Рішення

від 21.05.2024 по справі 906/50/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" травня 2024 р. м. Житомир Справа № 906/50/24

Господарський суд Житомирської області у складі судді Машевської О.П.

за участю секретаря судового засідання: Звєрєва С.Р.

за участю представників сторін:

від позивача: Стоцька Д.П., спеціаліст - юрист, довіреність № 266 від 15.01.2024

від відповідача: фізична особа ОСОБА_1

взяла участь: Чарліна О.В., прокурор, сл. посв. №071339 від 01.03.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Заступника керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Словечанської об`єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради Коростенського району

до фізичної особи ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути майно

Процесуальні дії по справі.

Господарський суд Житомирської області ухвалою від 11.01.2024 відкрив провадження у справі за позовом Заступника керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Словечанської ОТГ в особі Словечанської сільської ради Коростенського району до фізичної особи ОСОБА_1 з позовними вимогами: 1) визнати незаконним та скасувати рішення; 2) визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна; 3) визнати недійсним договір оренди землі; 4) зобов`язати повернути майно. Перше підготовче засідання суд призначив на 19.02.2024 о 14:30 ( далі - Суд, Прокурор, Сільська рада та ФО ОСОБА_1 ).

Суд ухвалою від 19.02.2024 прийняв до розгляду по суті заяву Прокуроравід 08.02.2024 (вх. № г/с №2209/24 від 12.02.2024) про уточнення позовних вимог, відклав підготовче засідання на 11.03.2024 о 14:30.

Суд ухвалою від 19.03.2024 призначив підготовче засідання на 18.04.2024 о 12:00.

Суд ухвалою від 18.04.2024 відмовив у задоволенні клопотання ФО ОСОБА_1 від 26.03.2024 (вх. № г/с 01-44/1070/24) про закриття провадження у справі № 906/50/24; закрив підготовче провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 21.05.2024 р. о 11:00.

Заслухавши вступне слово представників учасників справи, здійснивши безпосереднє дослідження доказів, заслухавши виступ представників у судових дебатах 21.05.2024 , після виходу з нарадчої кімнати, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення суду про відмову у позові.

Виклад позицій учасників судового процесу, заяви, клопотання.

Заступник керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Словечанської об`єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради Коростенського району звернувся з позовом до суду до відповідача фізичної особи ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, визнання недійсним договору оренди землі та зобов`язання повернути майно (тут і надалі за текстом - Прокурор, Сільська рада, фізична особа ОСОБА_1 ).

Фактичні підстави позову.

Рішенням 11 сесії VIII від 30.09.2020 №377 "Про приватизацію об`єкту малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 , шляхом викупу" Сільська рада затвердила протокол про результати електронного аукціону UA-PS-2021-09-10-000074-2, cформований 27.09.2021 19:46:37 оператором ТОВ "Смарт Тендер" через електронний майданчик, згідно з яким покупцем об`єкту приватизації визнано фізичну особу ОСОБА_1 , яким запропоновано ціну у сумі 27 710,00грн без урахування податку на додану вартість ( далі - Рішення Сільської ради № 377 та Об`єкт малої приватизації).

Рішенням Сільської ради № 377 завершено приватизацію Об`єкта малої приватизації шляхом його викупу фізичною особою ОСОБА_1 . На його підставі між Сільською радою (продавець) та фізичною особою ОСОБА_1 (покупець) укладено 20.10.2021 року купівлі-продажу, нотаріально посвідчений (запис в реєстрі за №1024). Право приватної власності на Об`єкт малої приватизації загальною площею 161, 2 кв.м. зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.07.2023 за №338836203).

В подальшому рішенням 27 сесії VIII скликання №834 від 28.04.2023 "Про передачу в користування на умовах оренди земельної ділянки ОСОБА_1 " Сільською радою передано фізичній особі ОСОБА_1 в користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155, в АДРЕСА_1 ( далі - Рішення Сільської ради № 834).

На підставі Рішення Сільської ради № 377 між Сільською радою та фізичною особою ОСОБА_1 01.05.2023 укладено договір оренди землі, згідно з яким об`єктом оренди є земельна ділянка площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155 призначена для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти ( далі - Договір оренди землі та Земельна ділянка площею 0,2384 га).

Правові підстави позову:

Згідно з ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" об`єкти та майно комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення уповноваженим органом управління можливості користування комунальним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Вказана норма, доводить Прокурор, містить абсолютну заборону приватизації об`єктів та майна комунальних закладів освіти.

Оскільки Сільська рада порушила законодавчу заборону щодо приватизації закладу освіти комунальної форми власності, відбувся факт незаконного відчуження у приватну власність Об`єкта малої приватизації.

Тому договір купівлі-продажу Об`єкта малої приватизації від 20.10.2021 підлягає визнанню недійсним на підставі невідповідності його змісту положенням ст.ст. 203, 215 ЦК України. Визнання недійсним Договору оренди має правовим наслідком повернення Земельної ділянки площею 0,2384 га власнику - Сільській раді в порядку і на умовах, які встановлені законом.

Фізична особа ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву заперечує проти обґрунтованості її доводів , оскільки відсутні докази про те, що Об`єкт малої приватизації ( Сирницький дошкільний навчальний заклад чи Сирницький сезонний дошкільний заклад) після 15.02.2005 функціонував як освітній заклад. До позовної заяви не подано докази на підтвердження факту проведення державної реєстрації Об`єкта малої приватизації як суб`єкта освітньої діяльності та юридичну особу публічного права. Рішенням №64 від 18.01.2018 "Про затвердження актів прийому-передачі майна, активів та зобов`язань Можарівської сільської ради, Лучанківської сільської ради, Черевківської сільської ради, Листвинської сільської ради, Городецької сільської ради, Усівської сільської ради" Сільською радою від Городецької сільської ради за актом прийому-передачі фактично прийнято нежитлове приміщення з колишньою назвою "дитячий садок" без відповідної документації щодо його будівництва та експлуатації. Рішенням №698 від 21.08.2020 Сільською радою зазначене приміщення прийнято у комунальну власність Словечанської територіальної громади. У вересні 2020 року на це приміщення виготовлено технічний паспорт та 30.03.2021 за Сільською радою зареєстроване право комунальної власності за №41305556.

Фізична особа ОСОБА_1 також звертає увагу на те, що до позовної заяви не додані докази на підтвердження тим обставинам, що Об`єкт малої приватизації (нежитлове приміщення з колишньою назвою "дитячий садок") та Земельна ділянка площею 0,2384 га, на якій він розташований до процесу приватизації перебували у віданні будь-якого суб`єкта освітньої діяльності та були включені до освітнього процесу. Тому положення ч.4 ст. 80 Закону України "Про освіту" не поширюються на правовідносини , що виникли з факту приватизації комунального майна. Рішення від 23.12.2020 №53 "Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності Словечанської сільської ради на приватизацію в 2021 році" про включення нежитлового приміщення з колишньою назвою "дитячий садок" до переліку об`єктів малої приватизації до цих пір є чинним.

Фізична особа ОСОБА_1 також акцентує увагу на тій обставині, що незважаючи на публічність процесу приватизації Об`єкта малої приватизації , позов Прокурор не містить фактичних даних щодо надходження упродовж усього часу проведення аукціону від будь-якої фізичної чи юридичної особи, контролюючого чи правоохоронного органу тощо повідомлень, скарг, актів реагування щодо його зупинення чи не проведення тощо, в електронній формі чи письмовій формі до власника майна, чи до оператора аукціону. Тому Відповідач вважає себе добросовісним набувачем Об`єкта малої приватизації.

Прокурор у відповіді на відзив наголошує, що у ч. 1 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що заборона приватизації майна може бути передбачена як цим Законом, так і іншими законами. Так, відповідно до абз. 5-6 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" об`єкти соціально-культурного призначення можуть бути приватизовані з умовою збереження профілю діяльності. Тобто, у даному випадку, з умовою збереження надання освітніх послуг. Однак Об`єкт малої приватизації приватизовано без збереження профілю діяльності.

