Постанова

від 23.07.2024 по справі 620/883/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/883/24 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження місті Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Споживчого товариства "Перелюбське" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2024 року Споживче товариство "Перелюбське" звернулось до суду з позовом, в якому просило:

1. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14096/Ж10/25-01-07-05-01;

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14097/Ж10/25-01-07-05-01.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Чернігівській області від 27.12.2023 № 14096/ж10/25-01-07-05-01, від 27.12.2023 № 14097/ж10/25-01-07-05-01.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийнято з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що у разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не приймається як розрахунковий. При цьому, невидача відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції утворює склад правопорушення, яке передбачено п.1 ст.17 Закону № 265. Крім того, порушення позивачем вимог п.1, п.2 ст. 3 Закону України від 06.07.95 № 265/95-ВР підтверджується наявною інформацією в системі СОД РРО.

Щодо порушення п. 11 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР, то апелянт вказує, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та ін. зобов`язані проводити розрахункові операції через РРО та/або через ПРРО для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.

Також відповідач не погоджується із стягненням з нього витрат на правничу допомогу та просить відмовити позивачу у такому відшкодуванні, оскільки вважає, що розмір витрат не є розумним з огляду на те, що позивачем явно завищено кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у цій справі.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянтом викладено клопотання про розгляд справи в режимі відеоконференції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Споживчого товариства "Перелюбське" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Позивач в обґрунтування своїх доводів зазначає, що наказ про проведення перевірки не містить фактичних підстав, які стали приводом для проведення перевірки, що свідчить про незаконність її призначення та проведення.

Крім того, позивач також наполягає на необґрунтованості висновків акту фактичної перевірки, оскільки під час перевірки відповідачем не встановлено фактів непроведення СТ «Перелюбське» при продажу алкогольних напоїв розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та фактів здійснення таких розрахункових операцій на неповну суму покупки, що, у свою чергу, свідчить про відсутність факту порушення апелянтом п. 1 ст.3 Закону №265/95-ВР.

Також, позивач стверджує, що цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають QR-код та штрих-код.

Водночас позивач вказує, що аналіз фіскальних чеків, наявних в СОД РРО, не підтверджує порушення СТ «Перелюбське» п.п. 1, 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, оскільки такі відомості не дають змоги дійти беззаперечного висновку про факт вчинення порушення апелянтом.

Крім того, позивач просить стягнути з апелянта судові витрати (правничу допомогу), понесені у зв`язку з переглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

06 травня 2024 року від відповідача надійшло заперечення на відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить відмовити позивачу у відшкодуванні витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, оскільки вважає, що їх розмір не є розумним з огляду на те, що позивачем явно завищено кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у цій справі.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про розгляд справи у режимі відеоконференції, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною другою статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини цієї справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для проведення розгляду апеляційної скарги за участю сторін у відкритому судовому засіданні, тому підстави для проведення відеоконференції відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, СТ «Перелюбське» зареєстровано як юридична особа з 06.12.1996. Основним видом господарської діяльності є 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

Наказом від 30.10.2023 №2204-п в.о. начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області призначено фактичну перевірку Споживчого товариства «Перелюбське» тривалістю 10 діб починаючи з 31.10.2023, на підставі п.п.19-1.1.4, п.19-1.1, ст.19-11; п.п.20.1.4, п.п.20.1.8, п.п.20.1.9, п.п.20.1.10, п.п.20.1.11, п.п.20.1.12, п.п.20.1.13 п.20.1 ст.20; п.п.75.1.3, п.75.1 ст.75, п.80.1, п.п.80.2.2, п.80.2, п.80.6, п.80.8 ст.80, п.82.3 ст.82, п.230.1 ст.230, п.69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, ст.15 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від06.07.1995 №265/95-ВР, Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148, Закону України «Про ціни в ціноутворення» від 21.06.2012 №5007-VI.

