Постанова

від 23.07.2024 по справі 600/7898/23-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/7898/23-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

23 липня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Мойсюка М.І Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, а тому, відповідач зобов`язаний виплатити йому додаткову винагороду, збільшену до 100000 гривень, передбачену постановою КМУ №168, з січня 2023 року.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.

Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку.

За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу в НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_3 ).

Згідно довідки №201 від 13.09.2023 про види грошового забезпечення, нараховані ОСОБА_1 за період з 01.06.2022 року по 30.06.2023 року вбачається, що останньому нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, в т.ч. додаткова винагорода 70 тис.грн та 30 тис.грн помісячно, відповідно до Постанови КМУ №168 в період до січня 2023 року.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив, що оскільки приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії, відповідач зобов`язаний виплатити йому додаткову винагороду, збільшену до 100 000 гривень, передбачену постановою КМУ №168, з січня 2023 року.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.

За змістом частини 1 статті 6, частини 1статті 14 Закону України від 03.04.2003 №661-IV «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення, до особового складу якої входять військовослужбовці та працівники Державної прикордонної служби України.

Згідно зі статтею 16 цього Закону умови грошового забезпечення військовослужбовців та оплати праці працівників Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія якого, в силу приписів пункту 1 частини першої статті 3 цього Закону, поширюється в тому числі на військовослужбовців правоохоронних органів спеціального призначення, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У частині 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами першим і другим частини 4 статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 в абзаці першому пункту 1 постанови №168 слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць». В решті зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби, на час виникнення спірних правовідносин не змінювався.

В постанові від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22, яка набрала законної сили, Верховний Суд дійшов висновку, що зміст внесених постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793 змін до постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Отже, встановлена постановою Кабінету Міністрів України №168 додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень на місяць є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби, що виплачується їм на період дії воєнного стану та підлягає збільшенню до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу їх безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Водночас, реалізація зазначених приписів постанови Кабінету Міністрів України №168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах, враховуючи, що Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 №558, не врегульовувала цих питань.

Про необхідність визначення керівниками відповідних міністерств та державних органів порядку і умов виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених постановою Кабінету Міністрів України №168, вказано і в пункті 21 цієї постанови, доповненому згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 №793.

Оскільки, одночасно з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України №168 не було визначено порядку й умов виплати передбаченої нею додаткової винагороди, 17 квітня 2022 року Адміністрація Державної прикордонної служби України надіслала органам Держприкордонслужби лист №21-1215-2022 «Щодо однакового трактування положень» за підписом Голови Державної прикордонної служби України, в якому з метою упорядкування обліку особового складу, який має право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень, були визначені бойові завдання в районах ведення бойових дій, за умови виконання яких військовослужбовцям мала виплачуватися вказана додаткова винагорода.

30 липня 2022 року Адміністрація Держприкордонслужби, посилаючись на пункт 21 постанови №168, видала наказ №392-/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», який був уведений в дію з 01 серпня 2022 року.

Пункт 2 цього наказу визначав вичерпний перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, виконання яких у відповідні дні давало військовослужбовцю право на збільшення додаткової винагороди до 100 000 гривень пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Зокрема, підпунктом 7 пункту 2 цього наказу до таких заходів віднесено виконання бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань органом (підрозділом, у тому числі зведеним) Держприкордонслужби оборони або наступу, контрнаступу (контратаки) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави.

У пункті 4 наказу №392-/0/81-22-АГ встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, здійснюється на підставі сукупності наявної інформації у таких документах:

1) бойового наказу (бойового розпорядження);

2) журналу бойових дій (службово-бойових дій, вахтового, навігаційно-вахтового, навігаційного журналу), журналу ведення оперативної обстановки, бойового донесення (підсумкового, термінового, позатермінового) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад;

3) рапорту (донесення) начальника (командира) підрозділу (тимчасово створеної групи військовослужбовців, зведеного загону, катерів і кораблів Морської охорони, екіпажу літака, вертольоту тощо) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань, із зазначенням військових звань, прізвищ, імен та по батькові, а також кількості днів участі військовослужбовців у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 5 наказу №392-/0/81-22-АГ для військовослужбовців, відряджених до органів військового управління Держприкордонслужби, окрім документів, зазначених у пункті 4 цього наказу, безпосередня участь у бойових діях або заходах, передбачених пунктом 2 цього наказу, додатково підтверджується довідкою за формою, наведеною у додатку 1 до цього наказу, що видається начальником органу Держприкордонслужби, який веде (вів) бойові дії та до якого для виконання завдань відряджені військовослужбовці, із зазначенням періоду (кількості днів) такої участі (абзац перший пункту 5 наказу).