Фізична особа ОСОБА_1 у запереченні на відповідь на відзив дотримується процесуальної позиції , що факт реалізації Сільською радою Об`єкта малої приватизації у спосіб та порядку, що визначені чинним законодавством, не спростовано Прокурором належними та допустимими доказами. До того ж позов заявлений Прокурором всупереч волі та інтересів Словечанської сільської ради.

Сільська рада у письмових поясненнях щодо позову Прокурора просить Суд відмовити у його задоволенні. Орган місцевого самоврядування доводить, що не порушив законів та Конституції України під час передачі шляхом приватизації з комунальної у приватну власність Об`єкта малої приватизації. Відповідно до абз. 6 п. 4 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", об`єкти соціально-культурного призначення, що не функціонують більше трьох років або перебувають в аварійному стані, можуть бути перепрофільовані, крім закладів фізичної культури і спорту, баз олімпійської та параолімпійської підготовки, фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруд, лікувальних (лікувально-фізкультурних) і лікувально-профілактичнних закладів. Доводить, що незалежно від статусу Закону України "Про освіту" як спеціального стосовно Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", Закон України "Про освіту" може лише уточнювати процедури, передбачені Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна". Окрім того, Сільська рада вважає недоцільним та нераціональним повернення Об`єкта малої приватизації у комунальну власність, адже відновлення приміщення і обладнання під заклад дошкільної освіти дороговартісне та невиправдане у зв`язку із його розміщенням та кількістю дітей, які проживають у селі Сирниця.

Сільська рада, з посиланням на абзац 2 ч. 2 ст. 30 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" наголошує, що строк позовної давності для звернення з позовом про визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці, а оскільки договір купівлі-продажу нежитлового приміщення укладено 20.10.2021 за реєстровим №1024, строк позовної давності сплинув.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

1. Рішенням Виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області №31 від 22.10.2002 "Про реорганізацію Сирницького дошкільного закладу на осінньо-зимовий період" вирішено реорганізувати Сирницький дитячий садок з 24 жовтня 2002 року, створити з 01 травня по 31 жовтня 2003 року Сирницький сезонний дошкільний заклад.

2. Рішенням Виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області №12 від 22.03.2004 "Про роботу Сирницького дитячого садка" вирішено у зв`язку з недостатньою кількістю дітей дошкільного віку станом на 01.04.2004 року дитячий садок не відкривати.

3. Рішенням Виконавчого комітету Городецької сільської ради Овруцького району Житомирської області №29 від 29.10.2004 "Про тимчасове закриття Сирницького дитячого садка" вирішено тимчасово закрити дошкільний заклад в селі Сирниця, а саме Сирницький дитячий садок, з 1 січня 2005 року.

4. Наказом по відділу освіти Овруцької райдержадміністрації від 07.12.2004 №351-К "Про скорочення посади завідуючої Сирницьким дошкільним навчальним закладом" скорочено посаду завідуючої Сирницьким дошкільним навчальним закладом в зв`язку з його тимчасовим закриттям з 01.01.2005 року.

5. Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №698 від 31.08.2020 "Про прийняття об`єктів у комунальну власність територіальної громади в особі Словечанської сільської ради" вирішено прийняти у комунальну власність територіальної громади в особі Словечанської сільської ради нежитлове приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 , загальною площею 161,2 кв.м.

6. Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №104 від 19.10.2020 "Про зміну та впорядкування нумерації будинків та споруд по АДРЕСА_2 " вирішено змінити нумерацію нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , яке є комунальною власністю Словечанської сільської ради з №76 на №76а.

7. Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №339 від 13.08.2021 "Про приватизацію (продаж) об`єкта нерухомого майна комунальної власності нежитлового приміщення дитячого садка шляхом проведення електронного аукціону з використанням електронної торгової системи "Прозорро. Продажі", серед іншого, затверджено стартову ціну продажу, виходячи з оціночної вартості лоту 27 710, 00 грн; затверджено умови продажу на електронному аукціоні з умовами об`єкта малої приватизації окремого майна - нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м., згідно з додатком 1 до даного рішення.

8. Рішенням Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об`єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 , шляхом викупу" вирішено:

- затвердити протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-09-10-000074-2 , сформований 27.09.2021 року 19:46:37 оператором ТОВ "Смарт Тендер" через електронний майданчик, згідно з яким покупцем є ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , який запропонував ціну у сумі 27 710, 00 грн без урахування податку на додану вартість;

- здійснити приватизацію об`єкта малої приватизації - нежитлового приміщення дитячого садка за адресою: АДРЕСА_3 та перебуває на балансі Словечанської сільської ради шляхом викупу фізичною особою ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_4 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який єдиний подав заяву на участь в аукціоні з продажу вказаного об`єкта, призначеного на 28.09.2021 за запропонованою ціною, яка не нижче стартової ціни 27 710, 00 грн.

9. 20.10.2021 між Словечанською сільською об`єднаною територіальною громадою в особі Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області (продавець) та громадянином України ОСОБА_1 ( покупець) укладено Договір купівлі-продажу нежитлового приміщення відповідно до якого продавець передає у власність, а покупець набуває у власність на умовах цього Договору нежитлове приміщення "Дитячий садок", що знаходиться в АДРЕСА_1 (тут і далі за текстом - Договір купівлі-продажу від 20.10.2021 та Об`єкт малої приватизації).

Згідно п. 1.1. вказаного Договору Об`єкт малої приватизації належить продавцю на праві комунальної власності, що підтверджується державною реєстрацією у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 30.03.2021 року; номер запису про право власності 41305556; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2327811518242 ( витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстрацію права власності від 02 квітня 2021 року за індексним номером витягу 251010860).

У п. 2.6. Договору купівлі-продажу від 20.10.2021 визначено, що ринкова вартість Об`єкта малої приватизації становить 27710,00грн на підставі звіту про незалежну оцінку майна, виданого 30.09.2021 ФОП Селюк М.О.

У п. 3.4. Договору купівлі-продажу від 20.10.2021 передбачено, що передача Об`єкта малої приватизації від продавця покупцю посвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами протягом п`яти робочих днів після сплати покупцем у повному обсязі ціни продажу об`єкта приватизації (а.с.26-28).

10. 30.11.2021 за Актом прийому-передачі права власності на нерухоме майнол Словечанською сільською радою передано, а громадянином ОСОБА_1 прийнято Об`єкт малої приватизації відповідно до Договору купівлі-продажу від 20.10.2021, а саме: нежитлове приміщення "Дитячий садок", загальною площею 161,20 кв.м. із сараєм (С), вартістю 27710, 00грн, яке розташоване на земельній ділянці площею 0, 2384 га за кадастровим номером 1824282100:03:001:0155. Майно знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Будівля прихованих недоліків немає (а.с. 34).

11. Рішенням Словечанської сільської ради №312 від 30.06.2021 "Про затвердження технічних документацій із землеустрою щодо інвентаризації земель Словечанської сільської ради" затверджені технічні документації із землеустрою щодо інвентаризації земель Словечанської сільської ради, зокрема, земельної ділянки площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155 для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, АДРЕСА_1 (а.с. 39).

12. ПП "Андвол" виготовлено Технічну документацію землеустрою щодо проведення інвентаризації земель Словечанської сільської ради для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти та території АДРЕСА_1 .

13. Рішенням Словечанської сільської ради №834 від 28.04.2023 "Про передачу в користування на умовах оренди земельної ділянки ОСОБА_1 " вирішено передати ОСОБА_1 в користування на умовах оренди терміном на 49 років земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти, площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155 в АДРЕСА_1 (а.с. 43).

14. 01.05.2023 між Словечанською сільською радою (орендодавець) та ОСОБА_1 ( орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до якого орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку із земель житлової та громадської забудови на підставі рішення 27 сесії VIII скликання Словечанської сільської радим від 28.04.2023 №834, що знаходиться на території Словечанської сільської ради Житомирської області, Коростенського району, с. Сирниця, вул. Центральна, 76а.

У п. 2. договору оренди землі від 01.05.2023 сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2384 га, у тому числі : землі житлової та громадської забудови 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155.

Згідно п. 8 договору оренди землі від 01.05.2023 договір укладено на 49 (сорок дев`ять) років.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у сумі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 18905,90грн у рік або 1575, 49грн в місяць (п. 9 договору оренди землі від 01.05.2023).

