Ухвала

від 22.07.2024 по справі 911/2714/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

22 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 911/2714/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ємця А.А. (головуючий), Бенедисюка І.М., Кібенко О.Р.

перевіривши матеріали касаційної скарги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль"

на рішення Господарського суду Київської області від 10.01.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

у справі № 911/2714/23

за позовом Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-норм"

про стягнення 322 685,96 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" (далі- ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль") звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-норм" (далі - ТОВ "Інтер-норм") про стягнення 322 685,96 грн, з яких 233 756,76 грн пені нарахованої за період з 02.03.2022 по 01.09.2022 та 88 929,20 грн. 7 % штрафу від ціни договору, розрахованих на підставі п. 8.3 договору про закупівлю № 35.1-14/3-00030 від 24.12.2021 укладеного між сторонами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.01.2024 у справі № 911/2714/23 у позові відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 Господарського суду Київської області від 10.01.2024 у справі № 911/2714/23 залишено без змін

Державне підприємство "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 08.07.2024 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 10.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 у справі №911/2714/23 повністю. Ухвалити нове рішення, яким задовільнити позовні вимоги Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Норм», а саме: стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Норм» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» суму штрафних санкцій в розмірі 322 685,96 грн; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер-Норм» на користь Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» витрати по сплаті судового збору за подачу позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідною з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом спору у справі №911/2714/23 є стягнення 322 685,96 грн, з яких 233 756,76 грн пені нарахованої за період з 02.03.2022 по 01.09.2022 та 88 929,20 грн 7 % штрафу від ціни договору, розрахованих на підставі п. 8.3 договору про закупівлю № 35.1-14/3-00030 від 24.12.2021 укладеного між сторонами, тобто ціна позову є меншою за п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 2 684,00 грн =1 342 000,00 грн), тому в розумінні ГПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, за наявності підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьою статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Верховний Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".

Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

При цьому, незгода із рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

За змістом частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Скаржник стверджує, що справа має виняткове значення для нього (підпункт "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України), з огляду на те, що наявна значна кількість укладених подібних договорів про закупівлю з аналогічними умовами з різними контрагентами та зазначає, що закупівля товарів відіграє важливу роль у процесі формування подальших стратегічних планів діяльності Аеропорту. ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" планує свою господарську діяльність із урахуванням запланованих поставок певних видів товарів згідно договорів та розраховує на поставку певних видів товарів від контрагентів. Для цього Позивач керується умовами договорів та у відповідності до них направляє відповідні заявки на поставку товарів контрагентам та сподівається на їх поставку згідно умов договорів у встановленні строки. В протилежному випадку, Позивач розраховує на компенсацію обумовлену сторонами у договорах, в разі такої не поставки товару, що призвела б до зміни або не виконання поставлених задач ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", а відтак, в разі не задоволення позовних вимог ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", відбудеться повне нівелювання договірних зобов`язань. В такому випадку ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" не зможе у майбутньому розраховувати на поставку товару згідно подібних договорів, а контрагенти матимуть можливість таким же чином, як і Відповідач, не добросовісно дотримуватись умов договорів без настання наслідків та відповідальності.

Також, ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль", як суб`єкт авіаційної діяльності засноване на державній власності є підприємством критичної інфраструктури, а з 24.02.2022 зазнає особливих фінансових втрат та позбавлене можливості отримувати прибуток від здійснення своєї основної господарської діяльності; прийняття судом помилкового рішення позбавляє скаржника на отримання грошових коштів у сумі 322 685,96 грн.

Верховний Суд зазначає, що під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок та повноваження апеляційного суду щодо розгляду справи.

Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що справа має виняткове значення для нього. Незгода із судовим рішенням не свідчить про винятковість справи, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання відповідних наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.

Касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа становить виняткове значення не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За оцінкою Верховного Суду касаційна скарга разом з правовими обґрунтуваннями не містять переконливих аргументів, які б свідчили про її виняткове для скаржника значення, оскільки доводи у їх сукупності зводяться до: заперечення встановлених судоми попередніх інстанцій обставин справи; переоцінки доказів, які були оцінені судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи по суті; заперечення результату розгляду справи.

Отже, зазначені мотиви не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за яких судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики.

Суд звертає увагу, що посилання на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України без належного обґрунтування підстав визначених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не є підставою для відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, яка становить менше 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Отже, закон надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №911/2714/23 за касаційною скаргою ДП "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 10.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024 на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 163, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №911/2714/23 за касаційною скаргою Державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Бориспіль" на рішення Господарського суду Київської області від 10.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2024

Суддя А. Ємець

Суддя І. Бенедисюк

Суддя О.Кібенко