Постанова

від 10.07.2024 по справі 758/5554/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 758/5554/23 Головуючий у І інстанції Будзан Л.Д.

Провадження №22-ц/824/5814/2024 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Слюсар Т.А.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Братківського Клима Сергійовича на рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «РУХ ЧЕСНО» про захист честі, гідності та ділової репутації,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ГО «РУХ ЧЕСНО», у якому просив:

- визнати недостовірною інформацію, яка порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, зокрема: « ОСОБА_1 є державним зрадником»;

- видалити з веб-сайту «ІНФОРМАЦІЯ_9» ІНФОРМАЦІЯ_10 усі згадки про те, що ОСОБА_1 є держрадником, а також видалити з «Реєстру держрадників» відомості про позивача;

- протягом 5 днів з моменту набрання рішенням законної сили розмістити на веб-сторінці за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 спростування наступного змісту: «Спростування. Інформація, яка була опублікована на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_9» ІНФОРМАЦІЯ_10 про те, що народний депутат України ОСОБА_1 є державним зрадником не відповідає дійсності».

В обґрунтування заявленого позову посилався на те, що навесні 2023 року дізнався про розповсюдження в мережі Інтернет публікацій, в яких його називають «держзрадником» та «фігурантом Реєстру держзрадників», зокрема: «ІНФОРМАЦІЯ_16» від ІНФОРМАЦІЯ_4 (веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_5), «ІНФОРМАЦІЯ_7» від ІНФОРМАЦІЯ_8, веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_6), «ІНФОРМАЦІЯ_12» від ІНФОРМАЦІЯ_13, веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_11).

Джерелом цієї інформації є веб-сайт «ІНФОРМАЦІЯ_9» (ІНФОРМАЦІЯ_10), власником якого є відповідач.

На веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_9» в розділі «Реєстр зрадників» ( ІНФОРМАЦІЯ_15) розміщена база даних «Реєстр держзрадників ». В описі до цієї бази вказано наступне: «База даних про українських державних зрадників: політиків, медійників, юристів та правоохоронців», до якого відповідачем внесено прізвище позивача.

На веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_14 містяться звинувачення позивача у державній зраді, а тому вважає, що наявність відомостей у «Реєстрі держзрадників» свідчить про те, що позивач здійснив злочин, передбачений ст. 111 КК України (Державна зрада), однак наголошує на тому, що відповідач не може підміняти собою суд і вносити осіб до «Реєстру держарадників» за відсутності відповідного вироку суду. Формувати подібний реєстр можна лише щодо осіб, стосовно яких набрав законної сили вирок у держзраді. Недостовірна інформація про те, що позивач є держзрадником вживається у формі твердження, як установлений факт, який можна перевірити на достовірність та за своїм характером є негативною інформацією, яка порушує особисті немайнові права позивача на недоторканність честі, гідності та ділової репутації, у зв`язку з чим, останній вимушений звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Братківський К.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року скасувати з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, неправильного застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права, та просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що обвинувачення у державній зраді - це оціночне судження.

Суд дав неправильну оцінку оспорюваному висловлюванню - «держзрадник», яке на переконання позивача цілком підпадає під ознаки обвинувачення у тяжкому злочині, що є фактом, який можна підтвердити вироком суду.

В доводах скарги також зазначає, що посилаючись на висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 21 липня 2022 року у справі № 278/1638/19, суд першої інстанції не взяв до уваги, що фактичні обставини у вищевказаній справі та у справі, яку розглянув Подільський районний суд міста Києва, не є тотожними. Не маючи вироку, яким було би встановлено, що позивач вчинив державну зраду, його безпідставно названо держзрадником і внесено в ганебний «Реєстр держзрадників».

Вважає, що суд першої інстанції повинен був дійти висновку, що людину можна називати «держзрадником» і вносити її до «Реєстру держзрадників» лише за наявності відповідного вироку суду, оскільки це єдиний документ, який може підтвердити факт вчинення людиною злочину, передбаченого ст. 111 КК України.