У п. 15 вказаного договору сторони домовилися про те, що земельна ділянка передається в оренду для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти.

Цільове призначення земельної ділянки 03.02 (для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти) (п. 16 договору оренди землі від 01.05.2023) (а.с. 44-46).

15. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час її формування 12.07.2023 за фізичною особою ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на нежитлове приміщення "Дитячий садок", загальною площею 161,2 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 ; дата та час державної реєстрації 24.12.2021 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 20.10.2021, номер відомостей про речове право 46007583 (а.с. 52-54).

16. Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на час її формування 29.12.2023 за орендарем ОСОБА_1 зареєстроване речове право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1824282100:03:001:0155 площею 0,2384 га на підставі договору оренди землі від 01.005.2023 (а.с. 49-51).

17. Прокурор звернувся з позовом до суду в інтересах Сільської ради до фізичної особи ОСОБА_1 з позовними вимогами визнати незаконним та скасування рішення, визнати недійсними договір купівлі-продажу нерухомого майна та договір оренди землі та зобов`язати повернути майно територіальній громаді.

Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.

1. Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді в особі Словечанської сільської ради.

Повноваження прокурора з представництва інтересів держави в суді визначені Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»).

Позов у цій справі подано в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування Словечанської сільської ради Коростенського району Житомирської області як суб`єкта, що здійснює повноваження власника спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель комунальної власності.

Органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду (ч.2 ст. 4 ГПК України).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає суспільні інтереси у спосіб, визначений , зокрема, законом (ч.1 ст. 5 ГПК України).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах органу місцевого самоврядування, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення таких інтересів, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду, а також зазначає орган, уповноважений територіальною громадою як первинним суб`єктом місцевого самоврядування здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

Зазначений орган місцевого самоврядування за позовом прокурора набуває статусу позивача (абз. 2 ч. 5 ст. 53 ГПК України).

Процедура, передбачена абз. 3 і 4 ч. 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави/органу місцевого самоврядування в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави/органу місцевого самоврядування не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює (постанови ВПВС від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18).

Окрім того, у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави/органу місцевого самоврядування прокурор має встановити, насамперед: а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права/інтересу; б) ефективний спосіб захисту такого права/інтересу; в) залежно від установленого - коло відповідачів ( постанова ВПВС від 28.09.2022 у справі № 483/448/20.

В свою чергу, Прокурор при зверненні до суду має також враховувати , що втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів ( постанова ВПВС від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Відповідно до усталеної судової практики ВП ВС бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держав/органу місцевого самоврядування, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає цьому органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави/місцевого самоврядування, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо (постанова ВПВС від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Оскільки зверненню Прокурора з даним позовом передувало листування з Сільською радою в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", суд оцінює процедуру звернення Прокурором до суду за формальними ознаками такою, що дотримана (п.п.7, 38, 39 та 43 постанови ВПВС від 26.05.20р. у справі № 912/2385/18).

Оскільки повноваження органів місцевого самоврядування є законодавчо визначеними, перевірку доводів учасників справи щодо наявності чи відсутності у них повноважень здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів місцевого самоврядування у спірних правовідносинах суд вправі здійснити під час розгляду справи, тобто після відкриття провадження у справі (п. 50 постанови ВПВС від 26.06.19р. у справі № 587/430/16-ц).

Так, згідно п. п. 30 та 34 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської ради приймаються рішення:

- щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об`єктів права комунальної власності;

- про реорганізацію або ліквідацію навчальних закладів комунальної форми власності;

- щодо регулювання земельних відносин.

Таким чином, Словечанська сільська ради Овруцького району ( сьогодні - Коростенського району) Житомирської області мала повноваження приймати рішення №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об`єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 , шляхом викупу", а також інші похідні від нього рішення та правочини щодо розпорядження нерухомим майном комунальної форми власності.

Суд в ухвалі про відкриття провадження від 11.01.2024 у цій справі ухвалив Сільській раді викласти письмово правову позицію по суті позову Прокурора, звернувши одночасно увагу позивача на імперативні приписи ч.5 ст. 55 ГПК України : в і д м о в а органу, уповноваженого здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах , від поданого п р о к у р о р о м в інтересах держави ( в даному випадку - в інтересах Словечанської територіальної громади) п о з о в у, подання ним заяви про залишення позову без розгляду не п о з б а в л я є п р о к у р о р а права підтримувати позов і в и м а г а т и розгляду справи по суті ( а.с. 95, т.1).

На виконання ухвали про відкриття провадження від 11.01.2024 у цій справі Сільська рада у письмових поясненнях щодо позову Прокурора просить Суд відмовити у його задоволенні. Орган місцевого самоврядування доводить, що не порушив законів та Конституції України під час передачі шляхом приватизації з комунальної у приватну власність Об`єкта малої приватизації, оскільки відповідно до абз. 6 п. 4 ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", об`єкти соціально-культурного призначення, що не функціонують більше трьох років або перебувають в аварійному стані, можуть бути перепрофільовані. Доводить, що незалежно від статусу Закону України "Про освіту" як спеціального стосовно Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", Закон України "Про освіту" може лише уточнювати процедури, передбачені Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна". Окрім того, Сільська рада вважає недоцільним та нераціональним повернення Об`єкта малої приватизації у комунальну власність, адже відновлення приміщення і обладнання під заклад дошкільної освіти дороговартісне та невиправдане у зв`язку із його розміщенням та кількістю дітей, які проживають у селі Сирниця.

Зважаючи на приписи ч.5 ст. 55 ГПК України Прокурор підтримав позов і вимагав розгляду справи по суті. З врахуванням викладеного, у цій справі Суд ухвалює рішення суду.

2. Щодо застосування норм матеріального права про позовну давність.

При застосуванні ч.1 ст. 261 ЦК України Суд враховує правову позицію, викладену в постанові ВП ВС від 20.11.2018 у справі № 907/50/16, про те, що правило наведеної норми матеріального права пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Так, Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов`язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин ( аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 20.02.2024 у cправі № 922/1014/23).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (ч.3 ст. 267 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦПК України).

Без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин (постанова ВПВС від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

Окрім того, з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин із подальшим продовженням відповідними постановами його строку (п. 1 постанови № 211 з наступними змінами).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину (пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у редакції Закону № 540-ІХ, який набрав чинності 2 квітня 2020 року).

Закон № 540-ІХ доповнив розділ ІХ «Прикінцеві положення» ГК України пунктом 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

В подальшому розділ доповнено п.19 згідно із Законом № 2120-IX від 15.03.2022 (в редакції Закону № 3450-IX від 08.11.2023) про те, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Частиною 2 статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» встановлено, що строк позовної давності для звернення з позовом, зокрема, про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації становить три місяці. Тобто, у вказаному Законі йдеться про спеціальний строк позовної давності на звернення з вимогами про визнання недійсним договору купівлі- продажу об`єкта малої приватизації.

Дія Закону України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID19)», яким врегульовано питання строків позовної давності на звернення з відповідними вимогами, розповсюджується і на положення Закону України « Про приватизацію державного та комунального майна».

Отже, спеціальна позовна давність, передбачена ст. 258 ЦК України, строк якої у даному випадку визначено законом - частиною другою статті 30 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», є продовженою відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID19) ( постанова Верховного Суду від 01.02.2024 у справі № 916/411/23).

До викладеного, Суд доповнює, що застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позову. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушено право/інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право/ інтерес не порушено, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Якщо ж суд встановить, що право/ інтерес позивача дійсно порушено, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору (сторона спірних правовідносин за конкретною позовною вимогою), суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за неповажності причин її пропущення, наведених позивачем (постанова ВП ВС від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (п.129)).

З врахуванням викладеного, до усіх позовних вимог норми про позовну давність незастосовні.

3. Щодо звернення Прокурора до господарського суду з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 , який не є суб`єктом підприємницької діяльності.

Частиною 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду.

Згідно із ч. 1 ст. Закону України " Про приватизацію державного і комунального майна" від 18.01.2018 № 2269-VIII законодавство України про приватизацію складається з цього Закону, інших законодавчих актів. Галузеві особливості приватизації об`єктів державної власності можуть встановлюватися виключно законами ( далі - Закон № 2269-VIII).

