Рішення від 23.07.2024 по справі 380/11887/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2024 рокусправа № 380/11887/24місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку із ОСОБА_1 при звільненні;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середне грошове забезпечення за 169 днів, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, обчисленого з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення 19.11.2023 та відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, в розмірі 202524,53грн (двісті дві тисячі п`ятсот двадцять чотири гривні 53 копійки);

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 (період початку припинення виплати індексації грошового забезпечення) по 28.02.2018 (день закінчення періоду невиплати індексації, встановлений на підставі рішення суду у справі №380/3298/24).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Проте відповідач, порушуючи строки розрахунку при виключенні позивача із списків особового складу та всіх видів забезпечення провів остаточний розрахунок у зв`язку із звільненням лише 07.05.2024.

Частина перша статті 117 КЗпП України визначає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Нараховуючи та виплачуючи заборгованість виплат належних позивачу при звільненні, відповідач порушуючи часини першу статті 117 КЗпП не нарахував та не виплатив середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

13.06.2024 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти задоволенні позову заперечує повністю. Відзив обґрунтований тим, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку. Абзацом 2 пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», визначено: передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 10.06.2024 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Ухвалою від 10.07.2024 суд витребував докази.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, дослідивши та об`єктивно оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, у військовій частині НОМЕР_1 на посаді заступника командира з морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_4 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.11.2023 року № 351 позивача виключено зі списків особового складу частини з 19.11.2023.

Проте, на день виключення зі списків частини у 2023 році позивач не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме, йому не була виплачена індексація грошового забезпечення за період з січня 2016року по лютий 2018року (включно).

У зв`язку з цим рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01.04.2024 у справі №380/3298/24 відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як "місяця зростання доходу".

На виконання зазначеного рішення суду відповідач нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення і 07.05.2024 на картковий рахунок позивача надійшли кошти у сумі 82370,85 грн.

Враховуючи той факт, що позивач виключений зі списків особового складу 19.11.2023, а остаточна виплата належних йому сум при звільненні здійснена відповідачем лише 07.05.2024 (після фактичного виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі №380/3298/24), то в період з 20.11.2023 по 06.05.2024 існувала затримка в розрахунку у зв`язку із звільненням.

Вважаючи дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

IV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з таких мотивів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частиною 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011).

Частиною першою статті 9 Закону № 2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Щодо стягнення середнього заробітку

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону № 2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти на виконання судового рішення у загальній сумі 82370,85 грн були перераховані відповідачем на картковий рахунок позивача 07.05.2024.

Суд враховує, що згаданими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 по справі № 828/598/17, від 16.04.2020 по справі № 822/3307/17.

Щодо аргументів відповідача, що позивач не має права на отримання середнього заробітку у зв`язку з відсутністю факту звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник мас право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 07.05.2024 в сумі 82370,85 грн, тоді як зі списку особового складу частини та всіх видів забезпечення позивача виключено з 19.11.2023. Тобто, остаточний розрахунок проведено поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Остаточний розрахунок проведений відповідачем на виконання судового рішення у справі №380/3298/24.

Отже, станом на день виключення позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунок у повному обсязі.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗП України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 року у справі № 340/1146/20.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що позивача лише виключили із списків особового складу однієї військової частини у зв`язку з вибуттям для проходження військової служби на іншій посаді в іншій військовій частині, водночас укладений з позивачем контракт продовжував діяти. Оскільки відсутній сам факт звільнення позивача з військової служби, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України та виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

Суд вважає за необхідне вказати, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.11.2023 № 351 позивача з 19.11.2023 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, у зв`язку з цим з дати, вказаній у цьому наказі, відносини між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 щодо проходження позивачем військової служби у цій військовій частині фактично припинилися.

Отже, в розумінні статті 116 КЗпП України позивач є звільненим працівником, який має право на виплату у день звільнення всіх сум, що належать йому від роботодавця.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 сформував такий правовий висновок, який суд враховує приймаючи рішення: «Синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.» Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року в справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, суд висновує про те, що з дня виключення позивача з списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відносини між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 щодо проходження позивачем військової служби у цій військовій частині фактично припинилися, що є звільненням працівника в розумінні частини першої статті 116 КЗпП.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частина 2 статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

У постанові від 29.01.2024 по справі № 560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.

Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.

Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22.

Суд вважає, що враховуючи постанову Верховного Суду від 29.01.2024 у справі №560/9586/22 до спірного періоду стягнення середнього заробітку у цій справі слід застосовувати статтю 117 КЗпП України у редакції Закону №2352-ІХ після 19.07.2022.

Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку зі звільненням проведено 07.05.2024 при виключенні зі списків частини 19.11.2023, а тому з відповідача слід стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.11.2023 по 06.05.2024 за затримку терміном 169 календарних днів.

Згідно з відомостями про грошове забезпечення позивача за період з 01.09.2024 по 31.10.2024 середньоденна заробітна плата, яка визначено відповідно до пункту 8 Порядку №100 становить 1198,37 грн (36550,35 грн за вересень 2023року + 36550,35 грн за жовтень 2023року/ 61 день).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку становить 202524,53 грн (1198,37грн х 169 календарних днів).

Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом, становить 202524,53 грн.

Суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.11.2023 по 06.05.2024.

Суд зазначає, що позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення, проте не конкретизує його розмір. У процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що на користь позивача з відповідача необхідно стягнути грошові кошти у розмірі 202524,53 грн.

У зв`язку з цим, суд з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, вважає за необхідне стягнути з відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.11.2023 по 06.05.2024 у розмірі 202524,53 грн.

Щодо компесанції втрати частини доходів

Відповідно до статті 1 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженому постановою КМ України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159) передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, разом із сумою індексації: у редакції, чинній до 14.04.2022 про це зазначено у першому абзаці цього пункту, у чинній редакції у шостому абзаці.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону № 2050-III).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-III).

Стаття 7 Закону № 2050-III визначає, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів.

При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України.

Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа- відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Суд встановив, що остаточна виплата позивачу доходу вигляді у нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 відбулась лише 07.05.2024.

Суд звертає увагу відповідача на те, що нарахування та виплата грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її отримання відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Ураховуючи періоди, за які грошове забезпечення мало бути виплаченим позивачу, та час його фактичної виплати, суд дійшов висновку, що відповідач порушив строки виплати позивачу грошового забезпечення.

Враховуючи наявність факту невиплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018, суд вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, оскільки фактична остаточна виплата позивачу вказаного грошового забезпечення відбулась 07.05.2024.

Як вже зазначав, норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Зважаючи на викладене, суд кваліфікує бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день фактичної виплати07.05.2024 як протиправну.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Водночас, згідно з пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави та, виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день фактичної виплати, 07.05.2024.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити повністю.

V. Судові витрати

Відповідно до статті 139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись статтями 6, 9, 73-76, 242, 243, 244, 245 КАС України, суд

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.11.2023 по 06.05.2024.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.11.2023 по 06.05.2024 у розмірі 202524 (двісті дві тисячі п`ятсот двадцять чотири)грн 53 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день фактичної виплати, 07.05.2024.

Зобов`язати Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.01.2016 по 28.02.2018 по день фактичної виплати, 07.05.2024.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 1211(одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович