Рішення

від 25.07.2024 по справі 910/5837/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.07.2024Справа № 910/5837/24Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до приватного підприємства "Центрсталь Плюс"

про стягнення 404 080,66 грн.

Представники сторін: не викликались.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до приватного підприємства "Центрсталь Плюс" про стягнення 404 080,66 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу №Л/НКМ-23478п/НЮ.

У зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 404 080,66 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.05.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.

Вищезазначена ухвала суду отримана відповідачем 21.05.2024 22:10, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.

03.06.2024 до канцелярії суду (через систему «Електронний суд») від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд врахувати зазначені ним обставини та зменшити суму неустойки до 3 483,45 грн., що було б співрозмірним з вартістю не вивезеного вчасно товару та адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та, одночасно цим, буде засобом недопущення використання штрафних санкцій як інструменту отримання додаткових відходів.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010, «Смірнова проти України» від 08.11.2005, «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006, «Літоселітіс проти Греції» від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

19.06.2023 року між акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі регіональної філії «Львівська залізниця» (продавець) та приватним підприємством «Центрсталь Плюс» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №Л/НКМ-23478п/НЮ.

Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до п.1.1 договору продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити металобрухт (брухт металів чорних вторинних згідно з ДСТУ 4121-2002 (далі - товар). У разі звернення покупця, продавець зобов`язується падати послуги щодо організації навантаження товару, а покупець оплатити такі послуги.

Загальна кількість товару становить 4,524 тонн. Допустиме відхилення загальної ваги за договором - до мінус 5 (п`яти) % від загальної кількості товару (п.1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що ціна договору складається з сукупної вартості товару відповідно до специфікації (додаток 1 до договору) та вартості послуг щодо організації навантаження товару (у разі їх надання) відповідно до специфікації (-й) щодо організації навантаження товару (додаток 3 до договору) та становить: вартість товару - 34 834,54 грн. без ПДВ, вартість послуг щодо організації навантаження товару - 3 529,26 грн., у тому числі ПДВ 588,21 грн., загальна ціна договору складає 38 363,80 грн. Відповідно до пункту 23 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України ПДВ на вартість товару не нараховується. Вартість товару визначається за результатами аукціону, і зазначена в специфікації до цього договору (додаток 1 до договору).

Відповідно до специфікації №1 (додаток 1) загальна вартість товару, що реалізується (поставляється) за цією специфікацією складає 34 834,54 грн. (найменування товару: БРУХТ ВИД №4 (осі) згідно ДСТУ 4121-2002, кількість 4,524 тонни).

Згідно з п.2.4 договору оплата вартості товару здійснюється покупцем чотирма рівними частинами у такому порядку:

2.4.1 сума першої попередньої оплати 25 %, яка становить 8 708,64 грн. (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами договору на підставі надісланого продавцем рахунку.

2.4.2 сума другої оплати 25 %, яка становить 8 708,63 грн. (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.

2.4.3 сума третьої оплати 25 %, яка становить 8 708,64 грн. (без ПДВ), сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 (п`яти) банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.

2.4.4 сума четвертої оплати 25 %, яка становить 8 708,63 грн. (без ПДВ), здійснюється остаточно і сплачується покупцем на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах для розрахунків за товар, протягом 5 банківських днів з дати надсилання продавцем відповідного рахунку.

Кожна наступна оплата здійснюється покупцем після відвантаження товару на не менш ніж 80 % від суми останньої попередньо здійсненої оплати відповідно до частин оплати як вказано в цьому пункті вище.

27.06.2023 відповідачем здійснено оплату вартості товару на загальну суму 34 834,54 грн., що підтверджується платіжної інструкцією №57 від 27.06.2023 з призначенням платежу: «сплата за металобрухт згідно дог. №Л/НКМ-23478п/НЮ від 19.06.2023».

Відповідно до п.3.1 договору продавець передає покупцю товар навантажений у залізничні вагони на станції відправлення з подальшим направленням на станцію призначення вивантажувальними партіями при відправленні товару залізничним транспортом.

По цьому договору строк передачі товару - 90 календарних днів з дати отримання продавцем від покупця листа-повідомлення, форма якого погоджена сторонами у додатку 4 до цього договору. Датою передачі кожної відвантажуваної партії товару вважається дата підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (п.3.2 договору).

Згідно з п.3.5 договору право власності на товар переходить від продавця до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі металів чорних вторинних (додаток 2) на станції відправлення (або на складі продавця у випадку перевезення товару автомобільним транспортом), оформленого на кожну відвантажувальну партію товару.

Навантаження товару здійснюється продавцем власними силами на підставі листа- повідомлення, форма якого погоджена сторонами у додатку 4 до цього договору, який направляється покупцем не пізніше 2 (двох) робочих днів з моменту підписання цього договору, на адресу електронної пошти відповідальної особи (зазначити) nkm@railway.lviv.ua, та повинен містити в собі кількість товару, що планується до навантаження, та строк початку навантаження із зазначенням бажаної години його початку (п.3.7 договору).

Згідно з п.3.20 договору покупець отримує товар та зобов`язаний забезпечити вивезення товару зі складу продавця протягом 3 (трьох) місяців з моменту здійснення оплати за такий товар.

Враховуючи вищезазначене, кінцевим строком вивезення товару встановлено до 27.09.2023.

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на 20.02.2024 покупцем не було вивезено товар.

У зв`язку з чим, позивачем на адресу відповідача направлено претензію на суму 404 080,66 грн. вих.. №Н-10/381 від 27.02.2024, в якій зазначено, що станом на 20.02.2024 покупцем не було вивезено товар, тому відповідно до п.5.4 договору нараховано пеню в розмірі 404 080,66 грн. за 116 днів прострочення, яку позивач вимагав сплатити.

У відповідь на претензію вих.. №76 від 21.03.2024р. відповідач повідомив позивача про те, що докладає всіх можливих зусиль для вчасного виконання зобов`язань щодо вивезення оплаченого товару зі складу продавця.

У зв`язку з несплатою відповідачем нарахованої пені позивач звернувся до суду.

Судом враховано, що в матеріалах справи наявний лист-повідомлення відповідача вих. №53 від 29.02.2024 в якому згідно з п.3.7 договору купівлі-продажу №Л/НКМ-23478п/НЮ від 19.06.2023 просить позивача про навантаження товару по договору.

Відповідачем зазначено, що 21.03.2024 металобрухт виду 4 в обсязі 50т. 326 кг було передано позивачем та прийнято відповідачем, на підтвердження чого надано видаткову накладну №2 від 21.03.2024р.

Проте, з наданої видаткової накладної №2 від 21.03.2024р. вбачається, що позивачем (постачальник) поставлено відповідачу БРУХТ ВИД №4 у кількості 60,326 т. на загальну суму 407 640,60 грн., проте в замовленні зазначено: «договор №Л/НКМ-23747п/НЮ від 05.10.23».

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У зв`язку з неналежним виконання умов договору щодо вивезення товару позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 404 080,66 грн. (нараховано за 116 днів).

Відповідно до п.5.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

За порушення покупцем строків, передбачених пунктами 3.16, 3.20 цього договору більше ніж 30 (тридцять) календарних днів, покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 10 (десяти) % від вартості невиконаного та/або неналежно виконаного зобов`язання за кожний день прострочення (п.5.4 договору).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Суд погоджується з визначеним позивачем періодом та наданим розрахунком, а тому вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 404 080,66 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд зменшити суму неустойки до 3 483,45 грн., що було б співрозмірним з вартістю не вивезеного вчасно товару.

В обґрунтування чого відповідачем зазначено, що протягом строку перебування товару на території позивача, останній жодним чином не ініціював його вивезення покупцем, доказів створення будь-яких перешкод у здійсненні підприємницької діяльності внаслідок перебування товару в його розпорядженні позивачем до позовної заяви не додані, як не додано і доказів понесення збитків, що свідчить про відсутність для продавця значної необхідності у звільненні власної території (складу) від проданого товару.

Також,просить суд врахувати ту обставину, що сума заявленої до стягнення пені 404 080,66 грн. більше ніж в 10 разів перевищує вартість товару, яка становить 34 834,54 грн.

Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 918/289/19.

Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищезазначене, а також з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем, так само, як відсутні докази й того, що вказаних негативних наслідків зазнали будь-які інші учасники господарських правовідносин, з огляду на що, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, суд вважає за можливе зменшити розмір присудженої до стягнення з відповідача пені до суми товару (загальної вартості товару по договору) в розмірі 34 834,54 грн.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Так суд зазначає, що у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, ст.ст. 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з приватного підприємства «Центрсталь Плюс» (01014, м. Київ, вул. Бойчука Михайла, будинок 41, код ЄДРПОУ 36387537) на користь акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул.. Єжи Гедройця, будинок 5, код ЄДРПОУ 40075815) в особі регіональної філії «Львівська залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (79007, Львівська обл., м. Львів, вул. Гоголя, будинок 1, код ЄДРПОУ ВП: 40081195) пеню в розмірі 34 834 (тридцять чотири тисячі вісімсот тридцять чотири) грн. 54 коп. та 6 061 (шість тисяч шістдесят одна) грн. 21 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Мудрий