Частиною 6 ст. 3 Закону № 2269-VIII також визначено, що приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону.

Суб`єктами приватизації є органи приватизації територіальних громад та покупці ( ст. 6 Закону № 2269-VIII). Покупцями об`єктів приватизації з урахуванням обмежень, установлених статтею 8 цього Закону, можуть бути громадяни України.

Відповідно до ст. 30 Закону № 2269-VIII спори щодо приватизації комунального майна, крім спорів, які виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції адміністративних судів, вирішуються господарським судом у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, крім випадків, коли сторони погодили передачу таких спорів на вирішення міжнародному комерційному арбітражу відповідно до частини дванадцятої статті 26 цього Закону.

Велика Палата Верховного Суду ще у 2019 році виклала правову позицію про те, що спір про приватизацію комунального майна підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а пред`явлення позову, у тому числі до фізичної особи, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, не змінює правової природи юридичного спору та в цьому випадку не є підставою для вирішення його в порядку цивільного судочинства ( постанова від 18.12.2019 у цивільній справі № 559/2664/15-ц та від 12.03.2019 у господарській справі № 903/456/18).

Таким чином, за загальним правилом, спори щодо приватизації комунального майна , в тому числі, за участю фізичних осіб як покупців відносяться до юрисдикції господарських судів.

4. Щодо позовної вимоги визнати незаконним таскасувати рішення Словечанської сільської ради Овруцького району Житомирської області №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об`єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 , шляхом викупу" як способу захисту в спірних правовідносинах ( у тексті - Рішення Сільської ради № 377).

Так, рішення органу державної влади/місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанова ВП ВС від 01.02.2020 у справі № 922/614/19).

Вимога про визнання рішень органів державної влади/органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування після їх виконання ( реалізації) шляхом укладення відповідного договору оренди не відповідає ефективному способу захисту, адже задоволення такої вимоги не призведе до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20).

Зазначені правові висновки ВП ВС є релевантними для застосування за вимогою визнати рішення органу місцевого самоврядування недійсним (незаконним) та скасувати після його виконання ( реалізації).

Так, Рішенням Сільської ради № 377 вирішено:

- затвердити протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-09-10-000074-2 , сформований 27.09.2021 року 19:46:37 оператором ТОВ "Смарт Тендер" через електронний майданчик, згідно з яким покупцем є ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , який запропонував ціну у сумі 27 710, 00грн без урахування податку на додану вартість;

- здійснити приватизацію об`єкта малої приватизації - нежитлового приміщення дитячого садка за адресою: АДРЕСА_3 та перебуває на балансі Словечанської сільської ради шляхом викупу фізичною особою ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_4 , номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який єдиний подав заяву на участь в аукціоні з продажу вказаного об`єкта, призначеного на 28.09.2021 за запропонованою ціною, яка не нижче стартової ціни 27 710, 00 грн.

Оскільки Рішення Сільської ради № 377 вичерпало дію виконанням ( реалізацією) позовна вимога не підлягає задоволенню незалежно від її мотивації.

5. Щодо позовної вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2021 Об`єкта малої приватизації ( "Дитячого садочка").

Згідно зі ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.

Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності.

Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Відповідно до ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Тобто недійсність правочину зумовлюється наявністю недоліків його складових елементів: незаконність змісту правочину, недотримання форми, невідповідність дефекту суб`єктного складу, невідповідність волевиявлення внутрішній волі (постанова ВПВС від 07.04. 2020 року у справі № 904/3657/18).

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору. Відповідно до статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним (постанова ВП ВС від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття заінтересована особа такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Належними відповідачами у справі за позовом про визнання недійсним договору є всі сторони оспорюваного правочину (постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 641/5523/19; від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, вимога про визнання його недійсним за загальним правилом не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує нікчемність правочину (постанова від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20).

У позові Прокурор доводить, що договір купівлі-продажу від 20.10.2021 Об`єкта малої приватизації ( "Дитячого садочка") є оспорюваним.

Суд при оцінці таких доводів враховує відсутність правового висновку Верховного Суду про нікчемність договорів приватизації об`єктів освіти, укладених з недотриманням ч.4 ст. 80 Закону України "Про освіту", тому застосовує приписи ст. 204 ЦК України щодо спростовної презумпції дійсності оспорюваного договору.

В свою чергу, за змістом абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Так, вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу (постанова ВПВС від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19).

Отже реституція спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому , за загальним правилом, кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину (ч. 2 ст. 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину:

(1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абз. 2 ч.1 ст. 216 ЦК України);

(2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (ч. 2 ст. 216 цього кодексу).

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою статті 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України).

Отже, реституція - це спеціальний зобов`язальний спосіб захисту права власності, який може застосовуватися лише у випадку, коли предмет недійсного правочину станом на час вирішення відповідного питання перебуває в тієї сторони недійсного правочину, якій він і був переданий.

Правило ст. 216 ЦК України застосовується виключно до сторін правочину.

Наслідком недійсності договору є проведення реституції між сторонами недійсного правочину (постанова ВП ВС від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

У постановах Верховного Суду від 26.06.29018 у справі №916/1952/17 від 12.09.2019 у справі №915/1868/18, від 14.05.2020 у справі №916/1952/17, міститься висновок про те, що одностороння реституція чинним законодавством не передбачена. Однак, цей висновок не можна застосовувати у відриві від контексту та обставин справи. У цих постановах Верховний Суд звертав увагу на те, що правила абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України (двостороння реституція) застосовуються тоді, коли обидві сторони здійснили виконання недійсного договору. У тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України, зокрема ст. 1212 ЦК України.

Системне тлумачення абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України та п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України свідчить, що: (а) законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; (б) правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; (в) в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України (такий висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у цивільній справі № 396/29/17 та від 06.10.2022 року у господарській справі № 911/1528/15 (911/1463/21).

У цій справі Суд враховує ту обставину, що Прокурор вважає юридично вірним в порядку односторонньої реституції відновити "порушене", за доводами позову, право комунальної власності на Об`єкт малої приватизації ("Дитячий садок") шляхом його повернення з приватної у комунальну власність в особі Сільської ради. Майнові інтереси фізичної особи ОСОБА_1 , як доводить зміст позову, не є предметом дослідження.

6. Щодо доводів позову Прокурора про недійсність договору купівлі-продажу від 20.10.2021 Об`єкта малої приватизації ( "Дитячого садочка") як правочину через наявність такого недоліку його складового елементу як незаконність змісту (ч.1 ст.203 ЦК України) (постанова ВПВС від 07.04. 2020 року у справі № 904/3657/18).

Розглядаючи по суті позовну вимогу про визнання договору купівлі-продажу від 20.10.2021 недійсним на підставі статей 203, 215 ЦК України, які є універсальними у правозастосуванні, суд приймає до уваги правову природу спірних правовідносин, яку оцінив через призму Законів України "Про освіту", "Про дошкільну освіту" та "Про приватизацію державного та комунального майна".

Насамперед Суд враховує надане Конституційним Судом України у рішенні від 13.12.2000 №14-рп/2000 (справа про визначення способу малої приватизації) тлумачення ст.ст. 13 та 41 Конституції України про те, що правовий режим власності, порядок і умови набуття та припинення права власності, а також права володіння, користування та розпорядження майном визначаються законами. Одним із способів зміни форми власності є приватизація, в процесі якої відбувається відчуження на користь фізичних або юридичних осіб майна, що є державною чи комунальною власністю, та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Порядок відчуження такого майна визначається законами, зокрема, Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)".

Оскільки договором купівлі-продажу від 20.10.2021 опосередковується зміна форми власності на Об`єкт малої приватизації ( "Дитячий садок") з комунальної на приватну, Суд приймає до уваги таке.

Суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти регулюються Законом України "Про освіту".

Відповідно до пунктів 6, 7 статті 1 Закону України "Про освіту" (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність; засновник закладу освіти - орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

У ч. 1 ст. 80 цього Закону встановлено, що до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки тощо. Майно закладів освіти .... системи освіти належить їм на правах, визначених законодавством.

За приписами ч. 3 статті 15 Закону України "Про дошкільну освіту" (тут і надалі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) статус комунального має заклад дошкільної освіти, заснований на комунальній формі власності.

