Постанова

від 24.07.2024 по справі 295/4823/24

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 295/4823/24

Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова Т.А.

Суддя-доповідач: Кузьмишин В.М.

24 липня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Богунського районного суду м. Житомира з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Житомирській області, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1712458 від 21.03.2024, винесену за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 04.06.2024 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відзив/заперечення на апеляційну скаргу.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2024 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивач в судове засідання не з`явися, звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотання про розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до постанови серії ЕНА №1712458 від 21.03.2024 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 121 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.

Зі змісту вказаної постанови встановлено, що 21.03.2024 у м. Житомирі по проспекту Незалежності позивач, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21101, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , обладнаним засобом пасивної безпеки, був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Позивач, вважаючи вказану постанову суб`єкта владних повноважень незаконною, звернувся до суду з адміністративним позовом з метою захисту своїх порушених прав.

Мотивувальна частина.

У силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 7 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст.48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Частиною 4 ст.48 КАС України визначено, що якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. У разі відмови у задоволенні позову до такого відповідача, понесені позивачем витрати відносяться на рахунок держави.

Згідно з п.2 ч.2 ст.188 КАС України, суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни позивача, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача.

Тобто, згідно зі ст.ст.48, 188 КАС України, саме до повноважень суду першої інстанції віднесено заміну первісного відповідача на належного, чи залучення до участі у справі другого відповідача (співвідповідача) не залежно від наявності на це згоди позивача.

Втім, суд першої інстанції не скористався наділеним правом та в порушення процесуального права до ухвалення рішення у справі не здійснив заміну первісного відповідача на належного, чи залучення до участі у справі другого відповідача (співвідповідача).

Пунктом 11 ч.1 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону №580-VIII поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Пунктом 8 ч.1 ст. 23 Закону №580-VIII передбачено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань, у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП передбачено, які справи про адміністративні правопорушення розглядають органи Національної поліції. До таких справ належать зокрема справи про правопорушення, відповідальність за які передбачена ст.121 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною 3 ст. 288 КУпАП передбачено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, можна оскаржити у вищий орган (вищій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до Положення про Національну поліцію, затвердженого Кабінетом Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ, і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Структура центрального органу управління та територіальних органів Національної поліції, кошторис Національної поліції затверджуються Головою Національної поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.

Пунктом 14 вказаного Положення передбачено, що Національна поліція є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

У свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" були утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1, зокрема і ДПП як міжрегіональний територіальний орган Національної поліції.

Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції є територіальним підрозділом ДПП, який реалізує надані йому повноваження в області, виконує публічно-владні управлінські функції, у тому числі у спірних правовідносинах щодо позивача.

Крім того, колегія суддів враховує, що з матеріалів справи вбачається фактична участь у даній справі ДПП, оскільки в них наявна довіреність ДПП про уповноваження представляти та/або захищати права та законі інтереси довірителя і його структурні та територіальні підрозділи, тобто ДПП брало участь в суді першої інстанції, як представник відповідача.

За таких обставин колегія, суддів вважає необґрунтований висновок суду першої інстанції, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову, оскільки адміністративний позов заявлений до неналежного відповідача - Управління патрульної поліції в Житомирській області Департаменту патрульної поліції.

Стосовно суті спірних правовідносин колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що вони врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з п.п. 2, 3 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Поліцейський може зупиняти транспортні засоби, якщо водій порушив ПДР (ст. 35 Закону).

Відповідно до п.9 ч.1 ст.31 цього Закону до превентивних заходів, які можуть застосовуватись поліцією, належить застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Для забезпечення публічної безпеки і порядку поліція може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою: 1) виявлення або фіксування правопорушення; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху (п.п.1, 2 ч.1 ст.40 Закону).

Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (ПДР України).

Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити уповноважений підрозділ Національної поліції, власника дороги або уповноважений ним орган (п. 1.5 ПДР України).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Пунктами 1.1, 1.9 ПДР встановлено, що ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватись на вимогах цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності до закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посаду посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

За змістом п.9 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 року №1395 (далі - Інструкції), розгляд поліцейським справи про адміністративне правопорушення передбачає, крім роз`яснення прав і обов`язків особі, яка бере участь у розгляді справи, також і заслуховування її пояснень та дослідження доказів.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу IV Інструкції, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, поліцейський виносить постанову по справі про адміністративне правопорушення. Зміст постанови по справі про адміністративне правопорушення повинен відповідати ст.283 КУпАП.

