Постанова

від 09.07.2024 по справі 308/2433/17

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/2433/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 липня 2024 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 листопада 2023 року, ухвалене головуючим суддею Придачук О.А. в справі за позовом Ужгородського окружної прокуратури до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про скасування рішення органу місцевого самоврядування та витребування земельної ділянки

встановив:

У березні 2017 року Ужгородська окружна прокуратура звернулася до Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

В обґрунтування позову вказувала, що рішенням 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 за №183 «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі АДРЕСА_1 .

Рішенням 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 18.10.2016 за №410 вказаній особі затверджено проект землеустрою та передано оспорювану земельну ділянку у власність.

У подальшому вказана земельна ділянка була відчужена за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 .

Вважає, що вказані рішення Ужгородської міської ради прийнято всупереч вимогам земельного та містобудівного законодавства України. Встановлено, що відведення земельної ділянки відбулось за рахунок території, на яких згідно до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10.03.2016 за №119, будівництво житлової забудови заборонено.

Таким чином, розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будинку не передбачене генеральним планом міста і надання дозволу на його розміщення без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить вимогам ст. 20 ЗК України. Тому оскаржувані рішення міської ради порушують права територіальної громади міста Ужгорода на врахування її інтересів під час планування і забудови території міста.

Волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода як власника нерухомого майна на відведення земельних ділянок та передачу у власність могло мати місце тільки за умови неухильного дотримання вимог законодавства Ужгородською міською радою при прийнятті спірних рішень та, натомість, прийняття оспорюваних у супереч вищенаведеним вимогам не може свідчити про наявність волі власника землі (територіальної громади) на вибуття з комунальної власності землі, що є підставою для його витребування на підставі ст. 388 ЦК України.

При цьому, враховуючи те, що органи Державної інспекції сільського господарства України та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру не наділені повноваженнями щодо звернення з позовами до суду про вжиття заходів реагування шляхом оскарження рішення Ужгородської міської ради, з метою усунення порушень земельного законодавства, прокуратура, в силу вимог ст. 131-1 Конституції України, ст. 45 ЦПК України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», наділена повноваженням щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі шляхом усунення порушень неправомірного володіння земельною ділянкою.

З врахуванням вищенаведеного позивач просив суд ухвалити рішення, яким:

- визнати незаконним та скасувати пункт 1.28 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 року за №183;

- визнати незаконним та скасувати пункт 2.16 рішення 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 18.10.2016 року за № 410;

- витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:51:001:0756 площею 0,0821 га вартістю 582 622,65 грн на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 листопада 2023 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасувано пункт 1.28 рішення 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 за №183 та пункт 2.16 рішення 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради за № 410 від 18.10.2016.

Витребувано від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:51:001:0756, площею 0,0821 га, вартістю 582 622,65 грн на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Стягнуто з Ужгородської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 по 4246,45 грн з кожного на користь Закарпатської обласної прокуратури сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував того, що позивач звертався із позовом в інтересах держави, а не територіальної громади м. Ужгорода, при цьому спірна земельна ділянка мала комунальну форму власності, що виключає право звернення з вказаним позовом.

Зазначає, що він є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, добросовісно користується нею,а тому відсутні підстави для витребування такої земельної ділянки. При цьому право витребування майна з чужого незаконного володіння має лише власник майна, в даному випадку Ужгородська міська рада, а не позивач.

Закарпатська обласна прокуратура подала відзив на апеляційну скаргу в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Вказує, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції а зводляться до переоцінки доказів.

Колегія суддів,заслухавши доповідьсудді-доповідача,перевіривши матеріалисправи,обговоривши підставиапеляційної скарги,вважає щотака непідлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що рішенням 2 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 21.04.2016 за №183 «Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 0,0821 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в районі Гвардійської.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який згідно висновку №654/41-16 від 25.07.2016 року погоджено Управлінням Держгеокадастру в Ужгородському районі Закарпатської області та який згідно висновку №33416 від 05.07.2016 погоджено в.о. начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради.

Рішенням 8 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 18.10.2016 за №410 гр. ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0821 га по АДРЕСА_1 за кадастровим номером 2110100000:51:001:0756 та передано у власність.

На підставі договору купівлі-продажу від 31.01.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Луцович В.П. за реєстровим № 42 дана земельна ділянка (кадастровий номером 2110100000:51:001:0756) відповідачем ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу від 31.01.2017 року відчужена ОСОБА_3 , яка в свою чергу згідно договору купівлі-продажу від 13.02.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Головко В.Є. за реєстровим № 42 відчужила вищевказану земельну ділянку відповідачу ОСОБА_1 , який на даний час є її власником.

