Рішення

від 24.07.2024 по справі 240/9304/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2024 року м. Житомир справа № 240/9304/24

категорія 112040201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом Житомирського обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства "Нафтакрузер" про стягнення санкцій та пені,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулось Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом в якому просить стягнути з Приватного підприємства "Нафтакрузер" адміністративно-господарських санкцій та пені, у розмірі 45 285 (сорок п`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять) грн. 05 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не вжив заходів щодо створення робочих місць та працевлаштування осіб з інвалідністю, а отже обов`язок по виконанню нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідачем не виконано, що є порушенням статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у зв`язку з чим до відповідача застосовані адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця для осіб з інвалідністю, а також накладено пеню за простроченням сплати адміністративно-господарських санкцій.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Копія ухвали суду про відкриття провадження в адміністративній справі була двічі надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місцезнаходження відповідача (вул. Героїв Майдану, 4, с-ще Попільня, Житомирський р-н, Житомирська обл., 13501), проте поштові відправлення повертались на адресу суду із довідкою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання», тобто копія ухвали суду не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин.

Відповідно до вимог статті 130 КАС України суд 13.06.2024 здійснив розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України щодо відкриття спрощеного позовного провадження та повторно надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місцезнаходження відповідача.

Відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України, розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Відтак, в силу положень статті 126, 130 КАС України слід вважати, що копія ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі вручена відповідачу належним чином.

На час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, жодних заяв чи клопотань до суду не надсилав. Доказів на підтвердження сплати податкового боргу також відповідачем суду надано не було.

У відповідності до положень частини п`ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Нафтакрузер", код ЄДРПОУ 43559114, зареєстроване як юридична особа.

Згідно з інформацією, зазначеною в розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невикористанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, середньооблікова чисельність штатних працівників за 2023 рік в ПП "Нафтакрузер" складає 8 осіб, отже норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю для такого становить 1 особа. Разом з тим, середньооблікова кількість працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, у ПП "Нафтакрузер" складає 0 осіб.

З огляду на зазначені відомості Фондом зроблено висновок, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому у зв`язку із виявленим порушенням законодавчих вимог Фонд самостійно розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що підлягали сплаті ПП "Нафтакрузер" у розмірі 44 783,87 грн.

У зв"язку із порушенням граничних строків сплати адміністративно-господарської санкціїу розмірі 44 783,57 грн, за період з 16.04.2024 до 13.05.2024 було розраховано пеню за 28 днів прострочки у розмірі 501,48 грн.

Несплата відповідачем суми адміністративно-господарської санкції та пені у добровільному порядку є підставою для звернення Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до суду з даним адміністративним позовом.

Розглядаючи даний спір, суд виходить з того, що правовідносини з приводу притягнення до відповідальності осіб, винних у непрацевлаштуванні інвалідів, унормовані, насамперед, Законом №875-XII.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 18-1 Закону №875-XII особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

Положеннями статті 18 Закону №875-XII визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань особи з інвалідністю, наявних у неї професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Згідно ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Приписами статті 20 вказаного Закону передбачена необхідність щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на підприємстві, де працює від 8 до 15 осіб

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону № 875-XII. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Водночас, нормами наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 31.05.2013 №316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та порядку її подання" затверджена форма звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядок подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Згідно з вимогами названого Порядку форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Таким чином, до обов`язків роботодавців стосовно забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування, крім створення відповідних робочих місць, відноситься також надання Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування, і саме подання такої інформації (звітність форми №3-ПН) на відповідний рік може свідчити про вчинення роботодавцем усіх дій, необхідних дій для працевлаштування таких осіб, і, відповідно, про наявність підстав для звільнення від відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону №875-XII. Будь-які інші дії роботодавців не виправдовують та не звільняють від відповідальності за порушення правил господарської діяльності.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, законом передбачена відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій для підприємств, які не забезпечили середньооблікову чисельність працюючих осіб з інвалідністю відповідно до установленого нормативу.

Відповідно до положень з ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI) роботодавці зобов`язані, зокрема, своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Системний аналіз вищезазначених положень дозволяє дійти висновку, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості та своєчасно і в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, чим фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Враховуючи встановлені обставини справи, слід відмітити, що у 2023 році відповідачем не вжито усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам (не працевлаштовано 1 особу з інвалідністю), тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Крім цього, як свідчать матеріали справи товариство не подало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, що призвело до відсутності працевлаштування осіб з інвалідністю у вищевказаний період, а тому в діях відповідача наявний склад правопорушення, що є наслідком відповідальності за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 25.07.2022 у справі № 160/4187/19, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для осіб з інвалідністю, є звіт форми №3-ПН. Законом не передбачено обов`язку щомісячно подавати звітність за формою №3-ПН. Проте, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму №3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Отже, своєчасно та в повному обсязі надавши інформацію про попит на вакансії підприємство, фактично, вживає усіх залежних від нього передбачених законом заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих осіб з інвалідністю установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Однак, виходячи з встановлених під час розгляду справи обставин та викладених вище норм права, суд дійшов висновку, що відповідачем не було вжито всіх можливих заходів по працевлаштуванню осіб з інвалідністю відповідно до нормативів встановлених Законом України №875-ХІІ.

Вищевказане свідчить про те, що відповідачем не дотримано вимог Закону №875-ХІІ щодо вжиття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відтак, суд дійшов висновку, що передбачена ч. 1 ст. 20 Закону України № 875-XII міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч. 3 ст. 17, ч. 1 ст. 18, ч.ч. 2, 3, 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Суд, перевіривши обґрунтованість наведених сторонами доводів підтверджених доказами, які містяться в матеріалах справи, вважає за необхідне зазначити, що відповідач упродовж 2023 року не подавав до органу державної служби зайнятості населення відповідні звіти про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів.

З огляду на викладене та з наявних у справі доказів суд вважає, що відповідач не повідомляючи Центр зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, і тим самим не забезпечив можливість працевлаштування інвалідів, а отже в силу ст. 218 Господарського кодексу України не підлягає притягненню до відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-78, 90, 211 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов висновку, що відповідачем не вжито всіх заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а тому така бездіяльність відповідача підпадає під склад правопорушення щодо недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, за яке передбачена відповідальність.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на що суд вважає, що позовні вимоги Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі, відповідно до частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (вул. Домбровського, 38, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н, 10003. РНОКПП/ЄДРПОУ: 20401066) до Приватного підприємства "Нафтакрузер" (вул. Героїв Майдану, 4, с-ще Попільня, Житомирський р-н, Житомирська обл.,13501. РНОКПП/ЄДРПОУ: 43559114), про стягнення санкцій та пені - задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємства "Нафтакрузер" на користь держави в особі Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарської санкції та пені в загальному розмірі 45 285 (сорок п`ять тисяч двісті вісімдесят п`ять) грн. 05 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Г. Попова

24 липня 2024 р.