Постанова

від 25.07.2024 по справі 186/868/16-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6897/24 Справа № 186/868/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Янжула С. А. Доповідач - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого судді Макарова М.О.

суддів Барильської А.П., Демченко Е.Л.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційноюскаргою представника ОСОБА_1 адвоката Сікорської Ірини Станіславівни на заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Банк ТРАСТ до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2016 року Публічне акціонерне товариство Банк ТРАСТ звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги Банку мотивовані тим, що відповідачка звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, в зв`язку із чим підписав заяву про надання кредиту на споживчі цілі від 18 серпня 2014 року. Свої зобов`язання за кредитним договором позичальник не виконує, в зв`язку з чим, станом на 09 червня 2016 року має заборгованість в сумі 16 172,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту 6 075,24 грн., в т.ч. 4 706,13 грн. - прострочена заборгованість з оплати кредиту, заборгованість за простроченими відсотками 373,47 грн.,заборгованість за простроченою комісією за обслуговування кредиту - 4 696,77 грн., пеня 5 026,52 грн..

Вказану суму кредитної заборгованості Банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2016 року позовні вимоги Банку задоволено в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Сікорська Ірина Станіславівна посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що банком не доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів. Крім того, апелянт вказує на недоведеність позивачем розміру кредитної заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачки.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Згідно з ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Сікорської Ірини Станіславівни на заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2016 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику як малозначна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з огляду на наступне.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 18 серпня 2014 року між ПАТ Банк "ТРАСТ" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №R111.004-ТЕК.0047203, за яким остання отримала кредит з використанням платіжної картки у розмірі 10 000,00 грн. та зобов`язалася повернути наданий кредит у повному обсязі до 17 серпня 2016 року, згідно з графіком погашення кредиту та сплатити за користування кредитом проценти у розмірі 9,99% річних та 4% щомісячної комісії за обслуговування кредиту, строком на 24 місяців з щомісячною сплатою частини кредиту, відсотків та комісії за користування кредитом.

Відповідно п.2.2 Умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, які є невід`ємною частиною кредитного договору, відповідач, який є позичальником зобов`язався своєчасно та в повному обсязі сплачувати позивачу відсотки за користування кредитом та комісії, повертати кредит частинами у сумах та терміни, визначені у графіку платежів.

Відповідач не виконує належним чином взяті на себе зобов`язання перед позивачем, чим порушує умови кредитного договору, внаслідок чого утворилася прострочена заборгованість.

Відповідно до п.4.3 умов надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі, за несвоєчасне виконання зобов`язань з погашення заборгованості по кредиту, відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,3% від суми прострочених зобов`язань за кожний день прострочення.

Встановлено, що останній раз платіж відповідачка здійснила, 13 липня 2015 року в сумі 861,00 грн., надалі нею платежі не здійснювалися..

Разом з позовною заявою Банк надав розрахунок заборгованості за договором від 18 серпня 2014 року, за яким, станом на 09 червня 2016 року відповідачка має заборгованість в загальній сумі 16 172,00 грн., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту 6 075,24 грн., заборгованість за простроченими відсотками 373,47 грн., заборгованість за простроченою комісією за обслуговування кредиту - 4 696,77 грн., пеня 5 026,52 грн..

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Встановивши факт неналежного виконання відповідачкою взятих на себе кредитних зобов`язань, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідачки кредитної заборгованості.

Доводи апелянта в скарзі про те, що банком не доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів, а також не доведено розміру кредитної заборгованості, колегія суддів вважає безпідставними, так як відповідачем на спростування заявлених позовних вимог не було надано належних та допустимих доказів.

Тоді, як позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, були надані докази, які підписані власноруч відповідачкою, а саме: заяву про надання кредиту на споживчі цілі від 18 серпня 2014 року, Додаток №1 до Договору №R111.004-ТЕК.0047203 від 18 серпня 2014 року, Розпис сукупної вартості кредиту, Тарифи ПАТ Банк Траст, а також Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі.

Крім того,вказані доводиапелянта зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи та спрямовані на переоцінку доказів у справі.

Інші твердження колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваного рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Оскаржуване рішення, як таке, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинне бути залишене без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

В зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до ст. 141 ЦПК України, сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сікорської Ірини Станіславівни залишити без задоволення.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 07 вересня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді А.П. Барильська

Е.Л. Демченко