Рішення

від 24.07.2024 по справі 910/5923/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.07.2024Справа № 910/5923/24Господарський суд міста Києва в складі головуючого судді Блажівської О.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №910/5923/24

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Приватне підприємство «Центрсталь Плюс»

про стягнення 64 791,09 грн.,-

без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства «Центрсталь Плюс» про стягнення 64 791,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем своїх обов`язків за договором купівлі-продажу №Л/НКМ-23747п/НЮ від 05.10.2023 за що в подальшому відповідачу нараховано штраф (пеню) у розмірі 10% від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення, а саме 64 791,09 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.

20.05.2024 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Дочірнього підприємства «Український державний центр радіочастот» надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2024 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.

Вищевказана ухвала суду про відкриття провадження у справі була направлена відповідачу в електронний кабінет системи "Електронний суд" та отримана останнім 27.05.2024, про що свідчить довідка про доставку електронного листа.

Враховуючи викладене, відповідач повідомлений належним чином про розгляд даної справи.

03.06.2024 позивачем на виконання вимог ухвали суду від 24.05.2024 надано для огляду оригінали всіх документів, доданих до позовної заяви, що стосуються предмету спору.

06.06.2024 через систему «Електронний суд» Приватним підприємством «Центрсталь Плюс» подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивачем, як продавцем за Договором купівлі-продажу №Л/НКМ-23747п/НЮ від 05.10.2023 протягом строку перебування товару на його території жодним чином не було ініційовано його вивезення покупцем, доказів створення будь-яких перешкод у здійсненні підприємницької діяльності внаслідок перебування товару в його розпорядженні позивачем до позовної заяві не додано, як не надано і доказів понесення збитків, що свідчить про відсутність для продавця значної необхідності у звільненні власної території (складу) від проданого товару.

Також, відповідач просить зменшити суму неустойки на 90% від заявленої суми, тобто до 6 479, 11 гривень, що було б, на його думку, співрозмірною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.

11.06.2024 через систему «Електронний суд» Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» подано відповідь на відзив.

17.06.2024 через систему «Електронний суд» Приватним підприємством «Центрсталь Плюс» подано заперечення на відповідь на відзив.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.10.2023 між Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (далі за текстом - Продавець) укладено договір купівлі-продажу № Л/НКМ-23747п/НЮ (далі за текстом - Договір) з Приватним підприємством «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» (далі за текстом - Покупець) згідно з умовами якого Продавець зобов`язався передати у власність, а Покупець прийняти та оплатити брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002 (далі за текстом - Товар).

Відповідно до п.1.2. Договору, загальна кількість товару становить 106,652 тон (сто шість тон шістсот п`ятдесят два кілограми) брухту чорних металів різного класу.

Відповідно п. 3.1. Договору Продавець передає Покупцю Товар навантажений у залізничні вагони на станції відправлення з подальшим направленням на станцію призначення відвантажувальними партіями при відправленні Товару залізничним транспортом.

Сторони погодили, що під відвантажувальною партією Товару розуміють металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002), навантажений принаймні в один вагон.

Вантажоодержувачем Товару є його Покупець, або уповноважена ним особа, а вантажовідправником - Продавець.

Пунктом 3.7. Договору навантаження Товару здійснюється Продавцем власними силами на підставі Листа - повідомлення, форма якого погоджена Сторонами у Додатку 4 до цього Договору, який направляється Покупцем не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту підписання цього Договору, на адресу електронної пошти відповідальної особи (зазначити) ІНФОРМАЦІЯ_1.ua, та повинен містити в собі кількість Товару, що планується до навантаження, та строк початку навантаження із зазначенням бажаної години його початку. Оригінал Листа-повідомлення, форма якого погоджена Сторонами у Додатку 4 до цього Договору, направляється Покупцем Продавцю письмово на адресу, зазначену в реквізитах для листування.

Згідно п. 3.16. Договору Покупець має право за власний рахунок здійснити перевезення Товару автомобільним транспортом зі складу Продавця, про що він повинен письмово повідомити Продавця не пізніше ніж за 5 (п`ять) робочих днів до запланованої дати вивезення Товару. Вартість перевезення Товару автомобільним транспортом не є предметом цього Договору та Продавцем не відшкодовується.

Пунктом 3.20. Договору передбачено обов`язок Покупця забезпечити вивезення Товару зі складу Продавця протягом 3 (трьох) місяців з моменту здійснення оплати за такий Товар.

Пунктом 5.4. Договору передбачено, що за порушення Покупцем строків, передбачених пунктом 3.20. цього Договору, більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі 10 (десяти) % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

27.10.2023 Покупець здійснив оплату вартості Товару загальною кількістю 26,663 тонн (двадцять шість тонн шістсот шістдесят три кілограми) на суму 215 970, 30 грн. (двісті п`ятнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят гривень тридцять копійок) згідно листа № ЦЗВ-18/7913 від 30.10.2023.

Тобто, кінцевий строк вивезення Товару, з урахуванням п. 3.20 Договору, встановлено до 26.02.2024. Станом на 26.02.2024 Покупцем не було вивезено Товар.

29.02.2024 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 визначеному умовами Договору листом вих. № 53 від 29.02.2024 Покупцем направлено Лист-повідомлення щодо навантаження Товару за даним Договором.

21.03.2024 року металобрухт виду 4 в обсязі 50т.326 кг. було передано позивачем та прийнято відповідачем, що підтверджується видатковою накладною №2 від 21.03.2024р.