Також вказує, що звинувачення людини у держзраді не може вважатися критикою, оскільки метою звинувачення є повідомлення про вчинення людиною конкретного злочину, а не на виявлених недоліках у її поведінці чи діяльності.

Суд не звернув увагу, що позивач не засуджений за злочин, передбачений ст. 111 Кримінального кодексу України (Державна зрада), а тому у відповідача не було підстав поширювати недостовірну інформацію про те, що він с держзрадником і включати його до «Реєстру держзрадників».

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що публічна особа позбавлена захисту особистих немайнових прав від поширення недостовірної інформації.

Крім того, суд ототожнив звинувачення особи у вчиненні держазради з «критикою публічної особи», хоча це різні поняття. Так само суд мав би застосувати презумпцію невинуватості, яка не допускає навішування ярликів злочинця до людини, щодо якої немає вироку суду.

Вважає також необґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що стороною позивача не надано жодних доказів на підтвердження завдання поширенням оспорюваної інформації шкоди особистим немайновим правам позивача чи перешкоджанню позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, а отже юридичний склад правопорушення відсутній.

Вказує, якщо в результаті поширення недостовірної інформації порушується презумпція невинуватості, то це негативно впливає на особисті немайнові права особи (постанова КЦС ВС від 08.05.2019 року у справі № 761/37180/17; постанова КЦС ВС від 06.05.2020 у справі № 757/25649/17; постанова КЦС ВС від 11.06.2020 у справі № 757/1884/15; постанова КЦС ВС від 23.12.2020 року у справі № 484/2781 /19-ц).

Внесення позивача до «Реєстру держзрадників» дискредитує його як політика в очах виборців та знайомих, створює враження, що він вчинив державну зраду, хоча це не відповідає дійсності. А тому суд сплутав порядок доказування виникнення у особи моральної шкоди з порушенням особистих немайнових прав. Оспорювана інформаціє є негативно за своєю суттю, тому вона автоматично принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача.

Також вказує, що суд безпідставно посилається на Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», який регулював діяльність друкованої преси і який втратив чинність 31.03.2023. Веб-сайт Громадської організації «Рух ЧЕСНО» (ІНФОРМАЦІЯ_10) не був зареєстрований, як друковане видання, тому дія цього закону на нього не поширювалося.

Крім того, незрозуміло про яке «дослівне відтворення публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб» йде мова, якщо немає судового рішення про визнання позивача винним у державній зраді. В рішенні немає жодного посилання на «публічний виступ або повідомлення», де було б вказано, що позивач є держзрадником. Та обставина, що в 2020 році Офіс Генерального прокурора відкрив кримінальну справу за ч. 1 ст. 111 КК України, не є доказом, що позивач є держзрадником, оскільки в цій справі немає вироку. Поняття «відкриття кримінальної справи» не тотожне поняттю «вироку», тому у суду не було правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності за поширення недостовірної інформації.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ГО «РУХ ЧЕСНО» - адвокат Мельник Ю.О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість. В доводах відзиву зазначає, що в рішенні суду нічого не вказано, що мова йде саме про обвинувачення в кримінальному злочині.

Висловлювання « ОСОБА_1 є державним зрадником» (яке в такому вигляді не поширювалось відповідачем) за своїм характером є оціночним судженням та жодним чином не свідчить про те, що йде мова про якесь кримінальне правопорушення, оскільки не зазначено ні про жодні фактичні обставини, які могли би вказати на те, що позивач є учасником будь - яких протиправних діянь чи злочинів.

Судом першої інстанції було дотримано балансу між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Вказує, що вирішуючи справу, суд першої інстанції перевірив чи містила інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження наявності таких відомостей, а констатував наявність лише оціночних суджень.

Посилання в апеляційній скарзі щодо критики вважає також неприйнятним, оскільки апелянт сам приводить визначення терміну «критика людини», в якому зазначає, що критика може бути конструктивною та неконструктивною. Неконструктивна критика базується на негативних судженнях без пропозиції щодо покращення. Цим самим тільки підтверджує факт того, що оскаржувані висловлювання були поширені саме у формі критики.

