Рішення

від 22.07.2024 по справі 526/388/24

ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/388/24

Провадження № 2/526/576/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2024 рокуГадяцький районний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судового засідання Павленко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Гадяч цивільну справу №526/388/24 за позовом ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів», третя особа: Гадяцьке управління Миргородської філії Полтавського обласного центру зайнятості про розірвання трудових відносин,

з участю ОСОБА_1

в с т а н о в и в:

31 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів», третя особа: Гадяцьке управління Миргородської філії Полтавського обласного центру зайнятості про розірвання трудових відносин.

Ухвалою від 05 березня 2024 року відкрито провадження у справі.

24 квітня 2024 року підготовче судове засідання у даній справі закрити.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов пітримав, суду пояснив, що в зв`язку з окупацією селища Лисичанськ він не міг продовжувати трудову діяльність з КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та 11 квітня 2022 року був зареєстрований як внутрішньо переміщена особа в с.Лютенька, Миргородського району. Просить розірвати з 24 серпня 2022 року трудові відносини з КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» на підставі ст. 38 КЗпП України, оскільки він не має наміру продовжувати трудові відносини з даним підприємством та бажає офіційно працевлаштуватися на підприємствах України.

Відповідач - КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» про час і місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, причину неявки відповідач суду не повідомив.

Відповідно до ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 15 серпня 2019 року прийнятий механіком на роботу в КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» безстроково.

На початку квітня 2022 року ОСОБА_1 залишив місце роботи та місце проживання в звязку з окупацією м.Лисичанск та не бажає продовжувати трудові відносини з КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів», а також просить припинити наявний безстроковий трудовий договір.

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 11.04.2022 року №1606-7000596264, що видана виконавчим комітетом Лютенської сільської ради ОСОБА_1 перемістився з АДРЕСА_1 до свого нинішнього місця проживання: АДРЕСА_2 та з 11 квітня 2022 року є ВПО.

В трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 24.08.2022 зроблено запис російською мовою під №34, який в перекладі на українську мову має наступний зміст: «Звільнений за ст. 86 п.7 Трудового кодексу Луганської Народної Республіки в зв`язку з настанням надзвичайних обставин, які перешкоджають продовженню трудових відносин (воєнні дії).»

Відповідно до п.п. 8, 9 Порядку про реєстрації трудовогодоговору міжпрацівником іфізичною особою,яка використовуєнайману працю № 260 у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статтіКЗпП України, про що сторони сповіщають центр зайнятості незалежно від місця реєстрації трудового договору.

З повідомлення Гадяцького управління Миргородської філії Полтавського обласного центру зайнятості слідує, що в базі ЄІАС наявна інформація про не розірвання трудового договору ОСОБА_1 з КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів».

Розглядаючи позовну заяву в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. При цьому, статтею 3 КЗпП України встановлено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до статті 51 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

Статтею 38КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Встановлені судом обставини свідчать про те, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично припинені, позивач не може в силу поважних і об`єктивних обставин продовжувати трудові відносини за трудовим договором з КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» та не має можливості припинити трудові відносини відповідно до закону, що порушує його права, суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання трудових відносин підлягають задоволенню. Однак, щодо розірвання трудових відносин ОСОБА_1 із КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів» саме з 24.08.2022 як просить позивач, суд вважає можливим лише частково задовольнити позовні вимоги, оскільки згідно відомостей, які містяться в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перемістився з с-ща Лисичанськ до с.Лютенька Миргородського району. Тобто, до 11 квітня 2022 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із КП «Лисичанський завод залізобетонних виробів», тому суд встановлює фактичну дату розірвання трудових відносин 11 квітня 2022 року.

Крім цього,відповідно донаказу Міністерстваз питаньреінтеграції тимчасовоокупованих територійУкраїни №309від 22.12.2022«Про затвердженняПереліку територій,на якихведуться (велися)бойові діїабо тимчасовоокупованих РосійськоюФедерацією» м. Лисичанск Луганської області відноситься до територій, на якій ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

У розумінні ч.1 ст.1Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод внутрішньопереміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ч. 2, 3 ст.9Закону України«Про забезпеченняправ ісвобод громадянта правовийрежим натимчасово окупованійтериторії України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Таким чином, запис в трудовій книжці позивача вчинений згідно з законодавством російської федерації не тягне за собою юридичних наслідків на території України.

В той же час, відповідно дост. 18 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбаченихКонституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Правовими нормами ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Формування змісту та обсягу заявлених позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» роз`яснено про те, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Із цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивача неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

При цьому, за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршене порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Таким чином, дотримуючись правових норм процесуального законодавства України, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для виходу за межі заявлених позовних вимог із метою повного та ефективного захисту прав і законних інтересів позивача ОСОБА_1 , який просить розірвати трудові відносини з відповідачем, проте не ставить питання про анулювання запису в трудовій книжці, вчинений посадовою особою на окупованій території невизнаної ЛНР

Оскільки в трудовій книжці позивача зроблено запис посадовими особами, які незаконно проводять свою діяльність на території України, тому суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав позивача та визнати запис №34 в трудовій книжці ОСОБА_1 недійсними.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору, які теж підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 12, 81, 82, 141, 142, 257, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів», третя особа: Гадяцьке управління Миргородської філії Полтавського обласного центру зайнятості про розірвання трудових відносин задовольнити частково.

Розірвати трудові відносини між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лисичанський завод залізобетонних виробів» з 11 квітня 2022 року на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП у зв`язку зі звільненням з посади механіка гаража Товариства з обмеженою відповідальністю «Лисичанський завод залізобетонних виробів» за власним бажанням.

Визнати недійсним запис № 34 від 24.08.2022 в трудовій книжці НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .

Стягнути з Колективного підприємства «Лисичанський завод залізобетонних виробів» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1211,20 грн.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня йогопроголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Лисичанський завод залізобетонних виробів», код ЄДРПОУ 36139956, адреса реєстрації юридичної особи: вул. Генерала Потапенка, 256, м. Лисичанськ, Луганська область.

Повний текст рішення суду складено 22 липня 2024 року.

Головуюча: Л.В.Максименко