Рішення

від 24.07.2024 по справі 910/3620/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2024Справа № 910/3620/24

Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Фізична особа-підприємець Яніцький Юрій Миколайович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТАРЕС" (02094, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, 12, офіс 177, ідентифікаційний код 30973582)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача Всеукраїнська громадська організація «Український союз промисловців і підприємців» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 34, код ЄДРПОУ 00036897)

про стягнення 357 113,17 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Яніцький Юрій Миколайович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АНТАРЕС» про стягнення заборгованості за договором підряду № 30/06-2023 від 30.06.2023 у розмірі 357 412,69 грн, з яких: 332 412,69 грн основного боргу, 8 777,40 грн пені за порушення грошових зобов`язань та 15 923,08 грн пені за порушення остаточних розрахунків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.03.2024 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

05.04.2024 до суду від позивача засобами поштового зв`язку надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду та клопотання про залучення до участі у справі Державну установу «Центральне Агентство управління проектами» та Всеукраїнську громадську організацію «Український Союз промисловців і підприємців» третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив; залучено до участі у справі Всеукраїнську громадську організацію «Український союз промисловців і підприємців» третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача.

26.04.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

06.05.2024 до суду від позивача заперечення на відзив (пояснення).

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.06.2023 між Фізичною особою-підприємцем Яніцьким Юрієм Миколайовичем (далі- підрядник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АНТАРЕС" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір підряду № 30/06-2023, відповідно до умов якого замовник доручив та мав сплатити, а підрядник взяв на себе зобов`язання за рахунок власних коштів та/або залучених сил, засобів, та наданих підрядником ресурсів, у відповідності до договору, проектної документації та державних будівельних норм І правил виконати комплекс штукатурних робіт (далі - роботи) та Інших загально-будівельних робіт при будівництва Об`єкту згідно з Додатком № 1 до Договору «Договірна робота».

Відповідно до п. 1.2. договору виконання робіт, зазначених у п.1.1. цього договору здійснюється підрядником при будівництві Об`єкту «Реконструкція та будівництво будівлі Бородянського ліцею № 1 Бородянської селищної ради Київської області, яка зазнала руйнувань внаслідок ракетно-бомбових ударів та попадання снарядів під час проведення бойових дій в смт. Бородянка вул. Центральна, 222», далі по тексту - «Об`єкт».

Згідно з п. 3.1. договору вартість виконаних робіт, що є предметом цього Договору, складається із розрахунку планових обсягів робіт помножених на вартість підрядних робіт за одиницю, і складає 1 213 100, 00 грн, без ПДВ, та погоджена сторонами в додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору.

Позивач у позовній заяві зазначає, що замовником було зменшено кількість робіт в односторонньому порядку без укладення будь-яких документів. Позивач був повідомлений відповідачем про часткову відмову від проведення робіт. Попередній розрахунок робіт склав 877 412,69 грн.

Згідно з умовами п. 3.4. договору замовник сплачує підряднику до 30% вартості робіт без ПДВ для організації будівельного процесу протягом 5 робочих дів з моменту підписання договору.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що попередня оплата у розмірі 30% складає 263 223,81 грн. Замовник зобов`язаний був здійснити оплату згідно з умовами п. 3.4. договору не пізніше 07.07.2023 року.

05.07.2023 замовник здійснив оплату у розмірі 95 000,00 грн.

Таким чином, позивач у позовній заяві зазначає, що станом на 08.07.2023 року прострочена заборгованість оплати згідно з умовами п. 3.5. договору склала 168 223,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач, серед іншого, зазначає, що протягом строку дії договору відповідач порушував умови договору, зокрема, не надавав своєчасно сертифікати, паспорти, технічну документацію на матеріали, які передбачені умовами договору.

