Рішення

від 24.07.2024 по справі 520/19663/24

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

24 липня 2024 року справа № 520/19663/24

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олексія Котеньова, розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Михайла Грушевського, буд. 7, м. Лозова, Лозівський район, Харківська область, 64602, код ЄДРПОУ 41430615) про визнання дій протиправними та скасування постанови,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції , в якому просить суд:

- визнати неправомірними дії Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при виконанні рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області щодо винесення Постанови по ВП №771246840 про стягнення виконавчого збору за рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області по справі №629/2904/15-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк";

- скасувати Постанову Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при виконанні рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області №71246840 про стягнення виконавчого збору за рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області по справі №629/2904/15-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. Позивач зазначає, що відповідно до матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем фактично не було здійснено дій з примусового виконання виконавчого листа №629/2904/15-ц, виданого 28.10.2015 Лозівським міськрайонним судом Харківської області, оскільки виконавче провадження ВП №50474298 було припинено за заявою стягувача.

Ухвалою суду від 16.07.2024 відкрито спрощене провадження без виклику сторін у судове засідання за правилами ст.287 КАС України.

Відповідачем надано до суду відзив на позову заяву, в якому він просив суд відмовити у задоволенні позову з огляду на те, що 10.03.2023 відкрито виконавче провадження ВП №71246840 щодо стягнення суми залишку нестягнутого виконавчого збору в розмірі 99223,29 грн в рамках виконавчого провадження №50474298, а тому спірна постанова прийнята у відповідності до вимог ст.27, 40, 74 Закону України "Про виконавче провадження".

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі ст.229 КАС України.

Згідно з ч.4 ст.287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив таке.

На виконанні у Лозівському міськрайонному відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебувало виконавче провадження №50474298 з примусового виконання виконавчого листа №629/2904/15-ц, виданого 28.10.2015 Лозівським міськрайонним судом Харківської області, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" боргу у розмірі 42695,78 доларів США, що по курсу НБУ станом на 14.03.2016 року становить 1110944,20 грн та пені 19155,80 грн.

Головним державним виконавцем Лозівського ВДВС у Лозівському районі Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ковтун Анастасією Миколаївною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 10.03.2023 ВП №71246840 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 99223, 29 грн.

Вважаючи дії державного виконавця щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 10.03.2023 в межах виконавчого провадження №50474298 неправомірними, а постанову про стягнення з боржника виконавчого збору протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу положень ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1 ст.5 Закону №1404-VIII).

Згідно з ч.1 ст.10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами ч.1-2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, враховуючи викладене вище, розмір виконавчого збору вираховується із суми, що підлягає примусовому стягненню.

Пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Згідно з п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

За правилами ч.5 вказаної статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція), п.1 розд.1 якої визначено, що ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ "Про виконавче провадження", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Положення цієї Інструкції слід розглядати як такі, що прийняті відповідно до вимог вказаних законів, та такі, що не можуть їм суперечити, у тому числі встановлювати нові вимоги, які прямо не передбачені законами, на виконання яких ця Інструкція затверджена.

Норми частини третьої 3 статті 40 Закону № 1404-VІІІ зобов`язують державного виконавця у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстави, передбаченої, зокрема, п.1 ч.1 ст.37 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа винести постанову про стягнення виконавчого збору, яка виконується в порядку, встановленому цим Законом, що кореспондуються з нормами п.8 розділу III Інструкції.

При цьому, пункт 22 розділу III Інструкції встановлює, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу, виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведених вище приписів Інструкції у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувана суми за виконавчим листом.

Крім цього, п.20 розділу III Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону №1404-VІІІ. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

За таких обставин, суд зазначає, що при стягненні виконавчого збору відповідно до ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Матеріалами справи встановлено, що стягнення за пред`явленим до примусового виконання виконавчим листом №629/2904/15-ц, виданого 28.10.2015 Лозівським міськрайонним судом Харківської області, в ході здійсненого державним виконавцем виконавчого провадження ВП №50474298 фактично не відбулось, оскільки виконавче провадження припинено за заявою стягувача.

Державний виконавець не стягнув у примусовому порядку суму, зазначену у вказаному виконавчому листі, про що свідчить і відсутність результатів виконання (суму, яку фактично стягнуто) у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №65687897 від 08.03.2023, що дає підстави для висновку про відсутність підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі 99223, 29 грн спірною постановою ВП №71246840 від 10.03.2023.

Із аналізу норм Закону №1404-VIII у редакції, що діяла до 28 серпня 2019 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення із боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Законом №2475-VIII внесені зміни до ст.27 Закону №1404-VIII, які набрали чинності з 28 серпня 2018 року, і виходячи із цих змін виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Отже, із урахуванням редакцій Закону №1404-VIII які були чинними у період існування заборгованості позивача та знаходження на примусовому виконанні виконавчого документа, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: у період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 року в справі №1-7/99 (про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення ч. 1 ст. 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відтак, приписи ст.27 Закону №1404-VIII у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами ст.27 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

Внесені Законом №2475-VIII до ст.27 Закону №1404-VIII зміни погіршили становище боржника.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у Постановах від 14 травня 2020 року в справі №640/685/19, від 29 липня 2020 року в справі №1340/5050/18, від 12 серпня 2020 року в справі №1340/5053/18, від 15 жовтня 2020 року в справі №280/5959/19, від 28 жовтня 2020 року в справі №400/878/20, від 21 січня 2021 року в справі №640/3430/19, від 28 січня 2021 року в справі №420/769/19 та від 20 травня 2021 року в справі №640/32814/20.

Враховуючи вищевикладене й те, що внесені Законом №2475-VIII зміни до ст.27 Закону №1404-VIII погіршили становище боржника, та беручи до уваги той факт, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, у відповідача були відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі, визначеному в оскаржуваній постанові.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в розмірі, який визначений у оскаржуваній постанові ВП №71246840 від 10.03.2023, а отже, така постанова не відповідає вимогам ст. 27 Закону №1404-VIII та, як наслідок, критеріям правомірності рішення суб`єкта владних повноважень в контексті ч.2 ст.2 КАС України є протиправною та підлягає скасуванню.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд зазначає, що правовідносини оформлені актом індивідуальної дії - постановою ВП №71246840 від 10.03.2023, а тому саме її скасування відновить порушене право позивача, а тому позовні вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця поглинаються вимогами про скасування постанови, а тому задоволенню не підлягають.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява №63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул. Михайла Грушевського, буд. 7, м. Лозова, Лозівський район, Харківська область, 64602, код ЄДРПОУ 41430615) про визнання дій протиправними та скасування постанови.

Визнати протиправною і скасувати постанову Лозівського відділу державної виконавчої служби у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №71246840 від 10.03.2023 про стягнення виконавчого збору при виконанні рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області по справі №629/2904/15-ц про солідарне стягнення з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк".

Відмовити у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лозівського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області (вул.Михайла Грушевського, буд.7, м.Лозова, Лозівський район, Харківська область, 64602, код ЄДРПОУ 41430615) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 24 липня 2024 року.

СуддяОлексій КОТЕНЬОВ