Вироком Ужгородського міськрайонного суду від 15.05.2017 року, який набрав законної сили, встановлено, що виконуючим обов`язків начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради, умисно, повторно, в порушення ст.ст.5,17,24,25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»,ст. 17 Закону України «Про основи містобудування`та ст.20,39,186-1 Земельного кодексу України, достовірно усвідомлюючи те, що земельна ділянка площею 0,0821 га в районі вул. Гвардійської, згідно планом зонування міста Ужгорода, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10.03.2016 року за №119, відносяться до земель ТР-3, зони СТО, АЗС, автопарків, гаражів та автостоянок, на яких згідно пояснювальної записки до плану зонування міста, не допускається будівництво житлових будинків, внесено до офіційного документа, а саме висновку від 05.07.2016 року №33416 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на ім`я ОСОБА_2 завідомо неправдиві відомості про те, що вказана земельна ділянка не суперечить містобудівній документації і таким чином погоджено відведення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0821 га в районі вул. Гвардійської.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відведення земельної ділянки ОСОБА_2 , який відчужив земельну ділянку ОСОБА_3 , а остання - відповідачу ОСОБА_1 , відбулося за рахунок території, на якій відповідно до генерального плану міста Ужгорода та плану зонування, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10 березня 2016 року № 119, будівництво житлової забудови заборонено. Розміщення на цій земельній ділянці індивідуального житлового будівництва без внесення і затвердження змін до генерального плану суперечить нормам земельного та містобудівного законодавства. Оскільки спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням встановленого законом порядку, на підставі незаконних рішень, волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода на таке вибуття не було, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів і зазначеним висновком погоджується з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказаним конституційним положенням імперативно встановлено обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватися принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Згідно з положеннями статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини другої статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до положень статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122 ЗК України.

Статтею 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Статтею 39 ЗК України визначено, що використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно зі статтею 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Отже, використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування, а режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, обов`язковий для врахування під час розроблення землевпорядної документації.

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

У справі, що переглядається, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що при розробленні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у районі вулиці Гвардійської в місті Ужгороді управлінням містобудування та архітектури Ужгородської міської ради надано висновок від 05 липня 2016 року № 33416 про погодження цього проекту, що у подальшому стало підставою для його затвердження і передачі земельної ділянки у власність.

Разом із тим, вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 травня 2017 року у справі № 308/3015/17 встановлено, що виконуючий обов`язки начальника управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради умисно, повторно, в порушення статей 5, 17, 24, 25 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», статті 17 Закону України «Про основи містобудування» та статей 20, 39, 186-1 Земельного кодексу України, достовірно усвідомлюючи те, що земельна ділянка площею 0,0821 га в районі вул. Гвардійської згідно з планом зонування міста Ужгорода, затвердженого рішенням 1 сесії 7 скликання Ужгородської міської ради від 10 березня 2016 року № 119, відноситься до земель ТР-3, зони СТО, АЗС, автопарків, гаражів та автостоянок, на яких відповідно до пояснювальної записки до плану зонування міста не допускається будівництво житлових будинків, вніс до офіційного документа, а саме: висновку від 05 липня 2016 року № 33416 до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на ім`я ОСОБА_2 , завідомо неправдиві відомості про те, що вказана земельна ділянка не суперечить містобудівній документації і таким чином, було погоджено відведення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку площею 0,0821 га в районі вул. Гвардійської.

Таким чином, у вказаній справі встановлено, що спірна земельна ділянка суперечить містобудівній документації, відноситься до земель ТР-3, зони СТО, АЗС, автопарків, гаражів та автостоянок, на яких відповідно до пояснювальної записки до плану зонування міста не допускається будівництво житлових будинків.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (у цьому випадку територіальною громадою) і володільцем майна відсутні договірні правовідносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З огляду на зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності з порушенням встановленого законом порядку, на підставі незаконних рішень Ужгородської міської ради, волевиявлення територіальної громади міста Ужгорода на таке вибуття не було, а тому наявні підстави для задоволення позовних вимог, є правомірним та законним.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є добросовісним набуувчем, а тому відсутні підстави дляч витребування спірної земельної ділянки є безпідставними з огляду на зазначені вище положення закону та те, що права власника спірного нерухомого майна територіальної громади були порушені вибуттям земельної ділянки з володіння поза волею та з порушенням встановленого законом порядку.

При цьому, враховуючи фактичні обставини справи, апеляційний суд погоджується з тим, що втручання у право володіння апелянта є пропорційним, виправданим та таким, що відповідає критеріям справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, за якою здійснено реєстрацію права власності.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність підстав для звернення прокурора до суду із вказаним позовом, то слід зазначити на ступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про прокуратуру» у випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України «Про прокуратуру», згідно з положеннями частини третьої якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

У постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та, відповідно, мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів великої кількості громадян членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини (пункт 6.43).

Звертаючись із позовом, прокурор зазначив, що законодавством України не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок із відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовами, через що прокурор самостійно виступає як позивач у цій справі, оскільки в спірному випадку порушені інтереси держави залишилися незахищеними.

Прокурор у цій справі звернувся із позовом, оскільки Ужгородська міська рада є одним зі співвідповідачів, рішення якої оскаржується через недотримання вимог земельного законодавства та порушення інтересів територіальної громади міста при передачі спірної земельної ділянки у власність. З огляду на те, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Ужгородську міську раду одним зі співвідповідачів у справі та заявив вимогу про визнання незаконним і скасування рішення ради, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги належним чином не підтверджені та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 141, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 листопада 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 24 липня 2024 року.

Суддя-доповідач:

Судді: