Рішення

від 21.06.2024 по справі 125/1015/24

БАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

125/1015/24

2/125/255/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21.06.2024 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Питель О.В.,

секретар судового засідання Іщук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 125/1015/24 за позовом Керівника Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі Барської міської ради Вінницької області до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки,

УСТАНОВИВ:

Керівник Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Барської міської ради Вінницької області звернувся з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки. У позовній заяві вказав, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області № 22-32065-СГ від 03.12.2016 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6821589600:02:036:0005, площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення (землі запасу) на території Явтухівської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області. Право власності на вказану земельну ділянку 15.12.2016 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Таким чином, ОСОБА_2 використав своє право на безоплатне отримання в порядку приватизації земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства. У подальшому, на підставі клопотання ОСОБА_2 наказом головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-22142/15-19-СГ від 22.11.2019, йому надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2 га на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області. Після розробки проекту землеустрою ОСОБА_2 звернувся до Барської міської ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою та надання у власність земельної ділянки площею 2 га на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області. Рішенням Барської міської ради № 15.2.10 від 06.07.2021 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246, площею 2 га, що розташована на території Ялтушківського старостинського округу Жмеринського району Вінницької області. 20.07.2021 право власності на земельну ділянку було зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас, під час подання клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність, що розташована на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області, ОСОБА_2 повідомив, що правом безоплатної приватизації земельної ділянки за даним видом цільового призначення не скористався. Таким чином, ОСОБА_2 всупереч вимогам земельного законодавства повторно безкоштовно отримав у власність (у порядку приватизації) земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства. Барська міська рада під час прийняття рішення № 15.2.10 від 06.07.2021 була введена в оману ОСОБА_2 , який не повідомив про те, що він використав своє право на безоплатне набуття земельної ділянки вказаного цільового призначення у власність, належним чином не перевірила факт реалізації ОСОБА_2 права безоплатного отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності. Спірна земельна ділянка вибула із державної власності всупереч положенням ст. 116, 118 Земельного Кодексу України, внаслідок незаконного використання ОСОБА_2 права на безоплатну приватизацію двох земельних ділянок одного цільового призначення. Ураховуючи викладене, рішення Барської міської ради № 15.2.10 від 06.07.2021, згідно з яким ОСОБА_2 надано у власність земельну ділянку площею 2 га, кадастровий номер 0520284000:02:004:0246, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області, суперечить ст. 116, 118 Земельного Кодексу України і порушує інтереси держави, зокрема, право інших громадян на безоплатне отримання земельної ділянки даної категорії, а тому є незаконним. Відповідно до договору дарування, який посвідчений 06.11.2023 приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Крижанівським А.П., ОСОБА_2 безоплатно передав земельну ділянку з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246 у власність ОСОБА_1 . Право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку 06.11.2023 зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, ОСОБА_1 набула у власність вказану земельну ділянку в особи, яка з огляду на зазначені обставини, не мала права її відчужувати, а тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь держави. Ураховуючи те, що рішення Барської міської ради № 15.2.10 від 06.07.2021, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано із земель державної власності у власність ОСОБА_2 земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства площею 2 га, з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246, що розташована на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області, є незаконним, а тому зазначена земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_1 у комунальну власність.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про те, що позов підтримує та просить розглянути справу за його відсутності. Під час ухвалення рішення суду просив скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 15.05.2024.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася. 14.06.2024 подала до суду заяву про те, що позов визнає та просить розглянути справу за її відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

З огляду на положення ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, ураховуючи, що вони скористалися своїми процесуальними правами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Згідно з положеннями ст. 206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Дослідивши матеріали справи, ураховуючи заяви представника позивача, відповідача, суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, тому позов підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 81 Земельного Кодексу України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного Кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної та комунальної власності за рішеннями органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Відповідно до п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного Кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектара.

Згідно з даними копії заяви ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 16.11.2016, ОСОБА_2 просить затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 2 га, що розташована за межами населених пунктів Явтухівської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області, та передати її йому безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства.

03.12.2016 у межах норм безоплатної передачі за ОСОБА_2 оформлено право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства, площею 2 га, з кадастровим номером 6821589600:02:036:0005, що підтверджується даними копії наказу № 22-32065-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_2 за межами населених пунктів Явтухівської сільської ради Деражнянського району Хмельницької області».

Згідно з даними копії заяви ОСОБА_2 до міського голови Барської міської ради від 14.06.2021, ОСОБА_2 просить затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати її йому безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2 га з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246, яка розташована на території Підлісноялтушківської сільської ради.

Згідно з даними копії витягу з рішення Барської міської ради Вінницької області про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу земельних ділянок безоплатно у власність № 15.2.10 від 06.07.2021, надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246, площею 2 га, за межами населених пунктів на території Ялтушківського старостинського округу (колишня Підлісноялтушківська сільська рада) Жмеринського (Барського) району Вінницької області.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 06.11.2023, зареєстрованого у реєстрі за № 1984, ОСОБА_2 безоплатно передав у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га, призначену для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за адресою: Вінницька область, Жмеринський (Барський) район, Підлісноялтушківська сільська рада, кадастровий номер 0520284000:02:004:0246.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_2 15.12.2016 зареєстровано право власності на земельну ділянку, площею 2 га з кадастровим номером 6821589600:02:036:0005 на підставі наказу, серії та номеру: № 22-32065-СГ, виданого Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області 03.12.2016.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за ОСОБА_2 20.07.2021 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2 га з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246 на підставі рішення органу місцевого самоврядування, витяг з рішення, серія та номер 15.2.10, виданого 06.07.2021 Барською міською радою, 06.11.2023 право власності припинено та зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер: НСР 242759; НСР 242760, реєстровий номер № 1984, виданого 06.11.2023 приватним нотаріусом Жмеринського районного нотаріального округу Вінницької області Крижанівським А.П.

Відповідно до відповіді міського голови Барської міської ради Вінницької області № 04-04/1028 від 01.05.2024, Барська міська рада не заперечує щодо подання позовної заяви Вінницькою обласною прокуратурою в інтересах держави в особі Барської міської ради про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 2 га з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246, шляхом витребування її на користь Барської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна.

Крім того, згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (далі - Пленум), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК України. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Відповідно до п.п. 2 п. 25 Пленуму до вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України) відносяться, зокрема, такі випадки, як вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною, тобто у всіх випадках, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

Згідно з п.п. 1 п. 26 Пленуму відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 216 ЦК України, наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину.

Разом із тим ч. 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що правові наслідки недійсності угоди застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Цивільним кодексом України передбачено засади захисту права власності. Зокрема, положеннями ст. 387 ЦК України власнику надано право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України. У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту. У зобов`язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Наведене узгоджується з постановою судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі № 3-55гс12.

Відповідно до п.п. 5 п. 10 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV (1952-15) "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" станом на час прийняття постанови Пленуму; станом на час постановлення рішення - статті 27 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25.12.2015 № 1127).

Згідно з п. 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17, метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Відповідно до п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Згідно з п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 з огляду на вказане в разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Крім того, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Згідно з ч. 1 ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Земельного Кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 152 Земельного Кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Земельного Кодексу України, завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до ст. 5 Земельного Кодексу України, принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва (а); забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави (б); невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (в).

Стаття 80 Земельного Кодексу України закріплює суб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 83 Земельного Кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Земельного Кодексу України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного Кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

З огляду на викладене та відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, суд приймає визнання відповідачем позову та дійшов висновку про задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 142 ЦПК України, з огляду на визнання позову відповідачем, 50 відсотків судового збору, що сплачений позивачем, слід повернути останньому з державного бюджету, а інші 50 відсотків судового збору слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Представник позивача клопотав про скасування вжитих судом заходів забезпечення позову згідно з ухвалою суду від 15.05.2024, оскільки наявний арешт на спірну земельну ділянку слугуватиме перешкодою для виконання судового рішення про задоволення позовних вимог та державної реєстрації права власності Барської міської ради в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку.

Тому, суд вважає за необхідне скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 15.05.2024.

На підставі викладеного та керуючись ст. 10-13, 81, 141, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь Барської міської територіальної громади в особі Барської міської ради земельну ділянку, площею 2 га, з кадастровим номером 0520284000:02:004:0246, що розташована на території Підлісноялтушківської сільської ради Барського району Вінницької області (нині Барської міської ради Жмеринського району Вінницької області).

Повернути Вінницькій обласній прокуратурі (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) з Державного бюджету 1514 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви відповідно до платіжної інструкції № 801 від 07.05.2024, та 757 грн за подання заяви про забезпечення позову, сплачених відповідно до платіжної інструкції № 76 від 02.05.2024.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної прокуратури (отримувач коштів: Вінницька обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02909909, банк отримувача: ДКСУ м. Київ, МФО 820172, рахунок: UA568201720343110002000003988) витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1514 грн, витрати зі сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 757 грн.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 15.05.2024, скасувати.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складання до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони та інші учасники справи:

- Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Національна, 6-А, м. Жмеринка, Вінницька область, 23100, ЄДРПОУ 02909909);

- Барська міська рада (вул. Святого Миколая, 18, м. Бар, Вінницька область, 23000, код ЄДРПОУ 04051017);

- ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

- ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Суддя