Судом встановлено, що на час прийняття Словечанською сільською радою рішення №377 від 30.09.2021 "Про приватизацію об`єкта малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по вул. Центральна, 76а в с. Сирниця, шляхом викупу" та укладення спірного договору купівлі-продажу від 20.10.2021, недіюче нежитлове приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м. перебувало у комунальній власності територіальної громади в особі Словечанської сільської ради (код ЄДРПОУ 04343398).

Як встановлено Судом, недіюче нежитлове приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м. не використовувалося в освітньому процесі з 2004 року.

Окрім того, недіюче нежитлове приміщення дитячого садка по вул. Центральна, 76а в с. Сирниця, Коростенського (Овруцького) району Житомирської області загальною площею 161,2 кв.м. станом на дату прийняття Рішення сільської ради №377 не перебувало на балансі ( у господарському віданні/ оперативному управлінні) комунального закладу дошкільної освіти (не було майном закладу освіти), як юридичної особи публічного права. На фактичний правовий статус спірного приміщення звертав увагу фізична особа Левицький Ю.П.

У ч. 1 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна» (тут і далі у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин - Закон № 2269-VIII) визначено, що до об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Згідно з ч. 3 цієї статті Закону № 2269-VIII у разі якщо майно органів місцевого самоврядування безпосередньо не забезпечує виконання зазначеними органами встановлених законодавством завдань, таке майно є об`єктами, що підлягають приватизації.

До об`єктів малої приватизації належать об`єкти соціально-культурного призначення.

До об`єктів соціально-культурного призначення належать, зокрема, об`єкти освіти ( п.4 ч.2 ст. 5 Закону № 2269-VІІІ).

Суд враховує, що об`єкт освіти - це не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (постанова ВС у складі суддів ОП КГС від 16.02.2024 у cправі № 917/1173/22).

Згідно з ч. 4 статті 11 Закону № 2269-VIII приватизація (відчуження) майна, що перебуває у комунальній власності, здійснюється органами місцевого самоврядування відповідно до вимог цього Закону. Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, ухвалюється місцевою радою. Включення нових об`єктів до цього переліку здійснюється шляхом ухвалення окремого рішення щодо кожного об`єкта комунальної власності.

В абз. 5-6 ст. 15 Закону № 2269-VІІІ законодавець обумовив, що об`єкти соціально-культурного призначення приватизуються з умовою збереження профілю діяльності.

У ст. 16 Закону України "Про дошкільну освіту" № 2628-III від 11.07.2001 (в редакції чинній на дату прийняття Рішення Сільської ради № 377 (далі - Закон № 2628-III) законодавець унормував, що вивільнені приміщення ліквідованих комунальних закладів дошкільної освіти використовуються виключно для роботи з дітьми, а майно, яке є комунальною власністю ( земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно для роботи з дітьми.

В абз. 2 ч. 1 ст. 16 Закону № 2628-III законодавець визначив, що засновником закладу дошкільної освіти може бути: 1) відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або 2) юридична особа (зокрема релігійна організація, статут (положення) якої зареєстровано у встановленому законодавством порядку), рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад дошкільної освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

У розвиток наведеної норми частина 2 цієї статті Закону № 2628-III містить наступну обов`язкову умову для її реалізації: заклади дошкільної освіти утворюються з урахуванням соціально-економічних, національних, культурно-освітніх, духовних і мовних потреб за н а я в н о с т і д і т е й в і д п о в і д н о г о в і к у, необхідної навчально-методичної та матеріально-технічної бази, педагогічних кадрів, а також з дотриманням вимог санітарного законодавства.

Надаючи відповідь на питання щодо наявності правових підстав для включення комунального майна до переліку об`єктів малої приватизації, суд ураховує, що алгоритм дій уповноважених органів приватизації полягає насамперед у перевірці того, чи може зазначений об`єкт бути об`єктом приватизації взагалі з об`єктивних або суб`єктивних причин. Про це свідчить зміст абз. 10 ч. 2 ст. 14 Закону № 2628-III , де законодавець окремо визначив, що у закладах дошкільної освіти, розташованих у селах, селищах, кількість дітей у групах визначається засновником (засновниками) залежно від демографічної ситуації.

Саме тому, Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 у справі № 906/677/19 зазначив також таке: "72. Незалежно від статусу Закону про освіту 2017 року як спеціального чи загального стосовно Закону про приватизацію 2018, Закон про освіту 2017, враховуючи його преамбулу, та відповідно до частини першої статті 4 Закону про приватизацію 2018 (з урахуванням також його преамбули), може лише уточнювати процедури, передбачені Законом про приватизацію 2018, з метою захисту завдань та мети Закону про освіту 2017. Разом з тим Законом про освіту 2017 не можуть безпосередньо змінюватись самі ці процедури приватизації, здійснюватися пряме фактичне регулювання процедур приватизації, припинятись потенційна можливість таких процедур без внесення відповідних узгоджених змін до Закону про приватизацію 2018. Враховуючи це (в межах встановлених обставин цієї справи) надання переваги частині четвертій статті 80 Закону про освіту 2017 у зазначеному протиріччі з положеннями Закону про приватизацію 2018 призводить саме до вищезазначеного, оскільки попри передбачену Законом про приватизацію 2018 можливість приватизації об`єктів освіти, частина четверта статті 80 Закону про освіту 2017, яка встановлює абсолютну заборону приватизації об`єктів державних та комунальних закладів освіти, повністю виключає дію пункту 4 частини другої статті 5 Закону про приватизацію 2018 щодо об`єктів освіти, а не уточнює її або визначає особливості її реалізації". Передаючи справу № 906/677/19 на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 06.04.2021 також вказав, що судам необхідно надати оцінку діям усіх учасників процедури приватизації нерухомого майна в контексті висновків Європейського суду з прав людини, а також наслідки можливого задоволення позовних вимог через призму положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (наведену правову позицію Верховний Суд також поділяє у постанові від 14.06.2022 у cправі № 904/6656/20).

З врахуванням викладеного, наведені норми ч.ч. 1, 3 ст.4, п.4 ч.2 ст. 5 , ч.9 ст. 11 та абз. 5-6 ст. 15 Закону № 2269-VІІІ у сукупності із ст.16 Закону № 2628-III та відносно конкретних обставин цієї справи Суд тлумачить так: приватизація спірного Об`єкта малої приватизації ("Дитячий садочок") допускалася, оскільки цей об`єкт соціально-культурного призначення (в минулому - заклад дошкільної освіти "дитячий садок" , що діяв без створення юридичної особи та, як пояснили в усній формі представники Сільської ради та фізична особа ОСОБА_1 (безпосередній здобувач дошкільної освіти у цьому закладі в свій час), належав до відомчого фонду підприємства у сфері лісових ресурсів) вже не забезпечував виконання Сільською радою встановлених законодавством завдань - надання освітніх послуг зі здобуття дошкільної освіти д і т ь м и в і д п о в і д н о г о в і к у через їх малу кількість ( п`ятеро діток дошкільного віку).

Не можливою була також приватизація спірного Об`єкта малої приватизації ("Дитячий садочок") приватним власником для заснування закладу дошкільної освіти ( йдеться про збереження профілю діяльності) саме через відсутність у селі Сирниця достатньої кількості діток дошкільного віку.

У ч.5 статті 80 Закону України "Поро освіту" законодавець визначив, що заклади освіти всіх форм власності, зареєстровані у встановленому законом порядку, мають рівні умови користування нерухомим майном державної і комунальної власності, що передається в оренду.

Таким чином, Закон України "Про освіту" визнає користувачем нерухомого майна комунальної власності саме заклад освіти, як юридичну особу і тому містить пряму заборону на приватизацію того майна, яким такий заклад користується. І це логічно.

Тоді як достовірно встановив Суд, Сільською радою у встановленому законом порядку не було засновано заклад дошкільної освіти як юридичну особу після ухвалення рішення 30 сесії VII скликання № 698 від 21.08.2020 про прийняття у комунальну власність нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 загальною площею 161,2 кв.м. ( далі - Рішення Сільської ради № 698) (а. с. 158).

На момент прийняття Рішення Сільської ради № 698, констатує орган місцевого самоврядування, спірне нежитлове приміщення не використовувалася як заклад дошкільної освіти понад 15 років. За цей час приміщення прийшло в занедбаний стан. За результатами звіту про незалежну оцінку майна від 30.09.2020 середньозважений фізичний знос будівлі колишнього дитячого садка з врахуванням округлення складав 53% ( в деяких місцях покрівлі відбувається протікання та відрив листів покрівлі на площі 10%, враження дошок підлоги гнилизною, просідання та руйнування підлоги, несправні системи проводки, щитків, приладів ВРП, відпадання окремих цеглин та штукатурки великими масивами на площі понад 50%).

Станом на 16.02.2024, зазначає Сільська рада, у селі Сирниця проживає 5 дітей дошкільного віку, троє з них відвідують Бігунський заклад дошкільної освіти, вони забезпечені всім необхідним, а саме: підвозом шкільним автобусом від села Сирниця до села Бігунь і навпаки, триразове харчування, належні умови для проведення виховного процесу без ризику для життя та здоров`я дітей.

Саме тому, наголошує Сільська рада, для ефективного розпорядження майном громади рішенням 10 сесії VIII скликання від 13.08.2021 № 339 та рішенням 11 сесії VIII скликання від 30.09.2021 № 337 за допомогою електронної торгової системи prozorro за результатами електронного аукціону ( протокол UA-PS02021-09-210-000074-2, сформований 27.09.2021 о 19:46:37) покупцем фізичною особою ОСОБА_1 було запропоновано ціну за нежитлове приміщення дитячого садка у сумі 27710,00грн без ПДВ. Отримані кошти надійшли до місцевого бюджету та були використані в інтересах Словечанської ТГ. В подальшому , а саме 01.05.2023 між Сільською радою та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір оренди землі на підставі якого до місцевого бюджету щорічно надходить орендна плата в розмірі 18905,90 грн. Для територіальної громади навіть така невелика сума є досить значно.

Підсумовуючи викладене, Сільська рада наголошує, що Рішення Сільської ради №337 про продаж нежитлового приміщення дитячого садка та похідне від нього рішення Сільської ради про надання в оренду земельної ділянки площею 0,2384га, кадастровий номер 1824282100:03:001:0155, на якій це приміщення розташоване є зваженим та таким, що несе користь громаді, а не суцільні збитки для бюджету , які б заподіювались утриманням цього приміщення ( а. с. 160).

Суд також встановив, що свого часу Городецька сільська рада рішенням від 22.03.2004 №12 "Про роботу Сирницького садка" вирішила не відкривати садок у зв`язку з нестачею діток , а 29.10.2004 року винесла рішення №9 про тимчасове закриття Сирницького дитячого садка.

Тобто Сирницький дитячий садок хоча і діяв фактично як заклад дошкільної освіти , однак юридично таким не був, а спірне нежитлове приміщення не було закріплено за ним на певному речовому праві ( господарського відання/оперативного управління/на балансі).

Тому встановлена ч. 4 ст. 80 Закону України "Про освіту" заборона на приватизацію майна к о м у н а л ь н и х з а к л а д і в о с в і т и станом на 2020-2021 р.р. не поширювалася на Об`єкт малої приватизації ("Дитячий садочок"). Такі аргументи викладалися як Сільською радою , так і фізичною особою ОСОБА_1 у заявах по суті спору. І такі аргументи Суд поділяє.

Спірне майно - нежитлове приміщення дитячого садка за адресою АДРЕСА_3 цілком правомірно було включено Сільською радою до переліку об`єктів приватизації, оскільки обмеження, передбачені спеціальним Законом України "Про освіту", в даному випадку, не мали переваги над абз. 2 ч.3 ст.4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" №2269-VIII.

Викладені мотиви Суд кладе в обґрунтування висновку про відсутність в діях та рішеннях Сільської ради порушення вимог чинного законодавства, а саме ч.4 ст. 80 Закону України "Про освіту" в ході приватизації Об`єкта малої приватизації ("Дитячого садка") шляхом викупу та укладення спірного договору купівлі-продажу від 20.10.2021 з фізичною особою ОСОБА_1 . І такі обґрунтування спростовують доводи позову Прокурора про його недійсність.

При цьому статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 916/5073/15, від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010).

Щодо застосування ч.4 ст. 236 Кодексу про обов`язок Суду враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, а також п.5 ч.4 ст.238 Кодексу про обов`язок Суду мотивувати оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У позові Прокурор посилається на постанову Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 906/677/19 та інші судові рішення касаційної інстанції в обґрунтування прийнятності викладених у них правових позицій у подібних спірних відносинах , що є і у цій справі та які можна вважати усталеною судовою практикою.

Та Суд не поділяє такі аргументи Прокурора, оскільки вважає прийнятною таку правову позицію Великої Палати Верховного Суду :

" п.44. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду у кожній конкретній справі.

п.46 Велика Палата Верховного Суду зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

п.49 Велика Палата Верховного Суду наголошує, що правові висновки Верховного Суду не носять універсального характеру для всіх без виключення справ [...]" ( з постанови від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

7. До викладеного, Суд доповнює.

Відповідно до абзаців 1 і 2 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права ( ч.1 ст. 129 Основного закону).

Конституційний Суд України у Рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

З огляду на викладене принцип «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) може бути застосований виключно за умови співіснування суперечливих норм одного ієрархічного рівня.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у cправі № 912/1941/21 зазначає, що система нормативно-правових актів України за їх юридичною силою (від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили) включає: а) Конституцію України; б) закони, кодекси України; в) підзаконні нормативно-правові акти: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств, акти інших державних органів, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти органів місцевого самоврядування, які містять норми права тощо.

Кодекс - єдиний, зведений, внутрішньоузгоджений нормативно-правовий акт, прийнятий вищим органом законодавчої влади у процесі нормотворчої діяльності або народом на всеукраїнському референдумі, який на основі загальних принципів регулює певну сферу суспільних відносин. Кодекс є особливим різновидом закону.

Конституційний Суд України у Рішенні від 10.12.2009 № N 31-рп/2009 (справа про переважне право наймача на придбання військового майна) розтлумачив, що основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України; актами цивільного законодавства визнаються також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та Кодексу (частина друга статті 4 Кодексу).

Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом ( ч.4 ст.319, ст. 322 ЦК України).

Суд оцінює поведінку Сільської ради та фізичної особи ОСОБА_1 у правовідносинах з переходу права комунальної власності на Об`єкт малої приватизації ("Дитячий садок") у приватну власність нового власника протягом 2021 року за такими критеріями, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника.

Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів ( постанова ВП ВС від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20).

Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного ( постанова ВП ВС від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій (див. постанову ВС у складі ОП КЦС у від 05.09.2022 у справі №385/321/20.

Зобов`язання з утримання комунального майна також має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості ( ч.3 ст. 509 ЦК України).

З наведеного слідує, що Суд ставить перед собою та учасниками справи питання: чи може вважатися в цих конкретних життєвих обставинах , що складися на території села Сирниця , що входить до Словечанської об`єднаної територіальної громади, Сільська рада "добрим господарем" Об`єкта малої приватизації ("Дитячий садок") станом на дату ухвалення рішення суду у цій справі - 21.05.2024? На думку Суду, що не може . Об`єктивно.

Так, територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, селищ, міст, що мають єдиний адміністративний центр ( ст.1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Сільська рада, яка виражає інтереси об`єднаної територіальної громади , у письмових поясненнях щодо предмету спору у цій справі, яким є Об`єкт малої приватизації ("Дитячий садок"), довела до Суду інформацію про істинну демографічну ситуацію у селі Сирниця через яку не є доцільним засновувати заклад дошкільної освіти, відновлювати спірне нежитлове приміщення тощо ( а.с. 157).

В свою чергу, правовий спір - це юридичний конфлікт між учасниками правовідносин, у якому кожен з учасників правовідносин захищає свої суб`єктивні права. Правові спори виникають внаслідок порушення суб`єктивних прав у результаті протиправних дій, а також у разі невизнання або оспорювання суб`єктивних прав ( п.5.39 постанови ВП ВС від 03.11.2020 у справі № 917/1964/19).

Таким чином, вирішуючи господарський спір, Суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити ( постанова ВП ВС від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц).

Суд не встановив факт порушеного майнового права Словечанської територіальної громади в особі Сільської ради внаслідок приватизації шляхом викупу Об`єкта малої приватизації ("Дитячий садок") фізичною особою ОСОБА_1 .

Зазначена обставина є підставою для відмови у позові.

8. Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Пунктами 32-35 рішення ЄСПЛ від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" визначено, що майном у зазначеній статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. За висновком Європейського суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила". Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, у такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Крім того, за змістом рішення ЄСПЛ у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, п.70) суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У постанові Верховного Суду від 14.07.2020 у справі №904/3307/19 наведено висновок про те, що висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані із протиправною поведінкою самого набувача майна, що суд повинен достеменно дослідити та встановити.

Однак у цій справі Суд не встановив будь-яких фактів , що вказують на протиправну поведінку фізичної особи ОСОБА_1 під час приватизації Об`єкта приватизації ("Дитячий садок").

Крім того, відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі №21-8во07, самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Наведені висновки Верховного Суду узгоджуються з висновками, викладеними у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 922/623/20.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.01.2021 у справі №922/623/20 у правовідносинах щодо приватизації об`єкта комунальної власності вказала на необхідність надання юридичної оцінки необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, ураховуючи рішення ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Суд констатує, що Прокурор, звертаючись з позовом, наводив підстави позову неправомірних , які вважає Прокурор, дій органу місцевого самоврядування щодо відчуження спірного об`єкту, а саме - недотримання вимог законодавства про заборону приватизації закладів освіти комунальної форми власності, що призвело , начебто, до порушення інтересів органу місцевого самоврядування у сфері освіти, незаконного відчуження об`єкта освіти.

Матеріали справи не містять доказів винної, протиправної поведінки фізичної особи ОСОБА_1 як покупця спірного майна під час проведення аукціону (протокол про результати електронного аукціону №UA-PS-2021-09-10-000074-2, сформованого 27.09.2021 19:46:37 оператором ТОВ "Старт Тендер" через електронний майданчик), зазначеного також не спростовано Прокурором.

Суд виснує, що не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності учасників правочину за перевищення відчужувачем ( навіть у разі наявності такого факту) Словечанською сільською радою спірного майна своїх повноважень, оскільки, у приватного учасника обороту відсутній обов`язок контролювати законність рішень органу місцевого самоврядування, а також те, що такий учасник обороту об`єктивно позбавлений змоги впливати на рішення Словечанської сільської ради, незалежно від оцінки дій останньої.

Таким чином, Суд повторює, що Прокурор не довів порушення майнового права чи інтересу територіальної громади Словечанської сільської ради, настання негативних наслідків такого порушення, оскільки приватизація об`єкта комунальної власності - нежитлового приміщення дитячого садка за адресою АДРЕСА_3 , відбулв ся з ініціативи територіальної громади в особі Словечанської сільської ради, продаж об`єкта комунальної власності здійснено на конкурентних засадах шляхом проведення електронного аукціону, який є чинним та в судовому порядку не був визнаний недійсним (покупець майна ОСОБА_1 єдиний подав заяву на участь в аукціоні з продажу вказаного майна), сплатив грошові кошти 28.09.2021 на суму 1200, 00 грн за участь в аукціоні; 26.10.2021 сплатив кошти на суму 1571, 00 грн гарантійний внесок переможця аукціону на рахунок Словечанської сільської ради; 08.11.2021 сплатив кошти на суму 24 939, 00 грн за відчуження майна на рахунок ГУК у Жит.обл/ТГ с. Словечне31030000, про що свідчить довідка Словечанської сільської ради про рух коштів за 01.01.2021 по 31.12.2021 в розрізі платників. Крім того, з усних пояснень фізичної особи ОСОБА_1 . Суд встановив, що Відповідач вже поніс витрати на утримання спірного нежитлового приміщення ( підключення електроенергії, замовлення металопластикових вікон тощо).

9. Щодо позовних вимог скасувати державну реєстрацію за фізичною особою ОСОБА_1 права власності на спірне нежитлове приміщення, визнати недійсним договір оренди землі про оренду земельної ділянки площею, 0,2384га, кадастровий номер 1824282100:03:00160155, зобов`язати фізичну особу Левицького ЮП. повернути Сільській раді спірне нежитлове приміщення та земельну ділянку.

В розумінні частини 1ст. 173 ГПК України похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

У свою чергу, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Правильне розмежування вимог, які містяться у позовній заяві , на основні та похідні, дозволяє позивачу правильно об`єднати вимоги, які можуть міститися в одній позовній заяві, та, відповідно, бути вирішені одним судом в одному процесі.

Господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору ( п.6 ч.1 ст. 20 Кодексу).

Вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо розгляд таких вимог віднесений до юрисдикції господарського суду, розглядаються господарським судом, визначеним за правилами підсудності щодо розгляду спору, похідними від якого є такі вимоги ( ч.16 ст. 30 Кодексу).

Таким чином, в силу процесуального закону, позовна вимога скасувати державну реєстрацію за фізичною особою ОСОБА_1 права власності на спірне нежитлове приміщення є похідною від основної вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2021. Відмова Суду задовольнити основну позовну вимогу зумовлює відмову у задоволенні похідної вимоги.

За змістом доводів позову позовні вимоги визнати недійсним договір оренди землі про оренду земельної ділянки площею, 0,2384га, кадастровий номер 1824282100:03:00160155, зобов`язати фізичну особу Левицького ЮП. повернути Сільській раді спірне нежитлове приміщення та земельну ділянку також є похідними від основної вимоги визнати недійсним договір купівлі-продажу від 20.10.2021. Дотримуючись аналогічних мотивів Суд ухвалює відмовити у задоволенні цих позовних вимог по суті.

Однак Суд ухвалює доповнити мотиви відмови задовольнити наведені позовні вимоги не тільки з тих підстав, що похідна вимога поділяє долю основної , але й з інших.

Так, Прокурор у позові просить зобов`язати фізичну особу ОСОБА_1 повернути Словечанській об`єднаній територіальній громаді в особі Сільської ради земельну ділянку площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:00:03:001:0155, на якій розташоване спірне нежитлове приміщення "Дитячий садочок" площею 161,20 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 ( у тексті - спірна Земельна ділянка).

Суд встановив, що спірна Земельна ділянка надана фізичній особі ОСОБА_1 строком на 49 років з таким цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти" ( 03.02). Речове право оренди зареєстроване за Відповідачем у справі.

Встановлені Судом обставини справи переконали орган правосуддя у тому , що Об`єкт малої приватизації ("Дитячий садок") не доцільно ( не раціонально тощо) використовувати у селі Сирниця як приміщення для розміщення закладу дошкільної освіти, засновником якого не може бути фізична особа. Для здійснення освітньої діяльності така особа повинна мати статус фізичної особи-підприємця. Окрім того, заклад дошкільної освіти здійснює свою діяльність за наявності ліцензії на право провадження освітньої діяльності у сфері дошкільної освіти, виданої у встановленому законодавством України порядку ( ч.3 ст.11, ст. 13 ЗУ "Про дошкільну освіту).

Очевидним є те, що фізична особа ОСОБА_1 прийняв участь у приватизації спірного нерухомого майна шляхом викупу не з метою його використання в освітніх цілях, а з метою провадження підприємницької діяльності тощо. Такі висновки Суду ґрунтуються на усних поясненнях як Відповідача, так і представника Сільської ради.

Тому визначене Сільською радою цільове призначення Земельної ділянки з юридичної точки зору не відповідає фактичному. Оскільки орган місцевого самоврядування має повноваження змінити вид цільового призначення земельної ділянки в межах однієї категорії земель, а сторони договору оренди землі від 01.05.2023 - Сільська рада та фізична особа ОСОБА_1 , вправі внести до нього відповідні зміни, Суд відхиляє доводи позову Прокурора про те, що зазначене в оспорюваному договорі цільове використання спірної Земельної ділянки є достатньою підставою для визнання його недійсним.

Велика Палата Верховного Суду підтримує усталену правову позицію про те, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності ( п.38 постанови ВПВС від 22.06.2021 у справі № 200/606/18).