Отже, положення наведених вище нормативно-правових актів безпосередньо надають поліцейському право використовувати інформацію відеозапису в якості речового доказу на підтвердження наявності або відсутності факту адміністративного правопорушення.

Відповідно до п.п.4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 року №1026, встановлено обов`язок поліцейського забезпечувати відеозйомку під час здійсненням ним службових повноважень шляхом використання портативного відео реєстратора, як пристрою, призначеного для запису, зберігання та відтворення відеоінформації.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема, на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Так, зі змісту вказаної постанови вбачається, що 21.03.2024 у м. Житомирі по проспекту Незалежності позивач, керуючи транспортним засобом ВАЗ 21101, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , обладнаним засобом пасивної безпеки, був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3.в ПДР та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 121 КУпАП.

Так, відповідно до приписів ст.121 КУпАП встановлено відповідальність за порушення правил керування або експлуатації транспортного засобу, правил користування ременями безпеки або мотошоломами.

Зокрема, ч. 5 цієї статі визначено, що порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Досліджуючи склад вказаного адміністративного правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пп. «в» пункту 2.3 Правил дорожнього руху України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголів`я, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися в населених пунктах водіям і пасажирам з інвалідністю, фізіологічні особливості яких унеможливлюють користування ременями безпеки, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів.

Отже, адміністративна відповідальність за ч.5 ст.121 КУпАП настає у разі встановлення факту не використання водієм ременя безпеки під час руху транспортного засобу.

Однак, на переконання колегії суддів, у матеріалах справи відсутні достатні докази про те, що позивач 21.03.2024 у м. Житомирі по проспекту Незалежності керував транспортним засобом ВАЗ 21101, не бувши пристебнутим ременем безпеки.

Згідно з оскаржуваною постановою, на підтвердження вчинення позивачем порушення вимог п. 2.3 (в) ПДР України відповідач додав відеозапис.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що з відеозаписів, наданих суду відповідачем, вбачається, що 21.03.2024 представник патрульної поліції зупинив транспортний засіб ВАЗ 21101, реєстраційний номер: НОМЕР_1 , під керуванням позивача.

При цьому, колегія суддів зауважує, що з даного відеозапису взагалі не видно водія та чи був він пристебнутий ременем безпеки.

Сам факт правопорушення на відео не зафіксовано, а про нього лише веде розмову працівник поліції, що не відповідає вимогам Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України №1026 від 18.12.018, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України № 28/32999 від 11.01.2019.

На переконання колегії суддів, аргументи відповідача не заслуговують на увагу, оскільки з діалогу не можливо зробити однозначний висновок про наявність в діях позивача складу інкримінованого йому правопорушення: «водій керував ТЗ обладнаним засобами пасивної безпеки та був не пристебнутий ременем безпеки, чим порушив п. 2.3 в ПДР».

Тобто, колегія суддів зазначає, що на відеозаписі міститься лише фіксація процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, проте самого факту його вчинення на відео не зафіксовано.

Колегія суддів наголошує, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленій в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.

При цьому, відповідно до закріпленого в ст. 62 Конституції України принципу особа вважається невинуватою, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість; обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, чинним в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги.

За встановлених у справі обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наданий відповідачем доказ, а саме відеозапис, беззаперечно не підтверджує факт відсутності чи наявності пристебнутого ременя безпеки позивача під час керування транспортного засобу, що слугувало підставою для винесення спірної постанови. Інших належних і допустимих доказів порушення ПДР матеріали справи також не містять. За таких обставин, правових підстав для відмови у задоволенні позову не було.

За змістом п.3 ч.3 ст.286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що факт вчинення позивачем порушення вимог п. 2.3 (в) ПДР України не підтверджується належними доказами, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі про адміністративне провадження закриттю.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 04 червня 2024 року скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити, скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №1712458 від 21.03.2024, винесену за вчинення правопорушення, передбаченого ч.5 ст.121 КУпАП, а провадження у цій справі закрити.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.