29.03.2024 Акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» на адресу ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» було направлено претензію № Н-10/506 про сплату пені за порушення строків вивезення товару.

18.04.2024 на адресу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Львівська залізниця» надійшла відповідь на претензію вих. № Н-10/506, відповідно до якої ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» звертало увагу, що за умовами п. 3.1. Договору відвантаження здійснюється партіями, при завантаженні принаймні в один вагон. Згідно п.3.11 Договору сторони встановили мінімальний обсяг навантаження для металобрухту видів 4 - не менше 55 (п`ятдесят п`ять ) тон в одному вагоні. За для виконання своїх зобов`язань, з метою виконання взятих на себе зобов`язань, нами накопичувався металобрухт одного виду що надало можливість сформувати вагон до відправки у кількості достатньому для формування нормо вагону. Тому ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» просило взяти до уваги його пояснення .

Проте ПП «ЦЕНТРСТАЛЬ ПЛЮС» пеню не оплачено, з огляду на що позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язань може забезпечуватись, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1, 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Момент виконання обов`язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За змістом ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, в тому числі негрошового, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій.

Як було зазначено вище, умовами п.5.4 договору сторони погодили, що за порушення покупцем строків, передбачених пунктами 3.16, 3.20 цього договору більш ніж 30 календарних днів, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 10 % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення.

Судом встановлено, що 27.10.2023 відповідач сплатив позивачу за товар 215 970,30 грн.

Таким чином, зобов`язання щодо вивезення металобрухту з боку відповідача, в силу приписів п. 3.20 Договору, мало бути виконано до 26.02.2024. Однак, фактично лист повідомлення у відповідності до вимог п. 3.7 Договору про вивезення металобрухту було подано відповідачем 29.02.2024.

Заперечуючи проти позову, відповідач у поданому до суду 06.06.2024 відзиві зазначає, що позивач протягом строку перебування товару на його території жодним чином не ініціював його вивезення покупцем, доказів створення будь-яких перешкод у здійсненні підприємницької діяльності внаслідок перебування товару в його розпорядженні до позовної заяві не додані, як не надано і доказів понесення збитків, що свідчить про відсутність для продавця значної необхідності у звільненні власної території (складу) від проданого товару.

У той же час, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження звернення відповідача до позивача щодо неможливості вивезення товару у строк, передбачений відповідно до пунктів 3.2 та 3.20 договору.

З огляду на викладене, суд встановив, що відповідач не дотримався визначеного п.3.20 договору тримісячного строку для вивезення оплаченого товару, що є підставою для нарахування пені на підставі п.5.4 договору.

З розрахунку позивача вбачається, що пеню у розмірі 64 791,09 грн. нараховано на суму невиконаного зобов`язання щодо вивезення товару на суму 215 970,30 грн. за 3 дні.

Суд перевірив розрахунок пені та встановив, що нарахування пені здійснено позивачем у відповідності з умовами договору та нормами чинного законодавства, а визначена ним сума 64 791,09 грн. є арифметично вірною.

Разом з тим, за правилами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із частинами 1, 2 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (подібна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20)).

При вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення розміру пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним у судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).

Положеннями статті 3 Цивільного кодексу України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими згідно з пунктами 3, 6 частини 1 цієї статті Цивільного кодексу України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20).

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. А тому в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований також закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах. Справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності (аналогічний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22).

У постанові Верховного Суду у справі № 911/2269/22 визначено, що чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір, і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер. При вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.06.2024 у справі № 910/6405/23.

За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно з частинами першою, другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549 - 552 ЦК України.

Неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Неустойка має на меті насамперед стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19, на яку посилається скаржник.

Розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.

Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання.

У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер .

І розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права".

Вказані висновки об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виклала у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.05.2024 у справі № 910/10934/23.

Суд враховує той факт, що на момент звернення до суду з даним позовом основне зобов`язання відповідачем вже було виконане, що може свідчити про можливе зловживання позивачем своїм правом на стягнення сум пені.

При цьому, факт виконання зобов`язання боржником нівелює у даному випадку основну мету неустойки - стимулювання виконання основного зобов`язання, і може спричинити отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

З огляду на відповідні висновки Верховного Суду, враховуючи виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, а також те, що відповідне порушення товариством зобов`язання не завдало збитків позивачеві, суд вважає за можливе зменшити визначений останнім розмір неустойки до 90% та стягнути з відповідача 6 479,11 грн неустойки (пені).

Суд вважає, що зменшення пені у даному випадку на 90% та стягнення з відповідача пені в сумі 6 479,11 грн. буде адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно з цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових доходів.

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розподіл судових витрат врегульовано ст.129 ГПК України.

Пунктом другим частини другої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 3028, 00 грн.

Враховуючи висновки суду щодо часткового задоволення позову, судовий збір позивача покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Центрсталь Плюс» (01014, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, 41, код ЄДРПОУ 36387537) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (вул. Єжи Гедройця, 5, м. Київ, 03150, код 40075815) 6 479, 11 грн. (шість тисяч чотириста сімдесят дев`ять гривень 11 копійок) пені та 302,80 грн (триста дві гривні 80 копійок) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Судовий збір в сумі 2725, 20 грн. (дві тисячі сімсот двадцять п`ять гривень, 20 коп.) залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА