про зміну істотних умов праці, в яких позивачці пропонується переведення на іншу посаду, не свідчить про правомірність звільнення позивачки на підставі п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, оскільки вказані документи не підтверджують зміну істотних умов праці позивачки, під час судового розгляду відповідачем не було доведено зміну істотних умов праці за посадою, яку займала позивачка, а як було зазначено вище, відповідачем було здійснено скорочення посади, яку займала позивачка.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що звільнення позивачки відбулося з порушенням норм трудового законодавства, а тому вона підлягає поновленню на роботі.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Апеляційна скарга не містить доводів неправомірності розрахунку судом першої інстанції середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 , тому відповідно до положень частини 1 статті 367 ЦПК України колегія суддів рішення суду в цій частині не переглядає.

Щодо рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно пункту 1 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Суд задовольнив позовні вимоги, тому понесені позивачкою судові витрати

підлягають відшкодуванню відповідачем.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Частина 1 статті 134 ЦПК України передбачає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У частині 3 статті 175 ЦПК України зазначено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивачки зазначив, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка очікує понести на правову допомогу, становить 24 000грн.

У підтвердження понесених витрат до позовної заяви додані: копія витягу з договору про надання правничої допомоги № 01/0303-23 від 3 березня 2023 року, укладеного між адвокатом Мігашко В.Є. та ОСОБА_1 , копія додаткової угоди до вказаного договору № 1 від 3 березня 2023 року, якою сторони договору погодили комплекс заходів, спрямованих на надання правничої допомоги, та розмір погодинної оплати послуг адвоката - 4000грн; копія акту № 01/050423 здачі-приймання наданих послуг за вказаним договором від 5 квітня 2023 року, згідно якого позивачці надано наступні послуги:

1) витребування необхідних матеріалів та інформації (адвокатські запити) - 2 год., вартістю 8000грн;

2) підготовка позовної заяви та подача позову до суду - 3 год., вартістю - 12 000грн;

3) підготовка необхідних клопотань та заяв (клопотання про витребування доказів) - 1 год., вартістю - 4000грн.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини 3 статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).

Аналіз вищезазначених процесуальних норм дає підстави для висновку, що саме

зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивачкою не надані докази сплати витрат на правову допомогу.

Інших заперечень стосовно заявлених витрат відповідач не висловив.

10 липня 2023 року представник позивачки подав до суду заяву про повний розрахунок судових витрат, в якій просив стягнути із відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000грн.

До заяви додатково було надано копію акту № 02/260623 від 26 червня 2023 року, згідно якого позивачці було надано послугу: аналіз та опрацювання відзиву на позовну заяву, підготовка та направлення до суду відповіді на відзив - 2 год., вартість - 8000грн. Також до заяви були надані докази її направлення відповідачу (с.с.235 т.1).

Отже, представником позивачки надані належні та достатні докази у підтвердження витрат на правову допомогу, що свідчить про наявність підстав для відшкодування позивачці витрат на правову допомогу.

Відповідачем не було висловлено заперечень проти заявлених вимог.

Частково задовольняючи вимоги про відшкодування витрат позивачки на правову допомогу, суд першої інстанції вважав заявлені представником позивачки витрати у сумі 30 000грн неспівмірними зі складністю справи, наданим представником обсягом послуг у суді, ціною позову, затраченим адвокатом часом на надання правової допомоги, а також зазначив, що вони не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також те, що їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для нього, що суперечить принципу розподілу таких витрат, та зменшив їх до 8 000грн.

Позивачкою рішення суду в цій частині не оскаржується.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За таких обставин, колегія суддів переглядає рішення суду в цій частині тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача.

Доводи апеляційної скарги, що позивачкою не підтверджено понесення витрат на правову допомогу, оскільки в матеріалах справи відсутні квитанції про оплату клієнтом послуг адвоката, не є підставою для відмови у стягненні з відповідача судових витрат позивачки.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 904/1907/15).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушення норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого підприємства «Центральне сервісне підприємство з експлуатації, відновлення та безпеки» залишити без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 9 серпня 2023 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 19 липня 2024 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Б.Б. Левенець

Т.І. Ящук