Комісією 21.08.2023 року було підписано Акт про закриття прихованих робіт. Роботи прийняті без зауважень (Додатки № 4 до позовної заяви) для подальшого підписання Акту наданих послуг. Акт був підписаний представниками відповідача, представником технічного нагляду донора - Державної установи «Центральне Агентство управління проектами» - паном Лобойченко Д.М, представником технічного проектної організації «Архітектурне бюро ОКСА».

У пункті 4 Акту зазначено, що при виконанні робіт відсутні відхилення від проектної документації.

Для врегулювання питання, з метою закриття питання по здачі робіт, ФОП Яніцький Ю.М. було направлено на адресу відповідача лист з проханням надати технологічну карту, сертифікати, паспорти, технічну документацію на матеріали. Документи були направлені з описом вкладення. ТОВ «АНТАРЕС» лист було проігноровано.

ФОП Яніцький Ю.М. повторно направив лист на адресу ТОВ «АНТАРЕС», відповіді та документів з боку ТОВ «АНТАРЕС» підрядник не отримав.

09.01.2024 сторонами року було підписано Акт наданих послуг з визначенням фактично наданих послуг і загальної суми наданих послуг у розмірі 877 412,69 грн.

Згідно з умовами п. 3.5. відповідач зобов`язаний здійснити оплату не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з дати підписання Акту наданих послуг.

Таким чином, позивач зазначає, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату у розмірі 662 412,69 грн до 16.01.2024 року, проте оплата на рахунок позивача не поступала.

19.01.2024 на електронну адресу позивача від відповідача надійшов лист про те, що Акт вважається недійсним на підставі складеного заднім числом з порушенням умов договору, а саме п. 4.3.8. договору складеного без залучення представника позивача, як підрядника, дефектного Акту (13.11.2023).

Разом з тим, 02.02.2024 року відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 330 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що станом на день подання позовної заяви прострочена заборгованість за виконані роботи складає 332 412,69 грн, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить суд стягнути з відповідача 357 412,69 грн, з яких: 332 412,69 грн основного боргу, 8 777,40 грн пені за порушення грошових зобов`язань та 15 923,08 грн пені за порушення остаточних розрахунків.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 30/06-2023 від 30.06.2023, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором підряду.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

За умовами частини 1 статті 853 Цивільного кодексу України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Тобто, законодавець покладає на підрядника обов`язок виконати роботу, а замовник зобов`язаний її прийняти і оплатити.

Відповідно до ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Відповідно до п. 3.4. договору замовник перераховує підряднику аванс в розмірі до 30%, без ПДВ, для організації будівельного процесу в строк протягом 5 банківських днів з моменту підписання цього договору.

Згідно з п. 3.5. договору замовник здійснює оплату виконаних робіт, яка не включає в себе вартості матеріалів, поставлених замовником (власність замовника), та/або сплаченого авансу, протягом 5 робочих днів з моменту підписання актів приймання-передачі виконаних робіт за формами у вигляді комерційного варіанту або примірної типової форми згідно чинного законодавства та після передачі замовнику пакету виконавчої документації затвердженої технічним наглядом.

Відповідно до п. 3.6. договору остаточний розрахунок за виконані роботи, за вирахуванням сплаченого авансу, здійснюється замовником протягом 5 банківських днів з моменту підписання сторонами останнього акту приймання-передачі виконаних робіт за формами договірної ціни та після передачі замовнику пакету виконавчої документації затвердженої технічним наглядом.

Судом встановлено, що 01.09.2023 року був підписаний акт приймання-передачі робіт, відповідно до якого відповідач прийняв роботи.

Комісією 21.08.2023 року було підписано Акт про закриття прихованих робіт, роботи прийняті без зауважень для подальшого підписання Акту наданих послуг. Акт був підписаний представниками відповідача, представником технічного нагляду Донора - Державна установа «Центральне Агентство управління проектами» - паном Лобойченко Д.М, представником технічного проектної організації «Архітектурне бюро ОКСА».

Відповідно до Акту наданих послуг від 09.01.2024 загальна сума наданих послуг у становить 877 412,69 грн.