Відповідно до наказу перевірка Споживчого товариства «Перелюбське» проводиться з метою здійснення контролю за дотриманням норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), дотримання законодавства щодо цін та ціноутворення.

Також у наказі зазначено, що перевірка здійснюється за період діяльності з 31.10.2020 по день початку перевірки (31.10.2023).

На підставі наказу від 30.10.2023 №2204-п та направлень від 30.10.2023 №4212/Ж3/25-01-07-05-01 та від 30.10.2023 №4214/Ж3/25-01-07-05-01 посадовими особами ГУ ДПС у Чернігівській області розпочато фактичну перевірку господарської одиниці позивача магазину, розташованого за адресою: Чернігівська обл., Корюківський р-н, с. Білошицька Слобода, вул. Центральна, буд. 25.

За результатами проведеної ГУ ДПС у Чернігівській області перевірки складений Акт фактичної перевірки від 10.11.2023 №11009/Ж5/25-01-07-05-01

У ході перевірки встановлено такі порушення:

- реалізацію алкогольних напоїв без відображення в фіскальному чеку обов`язкового реквізиту - цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої, чим порушено вимоги Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 21 січня 2016 року № 13 та вимоги п.1, п.2 ст. 3 Закону України від 06.07.95 № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" зі змінами та доповненнями;

- проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму попереднього програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості, чим порушено п.11 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995р. № 265/95-ВР (із змінами та доповненнями).

Згідно з висновками акта та розрахунків штрафних фінансових санкцій, ГУ ДПС у Чернігівській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 27.12.2023 № 14096/ж 10/25-01 -07-05-01 на суму 37230,40 грн;

- від 27.12.2023 №14097/ж10/25-01-07-05-01 на суму 5100,00 грн.

Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції адміністративний позов задовольнив та зазначив, що недотримання контролюючим органом вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81, пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо призначення фактичної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії. Встановлені під час перевірки порушення виключають допустимість як доказів відомостей, отриманих в ході такої перевірки, та, відповідно, нівелюють її результати, та, як наслідок, вимагає скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, однак вважає змінити мотивувальну частину рішення, з огляду на наступне.

Згідно з частиною першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» 06.07.1995 № 265/95-ВР (далі-Закон № 265/95-ВР).

Згідно з частиною першою статті 1 ПК України, Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з пп. 75.1.3. п. 75.1 ст. 75 ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Статтею 80 ПК України встановлено порядок проведення фактичної перевірки відповідно до якого фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи)(п.80.1).

Відповідно до п.п. 80.2.2. та 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України, 80.2. фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів;

у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах і пального, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, та/або масовими витратомірами, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері регулювання виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.

Відповідно до п.80.5 ст.80 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначаються Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.

За змістом статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані:

проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (пункт 1);

надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти) (пункт 2).

проводити розрахункові операції через реєстратори розрахункових операцій та/або через програмні реєстратори розрахункових операцій для підакцизних товарів з використанням режиму програмування із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, найменування товарів, цін товарів та обліку їх кількості, а також із зазначенням цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку (серія та номер) при роздрібній торгівлі алкогольними напоями (пункт 11).

Абзацом дев`ятнадцятим статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» визначено, що розрахунковий документ - документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форма, зміст розрахункових документів, порядок реєстрації та ведення розрахункових книжок, книг обліку розрахункових операцій, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій чи використанням розрахункових книжок, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене наказом Міністерства фінансів України №13 від 21 січня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 220/28350.

Пунктом 3 розділу І Положення визначено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Фіскальний касовий чек на товари (послуги)» Положення фіскальний чек має містити такі обов`язкові реквізити, зокрема, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9).

Відповідно до статті 17 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у разі встановлення в ході перевірки факту:

- проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг);

- непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи;

- невидачі (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання, застосовується штрафна санкція у розмірі 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше; 150 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за кожне наступне вчинене порушення (п. 1, ч. 1 ст. 17 Закону);

- проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості - триста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (п. 7, ч. 1 ст. 17 Закону).

Предметом позовних вимог у цій справі є скасування:

податкового повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14096/Ж10/25-01-07-05-01, яким позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог п. 1, п. 2 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-BP (далі-Закон №265/95-BP);

податкового повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14097/Ж10/25-01-07-05-01, яким позивача притягнуто до відповідальності за порушення вимог п. 11 ст. 3 Закону № 265/95-ВР.

Щодо висновків суду першої інстанції про те, що наказ про проведення перевірки не містить фактичних підстав, які стали приводом для проведення перевірки, що свідчить про незаконність її призначення та проведення, колегія суддів зазначає таке.

У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.

Застосовними у спорах цієї категорії також є висновки Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, відповідно до яких, неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. Підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Застосування таких висновків Великої Палати Верховного Суду знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 29 листопада 2021 року у справі № 280/1367/20; від 01 грудня 2021 року у справі №400/1646/20; від 06 липня 2022 року у справі №815/5551/14, від 24 квітня 2023 року у справі №560/2210/19, від 22 лютого 2022 року у справі №420/12859/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 160/5267/21, від 27 квітня 2022 року у справі №140/1846/21, від 28 жовтня 2022 року у справі №600/1741/21-а, від 28 грудня 2022 року у справі №160/14248/21, від 28 грудня 2022 року у справі №420/22374/21, від 23 лютого 2023 року у справі №160/20112/21, від 23 лютого 2023 року у справі №600/1402/22-а, від 26.03.2024 у справі №420/9909/23 тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, спірну перевірку відповідачем призначено за наслідком отримання листа ДПС України від 13.10.2023 № 25942/7/99-00-07-04-03-07, в якому зазначено про те, що внаслідок проведеного аналізу баз даних ДПС встановлено ризики у діяльності господарських об`єктів Перелюбського СТ, які здійснюють діяльність на території Чернігівської області, а саме: за результатами вибіркового аналізу електронних копії фіскальних чеків наявних у СОД РРО встановлено випадки наявної інформації щодо здійснення платником податків розрахункових операцій із створення/друкування, з подальшою видачею або без такої, розрахункових документів без зазначення реквізитів марки акцизного податку та/або порушення до них вимог.

При цьому, фактична перевірка апелянта проведена саме за пп. 80.2.2 п.80.2 ст.80 ПУ України, який відповідає встановленим судом апеляційної інстанції обставинам справи.

У контексті вказаних доводів, колегія суддів також зазначає, що у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне посилання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення, оскільки вказаний підпункт утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної). Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Отже, такий наказ не можна вважати протиправним.

З огляду на викладене, висновки суду першої інстанції про те, що недотримання контролюючим органом вимог підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80, пункту 81.1 статті 81, пункту 69.27 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України щодо призначення фактичної перевірки без визначення правових підстав призвело до звуження прав позивача як платника податків, що свідчить про протиправність здійсненого заходу податкового контролю та прийняття за його наслідками актів індивідуальної дії, є необґрунтованими та не можуть бути покладені в основу для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14096/Ж10/25-01-07-05-01, колегія суддів зазначає таке.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати про те, що пункт 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» встановлює відповідальність за невиконання суб`єктом господарювання щонайменше одного з трьох обов`язків:

1) проведення розрахункової операції через РРО, однак, на неповну суму покупки;

2) непроведення розрахункової операції через РРО;

3) невидача відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції;

4) проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання.

Перші два обов`язки суб`єкта господарювання походять зі змісту пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а третій - з пункту 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Відповідно, наявність будь-якої з таких обставин (у сукупності або окремо) і утворює склад правопорушення, за яке настає відповідальність за пунктом 1 статті 17 вказаного Закону.

При цьому, якщо звернути увагу на об`єктивну сторону складу правопорушення, а саме: дії, які складають суть протиправної поведінки платника податків, то в контексті пункту 1 статті 17 Закону відповідальність настає за дії, які за своєю суттю та способом спрямовані на приховування належного обліку здійсненої розрахункової операції на повну суму з використанням реєстраторів розрахункових операцій, тощо.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 520/4565/23.

Колегія суддів відзначає, що у цій справі апелянта притягнуто до фінансової відповідальності за невиконання обов`язків, встановлених як пунктом 1, так і пунктом 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме: за видачу розрахункового документа, який не містить одного з обов`язкових реквізитів розрахункових документів/електронних розрахункових документів (цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої).

Водночас, апеляційний суд наголошує, що законодавець не визначив як самостійний склад правопорушення та не встановив відповідальності, за видачу розрахункового документу з використанням реєстраторів розрахункових операцій, в якому не відображається той чи інший елемент наведеного у Положенні змісту, а саме цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку. Тобто, законодавець визначив обов`язок, за невиконання якого не встановив відповідальність встановленого статтею 17 Закону.

Безумовно, до розрахункового документу встановлюються певні вимоги щодо відтворення його змісту. Водночас, відсутність певного елементу змісту (незначний недолік) у такому розрахунковому документі, який в свою чергу у повному обсязі надає можливість не тільки відтворити, зрозуміти та ідентифікувати розрахункову операцію за місцем її проведення не приховуючи її сутність за допомогою реєстратора розрахункових операцій (тощо), але і підтвердити її виконання, не може бути правовою підставою для притягнення такого платника податків за пунктом 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а саме, як за невидачу такого розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Виключенням з цього правила, можна вважати, видачу такого фіскального чеку, в якому не зазначено тих обов`язкових реквізитів, що встановлені у наведеному Положенні, які не надають можливості підтвердити виконання розрахункової операції, та які мають вплив на правильність визначення, реальність здійснення господарської операції за її суттю та на формування показників податкової звітності. Втім, таких обставин судом не встановлно.

Зазначений висновок узгоджується з правовим підходом наведеному у постанові Верховного Суду від 27 листопада 2023 року викладеним у справі № 420/11790/22.

Як зазначено вище, до позивача застосовані штрафні санкції за відсутність в розрахунковому документі цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.

При цьому, колегія суддів зазначає, що кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (пункт 226.7 статті 226 Податкового кодексу України).

Аналіз, податкового законодавства України, свідчить про те, що маркування продукції маркою акцизного податку підтверджує сплату акцизу та легальність ввезення та реалізації на території України відповідних виробів.

У той же час, апеляційний суд акцентує увагу на тому, що алкогольні напої з вмістом спирту етилового понад 8,5 відсотка об`ємних одиниць мають тривалий або необмежений термін придатності, тому можуть перебувати в обігу протягом великого проміжку часу, зберігатися на складах оптових чи роздрібних торговців та стояти на полицях магазинів. Таким чином, на дату початку дії змін до Положення №13 у частині обов`язкового відображення у фіскальному чеку цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку для алкогольних напоїв (01 жовтня 2021 року) в обігу перебували алкогольні напої, марковані акцизними марками, введеними в обіг з 01 липня 2015 року (без штрихових кодів), та акцизними марками нового зразка, введеними в обіг 01 травня 2020 року (з нанесеним штриховим кодом).

Обов`язковим реквізитом фіскального касового чека є саме цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, тобто такий реквізит у фіскальному касовому чеку може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код.

Вказаний факт обов`язково необхідно враховувати при притягнені особи до відповідальності за невидачу відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що такі обставини не були взяті до уваги контролюючим органом.

Така правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі №520/4565/23.

У той же час, встановлюючи порушення позивачем пунктів 1, 2 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» контролюючий орган керувався даними системи СОД РРО щодо проведення позивачем у періоді з 31.10.2020 по день початку перевірки (31.10.2023) розрахункових операцій з реалізації алкогольних напоїв без відображення у фіскальному чеку обов`язкового реквізиту - цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої.