З 01 грудня 2022 року був уведений в дію наказ Адміністрації Держприкордонслужби від 09.12.2022 №628/0/81-22-АГ «Про реалізацію вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168», в якому був дещо змінений перелік бойових дій і заходів, передбачених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168, проте залишився незмінним перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, у тому числі відряджених, у таких бойових діях або заходах.

Аналогічна правова позиція, щодо обов`язковості вищезазначених документів для підтвердження безпосередньої участі особи у бойових діях, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 грудня 2023 року у справі №200/193/23 (адміністративне провадження №К/990/24077/23).

Разом з тим, матеріали справи у вказаних правовідносинах не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи саме безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

При цьому, сам факт несення військової служби на підставі бойового наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України не є достатньою підставою для нарахування та виплати відповідачем позивачеві збільшеної додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн, яка передбачена пунктом 1 Постанови №168.

Відповідно до бойового розпорядження Оперативного угруповання військ «Херсон» від 26.11.2022 №26, для НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) були визначені завдання щодо спостереження надводної обстановки, протидія вірогідному десанту військ противника на правобережжі річки Дніпро та Дніпровського лиману, які носять характер оборонних завдань виконуваних поза районами ведення воєнних (бойових) дій. Жодних завдань, які б носили атакувальний або контратакувальний характер для ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_2 ) визначено не було, в свою чергу лише такі завдання передбачають безпосереднє перебування у районах ведення воєнних (бойових) дій або на територіях між нашою першою лінією оборони та військами країни-агресора, та безпосередній вогневий контакт (зіткнення) з противником.

Відтак, суд першої інстанції вірно встановив, що позивач не перебував безпосередньо у районах ведення воєнних (бойових) дій та відповідних бойових завдань у них не виконував, тому відповідні документи щодо підтвердження участі у бойових діях відносно позивача не опрацьовувались та не існують. Доказів іншого суду не надано. Взагалі, відповідних завдань на НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військову частину НОМЕР_2 ) органами військового управління, покладено не було.

Відповідно до наказів (рішень) Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» від 02.02.2023 № 26, від 14.02.2023 № 35, від 01.03.2023 № 52, від 01.04.2023 № 89, від 01.05.2023 № 111, від 01.06.2023 № 147, від 01.07.2023 № 183, від 01.08.2023 № 210, від 01.09.2023 № 247, від 01.10.2023 № 273, від 01.11.2023 № 301, від 01.12.2023 № 341, від 01.01.2024 № 2, якими чітко визначені райони ведення бойових дій, в період з 01.01.2023 по 31.12.2023 до яких не входить жоден з районів або територіальних громад Херсонської або Миколаївської області, які були б розташовані на Правому березі річки Дніпро, а відповідними районами визначаються виключно райони лівобережжя Херсонщини.

Вказані вище накази Головнокомандувача Збройних Сил України є чинними та визначають райони ведення воєнних (бойових) дій.

Крім того, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велося) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», затвердженого Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року №309 (із змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 р. за №1668/39004, з 01.05.2023 Херсонська міська територіальна громада відноситься до територій де припинена можливість бойових дій.

Суд вірно вказав, що сам по собі факт несення позивачем військової служби на території Херсонської міської територіальної громади під час дії воєнного стану у період з січня 2023 року не створює для відповідача обов`язку нарахування збільшеної додаткової винагороди, оскільки підставою для її виплати є документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, зокрема на тимчасово окупованій РФ території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора.

Таким чином, доводи позивача про порушення відповідачем приписів Постанови №168 є безпідставними, оскільки безпосередня участь позивач в заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, що дає право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн., матеріалами справи не підтверджена, тому у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем неправомірно не нараховувалась позивачу додаткова винагорода з січня 2023 року у розмірі 100000 грн.

Зокрема, позивачем не надано до суду доказів та такі відсутні в матеріалах справи, щодо підтвердження конкретних дат (подій, тощо) в межах спірного періоду, саме безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення цих заходів, які були б для відповідача підставою для виплати останньому підвищеної додаткової винагороди та застосування пропорційний підхід до визначення її розміру, встановлений постановою КМУ № 168.

Зважаючи на наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги позивача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Чернівецький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п. 2 ч.5 ст. 328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Мойсюк М.І Граб Л.С.