Разом з тим, судом встановлено, що після 5 місяців після підписання Акту про закриття прихованих робіт та акту приймання-передачі робіт та фактичного проведення вказаних робіт відповідачем, на електронну адресу позивача 19.01.2024 року від відповідача надійшов лист по те, що Акт вважається не дійсним на підставі складеного з порушенням умов договору, а саме п. 4.3.8. договору.

Незважаючи на даний лист, 02.02.2024 року відповідач сплатив грошові кошти у розмірі 330 000,00 грн, що підтверджується банківською випискою від 29.02.2024,чим підтвердив, що роботи ним прийняті у повному обсязі.

Відповідно до частин 4, 6 статті 882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими. Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Суд зазначає, що наведеними відповідачем обставинами не підтверджено недійсність акту, тому у суду відсутні підстави для визнання акту недійсним.

За змістом статті 882 ЦК України передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Судом враховано, що відповідачем 05.07.2023 року було здійснено оплату у розмірі 95 000,00 грн та 17.07.2023 року - 120 000,00 грн.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості по акту наданих послуг №1 від 09.01.2024 у повному розмірі, а отже, відповідач порушив умови договору № 30/06-2023 від 30.06.2023 в частині повної та своєчасної оплати.

Таким чином, заборгованість відповідача по акту №1 від 09.01.2024 у розмірі 332 412,69 грн підтверджена матеріалами справи.

Враховуючи викладене, оскільки сума боргу відповідача в розмірі 332 412,69 грн підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і останній на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача вказаної суми боргу, у зв`язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 8 777,40 грн пені за порушення грошових зобов`язань та 15 923,08 грн пені за порушення остаточних розрахунків, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.5. договору за несвоєчасне проведення розрахунків з підрядником, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день затримки. При цьому термін виконання робіт переноситься на термін затримки оплат.

Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Як встановлено судом, відповідач мав здійснити оплату виконаних робіт у строк до 16.01.2024 включно.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені за загальний період прострочки виконання боржником його зобов`язання з 17.01.2024 по 29.02.2024, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 15 923,08 грн, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 8 777,40 грн пені за порушення грошових зобов`язань, суд зазначає наступне.

Так, позивач у позовній заяві вказує на те, що оскільки 30% попередньої плати складає 263 223,81 грн, тоді як відповідачем сплачено позивачу 05.07.2023 - 95 000,00грн та 17.07.2023 - 120 000,00грн, то останній прострочив оплату згідно з умовами п. 3.5. договору.

З огляду на зазначене позивачем здійснено нарахування пені, виходячи з суми боргу у рощзмірі 48 223,81 грн за період з 17.08.2023 по 06.01.2024.

В свою чергу, судом встановлено, що відповідно до п. 3.4. договору замовник перераховує підряднику аванс в розмірі до 30%, без ПДВ, для організації будівельного процесу в строк протягом 5 банківських днів з моменту підписання цього договору.

Таким чином, договором не передбачено чіткої фіксованої суми авансового платежу, натомість встановлено проміжок від 0% до 30%.

Позивач отримав належні грошові кошти в розмірі 95 000,00 грн в якості авансового платежу, що було достатнім для організації будівельного процесу, адже позивач приступив до виконання своїх обов`язків за договором та не повідомляв відповідача про недостатність перерахованої суми авансу.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 777,40 грн пені за порушення грошових зобов`язань.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТАРЕС" (02094, м. Київ, вул. Хоткевича Гната, 12, офіс 177, ідентифікаційний код 30973582) на користь Фізичної особи-підприємця Яніцького Юрія Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 332 412 (триста тридцять дві тисячі чотириста дванадцять) грн 69 коп. основного боргу, пеню у розмірі 15 923 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот двадцять три) грн 08 коп. та витрати зі сплати судового збору у сумі 5 225 (п`ять тисяч двісті двадцять п`ять) грн 04 коп.

У решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.07.2024

Суддя І.О. Андреїшина