Пунктами 1, 2 Розділу ІІ «Функціонування СОД РРО» Порядку функціонування Системи обліку даних реєстраторів розрахункових операцій затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 05 серпня 2020 року №477 встановлено СОД РРО (система обліку даних реєстраторів розрахункових операцій) - інформаційна система, призначена для збору, зберігання, використання даних РРО та ПРРО (у тому числі електронних копій розрахункових документів та фіскальних звітних чеків, створених РРО та ПРРО), перевірки справжності та достовірності розрахункових документів. СОД РРО розташована в ДПС та використовується в межах повноважень посадовими особами органів ДПС для виконання завдань та функцій, визначених Податковим кодексом України.

Колегія суддів зазначає, що ті дані, на які посилається відповідач, які внесені у базу даних системи обліку даних РРО, та за своєю суттю є податковою інформацією, не є належним доказом податкового правопорушення і сама по собі її наявність не може бути підставою для притягнення платника податків до відповідальності, а може бути лише використана як підстава для подальшої перевірки певних обставин. У спірних правовідносинах, що склались з приводу дотримання платником податку законодавства, що регулює порядок застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, обставиною, що має бути досліджена є саме розрахункова операція, а отже безпосереднім доказом, що підтверджує її вчинення, є розрахунковий документ.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем, зокрема в описовій частині виявлених під час проведення перевірки порушень, не зазначено жодного фіскального чеку, що підтверджує факт видачі підприємством у період з 31.10.2020 по 31.10.2023 розрахункових документів за продані алкогольні напої без відображення у фіскальному чеку обов`язкового реквізиту - цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (п.п. 1, 2 статті 3 Закону).

У якості додатку до акту перевірки відповідачем долучені копії фіскальних чеків із СОД РРО вибірково та без зазначення реквізитів фіскальних чеків, які б надали можливість їх ідентифікувати.

З огляду на вказане, податковим органом не надано доказів, які б підтверджували висновки акту перевірки.

При цьому, колегія суддів враховує положення частини першої - третьої статті 73 КАС України, якими встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки відповідач не довів факту порушення позивачем п. 1, п. 2 ст. 3 Закону №265/95-ВР, то підстави для застосування санкцій, визначених у п. 1 ст. 17 Закону №265/95-ВР відсутні, відповідно, прийняте податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14094/Ж10/25-01-07-05-01 підлягає скасуванню, як протиправне.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14097/Ж10/25-01-07-05-01, яким позивача відповідно до п. 7 ст.17 Закону № 265/95-ВР притягнуто до відповідальності за порушення вимог п. 11 ст. 3 Закону № 265/95-ВР, колегія суддів зазначає наступне.

Так, нормою п. 7 ст. 17 вказаного Закону передбачена відповідальність за проведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій без використання режиму програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД, ціни товару та обліку його кількості.

Законом України «Про митний тариф України» встановлено митний тариф {групи 01-49; групи 50-97}. Статтею 1 цього Закону передбачено, що митний тариф України є невід`ємною частиною цього Закону та містить перелік ставок загальнодержавного податку - ввізного мита на товари, що ввозяться на митну територію України і систематизовані згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД), складеною на основі Гармонізованої системи опису та кодування товарів.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні будь-які фіскальні чеки, отримані податковим органом під час здійснення перевірки. Натомість, матеріали справи містять фіскальні чеки від 09.01.2022, від 05.01.2023, які роздруковані із системі СОД РРО, та з яких вбачається, що розрахункові операції проводились позивачем через реєстратори розрахункових операцій з використанням режиму попереднього програмування найменування кожного підакцизного товару із зазначенням коду товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД.

З урахуванням зазначеного, апеляційний суд вважає, що спірне податкове повідомлення-рішення від 27.12.2023 № 14093/Ж10/25-01-07-05-01 прийнято протиправно.

Отже, суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про задоволення позовних вимог, однак дійшов помилкових висновків про скасування спірних рішень з підстав недотримання контролюючим органом вимог Податкового кодексу України щодо призначення фактичної перевірки, у зв`язку з чим наявні підстави для змінити мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про безпідставне стягнення з нього судових витрат на правничу допомогу, то колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з огляду на таке.

Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 та від 11 липня 2013 року №6-рп/2013.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.

При цьому, законодавцем передбачено можливість вирішення питання щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на правничу допомогу шляхом ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення в частині розподілу судових витрат.

Разом з тим, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», у справі «East/West Alliance Limited» проти України» та «Ботацці проти Італії» (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану із розглядом у цій справі у сумі 9200,00 грн, надано суду ордер, копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, договору № 03/01/24/1 про надання правової (професійної правничої) допомоги від 03.01.2024, рахунку на оплату № 7 від 03.01.2024, платіжної інструкції № 2636 від 09.01.2024, акту надання послуг № 7 від 15.01.2024.

Представник відповідача у відзиві заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, вказав, що розмір заявлених до відшкодування витрат на правничу допомогу не є розумним з огляду на те, що позивачем явно завищено кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у даній справі, справа не є складною, розглядається в порядку письмового позовного провадження без виклику сторін. Крім того вказува, що позивачем подано аналогічні позови по справам № 620/849/24, № 620/879/24, № 620/850/24, № 620/848/24.

Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ця справа є справою незначної складності, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви до суду.

Тому, вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9200,00 грн, що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною, неспівмірною зі складністю справи та наданими адвокатом послугами.

У зв`язку з чим, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, підлягає зменшенню до 5000,00 грн.

За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 317 КАС України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною четвертою ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, водночас вважає необхідним змінити вказане судове рішення у мотивувальній частині.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Так, позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить здійснити розподіл судових витрат, понесених ним у зв`язку з переглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції та стягнути на його користь з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8500,00 грн.

Розглядаючи вказані вимоги позивача, колегія суддів встановила, що 11.04.2024 між Позивачем і Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АЙК`Ю ГРУП» укладено договір про надання правової ( професійної правничої) допомоги №11/04/24/1.

Згідно з п. 1.1 Договору його предметом є складання та подання відзиву на апеляційну скаргу до Шостого апеляційного адміністративного суду на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.03.2024 по справі №620/883/24 за позовом Споживчого товариства "Перелюбське" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

З п.3.1 Договору вбачається, що вартість послуг (гонорар) за цим договором складає 8500,00 грн, тобто встановлений у фіксованому розмірі.

Платіжною інструкцією №2818 від 11.04.2024 підтверджується здійснення оплати наданих адвокатом послуг у сумі 8500,00 грн

Отже, заявлені позивачем у цій справі витрати на професійну правничу допомогу підтверджуються наданими ним доказами.

При цьому, колегія суддів також враховує, що відповідачем, разом із відзивом на апеляційну скаргу, подано клопотання про відмову у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу з підстав, зазначених раніше.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що з огляду на предмет спору в цій справі, категорію спору, складність справи, зміст апеляційної скарги та обсяг задоволених позовних вимог, заявлені апелянтом витрати на правничу допомогу в розмірі 8500,00 грн є співмірними з часом, який фактично необхідно для надання відповідних послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, з огляду на результат розгляду апеляційної скарги (часткове задоволення), правнича допомога підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 4250,00 грн.

Керуючись ст. 243, 315, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - задовольнити частково.

Змінити мотивувальну частину рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року, зазначивши, що підставами для задоволення позовних вимог є доводи, викладені у цій постанові Шостого апеляційного адміністративного суду.

У решті рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - залишити без змін.

Стягнути на користь Споживчого товариства "Перелюбське" (місцезнаходження: 15312, Чернігівська обл., Корюківський р-н, с. Перелюб, вул. Центральна, буд. 13, код ЄДРПОУ 01776375) понесені ним судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4250,00 (чотири тисячі двісті п`ятдесят гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів,Чернігівська обл., Чернігівський р-н,14000, код ЄДРПОУ 44094124).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

В.П. Мельничук