Також вказує, що вся спірна інформація в публікація є виключно критикою та оцінкою дій позивача саме як Народного депутата України(публічного діяча) при здійсненні своїх повноважень, без жодного втручання в приватне чи сімейне життя позивача.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Братківський К.С. підтримав апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник відповідача Громадської організації «Рух ІНФОРМАЦІЯ_9» - адвокат Мельник Ю.О. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді-доповідача у справі, пояснення учасників судового розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заявленого позову, виходив із того, що висловлювання, яке є предметом позову, не може бути витлумачено як таке, що містить фактичні дані, що виключають можливість визнання їх недостовірними. При цьому чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Судом першої інстанції встановлено, що в мережі Інтернет було опубліковано низьку публікацій, зокрема:

- «ІНФОРМАЦІЯ_16» від ІНФОРМАЦІЯ_4 (веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_5);

- «ІНФОРМАЦІЯ_7» від ІНФОРМАЦІЯ_8, веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_17);

- «ІНФОРМАЦІЯ_12» від ІНФОРМАЦІЯ_18, веб-адреса: ІНФОРМАЦІЯ_11).

Джерелом цієї інформації є веб-сайт «ІНФОРМАЦІЯ_9» (ІНФОРМАЦІЯ_10), власником якого с відповідач, що не заперечувалось сторонами по справі.

На веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_9» в розділі «Реєстр зрадників» ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) розміщена база даних «Реєстр держзрадників». В описі до цієї бази вказано наступне: «База даних про українських державних зрадників: політиків, медійників, юристів та правоохоронців» до якого внесено прізвище позивача.

Відповідно до статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної та юридичної особи, а також про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин як: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

При цьому при вирішенні зазначених спорів суди мають враховувати, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи.

Європейський суд із прав людини також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: 1) факти, що вважаються загальновідомими; 2) підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; 3) посилання на незалежне дослідження.

Отже, враховуючи висновок Європейського суду з прав людини, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.

При цьому, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

У Справі Лінгенса проти Австрії (12/1984/84/131), Страсбург, 08 липня 1986 року, Європейським судом з прав людини було зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

У рішенні від 10 серпня 2006 року у справі «Ляшко проти України» (Lyshkо v. Ukraine) Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 Конвенції застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство».

Відповідно до роз`яснень, викладених в постанові Верховного Суду від 17 січня 2020 року у справі № 343/1867/17, право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питанням про її правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри і позицію такого лідера.

Межа допустимої критики щодо публічного діяча визначається з урахуванням конкретних обставин і може бути ширшою, ніж щодо приватної особи. Проте фактичні твердження про вчинення публічною особою дій, що містять ознаки злочину, порушують презумпцію невинуватості та негативно впливають на немайнові права позивача. Однак це стосується тих випадків, коли висловлювання чи публікації про особу містять фактичні відомості у вчиненні злочину, висловлені в категоричній формі.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17.

Так, інформація, яку позивач просить визнати недостовірною та спростувати, дійсно стосується позивача, зважаючи на згадування його прізвища у тексті публікації.

Разом з тим, у публікації, яку позивач просить спростувати, відсутні будь-які фактичні дані, які можна було б вважати недостовірними та такими, що порушують права позивача, натомість зазначені цитати містять оціночні судження.

Таким чином, вирішуючи спір у цій справі, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки поширені відповідачем висловлювання не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, що виключає можливість визнання їх недостовірними. При цьому чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 Конвенції захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Зазначене вказує на те, що зазначена інформація є оцінкою дій, висловлювання не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Доводи апеляційної скарги, поданої представником позивача висновків суду не спростовують.

По своїй суті позиція позивача, висловлена в апеляційній скарзі, в переважній більшості співпадає з доводами та обґрунтуваннями позовних вимог, які він висловлював в суді першої інстанції, і яким судом надано відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які були б підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ГО «РУХ ЧЕСНО» в справі не встановлено, відтак апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду в цій частині - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Братківського Клима Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 11 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 липня 2024 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Т.А. Слюсар