Тому принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України ( постанова ВПВС від 20.07. 2022 у справі № 910/5201/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 6 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 в чергове звертає увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, висновує Велика Палата Верховного Суду, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (п.п. 51 та 52 постанови від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

До викладеного, Велика Палата Верховного Суду доповнює, що у разі наявності в особи права власності на об`єкт нерухомості недопустимим є створення перешкод для реалізації такою особою права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування її об`єкта, а також для оформлення відповідних договірних відносин щодо цієї ділянки (п. 57 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).

Як встановив Суд у цій справі, Відповідач виявив цивільний інтерес в оформленні права оренди на спірну Земельну ділянку, на якій розташоване належні йому на праві власності об`єкти нерухомості, виконує встановлений ст. 206 ЗК України обов`язок зі сплати орендної плати за таке використання.

На завершення мотивів про відхилення всіх аргументів позову Прокурора, Суд зазначає наступне.

Як неодноразово наголошував ЄСПЛ, одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (п.61 рішення від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії»). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (п.36 рішення ЄСПЛ від 22.11. 1995 року у справі «С. В. проти Сполученого Королівства»).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (п. 65 рішення ЄСПЛ від 11.04.2013 року у справі «Вєренцов проти України»; п.93 рішення ЄСПЛ від 21.10. 2013 у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії»).

Так, відповідно до римської доктрини рlacuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem, у всіх юридичних справах правосуддя та справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права.

На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (п. 39 рішення у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ), п.170 рішення у справі "Олександр Волков проти України").

Тому ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (п.п. 31-32 рішення від 11.11.1996 у справі "Кантоні проти Франції" , п.65 рішення від 11.04.2013 "Вєренцов проти України" ).

На підставі викладеного, Суд застосував принцип правової визначеності при застосуванні ч.4 ст. 80 Закону України "Про освіту" в контексті конкретних обставин цієї справи та на його підставі відмовив у позові за всіма позовними вимогами.

10. Щодо дотримання основних принципів господарського судочинства та строку складання повного тексту рішення суду у цій справі.

Принцип змагальності сторін полягає, зокрема, у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3ст. 13 Кодексу). Подібні положення містяться у ч.1ст.74 Кодексу, яка передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд при вирішенні цього спору застосовує також принцип пропорційності (ст. 15 Кодексу) та враховує: завдання господарського судочинства; особливості предмета спору - Об`єкт малої приватизації ("Дитячий садок"); необхідність забезпечення розумного балансу між приватними (фізична особа ОСОБА_1 ) й публічними (суспільними) інтересами (Прокурор та Сільська рада ); значення розгляду справи для сторін, в даному випадку - для фізичної особи ОСОБА_1 ( набувача спірного майна в ході малої приватизації).

Справедливо вирішити спір - завдання господарського судочинства ( ч.1 ст. 2 Кодексу).

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (абз. 2 п.3.4 мотивувальної частини Рішення КСУ від 01.12.2004р. у справі № 1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес).

Прецедентна практика ЄСПЛ, яку Суд застосовує у цій справі на підставі ч.4 ст. 11 Кодексу, ґрунтується на тому, що терміну "спір" необхідно надавати основного, а не формального значення. Важливо також не звертати уваги на форму та мовні засоби, що використовуються, а спиратися на реальні події відповідно до обставин кожної справи.

"Справжній" спір є там, де результат судових проваджень є значущим для цивільних прав та обов`язків його сторін (Ulyanov v. Ukraine, ухвала від 05.10.2010 р.).

Право особи на справедливий судовий розгляд забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення, що також відображається у практиці ЄСПЛ.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

ЄСПЛ у рішенні від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» виснував, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

КРЄС у Висновку № 11 (2008) щодо якості судових рішень на рівні рекомендацій, що мають характер норм «м`якого права», наголосила, що якість будь-якого судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. Воно не лише полегшує розуміння сторонами суті рішення, а насамперед слугує гарантією проти свавілля. Обґрунтування судового рішення загалом засвідчує дотримання національним суддею принципів, проголошених ЄСПЛ.

Належне мотивування судового рішення - це стандарт ЄСПЛ, напрацьований за результатами розгляду заяв про порушення права на справедливий суд.

По-перше, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести передусім сторонам, що суд справді почув їхні позиції, а не проігнорував їх. По-друге, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження. По-третє, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. По-четверте, тільки мотивоване судове рішення забезпечує можливість здійснювати суспільний контроль за правосуддям.

Щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Важливо навести ті висновки, яких дійшов суд за результатами оцінки доказів, та знайти настільки вагомі й одночасно зрозумілі аргументи на користь прийнятого рішення, щоб вони переконали в законності й справедливості вирішення спору навіть ту сторону, яка в цьому спорі програла.

Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинне містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії», параграфи 29, 30).

ЄСПЛ в рішеннях "Проніна проти України" від 18.07.2006, "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21.04.2011 наголосив, що принцип справедливості, закріплений у п.1 ст. 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретні, доречні та важливі доводи, наведені заявником.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.06.2021 року у справі № 11-104сап21 виснувала, що вмотивованість - це вимога до суду наводити письмово в рішенні судження, пояснення про наявність чи відсутність фактів, які є основою для висновку суду. Це також пояснення суду, чому він виніс саме таке рішення, погодився з одними та відкинув інші доводи. Така позиція для ВП ВС є усталеною (постанова ід 16.11.2023 у справі № 11-228сап21).

На переконання Суду, рішенняв достатньому обсязіміститьобґрунтування мотивамйого ухвалення.

Щодо розподілу судового збору

При ухваленні рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати (п.5 ч.1 ст.237 ГПК). У резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат (п.2 ч.5 ст.238 ГПК).

Судові витрати - передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

У ч.1 ст.123 Кодексу встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч.2 ст.123 Кодексу).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлені у Законі "Про судовий збір".

За змістом ч. 4 ст. 129 Кодексу інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до частини 3 статті 123 цього Кодексу належать витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Положення статей 123, 129 Кодексу визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

Як у п.2 ч.1 ст.129 Кодексу, так і у п.3 ч.4 ст.129 Кодексу встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі № 910/12731/22).

За змістом статей 42, 46, 53, 56 Кодексу прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду.

Звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат, про що зазначено у постанові ВП ВС у справі №923/199/21 від 05.10.2022.

У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на позивача у разі відмови у позові ( п. 2 ч. 1 ст. 129 Кодексу).

У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір".

Прокурором за подання вказаного позову сплачено судовий збір на суму 16 104, 00грн ( платіжна інструкція № 2370 від 16.10.2023).

У зв`язку з відмовою у позові, судовий збір покладається на Прокурора.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у позові Заступника керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Словечанської об`єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради Коростенського району до фізичної особи ОСОБА_1 про:

- визнання незаконним та скасування рішення 11 сесії VIII скликання Словечанської сільської ради від 30.09.2020 №377 "Про приватизацію об`єкту малої приватизації, нежитлового приміщення дитячого садка по АДРЕСА_1 , шляхом викупу";

- визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 20.10.2021 між Словечанською сільською радою (код ЄДРПОУ 04343398) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідченим приватним нотаріусом 20.10.2021р., про що зроблено запис в реєстрі за №1024, предметом якого є нежитлове приміщення "Дитячий садочок" площею 161,20 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 ;

- скасування державної реєстрації за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) права власності на нежитлове приміщення "Дитячий садочок" площею 161,20 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 (номер запису про право власності, відповідно до Витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.07.2013 за №46007583);

- визнання недійсним договору оренди землі предметом якого є земельна ділянка площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:00:03:001:0155 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №67749176 від 25.05.2023);

- зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути на користь Словечанської сільської об`єднаної територіальної громади в особі Словечанської сільської ради нерухоме майно, а саме: земельну ділянку площею 0,2384 га, кадастровий номер 1824282100:00:03:001:0155 та нежитлове приміщення "Дитячий садочок" площею 161,20 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 24.07.24

Суддя Машевська О.П.

Віддрукувати:

1 - в справу

2- прок. обл. (через Ел. суд)

3- прок. Коростень. окр. прок. ( через Ел. суд)

4- позивачу (через Ел. суд)

5- відповідачу (рек. з повід.)